Злочини російського фашизму: сучасні депортації українців

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Злочини російського фашизму: сучасні депортації українців

Фашистська Росія з новою силою продовжує депортовувати українців, відколи почала повномасштабну війну.

За інформацією Дмитра Лубінця, Уповноваженого Верховної ради з прав людини, щонайменше 2 мільйони 800 тисяч українців були вимушені виїхати або були депортовані до Росії з лютого 2022. Також відомі випадки, коли українців примусово вивозили до Білорусі. 

Щоб якомога більше українців поза їхньою волею опинилися за межами своєї країни, російські загарбники на тимчасово окупованих територіях не нехтують будь-якими методами: незаконно позбавляють їх батьківських прав, змінюють політику усиновлення, створюють «інтеграційні табори» для підлітків тощо. Видання Ukraїner  розповідає, як Україна бореться за повернення додому кожного громадянина та де шукати допомоги під час депортації.

Читайте також:  Як українцям московити та комуністи стирали пам’ять?

Методи та інструменти депортацій

Більшість депортацій супроводжують фільтраційні табори. Згідно з доповіддю дослідників Єльського університету, від березня Росія створила 21 таку «інституцію» на території однієї лише Донецької області.

ФІЛЬТРАЦІЙНІ ТАБОРИ

Спецільні пункти, в яких утримують, допитують та обшукують людей перед депортацією. Також можуть слугувати в'язницею для цивільних і військових, які не згодні з окупаційним режимом.

Процес, котрий Росія називає «фільтрацією», насправді означає форму перевірки, під час якої у людей збирають біометричні дані, оглядають особисті речі та телефони й розпитують про політичні погляди. Українці, які пережили досвід таких таборів, розповідали про жахливі умови: від кількох годин до майже місяця вони перебували в переповнених приміщеннях з поганим або повністю відсутнім опаленням, без доступу до води, їжі і базових зручностей (наприклад, душових кабін). Окрім психологічного тиску, на таких «перевірках» часто застосовують фізичне насилля.

Зафіксовано випадки, коли росіяни ув’язнювали українських батьків на невизначений термін, а їхніх дітей депортовували. У подібних ситуаціях діти опинялися наодинці під час активних бойових дій, коли кордони закривали. Їхні родичі чи знайомі могли просто перебувати в іншому населеному пункті.

Часто на тимчасово окупованих територіях РФ навмисне ставила українські сім’ї у скрутне становище, щоб потім позбавити їх батьківських прав. Наприклад, у лютому 2022 на Донеччині почали примусово мобілізовувати українських чоловіків. Такий хід допомагав досягнути двох цілей: викривити перебіг війни, звинувативши в ній українців, а також мати нові кадри для збройного протистояння, адже якщо РФ вважає людей на тимчасово окупованих територіях «своїми», значить, вони повинні захищати «сваю родіну». Таким чином під кулі йшли не росіяни, а українці.

Читайте також: Як тоталітарна Росія русифікувала схід України і як намагається робити це зараз

Мобілізація «своїх» мала й інші негативні наслідки, часто менш помітні. Через фінансову потребу дружини українських чоловіків змушені були їздити на заробітки за кордон. Тоді дітей на якийсь час віддавали до бабусь чи знайомих. А вже із квітня 2022 на Донеччині активізували свою діяльність «Комісії з дотримання прав неповнолітніх», які працювали за таким сценарієм: спершу збирали інформацію про сім’ї, де, на їхню думку, недостатній соціально-економічний рівень, потім передавали ці дані в окупаційні суди з приміткою про необхідність позбавлення батьківських прав. Після рішення окупаційного суду дитину забирали в соціальну установу, а звідти примусово вивозили до РФ.

Сприяє депортації дітей і спрощений процес усиновлення: від березня 2022 року в Росії видали низку указів для паспортизації дітей-сиріт із тимчасово окупованих територій України. У так званих центрах сприяння сімейному вихованню депортованим дітям шукають нових батьків і проводять потенційним кандидатам курс з «ідеологічного виховання».

Допомагає депортовувати українців і Російська православна церква (РПЦ), що вже давно не має святої репутації в Україні. Міністерство надзвичайних ситуацій РФ передає її працівникам інформацію про насильно вивезених, а вони вже централізовано розселяють їх по своїх осередках. До того ж РПЦ проводить українців через друге коло фільтрації — «духовне», застосовуючи ту ж російську пропаганду у формі бесід.

Читайте також: Женуть у табір на Далекий Схід: як українці через допити, фільтрацію й фсб тікають з росії

Прихована депортація

Ще незадовго до повномасштабного вторгнення російські військові почали депортовувати дітей-сиріт із тимчасово окупованих Донецька та Луганська. А від 18 лютого правозахисники почали фіксувати факти їхнього примусового вивезення до Росії під виглядом «евакуації» — замаскованої депортації українців.

Це було добре помітно незадовго до звільнення Херсона та його околиць по правий берег Дніпра. Херсонський журналіст Олег Батурін у жовтні 2022 року розповідав, як українців вивозили в тимчасово окупований Крим і Краснодарський край РФ. Росіяни стверджували, що на певний час розміщують людей у санаторіях і будинках відпочинку. Водночас телеграм-канали загарбників публікували відмінну інформацію — всім, хто виїхав, пропонували залишитися у Краснодарському краю.

Під виглядом поїздок до дитячих таборів з України депортували дітей-сиріт і напів сиріт із тимчасово окупованих районів Донеччини (хоча нерідко в таку халепу потрапляли й діти з обома батьками). Наприклад, організаторами схеми насильного вивезення дітей-сиріт були росіяни Дмитро Гарцев і Дмитро Шмельов, які називають себе «міністром охорони здоров’я» та «міністром доходів і зборів» ДНР. Як з’ясувала СБУ, вони входять до найближчого оточення ватажка донецьких бойовиків Дениса Пушиліна, за протекцією якого були призначені до керівних лав окупаційних органів у липні 2022 року.

Читайте також: «Доказів достатньо»: провідні міжнародні експерти та захисники визнають геноцид рф в Україні

Подібні свідчення депортації під прикриттям відпочинку, оздоровлення чи навчання надходять і з інших тимчасово окупованих міст і сіл України. Скажімо, в Лисичанську загарбники вивозили українських дітей до РФ під приводом того, що в місті нібито не залишилося українських учителів, а освітній процес не можна переривати, тому «рятуватимуть» маленьких українців десь на території РФ. Батькам їхати з дітьми забороняли.

Міський голова Енергодара повідомляв, як у жовтні 2022 деякі батьки цього містечка і навколишніх сіл відправили своїх дітей до Краснодарського краю РФ. Однак згодом російські окупанти поставили українців перед фактом, що їхні діти «затримуються на відпочинку в Росії на невизначений термін», ходитимуть там до школи, а також наказали передати теплі речі.

Розслідування британського видання iNews, проведене у березні 2022 року, виявило 66 таборів для примусово депортованих українців у Росії. Вони простягаються через 11 часових поясів — над Уральськими горами від Бєлгорода на заході до віддаленого півострова Камчатка і міста Владивосток на сході. Як таборові приміщення використовують санаторії, центри «патріотичного виховання», колишні дитячі табори й навіть звалища хімічної зброї.

А ще росіяни влаштовують «інтеграційні табори» для українських підлітків. Кажуть, що так їм «допомагають впоратися з жахом війни» і «адаптацією у соціумі», але насправді це примусова асиміляція з насадженням російської історії, мови та культури. Прикладом цього є проєкт російського благодійного фонду «Новий вчитель» — програма «Однаково різні». На сторінках соцмереж проєкту йдеться, що в таборах цієї програми з українськими дітьми займаються російські вчителі та психологи. У лендингу, звісно, жодних згадок про депортованих чи принаймні «евакуйованих» українських дітей нема, фігурують лиш поняття «діти з міграційним досвідом» і «діти мігрантів».

АСИМІЛЯЦІЯ

Процес прийняття й уподібнення спільнотою до культури та звичаїв іншої спільноти.

Ось як про таку взаємодію пише керівниця програми «Однаково різні» Ірина Белоусова:

«Діти кричали, плакали іноді, і вчителі не могли впоратись, тиснули на них, ті [супротивились] ще більше, і виходив скандал. Місцевим батькам теж було складно. Вони були напружені й налякані, це транслювалось дітям. Буквально через місяць між всіма було дуже багато невисловленого непорозуміння».

Читайте також: Тімоті Снайдер: «Ми повинні сказати це: росія — фашистська держава»

На думку правової аналітикині Центру прав людини ZMINA Онисії Синюк, ідеологічне перевиховання українських дітей додатково обтяжує злочин депортації та має ознаки геноциду: «Основний принцип евакуації, особливо дітей, полягає в тому, що це робиться лише для їхньої безпеки за особливих умов. Існує єдина підстава для цього — невідкладні причини, пов’язані зі станом здоров’я чи лікуванням».

Історії очевидців

Із часом усе більше таких історій випливає на поверхню. І хай які болючі ці досвіди, кожен із них треба фіксувати — і щоб зберегти докази воєнних злочинів РФ, і щоб якнайшвидше відрефлексувати пережите.

Наприклад, жителька села Рубіжне, що на Донеччині, розповіла «Слідству.Інфо» про допити, які їй довелося пройти під час фільтраційних заходів на території РФ: «Найстрашнішим і найнеприємнішим було спілкування з російськими МНСниками. Вони обливали брудом і Україну, і нашого президента. Вони перефотографували всі наші документи».

Валерія, сім’ю якої депортували з Рубіжного (місто на окупованій нині Луганщині. — ред.) до Росії, також згадує під час особистої розмови про допити: «На кожному етапі цієї історії їх допитували. Але допитували не тільки мою маму, а й її дітей. Вони дуже сильно тиснули на їхню психіку. Допитували, яке їхнє ставлення до України, до української мови, чи їм не подобалось у Росії, чому вони їдуть до Естонії…».

Лондонська кореспондентка New York Times Емма Бубола протягом кількох місяців відстежувала долі українських дітей у Росії. Деякі з них у своїх розповідях згадували, що їх вивозили силою чи обманом, пообіцявши в Росії комфортне життя в нових родинах. «Я не хотіла йти. Але мене ніхто не питав», — сказала 14-річна Аня, яка втекла з будинку для хворих на туберкульоз у Маріуполі й на момент розмови з журналісткою перебувала у прийомній сім’ї під Москвою.

Читайте також: Як повернутися з російської «евакуації»: що для цього слід зробити вже зараз

12-річний маріуполець Сашко під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі розповів про свій досвід перебування у фільтраційному таборі. Окрім пережитого психологічного тиску від зустрічі з окупантами, в березні його розлучили з мамою, навіть не давши можливості попрощатись, і сказали, що його віддадуть у дитячий будинок, а потім — на всиновлення. З того часу мами він не бачив.

У фільтраційному таборі росіяни казали хлопчику, що він не потрібен мамі й вона не приїде за ним, бо перебуває в полоні: «Я говорив, що в мене є бабуся, що вона в Україні, що я хочу до неї. Вони не дозволяли. Вони відвезли мене в Донецьку обласну травматологію і там мені лікували око. У мене був номер бабусі, я попросив у друга по палаті телефон і по вайберу зв’язався з бабусею і повідомив, де я. Вона почала збирати документи, щоб мене забрати». Зараз про Сашка піклується бабуся, проте місце перебування і доля його матері залишається невідомими.

Свідчень про українців, депортованих до Білорусі, менше, оскільки її територія — як тимчасовий «пункт сортування», звідки людей уже остаточно вивозять у Росію.

Військова психологиня Наталія Зарецька, яка працює зі свідченнями депортованих до Білорусі, розповідає в одному з інтерв’ю, що іноді люди кажуть, мовляв, «головне, що живі», бо не обізнані з нормами міжнародного гуманітарного права і не можуть самостійно ідентифікувати злочин. Звісно, така теза може лунати й через захисні механізми психіки: потерпілі хочуть якнайшвидше забути пережиті жахіття й повернутися до нормального життя, котре мали раніше.

Читайте також: Росія здійснює “фільтрацію” українців як частину плану геноциду проти українського народу

«Людина, яку відпустили з полону, розуміє, що повністю була в розпорядженні інших, найгіршого не сталося ― і вона може навіть відчувати вдячність за те, що її вивезли та відпустили, а не вбили. Це природно для таких умов», — додає Наталія Зарецька.

Подібні історії депортованих українців документує команда ГО PR Army в інфокампанії Where Our People? (з англ. «Де наші люди?»). Окрім цього вони розміщують пізнавальні довідки про те, що подібні випадки — вже не нове явище в історії України, адже депортації були в 20-х, 30-х і 40-х роках XX століття. Всі матеріали на сайті англомовні, тому їх поширення допоможе підвищити обізнаність іноземців не тільки в наслідках цієї повномасштабної війни, а й розвіяти міфи про «вєлікую Расію» та її нібито демократичні цінності.

Боротьба за депортованих

Життя кожної людини ― найвища цінність. Це прописано у Конституції України (стаття 3), і цим керуються тисячі українців щодня, а особливо під час повномасштабної війни. У той час, коли російські військові кидають своїх поранених побратимів на полі бою, як гарматне м’ясо, українці продовжують боротися за всіх, кого взяли в полон чи депортували. Роблять це як на державному, так і локальному рівнях.

Точна кількість депортованих і місце їхнього перебування — інформація, що залишається до кінця невідомою, тож робота правозахисних організацій відбувається на кількох рівнях.

Перший напрям, за словами очільниці Центру Громадянських Свобод (ЦГВ), лауреатки Нобелівської премії миру Олександри Матвійчук, — це поширення інформації. Для цього команда організації розробила покрокові пам’ятки з роз’ясненнями, як діяти у випадках депортації.

Якщо ваших близьких депортували, повідомте про це за одним із номерів:

  • Гаряча лінія Національного інформаційного бюро (1648 або +38 044 287 81 65),
  • – Гаряча лінія Міністерства закордонних справ України (+38 044 238 15 88),
  • – Єдина гаряча лінія Сил територіальної оборони ЗСУ (0 800 507 028),
  • – Національна поліція (102).

Другий напрям — практична допомога. Інтернаціональна організація «Допомагаємо виїхати», зареєстрована в Чехії, сприяє депортованим українцям у вирішенні питань із документами або логістикою (купити квитки, побудувати маршрути), щоб виїхати з Росії. Також можна звернутися до організації I support Ukraine, яку заснували вихідці з Маріуполя. Їхні рекомендації щодо виїзду можна знайти в інструкції.

Третій напрям — це вирішення особливо складних, індивідуальних випадків. Як приклад, Олександра Матвійчук пригадує історію депортованого чоловіка і жінки на останніх місяцях вагітності без українського паспорта та жодних інших документів. Тоді з Росії спочатку вивозили дружину, щоб вона народила вже за межами території країни-терористки й дитині примусово не дали російське громадянство. Потім шукали можливості, як передати чоловікові документи з України, щоб вивезти його з РФ.

Коли депортовані українці вибираються з Росії у європейські країни, то там діють загальні програми для біженців. У кожній із країн розроблені різні програми підтримки, якими можна скористатися.

Контакти посольств в інших країнах, що сусідять із РФ:

Естонія:

  • – Посольство України в Естонії: +372 601 5815
  • – Українська спільнота в Естонії: +372 5650 2572
  • – Порада лікаря: 1220
  • – Екстрена допомога: 112
  • – Інформація про перебування в Естонії (розміщення та побутові питання): 1247 або +372 600 1247
  • – Консультант з міграції: +372 612 3500 (пн. – пт. 09:00–15:00) [email protected]
  • – Моральна підтримка: +372 6147 393

Азербайджан: +994 50 255 75 18, +994 50 255 75 05; [email protected]

Білорусь: +375 25 603 11 84, +375 17 283 19 58, +375 17 283 19 59; [email protected], [email protected]

Вірменія: +374 1025 6541, +374 7710 0273; [email protected]

Грузія: +995 32 231 11 61, +995 32 231 14 54, +995 595 08 22 88; [email protected]

Казахстан: +7 71 7257 7025, +7 70 5755 6610; [email protected], [email protected]

Китай: +86 10 6532 6783, +86 1370 1230 647; [email protected], [email protected]

Латвія: +371 2923 9262, +371 6733 2956; [email protected]

Литва: 370 5233 0782, +370 6555 0194; [email protected], [email protected]

Польща: +48 698 608 837; [email protected]

Консульство України в Гданську: +48 5834 606 90, +48 6076 543 33; [email protected]

Туреччина: +90 539 550 98 98, +90 312 442 15 93, +90 312 442 16 58; [email protected], [email protected]

Фінляндія: +358 92 289 00 71, +358 92 289 00 72, +358 404719200; [email protected]

На думку Олександри Матвійчук, найскладніша ситуація з поверненням депортованих дітей, які з різних причин перебувають на території РФ без батьків. Часто правозахисники знають про переміщення юних українців, але не мають можливості з’ясувати їхню особу, а жодної інформації росіяни не надають, як і доступу до цих дітей. Тому тут особливо необхідна мобілізація державних органів, громадських і міжнародних організацій захисту прав дітей.

Фото: Валентин Кузан.

Наразі ні ООН, ні Міжнародний комітет Червоного хреста не налагодили системної допомоги тим, хто постраждав від депортацій. У березні правозахисна організація «Євромайдан SOS» опублікувала відкриту заяву щодо неприпустимості міжнародної «згоди» на примусову депортацію українців до РФ. У заяві йдеться і про те, що російський Червоний хрест безпосередньо причетний до незаконних депортацій — така співпраця підриває довіру до ООН та легітимізує цей воєнний злочин з боку організації. Олександра Матвійчук наголошує:

— В умовах війни можливості української держави по захисту своїх громадян, які опинилися в Росії, дуже обмежені. Тут визначальною є роль міжнародних організацій. Вони не мають відмовлятися від цієї ролі. Бо тоді постає питання доцільності всієї міжнародної системи миру і безпеки, яка роками фінансується коштом багатьох країн і розрослася бюрократією. Вони в цей момент мають включитися і теж щось робити.

Повномасштабна війна триває, а значить, тривають і злочини Росії, зокрема й депортації українців. Зупинити це зможе лише перемога України й повна капітуляція країни-терористки. Тож поки наше завдання — фіксувати всі подібні випадки, надавати їм розголосу й підтримувати одне одного. Якщо ви знаєте когось, кого незаконно вивезли до Росії, не опускайте руки: пишіть і дзвоніть у відповідні служби. Якщо трапиться, що ви або ваші близькі будете під загрозою депортації, пам’ятайте: Україна боротиметься за ваше повернення.

Читайте також: Навіщо російські загарбники викрадають українських дітей і як їх повернути

Позитивним прикладом тут є нещодавня історія 16-річного Сергія, який майже вісім місяців перебував у РФ, де його «всиновила» російська родина. Хлопчик написав в один із українських чат-ботів, що хоче повернутися додому й отримав запевнення в допомозі. А 19 грудня його вдалося повернути до України.

Тоня Андрійчук,  опубліковано у виданні Ukraїner  


В тему:

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:04
Знущання над українцями: ФСБшна упц (мп) не допустила військових і капеланів від ПЦУ помолитися за загиблих воїнів у печерах Лаври. ВЛАДА ЗЛОЧИННО БЕЗДІЄ
20:00
У неділю в Україні буде хмарно, сухо та тепло
19:19
Фон дер Ляєн передала 50 нових позашляховиків для прокурорів та поліцейських у прифронтових регіонах України - мабуть, саме вони відіб'ють Авдіївку та Бахмут
19:07
Малограмотна, брехлива нікчема мститься Людині: головреду Цензор.НЕТ Бутусову другий рік поспіль відмовляють в акредитації на пресконференцію Зеленського
18:11
Жеваго використовував Union Bank у Ліхтенштейні для відмивання брудних грошей, а потім розорив його
16:07
За перемогу доведеться заплатити страшну ціну. І заплатиш особисто ти
13:19
Сьогодні наші прапори майорітимуть пліч-о-пліч: спільна заява глав Євроради, Єврокомісії та Європарламенту
12:13
До Києва прибув Борис Джонсон
11:34
Понад 2 мільйони дітей залишили України через війну
10:22
До Києва прибули глава Єврокомісії фон дер Ляєн, прем’єр-міністри Італії, Канади і Бельгії - Мелоні, Трюдо та Де Кроо

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]