Як і чому агресивний рашизм дожив до XXI століття

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Рашизм як російський фашизм-нацизм, запропоновано розділяти на «рашизм у широкому розумінні» – як специфічно російську ідеологію та давню практику великодержавного шовінізму, та «рашизм у вузькому сенсі» – як ідеологію та практику, що склалася в росії XXI століття і має спорідненість із фашизмом/нацизмом.

Укрінфорпм поки що детальніше зупиняється на першому – «рашизмові в широкому розумінні». Намагатимемося розібратися в його характерних рисах, у тому, як подібний анахронізм зміг дожити до третього тисячоліття.

РУСИЦИЗМ-РУСИЗМ-РАШИЗМ, РІЗНІ ОБЛИЧЧЯ «РОСІЙСЬКОЇ ІДЕЇ»

Для початку знову доведеться повернутися до визначень. Тому що є багато близьких одномірних понять, практично синонімів. І з ними треба розібратися, упорядкувавши їх.

Ось, наприклад, пряма лінія "русицизм" (слово, яке прослизнуло у Герцена) – "русизм" (з інвектив Дудаєва) – "рашизм". Зверніть увагу – у всіх трьох випадках ось ця Russia, яка по-різному з «-ізмом», несе явний негативний смисл.

Читайте також: Як саме і чому фашизм став головною ідеологію в Росії: історія та паралелі

Самі носії таких поглядів надавали перевагу сполученню двох-трьох слів з однаковим визначенням «російська»: "російська ідея"; ідеї "російської партії"; "російська цивілізація" і, нарешті, "російський світ". А ще було слов'янофільство, синонімічне згаданим термінам. Або панславізм, єдинодержавний, а не конфедеративний, і неодмінно під російським керівництвом – у такому вигляді ще більш агресивний.

При цьому, хоч як дивно, визначення, яке здається найчіткішим, найбільш науковим – «російський націоналізм» – виявляється зрештою, з огляду на сучасність, і найбільш не точним, двозначним. Оскільки існує принципове питання, що є «російською нацією», кого вважати росіянами? Адже існує імперська теорія триєдиного російського народу (великороси, малороси та білоруси), а є такі російські націоналісти, що чітко відокремлюють росіян від українців і білорусів.

Після перемоги українського Євромайдану цією лінією пройшов глибокий розкол між російськими націоналістами. На імперців, котрі готові вбивати українців, аби довести їм, що вони росіяни. І на тих, хто категорично проти цієї війни. Причому поділ відбувся за всією шкалою цього політичного сегменту: від поміркованих націоналістів до радикальних. Розкол принциповий настільки, що люди, які колись ходили на одні «російські марші», з 2014 року воюють по різні боки лінії фронту. Або ж ті російські націоналісти, які категорично проти війни з українцями, сидять у в'язницях, у кращому разі – в еміграції.

Читайте також: Тімоті Снайдер про московську русофобію

Появі, розвитку та наповненню цих термінів (типам «слов'янофільств», «російським ідеям-цивілізаціям-світам») потрібно присвячувати окремі книги з рясним цитуванням. Це важлива робота, оскільки в кожного з цих понять і сутностей, що криються за ними, є своя часова прив'язка, історія, своя парадигма і своя динаміка, котра призвела до нинішньої російської дійсності (огидної – як у теорії, так і на практиці).

Але в даному випадку нам потрібно лише коротко пройтися за цими визначеннями, щоб показати, як вони описують різні грані однієї й тієї самої сутності – русицизму-русизму-рашизму. Почнемо з «російської ідеї».

Читайте також: Чорна діра майбутнього путінської Росії

М’ЯКО-АГРЕСИВНЕ ВИЗНАЧЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІДЕЇ ДОСТОЄВСЬКИМ

Слов'янофільство та панславізм залишилися у XIX - на початку XX століття. Але їх елементи увібрала в себе і розвинула «російська ідея», життя якої виявилося довшим.

Вважається, що саме це словосполучення вперше з'явилося у Федора Достоєвського в його «Оголошенні про передплату журналу "Время" на 1861 рік». І ця цитата вартує окремого розгляду: «Ми знаємо, що не відгородимося вже тепер китайськими стінами від людства. Ми передбачаємо, і передбачаємо з благоговінням, що характер нашої майбутньої діяльності має бути найвищою мірою загальнолюдським, що російська ідея, можливо, буде синтезом усіх тих ідей, які з такою завзятістю, з такою мужністю розвиває Європа в окремих своїх національностях; що, можливо, все вороже у цих ідеях знайде своє примирення та подальший розвиток у російській народності».

Читайте також: На Заході вже обговорюють ценарії програшу росії у війні — The Economist

На перший погляд здається, що сказано цілком м'яко та надто неконкретно. Але й тут уже видно багато чого, що стане основним і спільним у різних підходах до «російської ідеї». І, незважаючи на загальний м’який тон, тут багато що насторожує від початку. Ось оце «передбачення з благоговінням… характеру майбутньої діяльності» російського народу – адже це не просто етнічний нарцисизм титульного народу великої імперії. Тут уже відчувається й екстатична сублімація майбутньої місії, яка миготить поки що неясно.

Але й про неї дещо сказано. Вона не просто «загальнолюдська», а «найвищою мірою» така! На календарі росії 1860-й – чотири роки, як закінчилася ганебною поразкою Кримська війна (названа в решті світу Східною війною; а деякі через безліч фронтів вважають її взагалі першою світовою, в якій агресора утихомирювали всім світом). І в цей час мислитель Достоєвський намагається взяти реванш – також всесвітній – у сфері ідей, духу.

Європа на той момент у загальному розумінні – центр, осередок світу. Достоєвський же припускає, що «російська ідея» стане примирним синтезом усіх, розумієте – ВСІХ ідей, розроблюваних європейцями. І саме у «російській народності» цей загальноідейний синтез знайде свій розвиток. Варто також наголосити на цьому протиставленні: європейські національності – «окремі», а російська ідея – всеоб'єднуюча. Два акуратні «можливо», розкидані текстом, трохи пом'якшують враження, але не скасовують головного.

У першому ж визначенні «російської ідеї» можна побачити а) містично екзальтоване самолюбування, б) почуття власної винятковості, переваги; в) месіанство, причому не вузьке, а в глобальному сенсі; г) заявлене нехай і на рівні ідей, духу, але все ж таки прагнення синтезувати, об'єднувати по-російськи створюване «окремими національностями»; д) прив'язування всього зазначеного до «розвитку російської народності»; е) вираження агресивних по суті ідей у примирливому, солодкому, «високодуховному» стилі.

Після цього було багато роздумів про «російську ідею» і дуже різні підходи до неї. Але більшість із шести зазначених якостей була властива більшості з тих підходів. І ними ж пронизана вся нинішня російська пропаганда, яка тільки підфарбувала всі перелічені пункти, від «а» до «е» в кольори хакі – агресивного мілітаризму.

Читайте також: “Хорошіє рускіє” – це люди, які будуть руйнувати майбутнє після нашої перемоги

РЕЛІГІЙНА ФІЛОСОФІЯ «СВЯТОЇ РУСІ» ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ІМПЕРІЇ

Під таким максимально узагальненим, «парасольковим визначенням» могли існувати та розвиватися безліч парадигм і концепцій: від історико-геополітичних (на кшталт євразійства) до релігійно-філософських. Але підходячи до осмислення російськості по-різному і часто сперечаючись одне з одним, вони, проте, були в тісному зв'язку.

При цьому сам термін «російська ідея», по суті, чітко відповідав на «основне питання філософії»: що первинне – свідомість-дух-ідея чи матерія. Звичайно, ідея, до того ж російська! І з того ж слов'янофільського лона в ХІХ столітті виросла і «російська релігійна філософія», в такій якості визнана світом.

Не випадково, що першим широко презентував «російську ідею» в Європі саме релігійний філософ, містик Володимир Соловйов, прочитавши 1888 року в Парижі доповідь «L'Idée russe». Багато в чому, завдяки йому, в Європі, на Заході особлива «російська ідейність» від початку мала флер чогось особливо морального, всесвітньо і мирно об'єднуючого богошукання.

При цьому залишалося в тіні те, що значні частини цього комплексу поглядів є виворотом, підкладкою для агресивної імперської політики, допомагають її обґрунтуванню (лекції Соловйова це не стосується, якраз вона дійсно була мирною і в чомусь навіть антиімперською, за що він був підданий рішучій критиці слов’янофілів). В історичній перспективі це виявилося дуже зручною, виграшною позицією для російської імперії. Особливо – на тлі обґрунтувань існування та розширення інших європейських імперій – заморських.

Адже там в основі було закладено расистську «місію білої людини», несення «високої цивілізації». У росії такий елемент також був присутній, але в пригашеному, ослабленому вигляді. На противагу цьому, богоносна «російська ідея», тлумачена містично туманно, мінливо і багатозначно, здавалася чимось благороднішим (при цьому вважалося, що її претензії на всесвітність і домінування мають на увазі виключно духовну сферу).

Некритичне визнання, піднесення всієї школи «російської релігійної філософії» відігравало й окрему негативну роль. Західна, європейська філософія виростала органічно і гармонійно, беручи джерело в античній філософії, переосмисленій у християнському богослов'ї та наново осмисленому за часів Відродження. Після цього було знайомство зі східними філософіями та практиками, засвоєння якихось їхніх положень. Була й рецепція доктрин містиків, давніх та нових. У підсумку європейська філософія була різноманітною і системною в досвіді осмислення сущого і сутностей. Російська філософія, що запізнилася у своєму розвитку, була містично односторонньою, до того ж – зацикленою на етнічній своєрідності. Але при цьому – із підлітковою самовпевненістю у своєму всерозумінні.

Показово, що у ХІХ столітті, за часів появи націй, (само)визначення на кшталт «Священна Римська Імперія німецького народу» здавалося (і було) чимось безнадійно застарілим. Але в той самий час «Свята Русь» для імперської росії була (само)назвою не просто природною, а загальноприйнятою і шанованою.

Читайте також: Головні риси Росії: брехня, агресія та провокації

НЕСТАЛІСТЬ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕКОНАНЬ І СИЛА – ІМПЕРСЬКИХ

Своєрідною дзеркальною відповіддю на таку однобічність російської релігійної філософії був настільки ж вузький – і після 1917-го просто лютий – матеріалізм, що розвивався на основі марксизму в соціалістичних партіях.

«Російська ідея», витіснена з країни в еміграцію, позбавлена «ґрунту», опинилася в умовах замкнутості, інтелектуального гетто. Це тільки сприяло закріпленню у ній самовідчуття особливості. І образи – що не зрозуміли, не оцінили.

З іншого боку, в СРСР на першому етапі його існування, в 1920-ті – всі без розбору варіанти «російської ідеї» були затавровані (частіше – справедливо) як «великодержавний російський шовінізм». Найдогматичніші з соціалістів, більшовики протиставили йому інтернаціоналізм, який став новим фетишем. І згодом він почав перетворюватися на лише обкладинку. З-під якої в СРСР почала пробиватися і розвиватися та сама «російська ідея». Просто тому, що в міру (само)дискредитації комуністичної ідеї нічого іншого – значного та загальнозрозумілого – у Радянській імперії зі «старшим братом», російським народом не залишалося. Це явище умовно називали «російською партією», у чому вже був виклик та заявка на майбутнє домінування, адже за визначенням – Партія в Радянському Союзі могла бути лише одна (КПРС).

Втім, якщо не спрямовувати і не спрощувати, то так – був у Радянській росії й демократичний рух, який досяг піку під час перебудови та гласності. Саме на цій хвилі СРСР і луснув. Але ті демократичні, ліберальні погляди не були стійкими, глибокими і не мали широкого охоплення. Вони найчастіше закінчувалися там, де починалася не лише Україна, а й права всіх інших народів (крім російського) в імперії, котра пластично змінює свій вигляд та ім'я. Тому після розпаду Радянського Союзу спочатку РРФСР було оголошено... просто росією! І лише після демаршу представників національних республік російська більшість спромоглася дати їй ще й друге ім'я, не таке імперське – російська федерація.

Отже в 1990 роках, у часи складних і неоднозначних реформ, під демократичною обкладинкою, що все ще залишалася, почало відбуватися ще одне перетворення все тієї ж концепції… Соціалізм-комунізм – розчарування. Демократія – розчарування. Вийшло, що іншої сильної альтернативи не залишалося, на плаву лише одне – спрощений розвиток концепції «російська ідея» + «російська цивілізація» при фактичному регентстві «російської партії». Тут принагідно треба відзначити, що в «російську партію», яка постала в СРСР, влилися діячі еміграції – як старої, так і нової. І дуже посилили її, тому що знання реалій західної демократії, у тому числі негативних її моментів, допомагало їм теоретично розносити Захід ущент.

Та й кілька слів про «російську цивілізацію». Раніше це поняття у російських та західних мислителів, гуманітаріїв розглядалося та трактувалося по-різному. Тепер же воно також було вихолощене та примітивізоване. У 1990-ті саме в такому розумінні конструкт «російської цивілізації» став надзвичайно популярним. До нього включалася вся матеріальна, творча, духовна спадщина російського народу, апріорі незрівнянна зі спадщиною інших народів і цивілізації. Чому? А тому що вона, мовляв, від початку – більш висока і моральна. (Привіт Достоєвському!).

У ФІНАЛІ, НА АРЕНІ – ПОТВОРНИЙ «РОСІЙСЬКИЙ СВІТ / РУССКИЙ МИР»

У 1990-2000 роки взагалі відбулася зміна акцентів. Важливіше за «російську ідею» стало інше, більш практичне та агресивне поняття – «російський світ / русский мир». (Це словосполучення використовувалося і в давнину, але тоді воно не закріпилося).

Читайте також: Як саме і чому фашизм став головною ідеологію в Росії: історія та паралелі

У 1990 роки таке поняття з'явилося в ході діяльності «московського методологічного гуртка» Георгія Щедровицького, робота якого з «вирішення практичних завдань соціального управління» в країні, що переформатовується, добре оплачувалася. У «методологів» поняття «російський світ» із самого початку було приховано агресивним, оскільки виплескувалося за межі росії, російської федерації. Воно в них включало «острови російськомовного населення за кордоном». Не дивно, що після приходу до влади путіна цю концепцію почали використовувати зі спецслужбістською спритністю. Спочатку «російський світ» (як боротьба за права «співвітчизників») використовувався на зовнішньополітичній арені у вузькій сфері.

Але поступово, за участю РПЦ та патріарха Кирила, цю концепцію було уточнено. Окрім російськомовності з'явився акцент на православному вимірі. Кирило почав просувати апокрифічні, сумнівної достовірності слова старця Лаврентія Чернігівського: «росія, Україна, білорусь – це все Свята Русь». Словосполучення «російський світ» часто-густо замиготіло у проповідях патріарха.

Читайте також: 5 сценаріїв майбутнього Росії: крізь оптику України та її союзників

По суті, в цій концепції виникла своєрідна градація – кілька зон «російського світу». Перша – власне росія, рф у її міжнародно визнаних кордонах. Друга – росія + білорусь + Україна. Третя – те ж саме плюс інші пострадянські країни, де багато російськомовних та рясні єпархії РПЦ. Четверта – все те ж саме плюс будь-які країни та регіони світу, де є російськомовні та православні й до яких можна дотягнутися. Не важко помітити, як ця програма, яку кремль поетапно почав виконувати з де-факто захоплення білорусі та повномасштабного вторгнення в Україну, схожа на обґрунтування імперської політики Росії у ХІХ столітті.

Тому нинішня всеросійська архаїзація суспільної свідомості, апелювання до історичного минулого – не випадкові. Це допомогло реанімувати «старий добрий» великодержавний шовінізм російської імперії. Не дарма в сьогоднішній росії так люблять цитувати діячів такого типу і того часу. Але є й суттєва відмінність. У XXI столітті це вже російський шовінізм, який пройшов велику, у кілька поколінь, школу брехливого радянського «інтернаціоналізму». І тому хитріший, лицемірніший.

Однак сам по собі шовінізм, уявлення про власну винятковість і пов'язану з цим особливу місію, необхідність домінування над іншими – не є чимось незвичайним. Це в людській історії було, і не раз, про що ми вже згадували, говорячи про ідеологічне обґрунтування існування та розширення інших імперій, які вже сконали. Але, на відміну від тих випадків, концепція «російської ідеї»-«російського світу» вижила і стала панівною у великій країні з «ядерною тріадою», що благословляється в ній ім'ям Святої Трійці.

У подальших подачах ми розглядатимемо різні елементи цього «рашизму в широкому значенні» та того, як він дожив до XXI століття. А розпочнемо – з розгляду обґрунтувань «прав» москви на агресію.

Олег Кудрін. Рига, опубліковано у виданні Укрінформ


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

15:14
За державну зраду судитимуть екскерівника харківського Інституту підготовки юридичних кадрів для СБУ
14:37
В Україні перевірили понад 50 195 укриттів: майже третина не придатні
14:04
Україна створила агентурну мережу у росії та постачає їйм дрони контрабандою – CNN
13:58
На Київщині затримали воєнкома, який відправляв за кордон ухилянтів
13:09
Перейменування Ватутіного на Залужне підтримав кометіт Верховної Ради
12:37
Затримано зрадника, який катував учасників руху опору під час окупації Херсону (ФОТО)
12:04
ОВА: ситуація в регіонах України станом на 5 червня
11:48
Про брак грошей на відновлення зруйнованого житла заявив губернатор Білгородської області рф
11:04
СБУ знешкодила російських агентів, які шпигували за «центрами прийняття рішень»
10:50
Пригожин заявив, що військові рф обстріляли "вагнерівців", найманці взяли в полон підполковника рф

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]