Час на боці України, якщо Захід не впаде в песимізм - FT

На зміну початковим песимістичним очікуванням, що армія Росії зможе легко здолати Україну, прийшов оптимістичний підйом, коли українські війська почали здобувати перемоги. Після місяця війни Москва відмовилася від цілі захопити Київ й інші міста на півночі, вирішивши зосередити свої зусилля на Донбасі.

Не виділивши потрібний час для відновлення після ранніх поразок, Росія вдарила сильно, але все одно не змогла добитися суттєвого прогресу. 9 травня було очевидним крайнім терміном. Однак, Москва відсвяткувала День перемоги над нацистською Німеччиною без особливих здобутків, - пише в статті для Financial Times професор з досліджень війни Королівського коледжу Лондона Лоренс Фрідмен. Він зауважує, що останні тижні, схоже, були більш плідні для росіян. Вони нарешті змогли захопити місто Маріуполь. Тепер вони намагаються завершити завоювання Луганської області в битвах за Сєвєродонецьк. Україна тепер більш відверто розповідає про свої тяжкі втрати від російських снарядів, ракет і бомб, які падають на українські оборонні лінії. Російські успіхи спровокували нову хвилю песимізму.

Цей більш похмурий погляд на речі визнає, що Росія змогла навести лад в логістиці, зосередившись на більш реалістичних цілях і використовуючи свої переваги, зокрема артилерію й авіацію. Вона продовжує демонструвати байдужість до того, скільки життів і техніки коштує її наступ. Якщо минулого місяця світ турбували відчайдушні вчинки Путіна на тлі відступу його армії, зараз він хвилюється, що ситуація на довго зайде в глухий кут або ж Росія навіть зможе добитися успіху, відновивши спроби атакувати Одесу, Харків і Київ.

Такі зміни настроїв можуть мати серйозні політичні наслідки. Вони впливають на українську мораль, яка вже й без того хитка після тяжких місяців війни, а також на підходи міжнародних партнерів, які підтримують Україну. Новий песимізм заохочує міркування про те, що Києву варто домовлятися з Москвою, поступившись частиною території заради припинення жахіть війни. Але песимізм також робить питання поставок зброї більш терміновим. Показовим прикладом стали дискусії у Вашингтоні щодо відправки систем HIMARS. Занепокоєння тим, як Кремль може відреагувати на удари на території Росії, які Україна може завдати за допомогою американської зброї, були збалансовані необхідністю дати можливість українській армії відповісти на нинішню вогневу перевагу російських військ.

Цілком природно, що останні новини з передової впливають на погляди на війну, коли ставки настільки високі, а біль настільки сильний. Це нетипово прозора війна. І люди можуть багато дізнаватися з повідомлень в соціальних мережах і офіційних комюніке. Це особливо стосується випадків, коли хтось намагається оцінити важливість битви за окремі села або хоче зрозуміти, чи сторони адаптують свої стратегії до нових обставин і вчаться на попередніх помилках.

«Але щоб уникнути зміни настроїв, нам необхідно дивитися на ширшу картинку: на структурні фактори, які формують цей конфлікт і стануть визначальними для його результатів в кінці. Зробіть крок назад і подивіться на російську позицію. Надзвичайно великі зусилля були вкладені лише для того, щоб захопити трохи додаткової території. І запасних можливостей для протистояння настирливому українською контрнаступу біля Харкова на півночі і Херсона на півдні не лишилося. Якщо навіть вдасться консолідувати завоювання в Луганській області, ще багато доведеться зробити для захоплення Донецької, щоб Путін міг проголосити перемогу, зважаючи на те, як він описував війну від самого початку», - вважає Фрідмен.

Він додає, що Росія може стати відповідальною за повністю випалену територію, позбавлену інфраструктури, з населенням, яке точно не вважає окупаційні сили «визволителями». Тому останні здобутки доведеться без кінця захищати від українських атак. Подалі від лінії фронту російські сили мають справу із засідками і саботажем ліній забезпечення. Українські сили, з якими воює Росія, борються за свою батьківщину і національну ідентичність, яку вона намагається знищити. Російські спроби переконати більшу кількість чоловіків йти на війну проти України не можуть компенсувати бойові втрати. А частина російських солдатів прагне звільнитися з армії. На відміну від України, Росія не проводить повну мобілізацію. Але навіть якби вона це зробила, минули б місяці, перш ніж додаткові сили почали мати вагомий вплив на полі бою. Росія покладається на власні запаси зброї. Але останнім часом довелося дістати зі складів застарілі танки. Більше того, російський прогрес був невеликим. Прориви не були ефективно використані. Деякі проблеми з командуванням і відсутністю гнучкості російських військ, які спостерігалися на початку, так і залишилися.

Україна повільно, але впевнено переходить на сучасні західні види озброєння. Цей процес вимагає часу і проходить не ідеально. Тому що нова зброя вимагає проведення підготовки. А це важко зробити в небезпечних умовах війни. Але попри це, Україна у найближчі місяці стане сильнішою, особливо в питанні вогневих можливостей дальньої дії. Поспіху не буде. Президент Володимир Зеленський нещодавно пояснив, що він не буде робити, як Росія, яка «кидає людей в пекло боїв лише тому, що Москва хоче щось захопити за кілька днів чи до конкретної дати». Зважаючи на те, що війна навряд чи стане легшою для Росії, Москва може почати просувати ідею припинення вогню. І це буде не дивно. Однак, Зеленський не погодиться на постійну російську окупацію 20% української території. Путін може вирішити, що пропозиція про перемир’я внесе розкол в коаліції країн, які підтримують Україну. Однак, правда в тому, що його виснажена армія загрузла у ворожій країні, яка стає дедалі сильнішою.

«Аргумент»

На цю тему:

• Західна підтримка України досягла піку - The Atlantic
• "Перше, що влаштовували росіяни, коли захоплювали місто або селище, – це місце для тортур та вбивств"
• Украинское сопротивление на оккупированных территориях: о силе и смелости простых людей
• З якими злочинами росії проти довкілля українці зараз мають справу і який основний механізм повідомлення про них