Вбивство Артема Мирошниченка: напад за мову

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Через політичним маніпуляції з питанням мови цілі покоління живуть та передають своїм нащадкам відчуття ворожості та непотрібності рідної мови. “Какая разница”, виходить, інколи обертається смертельною небезпекою для тих, кому це, дійсно, не все одно.

У п'ятницю, 6 грудня, в лікарні помер активіст та волонтер з Бахмута Артем Мирошниченко, якого жорстоко побили ввечері 29 листопада. Про це повідомила глава правління Центру прав людини Тетяни Печончик у Facebook, пише Тиждень. За словами Печончик, постраждалий волонтер помер у лікарні не приходячи до тями. Вона додала, що активіст помер після нападу двох підлітків, який стався 29 листопада.

"Поліція встановила, що нападників було двоє. Одному 16 років, раніше несудимий, а другому 17 років, судимий за пограбування в минулому році. За даними поліції, 16-річний "безпричинно" напав на Артема, побив і кинув головою об плиту. Інший просто спостерігав. Обоє нападників були п'яні", - розповіла вона. Печончик зазначила, що брат загиблого - Сергій Мирошниченко, не вірить у версію поліції про те, що напад був випадковим та вважає, що побиття було спланованим та через громадянську позицію Артема.

В тему: Вбивство Миколи Бичка: «Врадіївка 2»

В ніч на 30 листопада громадського активіста та волонтера Артема Мирошниченка знайшли майже поруч з власним домом з важкими травмами голови. Після цього він перебував у реанімації обласної травматології без свідомості після операції на головному мозку.

Із самого початку війни вся родина Мирошниченків була активними учасниками волонтерського руху в місті, яке несподівано стало прифронтовим. Вони не просто відкрито брали участь у патріотичних заходах, що само по собі є проявом громадянської позиції в реаліях війни, а й займались практичною допомогою військовим: понад п’ять років кожного вечора плели маскувальні сітки у волонтерському гуртку, що жартівливо називали “Весела хунта”, їздили на будування укріплень навколо міста, постійно відвідували військових. А Артем, як тільки в місті з’явився медичний шпиталь Нацгвардії, одразу запропонував допомагати на кухні: за 2014-2015 рік перечистив, мабуть, тони картоплі, якою потім годували військових медиків та поранених бійців.

Не рахуючись з власним часом, він все літо робив ремонт у волонтерській кімнаті, де надавали психологічну та матеріальну допомогу переселенцям. А ще він опікувався тваринами, що залишились на війні, був модератором тематичної групи на Facebook, прилаштовував покинутих тварин у добрі руки. З початку війни вся родина принципово перейшла на українську — не тільки на офіційних заходах чи в соцмережах, а й в побуті. Мирошниченки часто ділились з друзями досвідом такого переходу, надихали спробувати, давали поради. “За ці п’ять років я взагалі не можу назвати якусь корисну подію, що організовувалась активістами міста, в якій не брав участь Артем”, - каже Володимир Курило, один з друзів Артема. І в той трагічний вечір він теж не просто гуляв: повертався з фестивалю документальних фільмів про сучасну війну. Фільм про висоту “Валера”, де йдеться про події під Дебальцевим, він, як і багато з волонтерів, дивився зі сльозами на очах, згадуючи дні й ночі у Бахмутському шпиталі...

А потім на темній вулиці, здавалось би, в “дитячий час” (камери спостереження зафіксували приблизно 21 годину), на його шляху зустрілися два хлопці. Вони були добряче на напідпитку, тому їм хотілось відчувати себе сильними. “Чего ты тут ходишь?”, - спитали вони випадкового перехожого. Той щось відповів, та пришвидшив рух. “А на нармальном языке ти не можешь? Мы на этом не понимаем!” - почув він. Ці уривки діалогу випадково вітром донесло до людини, що проходила в цей час на іншому боці дороги. Вже після розголосу в пресі, вона подзвонила та розповіла цю історію, бо припустила, що це стосується справи Артема: збігалося місце та час. Та й нічого сумніватися — Артем, дійсно, міг відповісти виключно українською. Свідчити в суді та взагалі звертатися в правоохоронні органи людина не має намірів, при спілкуванні з журналістом попросила зберегти анонімність. Після того, що сталося з Артемом, воно й зрозуміло. І, якщо дивитися суто на юридичний аспект, причина, через яку з’явилась агресія, взагалі ні на що не впливає...

Через дві години його, без свідомості, знайшла продавчиня кіоску, що неподалік. Вона побігла до батьків, які впізнали сина, викликали швидку та поліцію. Вже вночі Артема на спецавтомобілі відвезли в Лиман, де зараз розташована обласна травматологія. Там йому зробили важку операцію, після чого він впав в кому. Лікарі не дають жодних прогнозів. І вже вночі весь відділок Бахмутської поліції працював над пошуком нападників. В суботу були затримані два неповнолітніх, яких підозрюють у жорстокому нападі на Артема. “Два мешканці міста Бахмута: одному 16, іншому 17, який раніше був засуджений за грабіж. Вони наздогнали його, один з них почав бити рукою і ногою по голові та тулубу, вже коли він лежав на землі. Потім він спробував його протягнути й кинути на узбіччя. Вже непритомного його ще раз кинули головою на тротуарну плитку. По другій людині ще йде слідство, а нападнику інкримінували статтю “Умисне тяжке тілесне ушкодження”, але попри наше прохання про продовження арешту, можливий і інший варіант, бо він неповнолітній і раніше не притягався до кримінальної відповідальності”, - розповів на терміновому брифінгу, де зібралися не тільки ЗМІ, а й громадськість міста, в.о. начальника Бахмутської поліції Ярослав Межений.

Підозрюваних затримали, одного з них, чиї професійні рухи “бійця” можна побачити на камері спостереження, залишили в ізоляторі на три дні. Подія сколихнула місто, люди були обурені зухвальством підлітків та вимагали жорсткого контролю за цим процесом. Але на першому ж судовому засіданні, де обирали запобіжний захід 16-річному спортсмену, який таким чином вирішив відпрацювати свої навички боїв без правил, громадськості вказали на двері: адвокат довела суду, що “цей натовп” активістів погано впливає на психологічний стан підлітка. На зауваження активістів, що в суді хоча б вона повинна користуватися державною мовою, вона дуже різко відповіла — “в нашом регионе все говорят на русском!” А підліток, своєю чергою, сказав, що не розуміє українську (закінчив державну українську школу, навчається в училищі). Після цього вже майже ніхто не сумнівався, що саме українська мова в його нетверезій свідомості стала “тригером”, через який почалась бійка. Щоб зненавидіти незнайому людину, мабуть, й не потрібно було знати, чи вона активіст або волонтер, вистачило того, що вона розмовляє українською …

На цю тему: Знищення Катерини Гандзюк: системне вбивство

Через п’ять годин суд відмовив у клопотанні прокуратурі, відправивши підозрюваного під домашні арешт. В залі суду підліток дослухався до порад своїх опікунів і попросив пробачення у рідних Артема — мовляв, я не думав, що так все вийде…

Громадськість не збирається залишати це поза увагою: зараз почали збирати гроші не тільки на лікування Артема, а й на адвоката, який буде допомагати в цій справі. Планується організація акцій під час судових засідань, навіть якщо буде заборонена присутність у залі сторонніх осіб. Звісно, за тяжкий злочин мають понести покарання всі, незалежно від віку та інших умов. Але в цій резонансній та дуже показовій справі повинен бути вирок не тільки цьому конкретному підлітку, а й низці систем, в яких дорослі формують світогляд людини, що здатна так легко вбивати. Державній системі дитячих будинків та інтернатів, де у свої перші роки життя у фактичній неволі зростають ті, хто потім повертається знов і знов в тюрми, часто ціною життя інших людей. Системі спортивного виховання, в якій дуже часто готують “бійців”, готових за гроші працювати рейдерами, тітушками, бойовиками — ким завгодно. І де вже “забувають” навчати непорушних правил — не використовувати навички, які можна прирівняти до зброї, не на спортивному татамі чи рингу, а на вулиці для побиття людей.

А головне, політичним маніпуляціям з питанням мови, через які цілі покоління живуть та передають своїм нащадкам відчуття ворожості та непотрібності рідної мови. “Какая разница”, виходить, інколи обертається смертельною небезпекою для тих, кому це, дійсно, не все одно.

Єлизавета Гончарова,  опубліковано у виданні Тиждень


На цю тему:

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Последние новости

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com