Справа адвоката Святогора: у Києві оголосили полювання на людей

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Коли «люди» — небезпечні скоти (ФОТО, ВІДЕО).

Коли у країні роль закону, вищої влади та суду перебирає на себе збіговисько вуличних божевільних спільно з приватними «батальйонами», то це означає тільки одне: ласкаво просимо до Зімбабве!

...Вже було підкладання гранати, що розірвалася у парадному київської багатоповерхівки, розворотивши поштові скриньки, куди було закладено саморобний вибуховий пристрій. Тоді лише дивом обійшлося без загиблих, хоча одна людина все ж дістала поранення від уламків і мало не втратила око. Даний факт було кваліфіковано одразу за трьома статтями Кримінального кодексу України — як терористичний акт, диверсію та замах на життя журналіста, а розслідування справи на даний час перебуває у провадженні органів Служби безпеки України.

До цього вже були підпал автомобіля, кілька нападів із завданням тяжких тілесних ушкоджень, в тому числі із застосуванням зброї. Так само, розслідування триває. І якщо може здаватися, що події розгортаються навколо тільки однієї людини, то це не так: від подібних переслідувань, побиття, знущань, погроз і залякування страждають і інші громадяни в різних містах — потерпають ті, хто не боїться висловлювати свою позицію і виступає за безпеку людей.

В тему: Догхантер и стая. Что стоит за «делом Святогора»

Що ж потрібно ще, аби до загалу нарешті дійшло: радикальні прихильники розведення бродячих собак є терористами.

Тут зараз не йтиметься про зоозахисників узагалі — про екологів, які захищають біорозмаїття та рідкісні чи такі, що зникають, види тварин і рослин, тут не буде нічого про ветеринарів, які рятують життя домашнім і диким тваринам.

Тут ітиметься про окрему категорію осіб, які паразитують на суспільстві, оскільки існують за рахунок збирання пожертв від довірливих громадян, участі у дерибані бюджетних коштів і одержання грантів від міжнародних організацій та різних «спонсорів». Вони обрали собі об’єктом для «захисту» лише один вид тварин — бродячих собак. Оскільки на реалізацію так званих «програм гуманного поводження з безпритульними тваринами» виділяють чималі суми з міських бюджетів (тільки у м. Києві виділено 192 млн. грн. на те, щоб бродячих псів спочатку виловлювали, а потім знову викидали на вулиці), то завжди є охочі взяти участь в «освоєнні» грошей, тому під цю справу створюються різні громадські утворення, а нічим не зайняті громадяни «знаходять себе» — простіше кажучи, хто в житті щастя не знайшов, той у зоозахисники пішов. А ще статус ГО дає можливість брати участь у грантових програмах і конкурсах від різних міжнародних організацій, які теж дають гроші на «порятунок собачок» і «гуманізм».

Однак все одно серед нас є і такі люди, котрим вдалося зберегти критичність мислення та чий розум не вдалося затьмарити красивими гаслами — ті, хто викриває їхню брехню і злочинні схеми заробітку на крові беззахисних істот. Для прихильників розведення бродячих собак такі особи становлять серйозну небезпеку, оскільки ставлять під загрозу подальшу реалізацію напрацьованих механізмів збагачення за чужий кошт під ширмою «утвердження гуманізму» та «порятунку тварин». Саме тому радикали-зооекстремісти ладні битися до останнього, аби зберегти свої сфери впливу. Вони готові знищити кожного, хто намагається їм протидіяти, адже від цього залежить збереження налагоджених фінансових потоків. Для цього вони не тільки планують і здійснюють спроби фізичної розправи над опонентом, але й беруться обробляти співробітників поліції для фабрикування кримінальних справ, тобто втягують останніх у скоєння посадових злочинів.

Отже, від вечора 7 червня у Дніпровському районі м. Києва група осіб під керівництвом Ніни Аржанової та за участі Наталії Леденьової та Марини Полховської (Личко) влаштувала засідку біля парадного одного з багатоквартирних будинків. Вони займалися стеженням за конкретною особою і, за їхніми ж словами, що підтверджується відповідними відеоматеріалами, провели там усю ніч і половину наступного дня. Таким чином, своїми діями вони вчинили злочин, відповідальність за який передбачена ст. 182 КК України — Порушення недоторканності приватного життя, оскільки збирання, зберігання та поширення відомостей про приватне життя особи здійснювалося без її згоди та без законних підстав.

8 червня місцевий мешканець Олексій Святогор близько 14-00 години вийшов з дому, прямуючи у своїх справах. На вулиці неподалік від будинку до нього несподівано підбігла дана група осіб, серед яких була і сама Аржанова — за допомогою мобільного пристрою вона здійснювала відеозйомку своїх же протиправних дій з одночасною прямою трансляцією їх у соцмережі «Фейсбук». Дані особи поводилися зухвало, чіплялися до громадянина, голосно кричали, висловлюючись грубою нецензурною лексикою, хапали за руки та вигукували погрози.

Олексій Святогор є адвокатом і журналістом, він захищає людей і свою позицію ґрунтує на нормах чинного законодавства, що забороняє безконтрольне перебування на вулицях небезпечних хижаків — бродячих собак. Він відстоює думку про те, що міста мають бути безпечними для людей, однак вище згадані грантоїди не можуть такого терпіти, а тому вдаються до оббріхування людей та навішування ярликів на кшталт «маніяк» і «шкуродер». Адже, як показують сучасні реалії нашого життя, для того, щоб зліпити образ негідника та злочинця з будь-якої людини (з кожного), достатньо лише картинки в Інтернеті, плюс трохи фантазії та чаклунського замовляння «сос-репост». При цьому жодних доказів, джерел, координат і решти наводити не потрібно.

Напередодні, як мені стало відомо з власних перевірених джерел, так званими «активістами-зоозахисниками» (ініціатором «акції» був дехто Олександр Тодорчук — представник групи UAnimals — такого собі мережевого розсадника ненависті) було оголошено про винагороду у розмірі 1 тис. дол. США за розшук і затримання адвоката і журналіста Олексія Святогора.

Тому фактично в даному випадку діяла організована група громадян — це по-перше. По-друге, група громадян за участі Аржанової, Леденьової, Полховської (Личко) та інших осіб, чиї особистості також нескладно встановити, вірогідно, діяла з корисливих мотивів. По-третє, вони діяли за попередньою змовою. Таким чином, здійснене ними пафосне «затримання» — це протиправні дії, що утворюють склад злочину, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 146 КК України — Незаконне позбавлення волі або викрадення людини, за скоєння якого передбачено відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Бажаючи отримати обіцяну «винагороду», вони організували засідку біля входу до будинку. Їхньою метою було здійснення самовільного, всупереч установленому законом порядку, затримання особи, тому дані дії в подальшому можуть бути кваліфіковані слідчими органами і як самоправство, відповідальність за яке передбачена ст. 356 КК України.

Далі події розгорталися так: під час переслідування громадянина на вулиці дані особи, якщо вірити їхній версії, помітили неподалік автомобіль працівників патрульної поліції. Вони підбігли до правоохоронців і в категоричній формі вимагали затримати «маніяка і небезпечного злочинця». Патрульні, оцінивши ситуацію, зрозуміли, що в даному випадку для припинення конфлікту буде єдиним правильним рішенням доправити постраждалого до райуправління й там спокійно все з’ясувати.

Але Аржанова, Леденьова та Полховська (Личко) вирушили слідом за автомобілем патрульних, скориставшись послугами таксиста.

Так вони дісталися до Дніпровського РУ НП України у м. Києві, де по телефону почали викликати «для підтримки» інших осіб задля здійснення тиску на правоохоронні органи. Волаючи до поліцейських різну нісенітницю на кшталт «ми хатім, штоб ви єго задєржалі! Ми трєбуєм!», вони продовжували збирати під будівлею інших екзальтованих нероб. Невдовзі до них долучилися і представники так званого «Національного корпусу «Азов», а прямо кажучи — «кишенькового» батальйону Андрія Білецького.

На відео вдосталь подібних потворних картинок.

Там, як бачите, «тремтячим від хвилювання голосом» відеооператорка коментує свою хуліганську витівку так, наче зроблено щось героїчне.

Ось біля входу до райуправління поліції весело вистрибують істоти жіночої статі з необтяженими інтелектом обличчями, вигукуючи «ой, у мєня і паніка, і радасть!».

А відеооператорка несе і геть безглузду маячню: «а потом єго забєрут в главний уголовний кодекс». Якщо переглянути коментарі на сторінці Аржанової, у відповідних фейсбучних групах і на сторінках інших їхніх пособників, то стає огидно від того, як радіє тупе стадо та як купка інших навіжених впадають від цих слів у екстаз.

Там і всі інші «активісти» й чоловіча половина «зоозахисників». Вдумайтеся тільки — столиця України, середина робочого дня: купка екзальтованих осіб, молодого і працездатного віку замість навчання та роботи бігають вулицями та «відправляють власне правосуддя». Вони не мають інших справ, бо не зайняті нічим продуктивним, тому цілком можуть дозволити собі весь час присвячувати стеженню за громадянами та збиранню інформації про чуже приватне життя. Наприклад, як Тодорчук, Аржанова та їхні подільники — вони можуть усю ніч чатувати під будинками та влаштовувати засідки. Незайнятість нічим корисним і вакуум у головах спонукають їх реалізовувати себе у шпигунських забавках.

Однією з перших приїхала і Світлана Лаврикова, що неодноразово фінансувала подібні «акції», про що вона сама відкрито заявляла.

В тему: «Справа адвоката Святогора»: прокурор Києва Роман Говда «посадив» би і Остапа Вишню

Також нагадаю: наприкінці липня 2016 р. серед ночі до будинку, де мешкає Олексій Святогор, прибула велика група невідомих осіб, які ломилися у двері квартири, погрожували фізичною розправою та вчиняли відверто хуліганські дії. Хоча викликані на місце працівники поліції приїхали вже після того, як візитери втекли, за словами сусідів, які бачили групу цих молодиків, з ними також була жінка, яка їх вела та всіляко підбурювала. За описом її зовнішньості, передусім особливих прикмет у вигляді татуювань, які вкривали всі її руки, вони впізнали в ній Світлану Лаврикову.

Що тут робить «Азов», яке відношення дане формування має до собак? Справа в тому, що для «Азова» не є принциповим те, на чому піаритися — на забудовниках, геях, іноземних вболівальниках, побитті пенсіонерів, підпалах людей — головне, аби тема була гучною.

«Кишенькові армії» вийшли полювати на людей, і їхньою наступною жертвою може стати будь-хто, а в чому ти винний — вони вигадають самі. Хтозна, що їм не сподобається наступного разу, адже побиття пенсіонерів уже проходили, на іноземців нападали, ще варто згадати масові заворушення навколо об’єктів будівництва та недавню стрілянину на заводі «Атек», що у Святошинському районі столиці; так само вони влаштовували бійки на стадіонах та різні показові «затримання». Чого тільки не було в історії «Національного корпусу»! Для чого їм це потрібно — тут усе дуже просто: заради самопіару, привернення до себе уваги та зміцнення своїх «позицій» і впливу в суспільстві.

Крім того, утримання подібних формувань вигідно і для окремих представників влади та інших осіб, які теж прагнуть дорватися до «корита» — різні утворення на кшталт «Національного корпусу» («Азову») є незамінним інструментом і перевагою для участі у виборчих перегонах, адже за їхньою допомогою можна пролізти у владу та розібратися з конкурентами. Так само, як, наприклад, використовуються організовані групи сектантів типу мунтянівського «Відродження» чи «Посольства Божого» — згадаймо, до речі, як свого часу в Києві за допомогою скандального «пастора» Сандея Аделаджи проводили до влади Л. Черновецького.

І, що незрозуміло — один з їхніх ватажків, Сергій Філімонов, вже стільки разів сам був затриманий правоохоронцями, що на ньому порушених кримінальних проваджень — як блох у собаки. Однак при цьому він досі не засуджений, хоча вже давно має відбувати покарання.

Молоді, сильні хлопці, теж цілком призовного віку, реалізовують себе не у захисті країни, а шляхом участі у так званих «акціях», які нікому, крім самих молодиків, не допомагають. Чим вони відрізняються від терористів і російських найманців, які так само безкарно діють в окупованих районах і містах Донбасу та в Криму? Вони так само можуть «затримати» (а фактично — викрасти, забрати в полон, взяти в заручники) та кинути до відомих підвалів Луганська або Донецька будь-яку людину тільки за те, що вона мислить інакше — не підтримує «республіки» та має проукраїнську позицію.

Суттєва відмінність Києва, де ці ігрища в «активістів» у тому, що чим далі місто розташоване від лінії фронту, тим менше там цінують мир, людське життя і свободу. Тим, хто ніколи не був у районах бойових дій, хто не був в окупації, цього просто не дано збагнути.

Як приклад, три дні тому по Лисичанську вдарили з «Торнадо» російські окупанти. Того вечора, навіть перебуваючи в сусідньому Сєвєродонецьку, я сама відчула, як прокотилася хвиля, відлуння пішло по стінах і задзвеніли шибки у вікнах. І пішли телефонні дзвінки, і стали писати: Лисичанськ, як ви, чи всі цілі? А хіба це когось турбує в Києві? Там — інша «велика боротьба» та забавки з полюванням на людей.

Кілька століть тому, коли ще відьом спалювали на вогнищах, звинуватити у «чаклунстві» могли будь-кого просто на тій підставі, що «комусь так здалося». Крім показового спалювання людей, крім видовищного відрубування голів на площах під екстатичні крики натовпу, був іще такий вид таврування — на людину вдягали білий балахон із бубенцями, та всі від неї сахалися. Чи змінилося щось у нас сьогодні?

«Це чаклун, він своїми замовляннями винищує посіви та наводить порчу на скот, його треба спалити на вогнищі», або «він маніяк, живодер і вбиває беззахисних собак, посадіть його у в’язницю, бо ми так хочемо». На жаль, від тієї доби в суспільній свідомості не відбулося прогресу. Замість того балахону з бубенцями роль тавра виконують соцмережі та недолугі ЗМІ — і одні, і другі мають у тому свій інтерес і прагнуть задовольнити власні амбіції, самоствердитися за чужий рахунок і підвищити собі популярність.

Події 8 червня, що відбулися у Києві, довели: Україна скотилася у середньовіччя, де замість закону життям керує оскаженіла купка соціопатів, які вже звично втручаються у роботу судових і правоохоронних органів, інституцій місцевого самоврядування, засобів масової інформації — парадокс, але абсолютна меншість диктує всім іншим, як жити і як мислити, що можна казати і у що вірити. Кожен, хто наважується заперечувати проти цього, оголошується ворогом і на нього відкривається «полювання».

Ми всі активно дискутуємо на тему «що там у росіян?», але при цьому не помічаємо, до якого стану власні, доморощені збіговиська навіжених доводять нашу Україну. Вона перетворилася на країну, в якій небезпечно жити.

У цивілізованих країнах групи радикально налаштованих веганів і «активістів-зоозахисників» прирівнюються до екстремістських або терористичних організацій. Як приклад, у США подібні гучні перфоманси припиняються одразу, а всі, хто брали в них участь, беруться під контроль спецслужб.

І тому не треба дивуватися тому, звідки таке ставлення до нас із боку іноземних партнерів і зарубіжних організацій. Вони прекрасно бачать, що тут відбувається: безлад і свавілля на тлі відсутності закону. Хворе суспільство, приречене на самознищення.

Ірина Кременовська, директорка Центра економіко-правових досліджень, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головна редакторка загальнодержавного бюлетеня «ГОВОРИ!»

* * *

Дело Святогора: люди вконец потеряли здравый смысл

Что я могу сказать об истории с Алексеем Святогором? Увы, люди вконец потеряли здравый смысл. Хуже, что часть из них — люди, призванные этот здравый смысл блюсти.

К личности Святогора относитесь, как хотите. Я только про факты. А они таковы.

Всякий, кто употребляет вне бытового контекста понятие «убийство животного» или «права животных» — юридически неграмотный мракобес или же специально и злонамеренно применяет двойные стандарты.

«Убийство животного» — бред с точки зрения отечественного права. Ибо причинение смерти животному само по себе не является правонарушением. А у животных, поскольку они — не субъекты права, а объекты, прав нет и быть не может. И сравнение с детьми тут некорректно: ребёнок пока не может реализовать право, реализует его через представителей, а по мере взросления — самостоятельно. Животному этот прогресс не светит в принципе, поскольку оно никогда не сможет выступать субъектом правоотношений. Это — уровень первого курса юрфака, если не школьного курса правоведения.

Любимая «зоозащитниками» ст. 299 УК предусматривает ответственность за жестокое обращение с животными, однако категория эта — оценочная. Речь идёт о намеренном, из хулиганских мотивов, причинении животному страданий. Т.е. в случаях, когда имеет место неоправданная, излишняя и намеренная жестокость.

Заметьте, посягает сие деяние на общественную мораль (издеваться над животными и правда, аморально, особенно на глазах у детей), а не на какие-то эфемерные «права животных».

Когда привлекают по этой статье моральных уродов, которые жарят котят в духовке, вешают собак и выкладывают видео в сеть — я обеими руками «за». Ибо это жестокость ради жестокости, и мучат животное без видимой цели — специально, ради самого процесса. Это поведение аморальное, бессмысленное, больное.

Другое дело, когда животное умерщвляют без специальной цели растянуть его агонию или получить от этого удовольствие. Тогда это — повреждение или уничтожение собственности (имущества), если у этой собственности есть хозяин. И не более.

Будь иначе, в СИЗО нужно определить ВСЕХ работников боен, ВСЕХ охотников, ВСЕХ крестьян, «убивших» курицу, кролика или свинью. Потому что от собаки эти животные де-юре ничем не отличаются, и ежедневно тысячи животных лишаются жизни ради пропитания соотечественников, а то и просто в ходе охоты. Добрая тереть страны — преступники? А почему — нет? Право, если это право, а не «революционная сознательность» — применяет единые подходы и понятия.

Насколько мне известно, необходимость устранения с улиц бродячих собак Святогор обосновывал нормами действующего законодательства, а также исходя из соображений безопасности жителей города, и имел к тому массу оснований. Гуглим «собака напала», и наслаждаемся тем, как попирается базовая ценность, определённая статьями 3 и 27 Конституции. Ведь наивысшая ценность — жизнь и здоровье гражданина. Наивысшая! Потому обеспечивать её можно и нужно любыми законными средствами. В том числе устраняя опасность от агрессивных животных.

То есть цель действий Святогора — не помучить псов, а призвать к здравому смыслу и сократить их численность в городе до безопасной. Вообще-то это обязанность государства. И, вроде как, моральная обязанность «зоозащитников». Но «гавкать» — не приюты строить и финансировать, проще ведь свою сверхценную идею «повесить» на налогоплательщика в воюющей стране. Или хотя бы похерить иные варианты решения проблемы... которая не решается.

Стерилизация, говорите? Это решение гениальное: позволяет пилить деньги без контроля, и лучшее, что могут придумать стерилизаторы — сделать так, чтобы нестерилизованные собаки никогда не кончались. Процесс идёт, финансирование капает. А проблема — не решается.

Как в той американской истории со стерилизацией койотов, когда фермер объяснял придурковатым активистам: койоты не насилуют овец, нет — они их едят!

Поэтому при попытке судить Святогора или любого другого гражданина государство косвенно судит себя: своё бессилие, своё равнодушие, глупость и правовую безграмотность. Потому впечатление от того, что правоохранители пошли на поводу у полуграмотных истеричных сограждан — тяжёлое.

Я надеюсь, что вскоре Алексей Святогор окажется на свободе, а еще хочется верить, что в обозримом будущем защищать бродячих псов станет не нужно ввиду их отсутствия в городах. Но, что до второго — боюсь, не доживу...

Что же до излечения «зоошизы», то это ещё менее реально: ликбез полезен тому, кто хочет учиться. А то единственное средство, которое есть — зверски жестокое: я не пожелаю никому, чтобы он оказался покусан псами, или чтобы псы покалечили его ребёнка, напугали до фатальных последствий беременную жену. Обычно это происходит с другими — но «зоозащитникам» их не жалко. Им жалко собачек... Вот только вопрос к таким товарищам: кто же нелюди — те, кто вынуждены уничтожать собак ради безопасности людей, или те, кто отдаёт предпочтение безопасности собак, делая это за счёт людей?

И чтобы предотвратить спекуляции. Собак я люблю. Очень. Но при условии, что это не полудикий зверь с психологией волка (и их я люблю — на расстоянии), а хозяйская собака с адекватным воспитанием. За которую отвечает конкретный человек.

(Далі буде).

Юрий Минкин, Вільне слово


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Последние новости

20:01
У неділю в Україні місцями похолоднішає до -11 градусів (МАПА)
19:45
Суд скасував арешт організатору вбивства журналіста Сергієнка у пятницю ввечері (ФОТО)
18:36
Трамп письменно ответил на вопросы спецпрокурора о российском вмешательстве в выборы
17:05
5 мільйонів домогосподарств в Україні вже отримують субсидії, ще 1,9 мільйони на черзі – Рева
16:01
В США создано Агентство по кибербезопасности на базе МВБ
15:10
Група депутатів ЄП вимагає у Amazon припинити торгівлю речами з радянською символікою
14:36
В Ингушетии начались задержания авторитетов, выступивших против отъема земли республики Кадыровым
14:27
Компанія Ілона Маска проклала тунель під Лос-Анджелесом
13:22
«Аваков, йди!» - до будинку глави МВС з парканом, як у Януковича, приїхали активісти (ФОТО)
12:42
Российские хакеры рассылали зараженные письма от имени сотрудников Госдепа США - Reuters

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com