Євромайдан: від антиутопії до реальності, або Сафарі не для двох

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Сафарі не для двох

З сучасного російського (чи вже українського?) фольклору: «Страна живет и богатеет. / На радость мне, ему, тебе. / А также нескольким халдеям / И офицерам ФСБ». Виникає закономірне питання: з ким себе ототожнює (український?!) «Беркут»?

З ким себе ототожнює «Беркут»?

«Не знаю, який шмат життя відміряла мені доля, але весняні дні позаминулого року будуть стояти в мене перед очима до самої смерті, це точно. Істерика у Верховній Раді з приводу «бєдствуєщєго пролєтаріата», безпорадність і нерішучість Президента перед нахабною лавиною червоних провокацій, сплюндровані міські квартали — від Софії до Золотих Воріт...

Кільканадцять сп’янілих від крові недолюдків із червоними пов’язками витягували за ноги через розбиту вітрину дівчаток-офіціанток з приватного кафе на Хрещатику. Остовпілий шокований натовп спаралізувало страхом, ховалися за спинами людей міліціонери з бігаючими очима, офіціантки захлиналися кров’ю у конаючому крику, а садисти з пов’язками впивалися власною безкарністю: «Хватіт вам, сукі! Кончілось ваше врємя!»

А з протилежного боку Хрещатика, навпроти, долинало ревище — «радянці» здирали синьо-жовтий прапор з міськради: пузатий агітатор із сивою шевелюрою кричав з порогу щось у мегафон і розпалював пристрасті в розперезаному і злому натовпі. З дзвоном посипалося віконе скло на третьому поверсі, щось там у глибині завирувало і раптом звідти з криком вилетіла людська постать.

Пролетівши над головами юрми, тіло глухо гепнуло об асфальт і завмерло, а двоє розхристаних — з новенькими автоматами — підійшли, похитуючись від горілки, і шарахнули в нього, мертвого, кілька коротких черг. Від площі Толстого, де вже горів пасаж «Правекс», почулися міліцейські сирени, люди на тротуарах кунулися туди очима — звідти швидко наближалося кілька беркутівських «тойот», але з їх вікон стирчали і розвівалися червоні прапори.

Вже пізніше я дізнався, що саме цей, на «тойотах», загін бойовиків узяв штурмом будинок Верховної Ради і спалив його. Під руїнами залишилися лежати кільканадцять депутатів, і серед них — парламентський Голова, який марно намагався словом зупинити заколотників. Бандюги затягнули його на купу потрощених крісел у залі засідань і розпалили багаття книжковими пачками «Конституції»...

Двері Володимирського собору, на диво, були відченені, але людей перед храмом не було: у протилежних кутках порожнього дворика стояли два міліцейські «уазики», дверцята були повідкривані навстіж, всередині напівлежали «менти» і сонно слухали музику. Троє похмурих чоловіків з неприхованими кобурами під розстебнутими піджаками про щось розпитували священника, притиснувши його до чавунної візерунчастої огорожі собору«.

Це уривок із повісті-бойовика Андрія Куліша «Сафарі на двох», яку мені довелося редагувати далекого 2002 року. Тоді цей пригодницький твір, своєрідна антиутопія, чомусь не привернув увагу рецензентів. А шкода. Можливо, не довелось би спостерігати за тим, що діється нині в Києві на вулиці Грушевського, на Майдані... Бо сьогодні на наших очах чиниться вже далеко не літературна антиутопія.

«Дехто жахнеться і перехреститься, — писав автор у коротенькій передмові. — Інший розсміється. А ще хтось гаряче обуриться подіями й деталями, описаними у цій повісті. Я не збирався шукати ворогів і показувати в них пальцем. Просто було так: коли крізь амбразури бронетранспортера я розглядав розбиту вщент „Снайпер-авеню“ — одну з вулиць блокадного боснійського Сараєва — то згадував наш красень-Київ; пізніше, коли бачив біля „Арсеналу“ натовп із червоними прапорами, то щоразу подумки „приміряв“ сараєвські руїни до Хрещатика...

Це ж такий короткий ланцюжок: фанатична червона юрба — червоні прапори — червона кров людська! Ця повість — тільки фантастично-політичний бойовик, військово-пригодницьке „чтиво“. Але тим, із комуністичної юрби, я кажу цим твором: вони вже підросли! — снайпери і гранатометники, пілоти і диверсанти — ті, хто зі зброєю в руках захистить нашу Конституцію, свободу і суверенітет нашої молодої держави».

Так отож.

P.S.

«У нас начинается не гражданская война. У нас началась интервенция, тихое, замаскированное вторжение. Путин „страхует“ свою недавнюю „инвестицию“ в Украине. Но уже не Януковичем, который сейчас вобщем-то уже никто. А вот этими невидимыми „консультантами“ на Владимирской, „спецами“ у „Беркута“, Клюевым и множеством еще неизвестных лиц. И возникает вопрос, а с кем же тогда вести переговоры оппозиции? Возможны ли вообще сейчас переговоры?

Или сейчас просто пишется очередная трагическая страница в нашей истории? И новые „герои Крут“ готовятся погибнуть на Грушевского? А банды Муравьева уже заняли Печерск. Но, в этот раз у нас все-таки куда больше шансов. Майданы стоят по всей стране. И не только стоят, но и начинают действовать. И у нас есть хотя бы моральная, но поддержка в мире» (В Украине — интервенция России?  «В Украине - интервенция России?» ).

«Дослідження в Інституті психології та Інституті соціальної та політичної психології АПН України засвідчили, що 15% громадян України займають антиукраїнські позиції. Ці громадяни й досі не хочуть визнавати української незалежності, зі зневагою, презирством і ворожістю ставляться до будь-яких проявів українськості...», — констатував 2009 року Владислав Кирей в «Урядовому кур’єрі».

Інакше кажучи, йдеться про 15% населення, котре, по суті, ототожнює/визнає/позиціонує себе з нацією-окупантом. Цим самим підтверджується факт існування в України «п’ятої колони», представники якої більш ніж привільно почувають себе у Верховній Раді.

Виникає закономірне питання: з ким себе ототожнює (український?!) «Беркут»?

І насамкінець. З сучасного російського (чи вже українського?) фольклору: «Страна живет и богатеет. / На радость мне, ему, тебе. / А также нескольким халдеям / И офицерам ФСБ».

Замислимось?

Олег К. Романчук, шеф-редактор журналу «Універсум», член проводу Львівської ОО СОУ


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com