"План Даллеса" — російська конспірологія, народжена з українських шпигунських романів

Версия для печати

Конспірологія — сфера, де, здавалося б, російським пропагандистам та іншим «трубадурам імперії» немає рівних. Утім, і тут не все так однозначно. Від початку 1990-х російські політики, духовенство й публіцисти неодноразово згадували «план Даллеса» — вигадану таємну доктрину ЦРУ, що серед іншого мала на меті ідеологічну дезорієнтацію молоді.

Однак, перша згадка про цей задум належить… українському письменнику Юрію Дольд-Михайлику, автору шпигунських романів радянської доби, зазначає видання ЧИТОМО.

Що було насправді. Меморандум NSC 20/1

Фальшивки не виникають на порожньому місці. Вони виростають на певному ґрунті, на кожен канонічний текст припадає певна частка апокрифів. Це якщо говорити про сакральне письмо. Однак щось подібне трапляється і з документами спецслужб.

В американських архівах неважко відшукати Меморандум NSC 20/1 від 18 серпня 1948 року. Це документ із грифом Top secret, присвячений аналізу діяльності СРСР і засобам його стримування. Його важко назвати сенсаційним. Звичайна аналітична робота розвідки часів Холодної війни.

Оцінки й висновки авторів NSC 20/1 далекі від тих, що звикли називати яструбиними — дається взнаки виснаженість після Другої світової. Пряме воєнне протистояння з імперією Сталіна розглядається як небажаний сценарій і потенційно помилкове рішення.

Автори меморандуму велику увагу приділяють необхідності стримування впливу Москви у Східній Європі, де вона тоді створювала блок держав-сателітів. Цікавими є пункти, присвячені Україні. Ріже око визначення нашої мови як «діалекту» й сумніви в українській культурній окремішності. Але не варто лютувати з цього приводу, документ датований 1948-м роком, американські аналітики ще не мали достатньої оптики для об’єктивної оцінки. Згодом стане чути голос «планети DP» — української еміграції часів Другої світової, яка чимало зробить для постання нашої суб’єктності.  

Читайте також: «Делаешь вид, что работаешь» – жизнь советского человека через призму его трудовой книжки

Складно сказати, чи саме цей документ ліг в основу конспірологічної теорії під назвою «План Даллеса», чи низка документів того часу. Факт полягає в тому, що США розуміло загрозу розростання СРСР і відпрацьовувало різні сценарії протистояння з ним: військовий, дипломатичний, інформаційний, економічний.

Власне все те, з цим доводиться мати справу Вашингтону і сьогодні. Як колись радянська, сьогодні російська влада намагається демонізувати Захід, який нехтує «сферами інтересів» Москви і готує ледь не хрестовий похід проти неї (так, «хрестовий похід проти комунізму» — елемент риторики часів Холодної війни).

Аллен Даллес — історична постать. Американський дипломат і розвідник, один із засновників ЦРУ, яке він очолював у 1953-1960. Не можна сказати, що Даллес був часто згадуваною в радянській пропаганді персоною. Радше він служив прототипом абстрактного американського генерала, пентагонівського яструба, який під час Другої світової шукав можливостей сепаратних переговорів з нацистами (ця лінія відображена у культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни» і однойменному романі Юліана Сємьонова).

Загалом Даллес мав масу кіновтілень як в радянському, так і в американському кінематоргафі (зокрема «Шпигунський міст»). Тож не дивно, що саме йому конспірологи приписують таємний план, який він чи то виклав у своїй книзі (якої не існує в природі), чи то виголосив на виступі в Конгресі США, що теж не підтверджено жодними джерелами. 

Розпад СРСР як реалізація «плану Даллеса»

Формулювання «план Даллеса» виринуло в російській червоно-коричневій (так у ті часи називали комуністично-шовіністичну опозицію) каламуті й рознеслося багатьма засобами масової інформації. Чи не найперша згадка належить митрополиту РПЦ Іоану (Сничову).

Цей священнослужитель, відомий своїм антисемітизмом та іншою «скрєпністю», у статті в газеті «Советская Россия» (стаття священника в газеті з такою назвою — «Промовистий штрих до російської дійсності») в 1993-му році написав про секретний план ЦРУ і сіоністську змову, які працюють проти «русской духовности».

Підрахувати всі згадки про «план Даллеса» в російському інформаційному просторі неможливо. Варто відзначити лише такий тренд: якщо в 1990-х до нього апелювали політичні маргінали, то за часів путіна конспірологія вийшла на інший рівень – її відтворюють на великих екранах пропагандисти і високопосадовці.

Не дивно почути про «план Даллеса» від одіозного кінорежисера Нікіти Міхалкова чи покійного Владіміра Жиріновського, але його також згадав у своїй статті на EU Observer представник рф в Європейському Союзі Владімір Чижов. Він написав, що план передбачав «методами пропаганди, розбрату національностей і соціальних груп, морального розбещення населення» знищити СРСР. 

Читайте також: Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися"

Суть будь-якої конспірологічної теорії — просте пояснення складних процесів. Єврейські чи масонські змови, втручання інопланетян, QAnon — всі ці вигадки мають на виході дуже спрощені тлумачення й однозначні висновки з призначенням винних. Так само й із «Планом Даллеса». Його призначення: пояснити, що крах СРСР стався через те, що ЦРУ вело цілеспрямовану роботу на те, щоб «змінити традиційні цінності», «розбестити молодь», пробудити в людях споживацькі інстинкти, зробити їх бездуховними, «перепрошити» історичну пам’ять.

Головним інструментом реалізації плану, як вважають конспірологи, була пропаганда. Для російського обивателя, що сумує за тим, «яку страну розвалили», реалізація плану почалася з того, що радянську молодь «купили» джинсами і рок-музикою, жінок — імпортним одягом, чоловіків зумисно почали споювати, ну а тріумфом Даллеса стали «гласность», «перестройка», свобода слова та інші демократичні перетворення.

Перефразовуючи відоме більшовицьке гасло, «Даллес помер, але справа його живе». Колишній шеф ЦРУ сконав у далекому 1969-му, в США змінилося 10 президентів. Але конспірологи впевнені: доктрина Даллеса послідовно втілюється донині. Деякі російські чиновники відкрито заявляють, що реалізацією «плану Даллеса» у рф займається зокрема й Алєксєй Навальний. Ну й очевидне: українці не хочуть бути «одним народом» через те, що потрапили під вплив ЦРУ і стали сповідувати хибні цінності.

Міфологія «плану Даллеса» виходить за межі росії. Навряд чи когось здивує той факт, що цю конспірологію ретранслює лукашенківське ТБ у Білорусі. В Україні центрами поширення такої інформації були храми УПЦ (МП). У деяких монастирях, як от у Китаєвій пустині в Києві, поруч з іконами й цитатами святих отців можна було побачити цитати про «план Даллеса», який має на меті руйнацію «слов’янської єдності».

Читайте також: Майже дві третини українців не сумують за СРСР (ОПИТУВАННЯ)

Серед українських публіцистів конспірологічну теорію послідовно відстоював Борис Олійник – депутат-комуніст, а серед іншого ще й поет, лауреат Шевченківської премії (1983), член Спілки письменників, академік і голова Шевченківського комітету (2010-2016). «План Даллеса» пан Олійник (помер у 2017) згадував ще в 1993-му, синхронно з російським митрополитом Іоанном (Сничовим). Але є й свіжіші згадки. У мережі можна знайти його статтю «Первородний гріх?» у «Дзеркалі тижня» за 2011 рік.  

Це варто процитувати:  

«Посіявши там хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності фальшивими, і змусимо їх у ці фальшиві цінності вірити. Як? Ми знайдемо своїх однодумців… своїх союзників і помічників у самій Росії… Ми всіляко підтримуватимемо й підноситимемо так званих творців, які насаджуватимуть і втовкмачуватимуть у людську свідомість культ сексу, насильства, садизму, зрадництва – одне слово, всілякої аморальності. В управлінні державою ми спричинимо хаос та безлад… 

Ми будемо непомітно, але активно й постійно сприяти самодурству чиновників, хабарників… Чесність і порядність висміюватимуться… як пережиток минулого… Хамство і нахабство, брехня й шахрайство, пияцтво і наркоманія, тваринний страх одного перед одним і безсоромність, зрадництво, націоналізм і ворожнеча між народів – все це ми… непомітно культивуватимемо, все це розквітне махровим цвітом…». 

Чи не правда, нинішній моральний стан суспільства засвідчує, що наведені вище настанови Аллена Дал­леса на таємній інструктивній нараді початку 1945-го, витяги з якої процитовано, виконуються з надлишком?» 

«План Дольд-Михайлика»?

Попри часті згадки про «план Даллеса», конспірологи ніколи не наводять текст документа повністю. Достатньо згадати, що «був такий документ», а далі йдуть уривки й цитати, релевантні тому чи іншому контексту. Якщо уважно перечитати уривок зі статті Бориса Олійнка, привертає увагу той факт, як емоційно складений текст, який приписується Аллену Даллесу.

Важко зустріти розвідника, який би висловлювався подібним чином, та ще й офіційному документі чи на закритому засіданні Конгресу. Емоції — перша ознака фейку. Складається враження, що це не фрагмент документа ЦРУ, а художнього тексту. І це буде недалеко від істини.

Нарешті варто покласти на стіл «джокера» усієї цієї історії — українського письменника Юрія Дольд-Михайлика. Він відомий своєю трилогією про радянського розвідника Григорія Гончаренка (Генріха фон Гольдріга).

Перша частина «І один у полі воїн» була екранізована і зібрала мільйони глядачів в кінотеатрах під назвою «Вдали от Родины» (1960). Конспірологам же прислужилась друга частина — «У чорних лицарів». Дія роману розгортається у західній розвідшколі, а один з героїв — американський генерал Думбрайт (ймовірно, втілення Даллеса), який розкриває підступні плани:

«Людська вдача така, що в скруті людина завжди шукає якоїсь віддушини: один чіпляється за релігію, інший заливає пельку вином, ще котрийсь шукає розради у відчайдушних веселощах. Є такі, що гарячково беруться до праці, вважаючи її за найліпші ліки. Росіянам зараз скрутно, і нам треба, щоб цих, останніх, було найменше. Удова, що втратила на війні чоловіка… молода дівчина, яку зрадив коханий… хлопець, який не знайшов собі відразу місця в житті…- наштовхніть їх на думку, що вони повинні волати до бога, затягніть їх у секту, коли такої нема, самі її організуйте! Слов’яни люблять поспівати за чаркою горілки? Нагадайте їм, як добре вони варили самогон за часів громадянської війни. П’яному море по коліна, – кажуть росіяни. 

Утворіть таке море, тоді той п’яний побреде туди, куди нам треба. Росіяни, українці, білоруси схильні до гумору? Допоможемо їм! Озброїмо любителів гострого слівця анекдотами, які б висміювали їхнє сучасне і майбутнє… а дія кожної нації – її молодь. Ми повинні зробити так, щоб більшовиків ця надія одурила. – Це найбільш вразливий прошарок населення, до якого найлегше підібрати ключі, бо молоді взагалі властиво захоплюватись.

Отруюйте її душу зневірою в сенс життя, пробуджуйте інтерес до сексуальних проблем, зваблюйте такими принадами вільного світу, як модні танці, красиві ганчірки, спеціального характеру пластинки, вірші, пісні… Дітям завжди є щось закинути батькам. Скористайтесь з цього і посваріть молодь зі старшим поколінням… Я міг би перелічувати і перелічувати заходи, до яких у кожному випадку можна вдатися, але мета моєї сьогоднішньої розмови – не в цьому. Я прагну довести одне: ми мусимо бути такими винахідливими у засобах психологічної війни з комунізмом, щоб комуністична пропаганда не встигала за нами!».

Власне цей фрагмент можна вважати відправною точкою, від якої далі йде багато похідних. Найвідоміша з них — радянський багатосерійних фільм «Вічний поклик» (Вєчний зов), знятий за романом російського письменника Анатолія Іванова. Там демонічний герой, колишній білогвардієць, що став нацистським колаборантом, виголошує приблизно те саме, що генерал Думбрайт у романі Дольд-Михайлика. Уривок із цим моментом доволі популярний серед російських користувачів ютьюба. 

Читайте також: Росія – недоімперія, яка недорозпалася

Роман Анатолія Іванова хронолгічно вийшов пізніше, ніж «У чорних лицарів» Дольд-Михайлика. Між творами відстань у 12 років. Тому право першості точно в українського автора. Хоча про прямий плагіат не йдеться. Можливо, обидва письменники паралельно відпрацьовували один і той самий темник (до речі, можливо, той темник мав і сучасник Дольд-Михайлика Борис Олійник?).

У 1964-му, коли вийшла друга частина трилогії Дольд-Михайлика, перед радянськими ідеологами вже стояв серйозний виклик: за час хрущовської «відлиги» молодь справді більше дізналася про західну культуру, з’явилися «стиляги», на чорному ринку продавали вініли із західною музикою, у великих містах можна було «дістати» модний імпортний одяг, в Україні постало шістдесятництво.

Вочевидь від вищого партійного керівництва надходило замовлення до «інженерів людських душ», себто письменників, на те, щоб знайти спосіб стримувати західний культурний вплив, дискредитувати його. Так і виросла конспірологічна теорія, що вже в 1990-их дістала назву «план Даллеса». 

Російський переклад «У чорних лицарів» з’явився через 30 років після виходу оригіналу — в 1994-му, тоді коли фейк про «план Даллеса» лише почав розкручуватися в інформпросторі рф. Можливо, вихід цієї книжки теж став свого роду замовленням, але вже від реваншистських сил, що плекали ідею про відродження СРСР.

Чи міг Юрій Дольд-Михайлик самостійно вигадати настанови, які з часом назвали «планом Даллеса»? Враховуючи тогочасний рівень цензури, навряд чи. Хоча сам письменник говорив, що в основу його книжок покладено реальні події, повірити у це складно. Сам Дольд-Михайлик стосунку до зовнішньої розвідки не мав. У Другій світовій участі не брав, працював у той час на кіностудії в Туркменістані. Вочевидь, враховуючи «шпигунську» тематику творчості, письменник мав консультантів з КГБ, які й озвучували деякі «правильні» акценти. 

Для тих, хто хоче таки зазирнути в першоджерело токсчиної конспірологічної теорії, немає перешкод. Роман Юрія Дольд-Михайлика «У чорних лицарів» був перевиданих видавництвом «Фоліо» 2008 року, і зараз доступний у багатьох онлайн-книгарнях. 

—

ДМИТРО КРАПИВЕНКО, опубліковано у виданні ЧИТОМО

В тему: 

• Дипломатия джаза: как Госдеп США с помощью музыки боролся с советской пропагандой
• Анатомия произвола: как Иисус нарушает территориальную целостность РФ
• Крест «хача» и «хохла»
• Мы вербовали интеллигенцию. Воспоминания офицера КГБ
• Мажоры, порно и блатные песни. Докладная КГБ о ресторанах Львова, Одессы и Харькова