Справа Олени Лукаш: тест для системи

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Украинское фото

І відповідь на питання, чи є в Україні ефективні, державницьки налаштовані «органи»?

«Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що».

Сунь-Цзи «Мистецтво війни»

5 листопада представники СБУ та Генпрокуратури повідомили про затримання екс-міністра юстиції Олени Лукаш, яка з 10 вересня перебувала в розшуку. При цьому речник СБУ Олена Гітлянська відзначила, що спецслужба провела блискучу спецоперацію: «Це була надскладна операція. Було задіяно багато підрозділів - контррозвідка, зовнішнє спостереження, в результаті чого вдалось її затримати.

В тему: СБУ задержала Елену Лукаш

Та в історії із затриманням екс-міністра юстиції далеко не все так гладко. Після згаданого брифінгу силовиків Олена Лукаш зв’язалася з мас-медіа і заявила: «Жодного затримання до мене сьогодні не застосовувалося, це була добровільна явка. Останні півтора року я ні на день не покидала територію України, перебувала весь час тут і активно співпрацювала зі слідством (виділення наше. – О.Р.), передавши правоохоронним органам пояснення завбільшки з Велику радянську енциклопедію».

Отакої! Але ж прокурор Генеральної прокуратури Владислав Куценко чітко сказав: «Сьогодні так сталося, що вона повернулася в Україну і була затримана в місті Києві. Де саме, ми розголошувати не можемо».

«По данным СМИ, Лукаш находится в России вместе с мужем, бывшим руководителем Службы внешней разведки Григорием Ильяшовым, лишенным Люстрационным комитетом звания генерал-полковника Вооруженных сил Украины. Включена в санкционный список Евросоюза и Канады. Объявлена в розыск по подозрению в причастности к массовым убийствам граждан в центре Киева. По данным Генпрокуратуры Украины, во время подавления Майдана обеспечивала поддержку власти в судах. Также в отношении Лукаш проводились расследования о растрате бюджетных средств и о незаконном вмешательстве в работу Единого государственного реестра» (Елена Боровская, сайт «Открытая Россия»).

В тему: Как выпускница кулинарного ПТУ Елена Лукаш стала министром юстиции

Олена Гітлянська на своїй сторінці у Facebook написала: «Всім зрозуміло, якби Олена Лукаш дійсно добровільно вирішила співпрацювати зі слідством, то у неї для цього були всі можливості. Однак, за довгий час, ми не побачили від неї жодного кроку назустріч. Тому були змушені знайти її (виділення наше. – О.Р.) і доставити в Генпрокуратуру. <…> Служба безпеки України на виконання доручення ГПУ почала відповідні дії з установлення її місця перебування (виділення наше. – О.Р.). Після проведення оперативно-розшукових заходів співробітники Служби безпеки України з'ясували, що наразі Олена Лукаш перебуває на території приватного маєтку в Києві, оформленого на одного з членів її сім'ї».

В тему: Лукаш рассказала, что никто ее не задерживал и она уже полгода как в Украине

Ось як відгукнувся на затримання екс-міністра юстиції Корреспондент.net: «Протягом Євромайдану Лукаш неодноразово робила заяви про можливість застосування сили правоохоронцями проти демонстрантів.Також вона брала участь у розробці скандальних «диктаторських закони 16 січня». Після перемоги революції 27 лютого 2014 Лукаш відправлена у відставку з поста Міністра юстиції України у зв'язку із затвердженням нового складу Кабінету Міністрів. За даними ЗМІ, вона разом з чоловіком виїхала до Росії.

28 лютого 2014 року Генеральна прокуратура України зажадала від МВС і СБУ протягом 10 днів затримати Олену Лукаш як людину, підозрювану в причетності до масових вбивств активістів у центрі Києва під час Євромайдану/

6 березня 2014 року Євросоюз і Канада оголосили, що Лукаш числиться в списках високопоставлених українських чиновників, проти яких запроваджуються фінансові санкції. <…> 28 травня 2015 Генпрокуратура України звинуватила Лукаш в заволодінні державними коштами шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, а також службовому підробленні, що спричинило тяжкі наслідки - частина 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

10 вересня Служба безпеки України оголосила Лукаш в розшук. Інформація про розшук була оприлюднена на сайті Міністерства внутрішніх справ у розділі "особи, які переховуються від органів прокуратури". На сайті МВС України зазначено, що суд виніс постанову про затримання підозрюваної з метою приводу.Також були направлені матеріали в Інтерпол з метою оголошення в міжнародний розшук.

Незважаючи на повідомлення про те, що Лукаш давно покинула країну, затримана співробітниками контррозвідки СБУ вона була в Києві. Як і чому екс-міністр опинилася в столиці України, в СБУ поки не пояснюють, посилаючись на таємницю слідства (виділення наше. – О.Р.)»

Як бачимо, епопея із затримання Олени Лукаш розтягнулась на 20 місяців – від 28 лютого 2014 року до 5 листопада 2015-го. Де насправді весь цей час перебуала колишня чиновниця? Мешкала в Києві, водила дітей до школи? А чоловік, до речі, де?  У Москві чи в Києві? До нього, Григорія Ільяшова, колишнього голови Служби зовнішньої розвідки, в СБУ, напевно, також є чимало запитань.

23 червня 2013 року інтернет-видання Politica-ua у редакційному матеріалі «Первые Стартапы Пшонки и Илляшова» звернуло увагу читачів на зв'язок тодішнього очільника Служби зовнішньої розвідки України Г. Ільяшова з російським капіталом: «О какой государственной независимости вообще может идти речь, если финансовые интересы руководителей Генеральной прокуратуры Украины и Службы внешней разведки Украины (тодішній її голова Г. Ільяшов. – О. Р.) настолько связаны с интересами олигархической верхушки РФ? Тогда кто же у нас обвиняет, разведывает и заседает в парламенте? Еще наши люди, или уже российские деньги?»

На початку 2014 року ситуація в Україні різко змінилась. 26 лютого указом в.о. президента України Олександра Турчинова Григорій Ільяшов був звільнений з посади керівника зовнішньої розвідки. Згодом був розжалуваний і позбавлений військового звання генерал-полковника. «Во время Майдана возглавляемая им Служба внешней разведки стала проводником российского террора против нашего восстания», – констатував у серпні 2014-го Єгор Соболев як глава Люстраційного комитету України.

7 листопада 2015 року Юрій Бутусов у Facebook написав, що чоловік Олени Лукаш «по сути парализовал разведслужбу и не предпринял никаких мер для информирования руководства Украины об угрозе российского вторжения. Ильяшов поставил разведку под контроль российских кураторов. Он был близким к Януковичу человеком и обеспечивал многие тайные дела семьи Януковича. По Ильяшову в украинской контрразведке есть достаточно материалов, и такое дело уж точно не развалится в суде, потому что очевидность преступления не вызывает сомнений».

Тож якщо з'ясується, що й Григорій Ільяшов перебував у Києві весь цей час разом з дружиною, то керівництву СБУ доведеться багато чого пояснювати. Суспільству і правоохоронцям з інших відомств. Зокрема, пояснювати, напевно, і про причини/підстави появи 20 грудня 2013 року в інтернет-виданні POLITICA-UA статті «Как ФСБ отрабатывало задания Елене Лукаш…», в якій було висловлене припущення, що «ФСБ РФ прямо или опосредовано было причастно к карьерному росту Е. Лукаш». І пояснювати, чому Свиридов Геннадій Олександрович (у 2013 році старший радник посольства РФ в Києві, він же працівник ФСБ у званні генерала. – О.Р.), «не опасаясь последствий, раскрывает значительному количеству посторонних свою связь с одним из высших должностных лиц Украины (Оленою Лукаш. – О.Р.), а также указывает на то, что ее назначение было осуществлено через подконтрольную ФСБ агентуру».

До речі, про агентуру. Російську. В Києві. 2 серпня 2004 року в інтерв'ю Бі-Бі-Сі колишній полковник совєтської розвідки КГБ Олег Гордієвський заявив, що в  Києві резидентура ФСБ і ГРУ нараховує понад 100 осіб: «Маленькі осередки західних спецслужб насправді великої агентурної роботи вести і не можуть. А ось росіяни можуть, які мають сто людей в Києві. І тому справа насправді зовсім інша. Не західна агентура кудись тягне Україну, а російська агентура тягне. Причому російська агентура працює не лише по лінії центральних відомств. Усі обласні і крайові управління ФСБ мають також завдання вербувати агентуру в Україні – тобто якщо впливовий українець приїздить у відрядження чи по родинних справах в Сибір, то до нього приставлятимуть людей ФСБ, щоб завербувати. Щоб той українець сидів у Львові чи Києві чи Дніпропетровську і повідомляв щось цінне Москві».

Активна робота російських спецслужб в Україні добре була помітна вже в 90-х минулого століття. Про це ще 1997 року в інтерв'ю журналові «Універсум» розповідав начальник ГУР МО України генерал-лейтенант Олександр Скіпальський, який звертав увагу на те, що спецслужби Росії причетні до створення в Україні певних, вигідних Москві подій.

В тему: Цель — Украина. «Дело Гонгадзе», «кассетный скандал»: Марчук, Медведчук и КГБ

Ведучи мову про існування «агентів впливу» генерал наголошував, що такі особи гарантовано існують, однак ніхто з професіоналів не назве прізвища підозрюваного доти, доки воно не буде визначене в ході судового засідання. Надто непросто довести причетність конкретної людини до такої діяльності.

27 жовтня цього року колишній працівник КГБ, психоаналітик Олександр Зеленько в інтерв'ю інтернет-виданню antikor.com.ua звернув увагу на те, що лише в Києві на весну 2015 року було від 4 до 7 тисяч російських інформаторів, а бойових платформ – до 5 тисяч. Мовляв, у середньому в Києві близько 18 тисяч бойовиків, готових створювати «Кієвскую рєспубліку». При цьому О. Зеленько акцентує: «Я общаюсь с той стороной и склонен считать, что это осторожные данные”.

В тему: Диверсионная группа в Одессе работала под руководством ГРУ РФ, — СБУ

Чи занадто багато знає Олена Лукаш? Помовчимо. Хай там як, але народний депутат Ігор Луценко має рацію, скеровуючи звернення до генпрокурора Віктора Шокіна з проханням надати екс-міністрові охорону. Такої ж думки і Зорян Шкіряк, радник очільника МВС.

На початку 90-х минулого століття Михайло Любімов написав спомини «Шпионы, которых я люблю и ненавижу». У цій своєрідній енциклопедії розвідок колишній полковник КГБ час від часу дотепно іронізує, водночас ностальгуючи за минулим: «Большой порядок был при Феликсе Эдмундовиче, стреляли много, но тихо, граждан сообщениями об убийствах не волновали, как ныне… Был порядок, было уважение к органам».

У нинішній путінсько-гебістській Росії «уваженіє к органам» зашкалює. Та ми не про це. Чи є сьогодні в Україні ефективні, державницьки налаштовані «органи»? Чи є в громадян України повага до вітчизняних спеціальних служб і структур?

Дослідження, проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 6 по 12 березня 2015 року, засвідчило, що переважна більшість громадян України (71,8%) вважають, що Росія є державою-агресором, стороною конфлікту на Сході України. Однак виникає питання: 28,2% власників паспортів з тризубом, виходить, так не вважають? На Півдні країни 62,3% українців схильні вбачати у Росії агресора, на Сході – 45%. Є над чим замислитись.

Тому заява президента України, яка прозвучала  після місцевих виборів, що ми, мовляв, перемогли «п’яту колону» і вберегли країну від розколу, на наш погляд, передчасна.

Деструктивну діяльність ворогів Україні на Закарпатті, в Чернівецькій області та на Одещині помітно навіть неозброєним оком. Про це, зокрема, пише Петро Кропоткін у статті «Беспечность Порошенко приведет к потере Закарпатья»).

«Незалежна Україна представляє загрозу Росії. Це – проблема не Путіна, ця проблема триватиме, поки хтось з двох не зупиниться. Україна не може зупинитися – вона може тільки бути знищеною Росією. Росія також не може зупинитися, бо якщо вона зупиниться, то буде знищена зсередини. В них немає іншого шляху, ніж завоювати Україну, поставити Київ на коліна і поступово інтегрувати до себе» (Василь Лаптійчук, експерт з питань зовнішньої безпеки та українсько-російських відносин).

Тож хто насамперед має робити належні висновки і знаходити адекватні відповіді на запитання «чому і навіщо»? Очевидно, спецслужби. Передусім українські.

P.S. Майже п’ять років тому на тему діяльності російських спецслужб в Україні я написав статтю «Хто є хто, або Що є що?». 20 березня 2011 року вона була оприлюднена на сайті Радіо Свобода. Відгуки загалом були позитивні: «Дякую авторові. Послідовно викладена аргументація того про що усі думають, або здогадуються»; «Отличная статья. Все ложится на полочки. Сразу находятся ответы на все вопросы и непонятки по поводу того, что происходит в стране... Спасибо автору»…

Фото:  Украинское фото

Олег К. Романчук, шеф-редактор журналу «Універсум»


В тему:

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Последние новости

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com