Таємниці графіті Спаського собору в Чернігові

Версия для печати

Будівництво Спасо-Преображенського собору в Чернігові розпочалося майже тисячоліття тому – близько 1030 року. Його засновник – перший чернігівський князь Мстислав Хоробрий, син Володимира Великого. Спас Чернігівський по праву вважають ровесником Софії Київської і діамантом давньоукраїнської архітектури. А також – одним із найдавніших храмів Східної Європи.

Він досі приховує багато історичних загадок, зазначає видання РІСУ. Про деякі з них – графіті – історик Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», до складу якого входить і названий собор, Сергій Сергєєв розповідає на своїх авторських екскурсіях.

Збудований раніше Собору Паризької Богоматері

«Спас будувався не лише як церква, де люди могли б зануритися в свій внутрішній світ, помолитися, а і як символ князівської влади й державності, оскільки тоді в церквах проповідували, що князь – це основа основ, його влада на землі – це віддзеркалення того, що відбувається на небі», – одразу акцентує екскурсовод. Тому князь не шкодував ресурсів для будівництва храму. Отож споруда має доволі унікальну структуру: за архітектурою – це синтез, поєднання базиліки (витягнутості), характерної для латинської архітектури, і хрестово-купольної системи на верхівці, візантійського стилю.

На думку дослідників, храм будували дві групи майстрів із Греції, бо своїх зодчих у Чернігові на той час не було. Добудовували ж собор уже за правління наступного князя – Святослава Ярославовича, четвертого сина Ярослава Мудрого. Завершення припадає приблизно на 50 роки XI століття, а дехто з дослідників вважає, що він добудовувався в 60 роках. Спас Чернігівський – ровесник Софії Київської. А ще варто пам’ятати, що він був збудований десь на 100 років раніше від початку будівництва собору Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі).

Під час відвідин свого часу названого собору, французький письменник Віктор Гюго побачив на його стіні напис грецькою мовою, що означав «фатум», «доля». Це і спонукало його до написання однойменного роману.

Могли оштрафувати чи побити палицею

Отож у давнину написи на стінах були характерні для культових споруд. Їх називають графіті (з італійської мови – дряпати, надряпані). Графіті зустрічаються й на стінах некультових будівель, і на горщиках та інших побутових предметах. У чому полягає їх історична цінність? У тому, що вони доносять до нас інформацію, яка не була донесена через писемні джерела. Літописи, які оповідають про життя 800 – 1000 років тому, це вже копії, переписи пізнішого часу, вірогідно, не в первинному вигляді. Тому дуже цінним матеріалом є якраз оці прямі свідки давнього часу – графіті та берестяні грамоти. Але в Україні такі грамоти – велика рідкість.

Також графіті несуть безпосередню інформацію про визначні події, бо про щось буденне навряд чи писали б на стінах храмів. Крім того, ці графіті важливі для архітекторів, оскільки можуть дати певну інформацію про частини храму. Якщо у нас, до прикладу, є графіті 11 – 12 років XI століття, то можна чітко визначити, що ця частина будівлі на той час уже існувала. Для мистецтвознавців це також цікаве джерело, оскільки графіті зазвичай наносилися на тиньк, тож можна зрозуміти, в який час цей тиньк чи розпис був зроблений. Дослідники мови також дуже цінують графіті.

Але чому, хто, які порушники наносили на стіни храмів написи? Хіба це не було заборонено? Було. Ще з часів Володимира Святославовича чітко зафіксована заборона в Церковному кодексі. Шкрябання на стінах храмів прирівнювалися до руйнування могил, хрестів, і за це передбачалися штрафи й удари палицею. Однак, попри це, в Софії Київській дуже багато графіті – свідчень про наявність у ті часи писемних людей. Як показує історія, писали й прості люди з якимось мінімальним дорученням до грамоти. Писали, до речі, князі, княгині та їхні нащадки.

Тмутороканський камінь: повідомлення про чернігівського князя

Першою, знайденою наприкінці XVIII століття, пам’яткою у вигляді графіті став Тмутороканський камінь (мармурова прямокутна плита 1068 року з висіченим на ній руським написом, пам’ятка української мови). У тексті був згаданий князь, безпосередньо пов’язаний із Черніговом, – старший син Святослава Ярославовича Гліб, який тоді князював у Тмуторокані.

У 1068 році, коли повністю замерзла Керченська протока, князь Гліб заміряв відстань між Керченським півостровом і Таманню. І вона була зафіксована – 14 000 сажнів (приблизно 2 км 300 м). Князь Мстислав Хоробрий (Мстислав І Чернігівський), засновник Спаса, також був князем Тмутороканським до 1024 року. Щодо графіті в Спаському соборі, то вперше написи на колоні в південній наві були знайдені у XVIII столітті.

Читайте також: Отрута з-під нігтя. Прокляття династії Ростиславичів

Уперше графіті відкрили у XVIII столітті

Як вважають дослідники, перша група будівельників привезла з Тмуторокані великі мармурові колони (сполії), які потім століттями прикрашали собор. Це були трофеї, які зазвичай брали при руйнуванні язичницьких (античних) храмів. Але в травні 1750 року в Чернігові сталася велика пожежа, яка знищила багато будівель на території Валу, і в Спаському соборі були серйозні пошкодження. Майже повністю згоріли всі настінні розписи, фрески, дерев’яні хори по обидва боки собору (другий поверх). Також пошкодився мармур давніх колон. Тому навколо колон було зроблено цегляну кладку, щоб запобігти подальшому їх руйнуванню.

І тоді, у XVIII столітті, тут знайшли грецькі літери, якими начебто було позначено дату заснування храму, що вказувала на 1002 рік. Але цю версію було спростовано ще в XIX столітті, і вже в наш час завдяки дослідженням, зокрема, відомої чернігівської науковиці Олени Черненко, в 2017 році тут були знайдені прориси, які фахівці розшифрували як «Це камінь престолу».

«На відміну від Софії Київської, у Спасі Чернігівському графіті набагато менше, але все-таки тут є доволі цікава інформація, датована другою половиною XIV століття, – розповідає історик. – Є в нас цікаві графіті в західному притворі. «Господі помилуй раба твоєго Павла попа». Схоже, в ті часи слово «піп» не мало зневажливого відтінку. І трошки далі – продовження: «І владику Федора». І шестигранний хрест. Тобто ці люди, мабуть, якось були пов’язані зі Спаським собором. Свастичний елемент, імовірно, надряпаний у другій половині XIV століття».

Зазвичай люди пишуть на рівні своїх очей, деякі написи зроблені людиною, яка, ймовірно, ставала на коліна. Але якого ж зросту була людина, що написала графіті, яке нині розміщене на висоті 2 м 80 см на південній стіні Спасу? І з чим пов’язана історія найцікавішого графіті? «Якби знайти кошти на спектральний і радіовуглецевий аналізи цих графіті, то ми б дізналися ще багато цікавого», – наголошує Сергій Сергєєв.

Читайте також: Чому в Чернігові досі жодна громада з усіх УПЦ МП не перейшла до ПЦУ? Чого чекають?

Із написами на стінах чернігівського собору в різний час працювали відомий український історик, археолог і графолог Сергій Висоцький, дослідник Софії Київської Тимур Бобровський, чернігівські історики: Олена Черненко, Ольга Гейда, Святослав Подлевський.

Найбільший інтерес – до незвичного напису

Київський дослідник Микола Холостепко в 1967 році знайшов на південній стіні графіті на висоті 2 м 80 см в два рядки довжиною по 1м 10 см. У 1982 році дослідник-мовознавець Василь Німчук датував цей напис XII століттям, із цим погодився і знаний графолог Сергій Висоцький.

Сам текст напису в перекладі на сучасну мову виглядає так: «Місяця квітня в 23-й день Ілля піп на святого Юрія обідав у себе вдома на клітищі. Їв білі пироги втамовуючи голод». На перший погляд – це побутова ситуація, нічого особливого. Але писання на значній висоті (треба було щось підставляти) підказує, що це була подія неординарна. Дослідники другої половини XX століття вважали, що начебто цей напис було присвячено подіям 1170 року, коли Андрій Боголюбський пішов захоплювати Великий Новгород і там отримав відсіч. А в цій події фігурувала ікона Спасу, і то була подяка Чернігову від новгородців… Але наукові технології розвиваються, і нинішні дослідники цей напис пояснюють інакше.

Слід враховувати ще один важливий момент: приблизно з XII століття, крім цієї хрестильні, на південному боці була двоярусна галерея – тож напис був зроблений у внутрішній частині храму (проводилися дослідження в 2012–2014 роках). А тепер ця стіна – зовнішня. На абрисі Чернігова 1706 року галерею зображено, а після пожежі 1750 року – розібрано.

Стосовно ж датування події нині існує інше пояснення. Кандидати історичних наук Святослав Подлевський і Тимур Бобровський зробили детальний графічний аналіз цих написів і дійшли висновку – означені графіті пізнішого часу, ніж XII століття. Написання деяких літер дало такий діапазон: 1340-і – 1360-ті роки. Тимур Бобровський датував іще конкретніше – 1356 рік.

На підтвердження цієї версії є такий момент: ім’я Георгій у XIV столітті вже не використовувалося, воно зменшилося і стало Гюргій, а з кінця XIII століття і в першій половині XIV-го остаточно закріплюється в джерелах як Юрій.

Із якої ж нагоди Ілля піп їв білі пироги?

Чернігівська науковиця Ольга Гейда дійшла висновку, що напис про Іллю попа міг бути пов’язаний із подіями 1356 року. На відміну від думки, що у той час у нас, після монгольської навали, життя припинилося, був «темний період» – Спас продовжував функціонувати як кафедральний собор, і життя в ньому вирувало. Також варто пам’ятати: XIV століття було позначене тим, що за Чернігівщину постійно йшла боротьба між Великим князівством Литовським і Московською державою.

Боротьба була дуже жорстка у воєнному плані, в торговельному, і вона стосувалася церковного життя. Тож на середину XIV століття тут постійно велися суперечки між митрополитом Романом, прихильником Князівства Литовського, тобто заходу, і Олексієм – митрополитом Московським.

Вони постійно ворогували, хоча в 1362 році синод Константинопольський підтвердив усі права митрополита Романа на Чернігівську і Брянську єпископії. І, як вважають історики, в 1356 році відбулася знакова подія – висвячення єпископа Нафанаїла в сан Чернігівського і Брянського намісника.

Читайте також: Що таке коронна Русь і де були її межі

Можливо, з нагоди цієї урочистої події і був організований увічнений у настінному написі банкет. І піп Ілля брав у ньому участь, а саме – на клітищі – тобто на князівському місці, де збиралися поважні персони, на хорах, на другому поверсі. Отож у XIV столітті в Чернігові вирувало життя, місто було в центрі подій.

…І поминальний хрест червоною вохрою

Завдяки дослідженням Олени Черненко, в 2014 році було знайдено ще одне цікаве графіті на стіні клітища, де піп Ілля їв білі пироги. Це – поминальний хрест, а під ним у двох рядках разом із Нафанаїлом згаданий священник Дмитро, якому, можливо, був переданий Спас для богослужіння.

Поминальний хрест червоною вохрою

Цей хрест зроблений червоною вохрою. Зрозуміло, що писати на стінах імена людей, які були не пов’язані з церквою, не відзначилися в церковному житті, було нетипово. Тобто ієрей Дмитро щось, мабуть, важливе зробив для Спаського собору чи Чернігівської єпархії.

Тобто ці написи, які в давнину були заборонені й сприймалися як порушення канонів, кощунство, несуть нам цікаву інформацію про життя минулих епох. Із цих написів можна робити висновки, наскільки тодішні чернігівці були обізнані в грамоті, як вони ставилися до певних подій і персонажів, якою була тодішня писемна мова.

Можливо, в майбутньому, за почерком тих, хто писав, ми зможемо дізнатися й про характери тодішніх людей. Адже Спас, напевно, досі зберігає під тиньком недосліджені графіті.

—

Любов Потапенко, опубліковано у виданні РІСУ

Читайте також: 

• Нація народжена війною
• Боротьба за спадок Київської Русі: як кияни-“литвини” завдали розгромної поразки Московії
•  Київська митрополія та інші православні церкви перед 1686 роком (КАРТИ)
• Історія забутих шляхетських спільнот на Чернігівщині, які вели “Столітню війну” проти Москви 
• Князь Костянтин Острозький: бив московитів, коли це ще не було мейнстрімом