Безконтрольна «контрольованість»

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

«Контрольне провадження» - яким йому бути? Технічні питання оскарження ухвал суду про продовження терміну тримання особи під вартою.

Адвокати, котрі практикують у царині кримінального законодавства, з великим піднесенням зустріли звістку про ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційною скаргою Глущенка Віктора Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України від 13 червня 2019 року, яким було дано можливість оскаржувати ухвали суду про продовження терміну тримання особи під вартою під час розгляду справи по суті у суді.

Нагадаймо, що до того часу така можливість у сторони захисту була відсутня – розглядаючи будь-яку справу по суті суд технічно і передбачувано продовжував термін тримання підсудного під вартою щодвамісяці без будь-яких перспектив для ув’язненого. Переважна більшість суддів, слід відверто зазначити, і засідання призначали саме з таким розрахунком – чергове (наступне) засідання призначалось за декілька днів до збігу визначеного у попередньому засіданні двомісячного терміну тримання особи під вартою суто для мети продовження процесу «сидіння» за гратами.

І прокурори і адвокати виконували (та і виконують) роль статистів – щось там виступають, кажуть, підтримують чи заперечують – але всі чудово знають і передбачають, що термін тримання під вартою «чєловєчішке» буде продовжень за будь-яких обставин, за виключенням рідких винятків, коли, приміром, людина вже відсиділа строк, який орієнтовно суд планує присудити чи трапляється екстраординарна подія – свідки та потерпілі відмовляються свідчити проти обвинуваченого і справа «рушиться». 

Ті рідкі випадки, коли суд не продовжив термін тримання під вартою в силу хвороби судді чи недоставки ув’язненого тощо – ми до уваги не беремо, в Київському слідчому ізоляторі, приміром, таких випадків сотня-дві на рік і вони не характерні.

Але за загальним правилом відбувалося наступне – справа в суді – суд призначає засідання раз на два місяці – засідання формально тривають декілька хвилин (прокурор завчено повторює стандартний набір фраз «обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, може впливати на свідків та потерпілих, спотворювати докази, вчиняти інші правопорушення, не має соціальних зв’язків, засобів до існування, місця постійного проживання, не працює, має погану репутацію» – адвокат (захисник), звісно заперечує (працює неофіційно, має цивільне подружжя, хвору дитину, хворих непрацездатних родичів, сам хворіє тощо) - суд продовжує термін тримання людини під вартою, ухвала суду не оскаржується. Всі сидять, контора пише…

На цю тему: Реформа виконавчої служби України: як це працює у Європі

Після згаданого рішення Конституційного Суду України, на перший погляд, до людей влада повернулась обличчям – було якби надано право на оскарження кожної ухвали суду про продовження строків до апеляційного суду.

При цьому, безперечно, що Конституційний Суд України виходив з засад справедливості та розумності термінів розгляду справ, позаяк не може бути нормальною ситуація, коли людина за дріб’язкову крадіжку декількох пачок кави, металобрухту чи пляшки коньяку никається в ув’язненні роками, при цьому суди безкінечно відкладаються через неявку потерпілих, свідків, захисника, прокурора, популярні нині заяви про мінування суду, зволікання з доставлянням, оголошення  в слідчому ізоляторі карантину на кір чи дифтерію тощо.

Але бажаного істотного полегшення не наступило, і ось чому.

Процесуальний закон просто не передбачає технічного механізму забезпечення оскарження такої «проміжної» ухвали та не врегульовує технічні моменти оскарження та руху справ, на рівні суто «канцелярському».

Так, приміром, коли справа розглядається по суті і ухвалюються вирок і на нього подається апеляційна скарга – то вся справа (а це може бути не один том) разом з усіма журналами судового засідання, листуванням, висновками експертиз, дисками аудіо та відеозаписів, іншими доказами підшивається, формується та спрямовується до апеляційного суду, де колегія суддів має можливість дослідити ВСІ (це важливо) матеріали справи, починаючи з нюансів призначення справи до розгляду, забезпечення захисту чи перекладача, аналізу показів свідків, доказів і десятків інших нюансів. 

Апеляційний суд володіє повнотою можливостей щодо розгляду та аналізі матеріалів у повному обсязі, в її єдності, цілісності, послідовності, масштабності, всебічності, повністю стаючи на позицію (статус) місцевого суду та дивлячись на справу очима місцевого суду.

Коли ж апеляційна скарга подається на ухвалу про продовження терміну тримання особи під вартою – то справа місцевим судом ще не розглянута, не завершена. Тривають судові засідання, допитуються свідки та потерпілі, учасники знайомляться з окремими документами, журналом судового засідання, аудіозаписами тощо. Справа за мотивів безперервності розгляду знаходиться в суді і зрештою не може бути ніким і нікуди витребувана та надіслана (за нормальних умов). 

В такому випадку формується т. з. «контрольне провадження». Можна не гортати процесуальний кодекс, там про нього мова не іде іти не може, однак технічно для забезпечення розгляду апеляційної скарги місцевим судом виготовляються мінімум копій документів справи. 

Приміром, зрозуміло, що коли іде питання про оскарження ухвали суду про продовження тримання людини під вартою – то копіюється оскаржувана ухвала, до неї – журнал судового засідання, можливо (за бажання) сам обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування (не факт, за бажанням, дуже часто місцевий суд цим не «заморочується»). Ну і сама апеляційна скарга, звісно, докладається до сформованого «контрольного провадження».

Тобто, з матеріалів величезної справи (декілька томів) до уваги апеляційного суду доводяться лише три-чотири документи. 

З яких, приміром, з точки зору апеляційного суду вбачається, що підсудний і ув’язнений – небезпечний безробітний негідник без постійного місця проживання і родини, котрий має вісім судимостей та поцупив разом зі спільниками мобільний телефон, а ще під час затримання у нього знайшли три грами марихуани і з тим, аби він ще чого не накоїв чи не накивав п’ятами – йому продовжено термін тримання під вартою. Це все. У апеляційного суду просто не може виникнути іншої думки про особу підсудного, існуючі ризики та перспективи самої справи.

Так іноді читаєш судові документи і «стає страшно», які ж небезпечні люди бувають і добре, що вони у в’язниці і не турбують спокій шановних добропорядних громадян а тому «тюрьма та воші» цілком заслужені (та ще і «мало дали»).   

Але починаєш розбиратися і виявляється, що місцевий суд – не додав до матеріалів «контрольного провадження» матеріали з позаминулого судового засідання – а разом з ними - довідки про те, що людина насправді має родину – матір та батька і навіть новонароджену дитину, у якої слабкий імунітет і її слід доглядати.

На цю тему: Адвокатская монополия: узаконеная диверсия или масштабное рейдерство?

В матеріалах «контрольного провадження» апеляційний суд не може побачити довідку про те, що людина має реєстрацію на територіальної одиниці, де знаходиться суд і характеристики від сусідів про свою порядність та пристойну репутацію.

В матеріалах відсутні довідки про те, що людина, приміром, хвора на епілепсію та має зламану щелепу і знаходиться на післяопераційному догляді та потребує регулярного лікування в умовах стаціонару.

В сформованих місцевим судом на власний розсуд матеріалах «кримінального провадження» відсутні письмові поручительства з боку друзів та знайомих, які гарантують контроль за поведінкою ув’язненого та забезпечать його явку до суду. 

В матеріалах «контрольного провадження» відсутні і інші документи, надані як під час останнього судового засідання (коли була постановлена оскаржувана ухвала) та під час інших судових засідань про те, що людина насправді працевлаштована, має стабільний дохід, соціальні зв’язки, репутацію, а попередні «страшні» судимості були за порушення правил дорожнього руху, в результаті чого було тяжко травмовано потерпілого та незаконного обігу зброї (тримав удома два десятки набоїв).

Тобто, ці злочини жодним чином не можуть характеризувати відверто кримінальний характер та схильності ув’язненого і знаходження його на стійкому злочинному шляху (значна частина злочинів є ситуативними, випадковими, суто формальними та аж ніяк не характерними для «сформованого злочинця», для якого шлях криміналу – шлях заробітку собі на життя). 

За технологією ведення судових засідань сторона захисту, приміром, подає докази на доведення наявності соціальних зв’язків, працевлаштування, репутації, стану здоров’я, сімейного стану підсудного не в одному засіданні, а під час декількох засідань по мірі їх надходження (здобуття). 

Приміром, минулого разу під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою було надано довідку про працевлаштування та стан здоров’я, які суд визнав недостатніми для того, аби людина до вирішення питання її долі знаходилась на волі, а цього разу – було надано довідку/свідоцтво про народження дитини та довідку про те що підсудний – учасник бойових дій та має державні нагороди тощо… 

Тому що докази порядності та репутації підсудного (а ці питання здебільшого мають значення для визначення долі підсудного під час розгляду справи у суді в плані запобіжного заходу) у сторони захисту ніколи не бувають в наявності всі та відразу, їх зібрання та подання – це процес і він ніколи не може бути завершений. Документи збираються та витребовуються кропіткою працею і навіть найважливіший документ може потрапити до сторони захисту для вільного оперування ним через декілька місяців після початку судових засідань… 

А місцевий суд, який розглядає справу по суті – сам, при чому на рівні навіть не судді, а секретаря судового засідання, помічника судді чи секретаря суду приймає рішення про зміст та обсяг «контрольного провадження» і технічно формує це провадження за принципом «а я так хочу». Хоче – надасть копії десятка довідок з позаминулого засідання, а не хоче – обмежиться останнім судовим засіданням, де було подано лише одну довідку про те, що людина має родину…

На цю тему: Как сделать должника невыездным (Процессуальные документы)

«Ну і що з того, що підсудний одружений?» - приміром, запитає апеляційний суд під час розгляду судової ухвали про продовження терміну тримання під вартою і буде формально правий. Тому що інших документів, наданих стороною захисту раніше – в матеріалах, переданих місцевим судом в якості «контрольного провадження» просто немає. Ну от не захотів місцевий суд їх надати. Або не «вбачив за можливе». Або «зламався ксерокс». Або «суддя захворів та перші томи справи закрив у сейфі»… 

Слід враховувати і інші фактори… Приміром, для місцевого суду (будемо відверті, ми всі дорослі люди) на певному етапі може бути очевидно, що справа «пливе», «ламається», або як то кажуть досвідчені люди «дєлюга бєспонтовая». Ну під час судових засідань свідки обвинувачення відмовилися визнавати та упізнавати підсудного як особу, яка вчинила злочин, виявилися «несостиковки» під час слідчих дій – приміром, одна слідча дія згідно складених протоколів почалася на годину раніше, аніж закінчилась попередня за того ж кола учасників тощо… Іноді існують навіть доволі кумедні та курйозні ситуації за яких інших варіантів, окрім як постановити виправдальний вирок  у суду просто не залишається. 

Здебільшого справа «валиться» тривалий час, не за одне засідання… Там свідок «поплив», там виявилась якась «діра» в доказах, там потерпілий почав пригадувати щось те, що не зовсім вкладається в канву обвинувачення… І мова може іти не тільки про те, що людина непричетна. Вона може бути причетна до злочинного діяння, однак в результаті судового розгляду вбачається перспектива перекваліфікації злочину (приміром, замість умисного вбивства виникає перспектива перекваліфікації злочину на тяжке тілесне ушкодження, яке потягнуло смерть потерпілого або ненавмисне убивство чи вбивство при перевищенні меж самооборони тощо. Тобто, прогнозований результат істотної перекваліфікації діяння «назріває» системно, за десяток останніх судових засідань.

Однак це «назрівання» не є очевидним для суду апеляційної інстанції, якому секретар чи інший технічний працівник суду не надає всього масиву та об’єму справи, включаючи докази, які виникли (виявлені, здобуті) декілька засідань тому. 

І повторимось, перед апеляційним судом «голий» підсудний з наданими доказами з «обвинувальним» ухилом… Докази сторони захисту та «загальний дух» справи від місцевого суду до апеляційного суду не передаються…

Звісно, що досвідчені адвокати вже почали протидіяти подібним «пробілам» (самі формують масив доказів та подають їх до апеляційного суду разом з апеляційною скаргою, аби хоча б мінімально забезпечити доказову базу без впливу місцевого суду). Але не всі докази можна оперативно та якісно підготувати та надати апеляційному суду, деякі з них унікальні та невід’ємні від матеріалів «основного» провадження. Так, можна, звісно, відкопіювати фототехнічним способом журнали судових засідань, довідки та висновки експертиз, зробити копії запису судового процесу тощо, але це займе значний проміжок часу та ресурсів і знову ж таки – не дасть повноти картини для апеляційного суду. Та і технічно не все завжди вдасться зробити… «Справа в сейфі» або «зламався ксерокс» тощо – це реалії сьогодення… 

В будь-якому разі питання створення «контрольного провадження» слід відрегулювати на законодавчому рівні, або принаймні його слід просто порушити, поставити на обговорення, на вид, звернути увагу правників (практиків та теоретиків)… Бо все вийде як в популярній російській приказці «было гладко на бумаге, да забыли про овраги, а по ним ходить…».

І робити це треба якнайшвидше з тим, аби усунути будь-які зловживання та спекуляції чи «хотєлки» місцевого суду і суб’єктивний вплив на процедуру формування «контрольного провадження» з боку секретарів, помічників та недбалих чи заангажованих суддів.

На цю тему: Как заставить должника платить

Наведемо приклад: в одному з проваджень, приміром, де співавтор цього допису є захисником – суддя просто «не любить» представників певної етнічної групи/нації і представникам цієї нації не щастить…

Підзахисна особа - людина з вищою освітою, з письмовою гарантією працевлаштування в науковій установі після звільнення, хвора, ледь пересувається, раніше не судима, звинувачується у грабежі і знаходиться під вартою лише тому, що має грузинське походження та не має постійного місця проживання в Україні (хоча на кожне судове засідання приходять декілька друзів та товаришів, які поручаються за в’язня і обіцяють забезпечити належну процесуальну поведінку). 

В той же час інший «подєльнік» по справі- раніше судима особа, яка окрім цього ж грабежу ще має один епізод – крадіжку з супермаркету – знаходиться вдома на нічному домашньому арешті, бо йому більше «повезло» з етнічним походженням.  Такий ось «сучасний расизм» по-українськи та звичайна корупція (її класичний вияв-довільне та неконтрольоване використання повноважень за власними неконтрольованими «хотєлками»).

В описаній справі, приміром, «контрольне провадження» формується за наведеними нами довільними і неконтрольованими принципами –до апеляційного суду судом надсилається мінімум документів, без характеризуючих документів, довідок про працевлаштування, медичних довідок з слідчого ізолятора про стан здоров’я та листів поручительства від друзів, журналів судового засідання… І тому рішення апеляційного суду передбачувані – нехай сидить…

На цю тему: Судовий «спам» і як йому запобігти?

Можете не сумніватися, в справах, де «потрібно» - ситуація зовсім інша. Людей звільняє або ж суддя одноособово, або ж до апеляційного суду (нехай він несе відповідальність) надається більш ніж «повний пакет» правильних, підібраних характеризуючих документів, за яких залишати підсудного під вартою якось навіть незручно, неправильно…

Тому, висловлюючи щиру подяку Конституційному Суду України за ухвалене рішення – безумовно слід розуміти, що воно має втілюватися та технічно реалізовуватися його адаптацією та «вбудуванням» визначених парадигм в існуючі процесуальні механізми на засадах прозорості, законності, справедливості, логічності, послідовності, людяності та гуманізму. 

І найголовніше – запровадження інтеграційних механізмів адаптації рішення Конституційного Суду України в процесуальне законодавство – «вб’є» корупційні вияви пихатої самодіяльності суддів та дрібних чиновників місцевих судів та їхні викрутаси «даємо в апеляційний суд що хочемо та у якому хочемо обсязі, нам ніхто не указ». 

Корупція та зловживання виникають якраз з таких ось «дрібниць» та маленьких і малозначних, на перший погляд, технічних нюансів. Диявол ховається в дрібницях і ці сховища та шпарини необхідно зацементувати монолітом закону та справедливості.

Ірина Кременовська, кандидат юридичних наук, старша наукова співробітниця, 

Директор Приватної наукової установи «Центр економіко-правових досліджень; Олексій Святогор, адвокат


На цю тему:

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com