Іван Судаков. Популярне катознавство

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Анкета «руководящего кадра»: радянська влада зробила маляра підполковнико

Як можна вибрати своїм фахом катівське ремесло? Символічно: іменем вождя убивав, з ним же і помер.

Приємно починати новий місяць з нової наукової дисципліни, тобою ж і створеної. Не для слави, а через надмірну допитливість: захотілося зрозуміти, як можна вибрати своїм фахом катівське ремесло.

Звісно, що у притомної людини такого питання не виникне. Але історику можна пробачити. Особливо, коли він має на руках купу документів та мемуарів, залишених нашим земляком, який примудрився поєднати непоєднуване.

Одна вже анкета підполковника Судакова змушує здивовано підняти брови. В графі «професія» значиться «живописець-маляр», а там, де мова йде про військовий облік, стоїть «оперативний співробітник».

Ти ба, як збіглося! Підполковник дійсно «писав по живому». Переважно кулями. Бо цілих 13 років на комендантських посадах пропрацював. Тобто був професійним виконавцем смертних вироків. А коли й відволікався від розстрілів, то лише для… виховання підростаючого покоління.

В тій же анкеті чорним по білому значиться: «18/VI 1932 р. — 15/X 1933 р. — начальник дитячої комуни ДПУ УСРР ім. Ф. Е. Дзержинського у Харкові».

На цю тему: Список всех палачей

В книзі Леоніда Конісевича «Нас воспитал Макаренко» знаходимо цікаве:

«В комуну приїхав заслужений чекіст Іван Порфирійович Судаков… Старші комунари знали Івана Порфирійовича давно і дуже любили його за простоту й веселість».

А чого було чекісту не веселитися? Судаков-комендант Судакова-вихователя забезпечив роботою на багато років уперед. Бо поробив купу дітей сиротами.

24 квітня 1930 року, наприклад, згідно з «Актом», веселий педагог відразу вісім чоловік на той світ відправив. Геть не бандитів. І навіть не буржуїв — простих вовчанських селян!

Іван Судаков був справжнім ударником катівської праці

Іван Судаков був справжнім ударником катівської праці

На цю тему: Человек в кожаном фартуке. Палач НКВД собственноручно убил больше 10 000 невиновных

Після ознайомлення з цим документом питання «як він після такого діточкам посміхався?» просто не могло не виникнути. А можлива відповідь на нього знайшлася в автобіографії.

Дитинство Судакова було важким: у 1897-му, маючи якихось п’ять років, втратив батька. Бо той надірвався, тягаючи вантажі на станції Харків. І помер, залишивши дружину з п’ятьма неповнолітніми дітьми.

Мати майбутнього чекіста, неписьменна куховарка, прогодувати їх власними силами не могла. Тому «трудова біографія» Ванькових братів розпочалася дуже рано. Павла (15 років) і Пилипа (13) віддали «в науку» до купця Леонова — працювати на винному складі за харч і вбоге житло.

14-річну Марію мати влаштувала подавальницею до їдальні, де куховарила сама. А молодшим — Пелагеї та Івану, простелився шлях до дитячого притулку, так званого «Дома трудолюбия».

Про те, як вплинули на нього сім років, проведених у цьому закладі, знав лише сам чекіст. Та, може, ще Фройд, якщо він встиг з Судаковим у пеклі поспілкуватися. Бо, здається, лише геній психоаналізу зміг би пояснити, чому фахового вбивцю постійно тягнуло у вихователі. Адже Судаков ще й в 1944-му «педагогічну ниву» орав — очолював відділ по боротьбі з дитячою безпритульністю одеського НКВС. З огляду на попередню діяльність Івана Порфирійовича, страшно уявити, якими методами він з нею боровся.

1967 рік: Судаков і після виходу на пенсію дітей виховував

1967 рік: Судаков і після виходу на пенсію дітей виховував

Коли хлопцеві стукнуло дванадцять, притулок влаштував його до токарної майстерні. Начебто учнем. Фактично — живим двигуном. Чотири роки поспіль Ванько крутив педалі 15-16 годин на добу. За харч, житло і одежину. Про електричний привод в приватних майстернях тоді ще й не чули.

Кінчилося таке навчання прогнозовано: почали відмовляти ноги. Аби не стати калікою, 16-річний Судаков, за порадою лікаря, знайшов собі іншу роботу. Знову учнем. В живописній майстерні Калмикова по вулиці Московській, 20.

Шедеврів наш герой не творив, але на вивісках руку набив добряче — за чотири роки вийшов у майстри.

Скоро і цар-батечко за сироту згадав: у 1915-му, під час Великої війни, Івана мобілізували на оборонне підприємство — Харківський паровозобудівельний завод (нинішнє об’єднання ім. Малишева). Працював там Судаков за спеціальністю — малював на паровозах серії та номери. Допоки у 1917-му не вибухнула Лютнева революція.

Отут Івана понесло! Якщо вірити мемуарам Судакова, його не оминула жодна більш-менш значна подія, з тих, що відбувалися тоді у Харкові. До більшовицької партії приєднався вже у лютому, а до робітничої дружини ХПЗ вступив на початку березня. Бився з корніловцями під Бєлгородом, захоплював панцерники на Чернишевській, давив чугуївських юнкерів.

На цю тему: Палачи палачей

А у грудні, на знаменитій колись «сьомій лінії» станції Харків, охороняв вагон з буржуазними заручниками, захопленими наркомом Антоновим.

Історія про те, як ленінський посланець видавив з місцевих капіталістів мільйон рублів, описана неодноразово. По-різному і різними людьми. Та Судаков і до неї вніс свіжий струмінь: клянеться, що особисто супроводжував до арештантського вагону директора ХПЗ Каца.

Іван Порфирійович у часи буремної молодості

Іван Порфирійович у часи буремної молодості

За версією чекіста, той мимоволі посприяв його кар’єрному злету: запропонував шалені гроші, аби Судаков передав «на волю» важливу записку. Та не на того натрапив! Добросовісний конвоїр відніс папірця Антонову і отримав навзамін… посаду «коменданта станції і південного вокзалу».

Але керував Судаков недовго. Бо ж кликала революція! Звільняти Україну «від гайдамацьких і петлюрівських банд центральної ради Петлюри».

Він і звільняв. Спочатку вузлові станції — Лозову, Павлоград, Синельникове. Потім були Полтава і Київ.

Дострибався у березні вісімнадцятого під Єлисаветградом: в бою з анархістами отаманші Марусі отримав важке поранення. Відновлювати здоров’я довелося аж у Самарі. Бо в Україні таких, як Судаков, лікували тоді виключно кулями.

Ледве оклигавши, невдячний втікач щедро розплатився з Поволжям за наданий притулок: 16 липня 1918-го року став комендантом Самарської ЧК. Можемо припустити, що зі своїми обов’язками Судаков справлявся непогано. Бо коли на початку 1919-го подібну ж структуру почали створювати у Харкові, її кістяк склали ті, кого вже встигли обкатати в Самарі.

Голова ХГЧК Сильвестр Покко, його заступник Савелій Цикліс, начальник розвідки Наум Боярський — всі, як один, мали поволзький досвід. Цілком органічно вписався в цю компанію і Судаков, отримавши посаду, аналогічну самарській — коменданта губчека.

Будинок комендатури на Сумській зберігся й дотепер. Шість трупів знайшла біля нього у червні 1919-го «Комісія з розслідування злодіянь більшовиків». А сам Іван Порфирійович удостоївся згадки в брошурі «Ужасы чрезвычаек. Большевистский застенок в Харькове и Царицыне» (Ростов, 1919 р.).

Комендатура губчека на Сумській у 1919-му. Фото з бібліотеки Конгресу США

Комендатура губчека на Сумській у 1919-му. Фото з бібліотеки Конгресу США

Цитуємо:

«Було введено примусові роботи. Брудні та принизливі. Коменданту Судакову подобалося спостерігати за ними. Він отримував особливу насолоду, споглядаючи, як шановані люди, особливо духовного стану, займалися очищенням вбиральні, вибираючи лайно без лопати, голими руками».

Згадав Судакова у своєму звіті і «білий» розвідник підполковник Двігубський. Як витонченого садиста, котрий майстерно імітував розстріли, щоб отримати свідчення від арештованих.

Не дивно, що після таких «подвигів» Судаков утік аж на Урал: другу половину 1919-го комендантствував у Пермській ЧК.

У січні 1920 року відбулося повторне повернення до Харкова. На цей раз з підвищенням: Судаков став комендантом Всеукраїнської ЧК. Тобто, піднявся на республіканський рівень.

На цю тему: Коммунисты - палачи Одессы. Часть 2: Стахановцы смерти (ФОТО, ДОКУМЕНТЫ)

Чи виконував Іван у цей час вироки — достеменно невідомо. Згідно з посадою, однозначно мав би. Та жодного розстрільного акту, датованого 1920-м роком, бачити ще не доводилося. Не факт, що їх у той час взагалі складали. Розстрілювали сотнями, а паперу в країні не вистачало.

Реформа «органів», проведена у 1922-му, подарувала Судакову нову посаду. І теж республіканського рівня — начальник адміністративно-господарчого відділу ДПУ УСРР.

Посвідчення до нагрудного знаку почесного чекіста

Посвідчення до нагрудного знаку почесного чекіста

Та вже у січні 1923-го, внаслідок конфлікту з начальством, сталося різке падіння: прикордонна комендатура у Славуті, потім будинок відпочинку в Одесі, керування чекістським санаторієм.

«Опала» скінчилася у листопаді 1924-го: Судаков знову повернувся до Харкова, змінивши посаду в найкращих традиціях чорного гумору: начальник санаторію — начальник губернського управління місць позбавлення волі. А ще за рік став комендантом ДПУ УСРР. Фактично — головним катом республіки.

З листопада 1925-го по червень 1932-го Судаков знову виконував вироки. Документів, що висвітлюють пік його комендантської кар’єри, залишилося багато. Та всі одноманітні. На кшталт наведеного нижче.

Ніхто не знає, скільки таких папірців підписав Судаков

Ніхто не знає, скільки таких папірців підписав Судаков

Тричі — у 1923-му, 1927-му і 1932-му роках — за влучну стрілянину по чужих потилицях убивця отримував від Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету іменні стволи. З таким солідним арсеналом не страшно було очолити навіть «макаренківську» комуну…

І не варто посміхатися. Судаков згадував, що познайомився з Макаренком ще у 1926-му, коли той приїздив до ДПУ УСРР оформляти… дозвіл на носіння зброї.

Не є секретом, що в комуні утримувалися діти з багатим кримінальним минулим. Менш відомо, що й вихователі були відповідними. У 1930-32 роках політкерівником закладу був чекіст Барбаров Петро Йосипович, майбутній начальник 3-го відділу УДБ НКВС Харківської області, кат і садист.

А коли додати, що комуною опікувалися такі відомі чекісти, як Всеволод Балицький, Олександр Бронєвой, Михайло Букшпан, стане зрозумілим, що Іван Порфирійович потрапив у рідне середовище.

І не випадково. Як стверджує Судаков, його прибуття до комуни у червні 1932-го збіглося у часі з отриманням відповідального завдання: налагодити виробництво вітчизняних фотоапаратів. Відтоді Макаренко займався лише навчально-виховною роботою. А речі більш серйозні лягли на широкі чекістські плечі.

1932 рік: виконавець смертних вироків працює в дитячій комуні

1932 рік: виконавець смертних вироків працює в дитячій комуні

Судячи зі спогадів, і самому Судакову не завадило б тоді трохи повчитися: надто вже кострубатою є його писанина, густо всіяна граматичними помилками. Не дивно, що її посоромилися випускати за стіни архіву.

На цю тему: Тайные бумаги палачей

Адже з мемуарів, мов шило з мішка, стирчить реальна освіта Івана Порфирійовича — три класи у притулку. А після цього, за його словами, «робота в ЧК не давала можливості планомірно вчитися».

Та все ж в одній із анкет Судаков нарахував собі, крім школи «Дома Трудолюбия», ще 20 років навчання на загал! Все полетіло до купи: школа ВУЧК (так і не закінчив), робітфак (кинув), вечірня школа райкому. Ну і совєцький Оксфорд — 10 років навчання «в політичних гуртках ДПУ УСРР та МВС».

Політика була ще однією улюбленою справою Івана Порфирійовича. Його неодноразово обирали делегатом партійних та профспілкових конференцій, депутатом Харківської міськради. Двічі — у 1929-му і 1934-35 роках, Іван очолював районні комісії з чистки партії.

Іван Судаков під час партійної чистки 1935 року

Іван Судаков під час партійної чистки 1935 року

На цю тему: История киевского палача

Незрозуміло, як він пережив «єжовщину», коли «чекісти першого призову», ставали до стіни ледь не стрункими рядами. Можливо, певну роль зіграв географічний фактор. Найтяжчі часи Судаков провів на периферії — у Тирасполі. Керував спецколегією суду Молдавської АРСР, теж не вегетаріанською організацією.

Потім був ще один кар’єрний злет: з 14 січня 1939-го по 26 серпня 1940 року — начальник Тюремного управління НКВС УРСР.

На цей час припадає єдине за життя Судакова «закордонне відрядження». Таким він вважав роботу на тільки-но приєднаній Західній Україні. Цілих два місяці працював у поті чола — «організовував радянські тюрми» в Тернополі, Львові, Луцьку. Але початок «Великої Вітчизняної» зустрів із пониженням у посаді — начальником адміністративно-господарчого відділу Ворошиловградського НКВС.

Чим займався Судаков під час війни — питання темне. Сам він стверджує, буцімто орден Червоного Прапора отримав за те, що «відправляв і постачав партизанські загони на німецький фронт в 1941-1943 роках».

Одначе, послужний список змушує засумніватися щонайменше в хронології: з 8 липня 1942-го по 1 жовтня 1943 року Іван Порфирійович перебував далеко від лінії фронту — аж у Ташкенті. Комендантом вже Узбецького управління.

Війна принесла Судакову особисту трагедію — у 1942-му загинув під Харковом його єдиний син Петро. І чекісту довелося знову взятися за педагогіку: забрав у невістки однорічного тоді онука і виховав його у своїй сім`і.

Коли ж онук виріс, невгамовний Іван Порфирійович взявся ще й чужих виховувати. Полум’яним більшовицьким словом! Тим, що так і не знайшло свого видавця.

…Помер Судаков у травні 1975-го в Одесі, на 83-му році життя. За деякими даними, встиг ще й орден Леніна отримати. Символічно: іменем вождя убивав, з ним же і помер.

Едуард Зуб, історик; опубліковано у виданні Медіапорт


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com