Вадим Скуратівський: Якщо поступимося Росії – світу прийде кінець

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

“Про першого президента мати говорила: "Фарбований лис". Другий глава держави – функціонер високого класу. Коли дружина Януковича несла зі сцени ахінею про наколоті апель­сини, його питали: "Як можете жити з такою?" І він сказав: "Я ж ее люблю". Це єдине людське, що побачив у ньому” ...

Хрестили в російській православній церкві 1942 року. Мати казала: "Запишіть – син Вадим". "Це совіцьке ім'я", – відповіли їй. Заплакала. "Назви на честь вождя – Адольфом", – пропонували. Але священник сказав, що Адольф – не православне. Начальник поліції тоді мовив: "Я Василь. Так і сина хрести". І раптом сусідка приносить святці, а там Вадим – перший новгородський святий.

Народився на окупованій території. Мати стала зв'язковою партизанського загону. Носила мене на руках, німці не чіпали: "Матка, іди, іди". Серед іншого мала завдання – на залізниці запам'ятовувати логістику поїздів, що йшли у бік фронту і звідти.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, 78 років, мистецтвознавець. Народився 5 жовтня 1941-го в селі Бакланова Муравійка Куликівського району на Чернігівщині в сім’ї вчителів. Закінчив факультет романо-германської філології Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював редактором відділу критики в журналі ”Всесвіт”. Звільнили за звинуваченням в українському націоналізмі. Був молодшим науковим співробітником Інституту психології та заступником директора з наукової роботи в Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. Професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, доцент кафедри історії та культурології в Націо­нальному університеті ”Києво-Могилянська академія”. Викладав історію України та української культури в Женев­ському університеті.Знявся у 15 ігрових фільмах. Улюблена страва – сало з часником і хлібом. Любить твори Андре Мальро, новели Григора Тютюнника, вірші Тараса Шевченка. Захоплюється творчістю режисерів Лукіно Вісконті, П’єра Пазоліні, Федеріко Фелліні, Андрія Тарковського. Вдівець. Донька Мар’яна – етнограф-україніст. Пасербиця Оксана – художниця.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, 78 років, мистецтвознавець. Народився 5 жовтня 1941-го в селі Бакланова Муравійка Куликівського району на Чернігівщині в сім’ї вчителів. Закінчив факультет романо-германської філології Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював редактором відділу критики в журналі ”Всесвіт”. Звільнили за звинуваченням в українському націоналізмі. Був молодшим науковим співробітником Інституту психології та заступником директора з наукової роботи в Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. Професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, доцент кафедри історії та культурології в Націо­нальному університеті ”Києво-Могилянська академія”. Викладав історію України та української культури в Женев­ському університеті. Знявся у 15 ігрових фільмах. Улюблена страва – сало з часником і хлібом. Любить твори Андре Мальро, новели Григора Тютюнника, вірші Тараса Шевченка. Захоплюється творчістю режисерів Лукіно Вісконті, П’єра Пазоліні, Федеріко Фелліні, Андрія Тарковського. Вдівець. Донька Мар’яна – етнограф-україніст. Пасербиця Оксана – художниця.

На цю тему: Независимость дается нам неоправданно дорого

… Якось ішла в Чернігів на явочну квартиру. На Красній площі вішали партизанів. Розповідала: "Хлопці матюкали Гітлера. Кричали: "Прийде Сталін, він вас повісить!"

У жовтні 1943 року Червона армія відтіснила німців. Маму викликали до Чернігова: "Почему остались на оккупированной территории?" "То ви ж пішли, а ми зосталися", – відповідала. Махнули рукою. А 20-річний товариш став сперечатися. Слідчий викинув його з третього поверху. До кінця життя кульгав.

Після війни до ветеранів та інвалідів війни ставилися погано. Десь 1950-го їхали підводою до села. Назустріч дядько. "Сідайте, підвезу, – запропонувала мати. – Звідки ви?" – "З Куліковки, на комісію визивали. Дивилися, чи рука не відросла", – відповів.

Батько пройшов через сталінградське пекло, Прохорівку під Курськом, Угорщину й Чехословаччину. Ненавидів Сталіна, як і будь-який офіційний барабанний бій довкола війни. "Все брехня", – казав. Наприкінці 1950-х підказав йому подивитися фільм "Судьба человека" за Шолоховим. Заплакав. Згодом підсунув перший том воєнної прози Симонова "Живые и мертвые". "Вперше написали правду про 1941 рік", – сказав тато.

На цю тему: Писатель-фронтовик Некрасов никогда не каялся

1958-го брата, студента педінституту іноземних мов, засудили на п'ять років за український націоналізм. Мати в сльозах до слідчого. А той знову: "Почему оставались на оккупированной территории?" Пішла до колиш­нього партизанського вождя Сидора Ковпака. "Жінко добра, а що я можу?" Дав листа до начальника тюрми, щоб дозволив Олегу побачення з матір'ю.

Брата посадили. Я настільки злякався та зненавидів світ, що вирішив утекти. Обрав Кандагар в Афганістані. Думав: буду жити там – "снабжать каравани", слухати джаз і вирощувати троянди. Це тоді був спокійний світ. Та згодом Радянський Союз увів туди війська. Випадково не потрапив на ту війну – у військкоматі здогадався промовчати, що вивчаю східні мови.

З університету виключали шість разів. Добре навчався, але завжди щось не те казав. Із другого курсу подружився з професором Андрієм Білецьким і його дружиною. Цікавилися античністю, класичною й новогрецькою філологією. Старші товариші їх ненавиділи, бо були іншими. Так і мене сприймали.

На початку 1970-х потрапив у журнал "Всесвіт". Усе йшло добре, доки не написав некролог про французького письменника Андре Мальро. В Центральному комітеті було слухання. Керівник спілки письменників Павло Загребельний казав редактору Дмитрові Павличку: "Чому друкуєш графоманство Скуратівського? Пише про якогось Мальро. Кому це треба? Плати йому зайві 50 рублів, аби взагалі не писав". Коли Павличко повернувся зі слухання, його трусило: "Сноб, естет! Ви не те, що із себе корчите. Павло Архипович – найкращий знавець зарубіжних літератур в Україні. Він не задоволений вашою статтею і вами".

За три дні я приніс переднє слово Павла Загребельного до українського п'ятитомника Анатоля Франса. Півтора друкованого аркуша, ліворуч – текст Загребельного, праворуч – російський матеріал знавця французької літератури єврея Якова Фріда. Павло Архипович від другого абзацу до передостаннього все взяв у нього, тільки переклав українською. Тираж був 115 тисяч. Дійшло до Щербицького: "Погасите этот скандал".

Загребельний не знав, у якого Сірка очі позичати. Мене викликали в КГБ. Розпитували, що далі робитиму. "Якщо почнете проти мене дії, повідомлю західним журналістам", – сказав. "Хоч що б ви написали, все ляже до нас на стіл. Що робитимемо?" – питають. "Охороняйте мене, яко короновану особу", – відказав я.

1978 року в журналі з'явилася моя стаття про світове значення Тараса Шевченка. За український націоналізм вигнали з роботи. Коли мати дізналася, кинулася в редакцію: "За що прогнали Вадима?"– "Він перебільшив значення Шевченка".

Вадим Скуратівський (у першому ряду четвертий ліворуч) з іншими учнями та вчителями сфотографувався на шкільному подвір'ї в селі Хибалівка Куликівського району на Чернігівщині. 1953 рік

Вадим Скуратівський (у першому ряду четвертий ліворуч) з іншими учнями та вчителями сфотографувався на шкільному подвір'ї в селі Хибалівка Куликівського району на Чернігівщині. 1953 рік. Фото надане Вадимом СКУРАТІВСЬКИМ

Два роки був без роботи. Допоміг Микола Бажан – узяли до лабораторії психології пропаганди. Займався фантомною соціологією. За пів року нас приєднали до ЦК Ленінської комуністичної спілки молоді України. Коли в ЦК КПУ дізналися, що я там працюю, подзвонили: "Вы с ума сошли?" Перейшов у музей Лесі Українки. Побачив, що вона дуже застилізована. Прочитав у музеї лекції з історії української літератури ХІХ століття. Дівчата записали на магнітофон. У Спілці створили комісію, що розбирала мої "сумнівні тези".

Письменник Юрій Щербак радив: "Тікайте з країни". А куди я міг податися? За деякий час отримав кілька годин у театральному інституті. "Ти ж український націо­наліст, тож викладай російську літературу", – сказали.

У 1970-х на Хрещатику рідною мовою розмовляв тільки зі своїм студентом Богданом Жолдаком. Їдемо якось у тролейбусі, говоримо українською. Якась дурепа: "Ааа, націоналісти!"

На цю тему: Вадим Скуратівський: Чому не варто очікувати швидких змін в Україні

У грудні 2013-го виступав на Майдані. Сказав: "Доки тут стоїте, світ буде убезпечений". Із XVI століття і до 1991 року Україна забезпечувала російську потугу, додаючи свої людські й матеріальні ресурси. Якщо поступимося Росії – світу прийде кінець.

У розпал конфлікту між Ющенком і Януковичем одна з російських газет зробила зі мною інтерв'ю. Висмикнули фразу про Юлію Тимошенко: "Ставлюся до неї як до політика позитивно, але я з такою не одружився б". Років за шість після тюрми Юлія Володимирівна подзвонила: "Входьте в нашу команду". Відмовився. Але багато говорив про її звільнення. Спілкувався з її донькою, яка не розуміла, в якому світі живе: "Мама в тюрьме, маму мучают". Підійшов до неї: "Сделаем все, чтобы ее вытащить". І робив.

Про першого президента мати говорила: "Фарбований лис". Другий глава держави – функціонер високого класу. Коли дружина Януковича несла зі сцени ахінею про наколоті апель­сини, його питали: "Як можете жити з такою?" І він сказав: "Я ж ее люблю". Це єдине людське, що побачив у ньому.

Вікторія Майстренко, опубліковано в журналі КРАЇНА


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com