Були часи, коли закон - понад усе

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

1562 року шевця Йосифа звинуватили у тому, що той на забаві лавкою задавив щеня, бездоганний швець довів свою невинуватість, і був виправданий судом. Цей суд тривав доволі довго, в усіх найдрібніших деталях розглядаючи суть справи.

Судові процеси через такі, на наш сучасний погляд дрібниці, свідчать лише про те, що чесне ім’я, людська гідність і, зрештою те, що ми зараз називаємо правами людини, були у ті часи незаперечними цнотами, відстоювати які допомагав справедливий суд. 

Принцип «закон понад усе» в давньому Львові був незаперечним принципом, і тодішні громадяни завзято судилися через власну гідність і відшукання справедливості, витрачаючи на це великі кошти й час. 1523 року львівський містянин Ян Гнат був зганьблений через те, що нібито мав фальшиву монету. Довівши свою невинуватість, він отримав від самого короля Сигізмунда I охоронну грамоту, яка наказувала на всіх чотирьох кутах міста проклинати тих, хто його знеславив. Гарбарський цехмістр Мартин Коріаріус, несправедливо звинувачений у тому, що нібито вбив пса, шляхом публічного заклику протягом чотирьох судових термінів позивав усіх, хто би бажав довести його провину, коли ж на четвертий термін ніхто зі звинуваченнями не з’явився, його судово визнали невинним.

На цю тему: Города, архитектура, люди. Уникальная Украина в ретрофотографиях

1562 року шевця Йосифа звинуватили у тому, що той на забаві лавкою задавив щеня, бездоганний швець довів свою невинуватість, і був виправданий судом. Цей суд тривав доволі довго, в усіх найдрібніших деталях розглядаючи суть справи. Судові процеси через такі, на наш сучасний погляд дрібниці, свідчать лише про те, що чесне ім’я, людська гідність і, зрештою те, що ми зараз називаємо правами людини, були у ті часи незаперечними цнотами, відстоювати які допомагав справедливий суд. Хто би зараз через такі «дурниці» витрачав би час і останні кошти, аби судитися і доводити свою людську гідність? Різні часи – різні цінності

Відома легенда старого Львова про чорну труну, яка з’явилася у Ратуші, аби застерегти суддів від несправедливих вироків – не зовсім легенда, бо у Львівському історичному музеї зберігається лавнича книга, куди записували судові процеси, і на її обкладинці великими літерами написано: «Пам’ятай про чорну труну». Ця наївна чорна труна, нагадуючи про несправедливий вирок, не застерігала тодішніх суддів від того, аби не брати величезних хабарів, не випускати за гроші злочинців і саджати невинних людей, як це роблять сучасні судді, вона лише скромно нагадувала про те, що треба уважно й прискіпливо розглядати судові справи, аби не постраждала невинна людина, бо інших причин винесення несправедливого вироку тоді просто не могло бути. Якби у наш час через кожний несправедливий вирок вилітало по одній чорній труні, то ці труни заполонили б вулиці усіх наших міст.

«Темне Середньовіччя» багато чому може повчити нашу сучасну, наскрізь корумповану і недієздатну судову систему, яка лише декларативно обіцяє, що «бандити сидітимуть у тюрмах», а у тюрмах опиняється багато невинних людей, а бандити й злочинці найвищого ґатунку лише насміхаються з усього цього, бо можуть купити будь-яке слідство або судове рішення. Показові процеси тривають, аби про людське око створити ілюзію, що щось робиться, а кінцевого результату немає. Стає зрозуміло, що найвищих українських корупціонерів, економічні злочини яких обчислюються мільярдами, у найближчому майбутньому ніхто судити й садити в Україні не буде (Україна – це ж не США), бо «договірняк» грошових мішків із владою понад усе, а згадка про справедливий і непідкупний суд минувшини лише підкреслює дикунство наших часів, часів тотального панування аморального люмпенства, яке дорвалося до влади.

Або інший момент: подивімося, як львівські міські урядники давнини не мали жодного комплексу провини перед всемогутньою тоді Церквою і зовсім не панькалися з нею, коли йшлося про економічні інтереси міста. У цьому плані дуже цікавими є тривалі й затяті судові процеси міста Львова у XIV-XVII століттях проти чільних діячів Католицької церкви, що явно свідчить про те, що Церква в середньовіччі і нові часи не була цілковито всесильною, навіть у дуже ригористичній католицькій країні й була змушена підкорятися закону. 

Галицький архієпископ францисканець Бернард (1384-1390) відзначився надзвичайно скандальним характером, постійно з кимось ворогував. Спочатку він втрутився у компетенцію єпископів, конфліктував з орденом домініканців, згодом розпочав судовий процес з єпископом Перемишля за межі дієцезії. Але цього, як відзначає львівський хроніст Денис Зубрицький, йому було замало. І ось 1390 року Бернард починає судовий процес із містом за будинок на площі Ринок (нині № 9). Цю будівлю 1376 року намісник угорського короля князь Владислав Опольський подарував першому галицькому архієпископу Мацею. Чи цей дім не був власністю князя, чи на те були якісь інші причини, але місто не хотіло віддавати будівлю Бернардові, зрештою міська влада аргументувала це тим, що Мацей володів будинком на правах особистої, а не спадкової власності.

Папа Урбан V для з’ясування справи призначив комісію в особі знаменитого кардинала Деметрія з Угорщини, надавши йому всі повноваження на проведення слідства і винесення вироку. Однак нетерплячий архієпископ не хотів чекати на вирок папської комісії й зробив спробу силою захопити дім. Місто йому не дозволило цього зробити, і ображений прелат одразу наклав на Львів інтердикт, принагідно відлучивши від Святої Церкви всіх львівських райців, а згодом формально прокляв місто. Безпрецедентність дій Бернарда обурила не лише львів’ян, а й Святий Престол. Кардинал Деметрій наклав на нього суспензу від богослужінь, але це не допомогло, врешті прокляв його, забороняючи входити до костелу, але й це не похитнуло затятого архієпископа. Він, не знявши прокльонів з міста, залишив Львів. На прохання міської ради наступний Папа Боніфацій IX звільнив місто від інтердикту і прокляття, а суд розпочав суворий процес проти Бернарда. Однак, позаяк 1391 року впертий архієпископ помер, процес припинився.

1481 року львівським архієпископом став Ян Стшелецький (Вонтробка), і як відзначає бургомістр і хроніст Бартоломей Зиморович, цей прелат, вочевидь, вважаючи, що священництво є прибутковою справою, запустив руки до нерухомості, що належала канонікам. Його зазіхання на власність львівської капітули призвели до судового протистояння. Стшелецький відлучив від церкви всю капітулу, а разом із нею і Львів. Проте відлучені апелювали до римської курії і виграли судовий процес. З розпачу архієпископ збожеволів і через декілька років помер.

1624 року латинський архієпископ Ян Анджей Прухніцький виступив проти продажу бургомістрові Мартину Кампіану села Скнилівок. Львівські райці заперечили юрисдикцію архієпископа у цьому питанні, а також рішуче виступили проти намагань Прухніцького встановити економічний контроль над шпиталем Святого Духа. За такі дії міської влади архієпископ видав проти райців Мартина Кампіана, Еразма Сикста, Мельхіора Вольфовича, Якуба Шольца та інших декрет прокляття.

Коли священник почав виголошувати це відлучення з амвона, в костелі виникло заворушення, вірні кинулися на священника і скинули його з амвона. Така зухвалість іще більше роздратувала архієпископа, і він наклав інтердикт на усе місто, для більшого постраху в усіх костелах кидали з амвонів запалені свічки, дзвонили у дзвони, ніби на похорон, і врешті позамикали всі костели. Таким чином, не стало можливим виконувати релігійні обряди і відправляти Святі Таїнства. Коли по цьому страхітливому вирокові минуло два тижні, львівське католицьке поспільство, позбавлене релігійних відправ, почало вчащати до українських церков. Аж тоді архієпископ Прухніцький, усвідомивши фатальні наслідки свого прокляття, отямився і скасував інтердикт.

Не дуже панькалося місто і з монастирями. 1676 року львівський староста Ян Мнішек надав костелові святого Мартина кармелітів взутих право на три міські ґрунти. Проти цієї неправової даровизни міський уряд подав скаргу королеві Яну III Собеському, який наказав старості повернути ґрунти і пасовиська містові та ще й позбавити кармелітів права варити пиво, яке належало виключно містові.

На цю тему: Гарно й багато жити хоче більшість

Львів не лише відстоював своє майно від засилля Церкви, а навіть зважувався втручатися у церковні справи, які мали економічний зиск. Рада міста разом із лавниками провадила процеси проти латинських архієпископів за право розпоряджатися майном Катедрального костелу, утримувати в ньому вівтарі, влаштовувати богослужіння тощо. Таким чином можемо констатувати, що Католицька Церква в одній з найбільших католицьких держав в епоху клерикалізму не була такою аж всемогутньою, як могло би нам здаватися, і ні на йоту не могла відійти від закону, який тоді був понад усе.

Ілько Лемко, опубліковано у виданні zbruc.eu


На цю тему:

Карпати та Закарпаття в історії України: нездоланна межа чи широка дорога?

Україна — це європейський стиль: як змінилася країна за п’ять років після Євромайдану

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]