Вирок у справі MH17: чому це важливо

Версия для печати

Чи опиниться на лаві підсудних вище керівництво росії?

Про це йдеться у статті Гюндуза Мамедова, експерта національного та міжнародного кримінального права, кандидата юридичних наук, заступника генпрокурора України у 2019-2021 роках, опублікованої у ZN.UA.

Учора, 17 листопада, через вісім років після катастрофи літака Boeing-777 рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній», на судовому засіданні в Схіпголі (Нідерланди) зібралися родичі загиблих і журналісти, а за трансляцією спостерігали тисячі людей по всьому світу. Й усе тому, що суд нарешті виніс вироки винуватцям трагедії, яка забрала життя 298 людей.

Обвинувачення було висунуто Олегу Пулатову, Сергію Дубінському, Ігорю Гіркіну (громадяни РФ) та Леоніду Харченку (громадянин України). Всі вони не є комбатантами, тобто особами, котрі мали право брати участь у військових діях. Тож і судили їх не за воєнний злочин, а за загальнокримінальними статтями — збиття літака та умисне вбивство.

Суд установив, що Дубінський був ініціатором доставлення самохідної установки «Бук», Харченко контролював її за вказівками Дубінського, а Гіркін здійснював керівництво. А отже, їхні дії призвели до збиття літака. За це всі троє отримали пожиттєві терміни заочно.

Пулатова натомість було виправдано, оскільки судді встановили, що кількість доказів його причетності до використання ракети або транспортування системи «Бук» є недостатньою.

Також варто відзначити організацію судового процесу. Все було побудовано на повазі до пам’яті загиблих та максимальній відкритості. І навіть місце суду було обрано символічне, адже Схіпгол знаходиться біля аеропорту, звідки літак рейсу MH17 розпочав свій останній політ. Та й значення цього формально національного процесу насправді є міжнародним.

Водночас, підсумовуючи перший етап справи, відразу хочу наголосити, що це лише проміжне рішення, яке дає далеко не всі відповіді на питання, що виникли. Понад вісім років пішло на те, щоб установити факти й винести вирок щодо чотирьох осіб. Але скільки винних є насправді, включно з натхненниками й безпосередніми виконавцями? І чи дочекаються компенсацій родини загиблих? Усе це ще потрібно буде з’ясувати.

Чому цей вирок важливий?

1. Насамперед, звісно ж, ідеться про відновлення прав потерпілих, а саме — родин загиблих. Вони всі вісім років і чотири місяці з моменту катастрофи добивалися встановлення справедливості, допомагаючи слідству та сподіваючись на правосуддя. Це морально-етичний аспект питання. Крім того, згідно з рішенням суду, обвинувачувані мають виплатити компенсації жертвам, загалом — 16 млн євро. Проте перспектива виплати злочинцями, які досі переховуються в РФ і навряд чи володіють такими коштами, виглядає щонайменше туманною. Отже потерпілим, імовірно, доведеться добиватися компенсацій на інших майданчиках.
2. Визнання Росії стороною міжнародного конфлікту з 2014 року. Я постійно повторюю, що саме розслідування збиття MH17 стало першою доказовою базою для доведення факту збройної агресії Росії проти України. У свідомості багатьох людей (навіть українців) війна з Росією почалася 24 лютого 2022 року. Але ж насправді вона триває з 2014-го. Бо саме РФ завдяки політичній, військовій та фінансовій підтримці здійснювала щонайменше загальний контроль над територією ОРДЛО. Отже вперше в судовому порядку було доведено роль РФ.
3. Застосування інноваційних методів розслідування. Слідство в цій справі стикнулося з безпрецедентною кількістю перешкод: відсутністю доступу до місця катастрофи, умисною дискредитацією, фальсифікацією доказів із боку РФ, труднощами координації. Все це вимагало нових рішень. І їх було знайдено. Це й створення 7 серпня 2014 року Спільної слідчої групи (JIT), до якої увійшли прокурори та представники інших правоохоронних органів Австралії, Бельгії, Малайзії, Нідерландів та України, а також представники Євроюсту. І зміни до законодавства Нідерландів, які було ухвалено для того, щоб розгляд справи став можливим за відсутності обвинувачуваних. І використання методів цифрової криміналістики, в чому дуже допомогла співпраця з Bellingcat. Серед інших, одну з ключових ролей зіграли й національні органи України — ОГП, СБУ й Нацполіція. Вину засуджених було доведено, зокрема завдяки прослуховуванням їхніх телефонних розмов, даним геолокації, фото- та відеозйомкам, супутниковим даним.

А спроба фальсифікації доказів із боку РФ провалилася в суді. На засіданні було визнано, що значна кількість матеріалів, наданих пов’язаним із російською владою концерном «Алмаз-Антей» (виробник «Буків»), не відповідає дійсності.

Що далі?

Звісно, засуджені переховуються від правосуддя. Найімовірніше, в РФ. Однак Росія не видає своїх громадян (як, до речі, й Україна). Тож, найімовірніше, доведеться чекати на зміну влади в Росії. Або на те, що засуджені опиняться за межами території РФ і їх заарештують у країні перебування. Ну, а в ситуації з Гіркіним, якщо він справді воює проти України, можна сподіватися ще й на ЗСУ.

А от цей вирок може лягти в основу інших міжнародно-правових процесів. Не забуваймо, що кейс МН17 уже розглядається в інших судах: ЄСПЛ та Міжнародному суді ООН, а також фігурує в розслідуванні Міжнародним кримінальним судом ситуації в Україні.

У ЄСПЛ розглядають об’єднаний позов України та Нідерландів із вимогою притягнути Росію до відповідальності за збиття Boeing 777 рейсу MH17. Українська сторона наполягає на тому, що Росія має нести юридичну відповідальність і за збитий літак, і за систематичне порушення прав людини на підконтрольних їй територіях.

А 2023 року в Міжнародному суді ООН відбудуться слухання за позовом України проти Росії щодо порушення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму в частині справи MH17.

Тож слідство в справі MH17 іще не завершене й навряд чи має обмежитися вироками чотирьом підсудним. На лаві підсудних неодмінно мають опинитися замовники та безпосередні виконавці — ті, хто «натискав на кнопку». А головне — треба встановити ланцюг командування, що тягнеться до вищого керівництва РФ, зокрема до президента, який є верховним головнокомандувачем, без наказу якого, як ми розуміємо, транспортування самохідного зенітного ракетного комплексу на територію іншої держави було б неможливим. Але водночас варто враховувати, що президент має персональний імунітет і не може бути засуджений ні українським, ні нідерландським судом. У цьому контексті була б доречною співпраця JIT і української прокуратури з Міжнародним кримінальним судом, юрисдикція якого долає імунітети вищих посадових осіб. JIT може поділитися з МКС матеріалами справи для правової оцінки дій вищого керівництва РФ. Отже є реальні підстави для того, щоб РФ як держава та російські високопосадовці відповіли за міжнародні злочини. Очевидно, що допоки замовники злочину не понесуть відповідальність, винесений вирок не можна вважати фінальним правосуддям у розумінні справедливості.

Але тут важливо розуміти, що саме Україна має бути найбільш зацікавленою в продовженні слідства стороною. І можуть бути певні перешкоди: продовжувати розслідування складно й дорого. Тож саме ми маємо найактивніше обстоювати його.

Нині часто кажуть про те, що справа МН17 стала показовою для європейців. Жахлива трагедія продемонструвала, що немає чужої війни. І ніхто не застрахований від наслідків дій агресора. На жаль, родичі загиблих заплатили занадто високу ціну за таке розуміння світових політичних лідерів. Триває повномасштабна російська агресія й важливо, щоб у світі розуміли — це не лише війна Росії проти України. Це війна Росії проти демократичних цінностей. Маємо пам’ятати про це щохвилини й боротися пліч-о-пліч.

«Аргумент»

На цю тему:

• Путін приховує вбивць: в Австралії та Австрії вимагають видачі засуджених по справі МН17
• Суд у Гаазі підтвердив: малайзійський боїнг був збитий російським «Буком»
• Гіркін, Дубінський і Харченко отримали довічне ув’язнення у суді про збиття MH17
• Вирок в Гаазі по справі вбивства росіянами пассажирів рейсу MH17: що кажуть родичі загиблих