Уроки історії для України: Геноцид у Сребрениці

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 11 липня 1995 року понад вісім тисяч боснійських мусульман — чоловіків і хлопчиків — були захоплені та вбиті військами та поліцейськими боснійських сербів біля міста Сребрениця. Це сплановане та організоване масове вбивство людей за релігійною та етнічною ознакою досі вважається найбільшим у Європі з часів Другої світової війни.

— Коли опиняєшся на цвинтарі у Сребрениці, бачиш кількість могил — вони йдуть за обрій. Усвідомлюєш масштаби трагедії, коли за кілька днів були розстріляні тисячі людей. Коли слухаєш історії про пошуки спочатку живих, а потім тіл мертвих, стає моторошно, бо все це повторюється зараз в Україні, — говорить Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених МІПЛ. Меморіальний центр у Сребрениці Бєлячкова відвідала у рамках навчальної поїздки до Боснії та Герцеговини, яку організувала Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ).

Читайте також: Сребрениця: геноцид, який не вдалося ні приховати ні повністю засудити

З перших вуст: у кожній мусульманській родині вбили 20—40 чоловіків

Місцевий екскурсовод, який маленьким хлопчиком пережив геноцид у Сребрениці, згадує, як 11 липня 1995 року після того, як армія боснійських сербів здолала опір загонів боснійських мусульман і увійшла до Сребрениці, серби вмовили нідерландських миротворців, підрозділ яких розташовувався у сусідньому селі Поточари на території місцевого заводу, віддати їм чоловіків віком від 14 до 80 років, які переховувались на базі. Загалом близько 300 осіб. Тоді жінки та діти востаннє бачили своїх чоловіків і синів.

Війна у Боснії і Герцеговині розпочалась навесні 1992 року після референдуму за незалежність від Югославії. Тоді 99% тих, хто проголосував, підтримали незалежність, переважно босняки-мусульмани, яких на той момент у республіці було 43%, та хорвати-католики, яких було 17%. Решта, а це 31% православних сербів, голосування бойкотували.

Переважно мусульманське Сараєво опинилося в кількарічній облозі армії боснійських сербів. Бойові дії точилися на території інших боснійська анклавів із центрами в містах Сребрениця, Жепа та Горажде. Кілька років серби намагалися захопити ці території, у деяких із них згодом були розташовані миротворці ООН, оголошено зони безпеки. Біля Сребрениці розташовувався підрозділ миротворців ООН із Нідерландів.

Що відбулось після 11 липня 1995 року, вони дізналися згодом. Сили боснійських сербів разом із воєнізованим формуванням “Скорпіони”, яке діяло під контролем МВС Сербії, захопили в полон кілька тисяч боснійських мусульман. Їх тримали окремо, вивозили групами, а після страчували у віддалених місцях. Розстріли фільмували на камеру. Тих, хто виживав, змушували відтягувати тіла, а потім вбивали і їх. Убитих ховали у братських могилах.

Читайте також: Суд визнав уряд Нідерландів співвідповідальним за різанину у Сребрениці

Пам’ятник вшанування боснійських мусульман, які загинули під час масових розстрілів у Сребрениці в 1995 році

Пам’ятник вшанування боснійських мусульман, які загинули під час масових розстрілів у Сребрениці в 1995 році 

Загалом за кілька днів військові армії боснійських сербів вбили понад вісім тисяч боснійських мусульман. Велика кількість їх довгий час вважалася зниклими безвісти. Про це у Сребрениці розповідають жінки з асоціації “Рух матерів анклавів Сребрениця та Жепа”, яка існує з 1990-х. Коли їхніх чоловіків забирали, вони сподівалися, що ті, потрапивши у полон, виживуть. Але страшні звістки про масові вбивства знищили цю віру: у ті дні майже у кожній великій мусульманській родині загинули 20—40 чоловіків. Після завершення бойових дій жінки почали боротьбу за правду та пошук тіл рідних.

Від прийняття до дій: збір свідчень та доказів

Фото:

Муніра Субашич, голова “Руху матерів анклавів Сребрениця та Жепа”, втратила тоді наймолодшого сина, чоловіка і ще 20 членів родини:

— Але ми не сіли плакати довгий час. Ми виходили на вулиці і робили велику справу: намагалися у будь-який спосіб привернути увагу світу до геноциду, що стався у Сребрениці. Ми вимагали, щоб нам надали докази вбивства чоловіків, вказали, де їх тіла. Бо ми не вірили, що всі вони мертві.

Коли більшість місць масових поховань були знайдені, ідентифікувати рештки тіл страчених чоловіків допомагала МКЗБ. Вона ж долучилася до поховання.

— Ми бачили, як працюють експерти та вчилися у них. Ми зрозуміли, що ніхто, крім нас самих, так не зможе навчитися. Ми ніколи не думали, що подібним доведеться займатися. Але життя непередбачуване, — говорить Субашич.

Зрештою у Міністерстві юстиції Боснії та Герцеговини матері зареєстрували організацію, аби ефективніше боротися за права родин. 

— Ми почали складати списки потенційних учасниць організації. Складали також списки зниклих, про яких дізнавались через об’єднання. Жінки співпрацювали зі слідством: збирали заяви у тих, хто постраждав від злочинів у Сребрениці, надавали інформацію прокуратурі і суду, — продовжує вона.

Об’єднання родин співпрацювало зі слідчими та прокурорами Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії, утвореного 25 травня 1993 року резолюцією Ради Безпеки ООН.

— Ми все збирали і надсилали. Для нас не було дрібної інформації, все важливо. Все, що вказувало на жертв, свідків та винуватців, — зауважує Муніри Субашич. — Ми скеровували листи всім: як тим, хто був винний, так й іншим сторонам конфлікту, а також важливим установам Європи, Раді Безпеки ООН. Було багато питань і мало відповідей.

Правозахисниця переконана, що сьогодні українські жінки, родини зниклих безвісти мають наслідувати їхній приклад і збирати всю можливу інформацію щодо своїх рідних, фіксувати її, документувати.

— А поховання загиблих має бути максимально зосереджено в одному місці, щоб всі бачили масштаби жертв війни, — вважає Субашич.

Читайте також: За что сел на 40 лет Радован Караджич - сценарий для суда над Путиным

Вони вирішили писати історію

Де ховати тих, кого вбили у Сребрениці, вирішувалось загалом, для цього провели анкетування. Запропонували три варіанти: від уряду, Сараєво і родин загиблих. Саме останні наполягли, аби місце поховання було в Поточарах — місці, де жінки востаннє бачились зі своїми чоловіками та синами.

Загалом під час тих подій у Сребрениці вбили 1042 дитини, ще 5,5 тисяч залишились сиротами, якими відтоді опікується об’єднання жінок. 

— Ці діти живуть сьогодні по всьому світу і не соромляться говорять, що вони діти Сребрениці, — розповідає Муніри Субашич. — А ми ніколи не показували свою втому, бо боролися за правду, аби продемонструвати сусідам, що ми кращі за них. Завжди треба пам’ятати про спільну мету — знайти своїх рідних, повернути їх, вшанувати пам’ять загиблих.

Місце поховання боснійських мусульман у Сребрениці

Місце поховання боснійських мусульман у Сребрениці

Організація жінок Сребрениці добилася й покарання нідерландських військових, які дозволили забрати усіх чоловіків від 14 років. Відбулися судові процеси над військовими місії ООН, у липні 2019 року Верховний суд Нідерландів визнав, що країна на 10% відповідальна за вбивства босняків-мусульман у Сребрениці, оскільки з 5 тисяч людей, які знайшли прихисток на базі нідерландського батальйону у Поточари, миротворці видали сербам 350 чоловіків та підлітків. Відповідно до рішення суду, 600 миротворців знали, що мусульманам загрожує небезпека.

У січні 2007 року Міжнародний трибунал кваліфікував дії сербів як “злочини геноциду”. Згодом покарання отримали майже всі очільники боснійських сербів, зокрема Ратко Младич, екскомандувач армії боснійських сербів.

 

Під час розгляду його апеляції у 2021-му на засіданні була і Муніра Субашич. У Гаагу жінка поїхала, аби стати свідком моменту, який, як вона думала, мав примирити її з минулим, коли загинув її чоловік та 17-річний син.

За підрахунками об’єднання жінок Сребрениці, з 11 по 19 липня 1995 року зникли безвісти 10 701 особа.

Найближчими днями Муніра Субашич має виступити на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Читайте також: Как стать диктатором и чем это кончается. Инструкция

— Я говоритиму про наш біль. І я спробую бути голосом України, аби донести важливі повідомлення для світу, — зазначає вона. 

— В Україні є величезна проблема: РФ не надає повної та достовірної інформації про кількість полонених військових і цивільних, яких утримує на своїй і тимчасово окупованій територіях України. Через це багато людей вважаються зниклими безвісти, — розповіла у Сребрениці Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених МІПЛ.

— МКЧХ не шукає полонених та зниклих безвісти, не встановлює усі можливі місця утримання. Він так само не допомагає хворим та пораненим військовим і цивільним, затриманим РФ, не вживає всіх заходів для повернення тяжко поранених та тяжко хворих полонених, жінок, людей старшого віку. Тобто не діє так, як цього вимагає Женевська конвенція про поводження з військовополоненими.

У місці поховання боснійських мусульман у Сребрениці зараз налічується понад 7 тисяч могил чоловіків та хлопчиків. Тіла більше тисячі жертв досі не знайдені та не ідентифіковані.

Нові поховання на цвинтарі з’являються чи не щороку. Їх можна виокремити за зеленим кольором обелісків. За рік, коли знаходять та ідентифікують нові тіла або рештки, попередні зелені обеліски міняють на білі, а нові могили позначають зеленими.

Відомі випадки, коли рештки тіл однієї людини можуть бути у різних братських могилах. Це пояснюється тим, що сербські військові, намагаючись приховати свій злочин, розшматовували тіла і перепоховували рештки по різних могилах.

Щороку 11 липня жінки виходять на мітинги, аби вшанувати пам’ять загиблих під час геноциду в Сребрениці. І так уже 29 років. Також родини знайдених та досі безвісти зниклих щороку приходять на місце поховання, аби вшанувати пам’ять жертв масового вбивства мусульман-чоловіків та підтримати тих, хто досі чекає. Усі сподіваються, що настане час, коли кожна родина зможе гідно поховати загиблого і більше не залишиться тих, хто має статус зниклих безвісти.

Марія Климик, опубліковано у виданні МІПЛ


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]