В'ячеслав Чорновіл: у боротьбі за українську Державу

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  В'ячеслав Чорновіл

“Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі”. Життя і боротьба видатного українця - в матеріалах кримінальних справ КДБ УРСР.

У радянських тюрмах та таборах Чорновіл провів близько 10 років. Засуджений 4 рази. В один із років витримав 83 допити і ніколи не свідчив супроти друзів. Його так боялася влада, що під Олімпіаду-1980 ініціювала кримінальну справу, звинувативши у замаху на зґвалтування. Саме Чорновіл ініціював проголошення Декларації про державний суверенітет та Акт проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Він отримав прізвисько в КДБ — «Неугомонный». Чорновіл дожив до омріяної Незалежності, але не дожив до того часу, як Незалежна Україна вшанувала і нагородила його прокурора…

Протест у кінотеатрі «Україна»

У житті В'ячеслава Чорновола була одна подія, яка фактично вирішила його подальшу долю — 4 вересня 1965 року В'ячеслав Чорновіл виступив разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції.

Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині.

Після виступу його звільняють з роботи, не дають навчатися в аспірантурі, куди він вступив за конкурсом, на нього всіляко тиснуть КДБшні інформатори. А Чорновіл… пише листи до керівництва комсомолу, викриваючи несправедливість і тих самих стукачів КДБ.

Перше випробування характеру: за други своя

Матеріалів відносно першої кримінальної справи небагато. У 1996 році матеріали цієї справи повернуті з архіву самому Чорноволу. Але окремі документи та цікаві факти можна знайти у матеріалах «другої справи 1967 року» (вирок від 15 листопада 1967 року).

В'ячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів, чудово розуміючи, що цим самим наражає себе на велику небезпеку.

Кримінальна справа відносно братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого була однією з багатьох справ, які активно відпрацьовувалися в той період у Львівській області за статтею про антирадянську агітацію і пропаганду (ст. 62 КК УРСР).

У СРСР на той час відмова давати свідчення в суді каралася кримінальною справою проти самого свідка. Таким чином «заохочували» всіх свідків давати побільше матеріалу для слідства, щоб легше було довести вину підсудних. Знаючи про це і розуміючи, що він сам може дуже легко опинитися на лаві підсудних, Чорновіл «категорично відмовився давати суду покази…» проти підсудних друзів, які навіть визнали свою вину. Тобто логічної потреби уникати давати свідчення уже не було, але Чорновіл усе одно відмовився.

"Він заявив судді і прокурору, що жодних показів давати не буде, тому що вони є злочинцями, порушують закон проводячи засідання в закритому режимі…"

Ярослав Кендзьор, учасник дисидентського руху, нардеп 6-ти скликань

Як результат, колегія судів Львівського обласного суду просто на судовому слідстві відкриває кримінальну справу щодо свідка Чорновола. Така можливість була у Кримінально-процесуальному кодексі УРСР 1960 року. Швидке досудове слідство і передача справи до суду.

В тему: Вячеслав Черновол: «Это наше государство. Нельзя, чтобы оно досталась мошенникам»

Безпосередньо в судовому засіданні, вже відносно Чорновола 08 липня 1966 р. за відмову давати покази, він знову підтвердив свої слова. Вироком народного суду Ленінського району міста Львова від 8 липня 1966 року, Чорновіл засуджений на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

Вирок на двох сторінках. Проста справа для обвинувачення і великий пам'ятник історії.

КДБ чітко дав йому псевдонім — «Неугомонный». Саме таке враження складається, коли знайомишся з матеріалами його справ, з протоколами допитів, з листами, скаргами, які він писав під час ув'язнення і будучи на свободі.

Друга справа: як Чорновіл тролив систему

Чорновіл, відбувши покарання виправними роботами, не припинив правозахисної діяльності. Журналіст мав зухвалість перенаправити листа політичного в'язня Валентина Мороза із Мордовських таборів до депутатів Верховної Ради УРСР.

Також Чорновіл видає збірку на захист арештованих українських інтелігентів «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»)». У збірці містилися біографії і зразки творів, за які й було людей засуджено, тобто фактично Чорновіл передруковував заборонену з точки зору радянської каральної системи літературу, яку він і направив до державних органів.

Чорновіл писав голові КДБ і прокурору УРСР про зловживання слідчими і перекручування ними процесуальних норм.

Багатьом може бути цікаво звідки така назва твору — «Лихо з розуму», це питання зацікавило і слідчого, Чорновіл відповів:

“Ідея такого заголовку виникла у зв'язку з допитом мене особисто та інших обвинувачених і свідків під час попереднього слідства у 1965-1966 роках. Мені особисто капітан Львіського КДБ Клименко заявив, що я дуже розумний і що мені цей розум трохи збавлять. Від Світличного Івана я чув, що йому відразу після арешту заявили, що в нього засмічений мозок і йому його прочистять”.

— В.Чорновіл

5 травня 1967 року заступник прокурора Львівської області Стариков викликав Чорновола та попередив його про кримінальну відповідальність за ст. 187-1 КК УРСР.

Це стаття про «Поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад», була введена в Кримінальний кодекс УРСР 9.11.1966 (зміни – від 12.01.1983; скасована 14.04.1989) і її санкція – позбавлення волі до 3 років, або виправні роботи до 2 років, або до 300 карбованців штрафу.

В'ячеслав Чорновіл, початок 1970-х. Фото: "Історична правда"

Нову статтю ввели для «розвантаження» більш суворої ст. 62 «антирадянська агітація і пропаганда». Нове формулювання звинувачення полегшувало слідству і судові доведення провини (за звинуваченням в ст. 62 КК УРСР «антирадянській агітації і пропаганді» було потрібно довести наявність мети «підриву або ослаблення» радянської влади, що, як правило, було досить важко).

Пізніше Чорновіл на допиті скаже, що про те, що не можна було надсилати збірку в офіційні інстанції він якраз і дізнався від Старикова:

“Від Старікова я вперше дізнався про цю нову статтю, яка не друкувалась і за якою, як зараз виявляється людину можна притягнути до відповідальності за написання заяви в офіційні інстанції” — В.Чорновіл

Листи в офіційні органи не залишилися непоміченими. 20 липня 1967 року прокурор УРСР Федір Глух своїм листом дає чітку вказівку прокурору Львівської області порушити кримінальну справу проти Чорновола.

"Предлагаю немедленно возбудить уголовное дело и привлечь Черновола к уголовной ответственности по ст. 187-1 УК УССР»

Федір Глух, прокурор УРСР

Сумлінний виконавець — прокурор Львівської області Борис Антоненко — 24 липня 1967 року порушує проти Чорновола кримінальну справу за ознаками злочину ст. 187-1 КК УРСР , а фактично у зв'язку з укладанням збірника під назвою «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»)».

Деякі дослідники стверджують, що до Чорновола ця стаття була застосована ледве чи не до першого в Україні.

Варто сказати, що екс-прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912 р. н.) вийшов на пенсію у 1983 році. Він пережив Чорновола на 11 років і до самої смерті в 2010 році — на 98 році життя — він був шанованим пенсіонером органів прокуратури України.

В тему: Диссидент Василий Рубан: В дурке хуже, чем в тюрьме. Потому что с тобой сделают что угодно

Антоненко протягом 1957–1963 рр. був прокурором Івано-Франківської області, а з 1963 р. до 1983 року прокурором Львівської області — 20 років працював на цій посаді. До кінця життя прокурор Антоненко написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і «українськими буржуазними націоналістами».

У 2003 р. Борису Антоненку призначена пенсія згідно із Законом України «За заслуги перед Україною».

У червні 2006 р. Генпрокурор Олександр Медведько оголосив Антоненку Подяку Генерального прокурора України.

У 2007 році Антоненку присвоєно звання «Почесний працівник прокуратури України»

У протоколі допиту Чорновіл з приводу Антоненка зазначив

... схильний розглядати свій арешт і пред'явлене звинувачення як зведення зі мною особистих рахунків Львівським КГБ та прокуратурою, які я критикував за порушення законності в попередній заяві. Постанова про мій арешт підписана прокурором Львівської області Антоненком, якого я також критично згадував в попередній заяві

— В.Чорновіл

«Лихо з розуму»: від журналіста — до юриста

Після порушення справи 3 серпня 1967 року був проведений обшук, в помешканні Чорновола по вулиці Спокійній, 13 у місті Львів під час якого в тому числі вилучили примірник — «Друкований текст «Лихо з розуму» (портрети двадцяти злочинців) на 227 аркушах» — так вказано в протоколі обшуку, та текст під назвою «Репортаж із заповідника імені Берія», автором якого був політичний в'язень Валентин Мороз, фактично за розповсюдження цих двох публікацій і засудили в цій справі В'ячеслава Чорновола.

Зауважимо, що Чорновіл одразу здійснював активний захист, в протоколі обшуку зазначив - «Згаданою постановою про обшук у мене могло було вилучено «література, що порочить радянський державний і суспільний лад». Тому вважаю незаконним вилучення у мене: …».

На першому допиті 4 серпня 1967 року В'ячеслав Чорновіл розповів, де працює, чому переїхав до Львова, повідомив, що 1960 році одружився з Іриною Бруневець, із якою має сина Андрія, але фактичні шлюбні відносини припинились наприкінці 1962 року. Також Чорновіл повідомив, що з червня 1963 року в нього фактично нова сім'я — дружина Олена Антонів, з якою він має сина Тараса 1964 року народження.

8 серпня 1967 В'ячеслав Чорновіл не погодився із постановою слідчого Крикливець про притягнення як обвинуваченого і написав на постанові — «не згідний з пред'явленим звинуваченням». Проте його згоди особливо ніхто не питався.

Перший допит у новому статусі тривав 4,5 години, і на цій стадії не було передбачено залучення адвоката. Звертаємо увагу, що свої свідчення в протоколі допиту Чорновіл виявив бажання писати власноручно, це з точки зору захисту є більш ефективніше, оскільки не дає можливість слідчому їх перекручувати.

Гортаючи справу Чорновола, можна фактично вивчати історію дисидентського руху в Україні. У протоколі допиту Чорновіл розповідає про масову хвилю арештів української інтелігенції.

"У серпні-вересні 1965 року у Києві, Львові та інших містах України було заарештовано представників Української інтелігенції.. Їх було звинувачено в антирадянській пропаганді й агітації, спрямованої на підрив чи ослаблення радянської влади і більшість із них засуджено в 1965 році в закритих судових засіданнях. Я знав особисто декількох з заарештованих і засуджених , ніколи не помічав в їхніх діях і словах нічого антирадянського, а навпаки, бачив щиру турботу за стан Української культури, української мови, за відновлення нормальної соціалістичної законності і соціалістичної демократії, потоптаних в роках сталінсько-беріївської сваволі. Все це не розходилось з курсом XX з'їзду КПРС. Пізніше допитаний і обшуканий як свідок в справі викладача та колишнього інструктора Львівського ОК КПУ Осадчого М. прийшов до висновку, що органи КГБ, які ведуть слідство, допускають порушення процесуальних норм, підганяючи слідство під наперед задуману кваліфікацію».

Цікава юридична оцінка тих подій висловлена Чорноволом, хоча за освітою він журналіст, але в протоколі допиту робить доволі слушні юридичні посилання:

"Остаточно схитнуло мою віру в справедливість того, що відбувається,закриті (всупереч ст. 20 КПК УРСР, ст. 11 Закону про судоустрій УРСР, статті 11 Декларації прав людини та інше) суди над заарештованими. Як радянський громадянин не міг мовчати з своїми сумнівами і зібравши документи, які торкались судів і слідства, послав їх у травні 1966 року Прокуророві УРСР, Голові КГБ при Раді Міністрів УРСР та ЦК КПУ, а пізніше не дочекавшись відповіді, до Верховного Суду УРСР та відомим українським культурним та державним діячам».

Цікавий виклад мотивів та підстав написання твору «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»)», Чорновіл у протоколі допиту зазначив з цього приводу:

"У моїй заяві йшлося про грубі порушення соціалістичної законності і йшлося про людські долі. І яке ж було моє здивування коли протягом року не відповіла жодна із згаданих вище інстанцій, я не одержав навіть формальної відповіді. Весною 1967 року я зібрав додаткові факти про засуджених в 1966 році (їхні біографії, списки наукових робі, листи, заяви і скарги, написані ними твори тощо) і під заголовком "Лихо з розуму" послав із своїм супроводжуючим тексом в ті ж інстанції, а також Спілку письменників, Спілку художників та інші».

Також цікава оцінка Чорноволом власного твору:

"Заявляю, що там немає жодного виступу проти радянської влади як такої, а є критика окремих осіб і організацій, які зловживаючи наданим їм радянським народом становищем, допускають незаконні дії, чим паплюжать наші ідеали, нашу радянську дійсність. Але ж критика окремих осіб і організацій, навіть якби окремі поодинокі факти підтвердились,- це ще не критика радянської дійсності і не наклеп на неї».

Щодо мотивів арешту та кримінального переслідування Чорновіл зазначив:

"Свій арешт сприймаю як акт беззаконня, спрямований на затискання критики, а також проти писання скарг у вищі інстанції».

Чорновола захищав відомий адвокат Леонід Ветвінський, який здійснював активний захист — подавав клопотання, касаційну скаргу, навіть на стадії касації, працюючи в Москві, приїжджав до Києва в судове засідання до Верховного суду УРСР представляти інтереси Чорновола.

Попри це 15 листопада 1967 року суд оголошує вирок — засудити Чорновола до 3 років позбавлення волі. 19 грудня 1976 року судова колегія в кримінальних справа Верховного суду УРСР відмовила в задоволені касаційних скарг. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31.10.1967 року «Про амністію» строк ув'язнення Чорновола був скорочений наполовину. Чорновіл в судовому процесі вину не визнав, а під час виступу цитував вірші та красномовно відстоював свою позицію.

В'ячеслав Чорновіл з Марґарет Тетчер. Фото: "Історична правда"

В тему: Человеки. Семь современников Евгения Сверстюка

Зазначимо, що 5 листопада 1968 року справу Чорновола відновили — збірка «Лихо з розуму» була опублікована за кордоном, але в серпні 1969 справу закрили. Слідчі не назбирали достатньо доказів причетності Чорновола до друку літератури за кордоном.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року Чорновіл працював спостерігачем метеостанції на Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року — у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

Уже в період так званої «відлиги» 1990 року пленум Верховного Суду Української РСР, що «Суд не врахував, що ці твори (за які було засуджено Чорновола) адресувалися передусім вищим органам державної влади в країні, з метою усунення тих явищ у нашому житті того періоду, які автор творів вважає негативними та небажаними».

Таким чином вирок щодо Чорновола було скасовано, а справа закрита за відсутності в його діях складу злочину.

Справа про антирадянську агітацію — Чорновіл бере вину на себе.

Після другої кримінальної справи переслідування незабаром відновилися.

Нічого оригінального радянська система не вигадувала і 12 січня 1972 року прокурор Львівської області Антоненко, якого за незалежності шанували в прокуратурі, постановив порушити кримінальну справу проти Чорновола за ознаками тієї самої статті 187-1 КК УРСР.

Чорноволу інкримінували виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад.

Того ж дня Чорновола затримав у Львові старший слідчий слідчого відділу УКДБ при РМ УРСР у Львівській області капітан Боєчко.

Це сумнозвісна «Арештована коляда», коли також були затримані Стефанія Шабатура (мисткиня-килимар, багаторічна політв'язень, членкиня Української Гельсінської групи), Ірина Калинець (поетеса, багаторічний політв'язень) та Григорій Чубай (видатний поет, перекладач).

Відразу після затримання в помешканні Чорновола, а також усіх одночасно з ним затриманих дисидентів і «можливих співучасників», відбулися обшуки.

Вже за два дні, 14 січня 1972 року, в постанові про взяття підозрюваного під варту слідчий кваліфікує діяльність Чорновола за ст. 62 ч. 1 КК УРСР (Антирадянська агітація і пропаганда), оскільки останній «виготовляв, поширював і зберігав антирадянські документи…».

Слідство мало довести умисел і санкція була більш суворою в порівнянні зі ст 187-1 КК: позбавлення волі до семи років і з засланням до п'яти років (проти позбавлення волі до трьох років).

З друзями-дисидентами - Ларисою Богораз, Мустафою Джемілєвим, Вацлавом Гавелом. Фото: "Історична правда"

В тему: Петр Рубан: несокрушимый и забытый

Як зазначено зі слів обвинуваченого в протоколі додаткового допиту від 2 лютого 1972 року:

«Я відповідати на запитання слідчого відмовляюсь, бо вважаю свій арешт незаконним. Давати будь-які покази проти своїх знайомих я не буду тому, що вони не мають жодного відношення до мого арешту».

Протягом всього слідства у справі тривали численні допити Чорновола. Тільки протягом 1972 року його було допитано 83 рази, а за весь час слідства — більше ста разів! І як обвинуваченого, і як свідка у матеріалах, які були вилучені при обшуках у його знайомих. Сама процедура допитів тих часів (виклик та доставлення затриманого до слідчого, очікування, манера ведення допиту) дозволяла слідчим чинити психологічний та фізичний тиск на підозрюваного. Разом з тим, В'ячеслав Чорновіл залишався незламним. Ось характерний приклад його відповідей на допитах:

Чорновіл, порівнюючи радянське «правосуддя» з царським та американським, вимагає надати йому можливість користуватися ручкою (олівцем), отримувати книги від родичів, побачитись з сестрою та листуватись з нею, припинити принизливі для людської гідності дії наглядачів слідчого ізолятора.

Задля бодай зменшення репресій стосовно української інтелігенції, припинення переслідування побратимів Чорновіл у ході слідства відходить від принципу «неучасті у слідстві», та подає заяви, якими бере усю вину на себе та заперечує участь у «антирадянській діяльності» інших дисидентів.

Цікаво, як переплетені долі та й, власне, кримінальні справи дисидентів того часу. Під час вивчення матеріалів справи в одному з томів знаходимо Протокол огляду архівної кримінальної справи №47 щодо Стуса Василя Семеновича, датований 11 січня 1973 року. Згідно з цією справою, Стуса, чиї інтереси нібито представляв Віктор Медведчук, було обвинувачено в тому, що він в грудні 1971 року на пропозицію Чорновола дав згоду взяти участь у діяльності «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», заарештованої за антирадянську діяльність. Згідно з протоколом, Стус визнав, що мав розмову з Чорноволом та дав згоду на підписання заяви комітету. При цьому констатується, що Стус не визнав антирадянської спрямованості вилучених заяв комітету (і за вироком отримав п'ять років колонії суворого режиму та три роки заслання).

Сьогодні видається дивним, а насправді є показовим для підходу Чорновола до викриття безглуздя радянської дійсності: один з доказів «антирадянської діяльності» Чорновола, машинопис його праці «Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")», починається з цитати вірша Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…» та… Леніна: «Тому коли нам говорять: самовизначення при соціалізмі зайве, це таке ж безглуздя, така ж плутанина, якби хто сказав: демократія при соціалізмі зайва».

Проте, радянська репресивна машина не сприймала інтелектуальні аргументи і міркування. Тонкощі інтелектуальної дискусії були для неї зайвими, чужими, а отже ворожими; особи, здатні на виявлення ідеологічних нонсенсів та відвертого безглуздя керівної доктрини — становили загрозу та підлягали знищенню.

За тогочасної слідчої та судової практики навіть офіційні звернення, як-от колективна заява на адресу Голови Президії Верховної Ради УРСР, в копії — прокурору УРСР, підписана в т.ч. Чорноволом від січня 1970 року, були доказом антирадянської діяльності.

Як пише в протоколі огляду документів слідчий КДБ Яресько:

"Автори "заяви" зводять наклепи на радянський державний та суспільний лад, стверджуючи що нібито на Україні проводиться "переслідування людей", що знову проводяться "таборні судові справи».

Чорновіл постає справжнім правозахисником, аналізуючи і переконливо доводячи абсурдність звинувачень тогочасного режиму проти української інтелігенції. При цьому він апелює до здорового глузду, майстерно аналізує тексти, що ставляться авторам-дисидентам в вину і складають основні докази обвинувачення.

А що з захистом Чорновола? Слідство не надало можливості Чорноволу залучити до справи справжнього захисника на його вибір. Щоби обрати захисника, Чорновіл наполягав на зустрічі з сестрою чи дружиною, які б могли надалі реалізувати його волю. Як пише Чорновіл в своєму клопотанні до обласного суду напередодні винесення вироку, від призначеного захисника він відмовився, протестуючи проти сваволі слідства.

Тож В.Чорновол займався своїм правовим захистом сам, і слід зазначити — робив це ґрунтовно, наполегливо і вельми фахово, аргументовано спростовуючи доводи слідства у більшості епізодів справи. На жаль, більшість його заяв і клопотань була проігнорована судом.

Власне, побачення з сестрою та з дружиною Чорноволу так і не було дозволено протягом усього слідства, навіть для погодження питання щодо залучення до справи незалежного захисника (адвоката).

Від призначеного на запит слідства Львівською обласною колегією адвокатів адвоката М.С. Маліка Чорновіл відмовився.

У судовому засіданні 9 квітня 1973 року цей адвокат підтримав заяву Чорновола та зазначив:

"Я підтримую клопотання підсудного Чорновола і прошу мене звільнити від участі в судовому процесі. Підсудний має вищу освіту… і зможе сам захищати свої інтереси».

Оскільки і прокурор не заперечував проти такого повороту, суд задовольнив клопотання і надав змогу Чорноволу захищатись самому.

Цікаво, з яких мотивів адвокат дослухався до Чорновола: не мав наміру зашкодити, як Віктор Медведчук поетові Василю Стусу?

В тему: Черновол. Борьба за Статус

Попри те, що Чорновіл клопотав про відкрите судове засідання і залучення всіх 20 свідків у справі, суд був закритим і свідків заслухав лише 9.

Як прокоментував прокурор Руденко А.А. (ймовірно, рідний брат Генерального прокурора СРСР Романа Руденка — Руденко Антон Андрійович) «Розголошення документів, які є в матеріалах справи, є непотрібне для широкого кола осіб».

Суд частково задовольнив лише одне клопотання підсудного — залучив до матеріалів справи газету «Літературна Україна» та довідку КДБ. Підсудний Чорновіл заявив, що винним себе не визнає, тому що пред'явлене обвинувачення неправдиве.

На 22 (!) аркушах протоколу судового засідання викладено обґрунтовану позицію захисту, яку відстоював Чорновіл. Навряд чи найнятий адвокат зробив би це краще. Однак, репресивна система була глуха до доводів політичного в'язня, бо далеко не у правосудді було її призначення. А які свідки були по справі! Іван Дзюба, Григорій Чубай..!

В дебатах та останньому слові Чорновіл ґрунтовно виступив на свій захист.

Однак, ні обрана позиція захисту, яку можна сформулювати як «Мене неправильно зрозуміли, а слідство перекрутило усі обставини», ні переконливі численні докази та проактивна позиція не звільнили Чорновола з пазурів системи.

Слідство вирішило, що "антирадянська діяльність Чорновола фінансувалася з-за кордону", оскільки канадська туристка передала йому 400 крб на допомогу сім'ям засуджених дисидентів.

Чорновіл не визнав себе винним знову: усі вилучені твори інших авторів зберігав у себе для вивчення їх літературної цінності, у виданні «Українського вісника» участі не брав, жодних наклепів на радянських лад у власних творах не вбачає, кошти від знайомих дійсно отримав та передав сім'ям засуджених дисидентів.

12 квітня 1973 року судова колегія в кримінальних справах Львівського обласного суду винесла вирок: шість років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на три роки.

З Атеною Пашко. Фото: "Історична правда"

Чорновіл подає коротку попередню касаційну скаргу (згодом – повну основну) та зауваження на протокол судового засідання на 30 (!) аркушах, де ретельно перераховує усі невідповідності протоколу фактичним обставинам судового розгляду. Чудова юридична робота.

Потім Чорновіл готує ґрунтовну касаційну скаргу на 77 сторінках рукописного тексту , обґрунтованість та глибина якої вражає.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР в задоволенні касаційної скарги Чорновола фактично та цинічно відмовила. Фактично, тому що насправді постановила частково її задовольнити та виключити з вироку одну вказівку та кілька епізодів (про передачу книжки та кількох збірок віршів); цинічно ж тому, що в решті вирок залишено без змін і Чорновіл відбував усе призначене йому покарання в колонії.

За що? Вірші, статті… листи на захист скривджених інтелектуалів… при цьому без явної агресії чи ворожості до радянського ладу та системи. Судили не «шпигуна», не злодія і навіть не воїна УПА… Судили інтелектуала, який мислив і мав сміливість задавати питання про недолугість системи радянських державних інститутів, був частиною національної інтелектуальної еліти свого часу.

Будь-яка недемократична та екстрактивна система боїться публічних дискусій, інтелектуальних питань що викривають її ущербність, та закликів, що запалюють вогонь сердець та ведуть до змін. Конструктивна деструкція, провісниками якої є борці за правду, є загрозою сталості порочної системи. Проактивна позиція є атрибутом справжньої еліти нації, зерна, навколо якого розбудовується і нація, і держава. І якої нам так бракує сьогодні.

Четвертий вирок під Олімпіаду-1980

У квітні 1980 року Чорновіл знову заарештований вже на засланні в Якутії за сфабрикованими звинуваченнями в замаху на зґвалтування (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі та як тоді казали «до Олімпіади»). Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. Витримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові.

Матеріали цієї справі ми не знайшли в архівах СБУ. Cподіваємося, що ці матеріали зберігаються десь у Якутії, і свого часу, коли на Красній площі у Москві пиво буде коштувати 10 грн, ми з колегами зможемо дослідити і цю справу. Але причини появи суто кримінальної статті розказує у фільмі 2007 року про батька Тарас Чорновол:

Донесение

"Информирую, что в рамках специальных мероприятий, связанных с подготовкой в проведении Олимпийских игр 1980 года, ряда особо опасных государственных преступников были предьявлены обвинения уголовного характера. Чорновол был осужден на 5-ть лет заключения за покушение на изнасилование».

Практика застосування до політв'язнів суто кримінальних статей кримінального кодексу була поширеною. Чорновол, як і інші дисиденти потрапив під так звані «олімпійські арешти».

І таких випадів було багато. У своїй книзі «Світло людей: Мемуари та публіцистика» дисидент Василь Овсієнко, розповідає, що під Олімпіаду дисидентів переслідували, щоб не дати їм можливості опинитися в Україні.

"...Наближалася Олімпіада-80, і частина ігор мала бути в Києві. Під цей "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців. Хто мав звільнятися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути, Ольга Гейко ступила на волі всього два кроки – з воріт зони до воронка. Миколу Горбаля заарештували наново в останній день терміну. В'ячеславові Чорноволу сфабрикували "справу" на засланні в Якутії, а мені – в колонії в Коростені…"

1983 року Чорновіл звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

Остання справа: чому загинув Чорновіл

25 березня 1999 року Вячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль—Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе.

В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Самі обставини дуже загадкові: видимість в той день була нормальна, отже водій Чорновола повинен був побачити вантажівку, що стояла посеред дороги.

Місце загибелі В.Чорновола

Життя В'ячеслава Чорновола:

4

рази засуджений

83

допити за 1 рік

10

років в радянських таборах і тюрмах

Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, керівник МВС Юрій Кравченко заявив, що це — нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме. Перший свідок трагедії — один з лідерів Руху, майбутній кандидат у Президенти Геннадій Удовенко чомусь теж не зміг надати чіткої картини побаченого ним — лише наголошував на нещасному випадку.

Пізніше внаслідок серцевого нападу також за дивними обставинами помер один з трьох пасажирів «КамАЗу». Дуже дивно склалася доля у Володимира Куделі, водія КАМАЗу, який нібито був за кермом під час аварії. Слідством було нібито доведено, що він скоїв злочин, тобто ДТП із тяжкими наслідками, однак, несподівано він, не відбуваючи покарання був амністований. Більш того, МВС розповсюдило серед медіа чутки, що він нібито вмер від серцевого нападу. Насправді ж — це виявилося стандартною спецоперацією прикриття, бо Куделя, живий й здоровий, щоправда змінив місце проживання.

В тему: Тарас Чорновил: возможны два варианта решения суда о гибели отца

Колишній заступник генпрокурора Микола Голомша пітвердив, що Чорновола добили, ймовірно, кількома ударами кастета.

В тему: ГПУ: работа на врага

Приклад боротьби та життєвої позиції Чорновола є прикладом та настановою для інших як слід боротись за Україну та за свої права.

Матеріал підготували: Роман Титикало, адвокат, керуючий АБ "Титикало та партнери"; Ілля Костін, адвокат, партнер ЮФ "Правовий альянс"; Олексій Бежевець, адвокат, партнер ЮФ "Правовий альянс»; опубліковано на сайті проекту Чесно


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть