Україна — це європейський стиль: як змінилася країна за п’ять років після Євромайдану

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Один з перших днів Євромайдану

Бум стильних кав’ярень у Києві, стрімке збільшення перекладів іноземної літератури на українську, стильні люди на вулицях Києва і розвиток вітчизняного швейного бізнесу, шалена кількість нових україномовних груп. Все це почалося 5 років тому, 21 листопада 2013 року, коли люди вийшли на Євромайдан, котрий переріс у Революцію Гідності.

Ця збірка не про всі зміни, а лише про частину, яку видно протягом кожного прожитого дня, коли йдеш вулицею, включаєш радіо, дивишся, що читають люди.

Кава на кожному кроці

У буремні часи, як ось під час Євромайдану, для людей важать маленькі радощі, скажімо, чашка кави. Так у Києві після 2014 року з’явилися нові кав’ярні, локальні винні бари та інші заклади. Після 2014 року кавовий Київ змінився радикально. Від центру до найвіддаленіших масивів повідкривалися стильні й сучасну кавові точки. А професія баристи (людина, яка варить каву) стала дефіцитною і добре оплачуваною. Ми дізналися історію створення декількох таких кав’ярень.

Кафе «1991. Місце вільних людей»

Минув рік відтоді, як кав’ярня відчинила двері. За цей час відремонтували приміщення, навчилися варити каву, зібрали папери й дозволи. Заклад назвали «1991. Місце вільних людей». Це трохи і про них самих — представників креативного класу, які вдихають життя в райони великих міст, і про всіх, хто щось робить, не чекаючи сприятливих обставин.

1991 — кількість добрих справ, яку власники задекларували втілити, ймовірно, разом із відвідувачами. Хтось може назвати це рекламою, Назар вважає це соціальною відповідальністю бізнесу. Кажуть, для них важливо не просто заробляти, а будувати навколо закладу спільноту.

Наприклад, у День захисту дітей вторговані на продажу кави гроші перерахували хворій дівчинці. Висадили квіти на двох клумбах, поставили неподалік закладу лавочку. Поставили надворі металеву миску з водою для собак. Хтось не оцінив жесту і вкрав посудину. Власники все ж не засмучуються. На малому бізнесі багато тримається, він має подавати приклад, вважає Назар.

На стінах — фотографії героїв матеріалів у виданні Ukraїner. «Хочемо, щоб відвідувачі закладу бачили, скільки класних людей у країні, щоб розуміли, що не все так погано і що стане краще, якщо працювати», — каже Ірина.

Найскладнішим у справі виявилося зрозуміти, як усе влаштоване. «Не вистачає спеціального центру (нехай і платного), куди люди, які хочуть відкрити бізнес, могли б звернутися, щоб зрозуміти, куди йти і що та в якому порядку робити. Ми все шукали самі, але ніколи не знаєш напевно, чи вже всі папери зібрали. Запитували знайомих, шукали в інтернеті. Закони змінюються, і не завжди знаєш, як діяти», — ділиться Назар.

Подружжя не чекає, коли окупиться справа: придбання приміщення — велика інвестиція. Натомість мають точку беззбитковості: кількість кави, яку мають продавати щодня, аби вийти в нуль.

Для тих, хто хотів би відкрити власну справу, але вагається, подружжя має одну пораду: менше розмірковувати і більше діяти.

Бум перекладів

Якщо взяти всі книжки, що отримали одну з Пулітцерівської, Буккерівської та Гонкурівської премій (а всього було відзначено 256 творів), українською 7 творів перекладено ще за Радянської України, 13 — з 1991 по 2014 рік і 35 — після Революції Гідності, з 2015 року.

Раніше більшість іноземної літератури можна було придбати переважно російською. Нині українські книговидавці все активніше перекладають як сучасні популярні твори, так і класиків світової літератури. Поштовх до розвитку ринку перекладної літератури дало обмеження на ввезення російських книг на територію України, введене 2016 року.

ЧИТАЧ ПОЧАВ ПЕРЕХОДИТИ НА УКРАЇНОМОВНУ ЛІТЕРАТУРУ

Лідером перекладів творів-лауреатів згаданих премій очікувано є «Клуб сімейного дозвілля» (10 перекладів), який у 2017 році обійняв перше місце серед видавництв України за сумарним накладом книжок (11 млн. за рік). На другому місці з 8 перекладеними книжками — «Видавництво Старого Лева», третє місце й 7 перекладів — у «Фабули» (на сайті видавництва підкреслюється, що переклад лауреатів міжнародних премій є пріоритетним напрямом їхньої діяльності).

Із зменшенням можливостей придбати російські переклади читач почав переходити на україномовну літературу.

Як бренд Made in Ukraine став модним

Євромайдан дав поштовх молодим дизайнерам: на хвилі патріотизму хотілося підтримувати одне одного, а це можна зробити і купуючи товари українського виробництва.

В Україні почала розвиватися власна швейна індустрія, яка працює на внутрішній ринок. До цього ми десятиліттями шили для іноземних брендів, що давало мінімум прибутків. Натомість створення одягу під власним брендом — вищий рівень бізнесу. І українці його опановують.

На економічному факультеті університету Шевченка навчалися двоє студенток: Анна Коваленко та Анастасія Дзюба. З другого курсу почали працювати, перепробували різні роботи: маркетинг в агентстві, асистування директорові інвестиційної компанії, економічна журналістика. Тож коли дівчата зійшлися на думці, що хочуть виготовляти одяг, вже мали уявлення, як вести бізнес.

Від ідеї до першого магазину минув місяць. Дівчата позичили чотири тисячі доларів і рушили за 200 кілометрів від Києва до Бердичева, звідки родом Анастасія. Бо ж відкрити магазин у маленькому місті значно дешевше. У процесі стало зрозуміло: їхні клієнтки живуть переважно у великих містах. У 2012-му магазин MustHave переїхав до столиці. Наважилися на власне виробництво.

Костюм у клітинку, українське виробництво, марка MustHave

Тоді ще не було тренду на все українське. Деякі клієнтки просили: тільки без бірочки «зроблено в Україні». Проте знаходилися ті, хто міг оцінити якість, моделі, тканину. Дівчата їм вдячні: сформували своє коло клієнтів за кілька років до того, як почнеться Євромайдан, а після нього настане час, коли бірка made in Ukraine стане модною.

«Хотілося підтримувати одне одного, а це можна зробити в тому числі купуючи українське», — каже Анна.

ЗАМОВЛЯЛИ «СУКНЮ, ЯК У ПОРОШЕНКО»

Якось дівчат підтримала перша леді — Марина Порошенко одягнула сукню бренду на святкування Дня державного прапора у 2014-му році. Ще два роки після того замовляли «сукню, як у Порошенко».

Цех бренду нині займає одну тисячу квадратних метрів, у компанії працюють 230 людей. Є дев’ять магазинів по Україні, також оптовики точково продають одяг Must Have у Європі — і думають серйозніше розвиватися там.

В тему: Олигархат наносит огромный вред Украине и делает ее бедной — Пасхавер

Подружжя Аліни й Дмитра Сердюків заснувало марку одягу byMe. Для старту знадобилося 10 тисяч гривень, щоб створити майстерню шкіряних пасків. Разом із тим, Аліна й Дмитро не залишали основних місць роботи. Аж поки не почали поглядати в бік українських дизайнерів одягу, яких більшало після 2014-го.

У березні 2016-го подружжя пошило першу колекцію: кілька сорочок і спідниць. З нею подалися на ярмарок «Всі. Свої». Після кількох показів їхню марку почали впізнавати. Після маркету створили сторінку у фейсбуці, переглядали ролики про те, як розкручувати бренд в мережі. Окрім бажання та мінімального стартового капіталу, важив ще час, коли розпочали справу.

МИ СТАРТУВАЛИ НА ПІДЙОМІ НАШОЇ МОДИ, ВІДРАЗУ ПІСЛЯ МАЙДАНУ

«Ми стартували на підйомі нашої моди, відразу після Майдану, коли в тренді було хвалитися українськими, а не італійськими чобітьми. Якби загаялися, не впевнена, що все склалося б гладко. Згодом з’явилося чимало інших дизайнерів — і заявляти про себе тепер важче», — говорить Аліна.

Патріотизм Євромайдану — лише одна з причин, чому побільшало українського одягу, стверджує голова Асоціації підприємств легкої промисловості Тетяна Ізовіт. Інший, більш приземлений фактор: після обвалу гривні торгівельним мережам стало вигідніше працювати з українськими виробниками.

Модна столиця

Після Революції гідності люди нарешті відчули себе вільними. Це проявилося і в манері одягатися.

Вийдіть на одну із центральних київських вулиць у годину пік. Ось дівчина з авангардного кольору волоссям у вишитій сукні і кедах. За нею — хлопець у джинсах з підкатами, футболці з іронічним принтом і доглянутою бородою. Його наздоганяє бабуся в елегантному костюмі з яскравими аксесуарами.

ВИБУХ СТАВСЯ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Це все нинішній Київ — строкатий, різноманітний, дедалі креативніший. Місто, яке вже не боїться індивідуальності, де нарешті не ходять «як з інкубатора» (привіт, 1990-ті!), бо ознака статусу — це неодмінно малиновий піджак. Місто, яке розкомплексовується і вже повсякчас не оглядається на інших, намагаючись змавпувати чужий стиль.

Стиль змінювався поступово, але вибух стався після Революції гідності. Люди нарешті відчули себе вільними. І можливо тому, навіть не усвідомлюючи цього, почали вибирати інший одяг.

«Порівняно з 90-ми на вулиці виходити стало цікавіше: приємно дивитися на різноманіття точок зору, які люди висловлюють через одяг. А ще й безпечніше, адже ще 10 років тому, якщо ти мав власну концепцію стилю, і вона відрізнялася від переходу на Либідській, то наривався щонайменше на агресивні погляди та коментарі», — каже фешн-блогерка і засновниця магазину Not Basement Катя Давидова.

Два великих кити — індивідуалізм і практичність, — на яких пливуть усі столичні модники і жителі інших великих українських міст (на жаль, у містечках і селищах усе значно консервативніше) вже винесли нас у світовий океан індустрії моди.

Тепер прямуємо до розуміння того, що надмір речей забруднює планету, до того, що вживаним одягом можна поділитися з тими, хто потребує. Але більшу частину шляху пройдено, і це однозначний плюс.

Київ — місто революції, що стало центром технологічного розвитку

Попри те, що сотні людей й досі приїжджають до міста, щоб вшанувати пам’ять загиблих на Майдані, для багатьох українців це вже події далекого минулого. Однак багато молодих українців прагнуть позбутися радянської спадщини і побудувати нову, блискучу західноєвропейську націю. І драматичні зміни вже почалися. Це стаття світової служби ББС про стрімкий розвиток IT-індустрії в столиці України.

Українська молодь впевнено рухається назустріч світу, на київських вулицях запросто зустрінете хлопців і дівчат, які розмовляють трьома мовами. Українські програмісти вивчають англійську, оскільки вона є основною мовою ділового спілкування в Європі. За даними IT-спільноти DOU, 80% українських айтішників володіють англійською на середньому рівні або вище.

Колишні засновники київських стартапів тепер заробляють мільйонні прибутки всесвітньовідомим компаніям. Найпомітніші приклади: Алекс Шевченко та Макс Литвин з Grammarly та Ярослав Ажнюк із Petcube.

Протягом останнього десятиліття сектор ІТ-аутсорсингу виріс із нуля до третього найбільшого експортного сектора України.

Зарплати розробників програмного забезпечення наближаються до західного рівня і становлять приблизно 2-3 тисяч доларів, а оподатковуються за ставкою лише 5% (хоча це стосується лише компаній, зареєстрованих як приватні підприємці). При тому середня зарплата в Україні складає 250-300 доларів на місяць.

За офіційними даними, у 2017 році в Україні було 13 409 IT і телекомунікаційних компаній, а також понад сотня багатонаціональних центрів досліджень і розробок, як-от Ericsson, Siemens, Oracle та Magento.

Як зазначає Outsourcing Journal, Україна стала основним аутсорсинговим ринком у Східній Європі. За обсягами аутсорсингових послуг вона посідає перші місця й у Центральній Європі. Це п’ятий за величиною експортер ІТ-послуг, за даними консалтингової компанії PwC.

А компанії, засновані українськими підприємцями, як-от Grammarly, Petcube та Preply, швидко розвиваються на світових ринках і стають лідерами у своїх сферах.

Повністю читайте на ББС

Музичний вал

2014 рік був важким для України. Втрата територій, тисячі вбитих, саме існування держави певний час було під запитанням — не найкращі умови для розвитку культури. Та саме в цей час з’явилися зірки на будь-який смак, — пише білоруське опозиційне видання «Наша Ніва» (український переклад читайте тут)

В тему: Зачем возвращаться в Украину. Плюсы жизни страны риска и больших возможностей

Україна, яка має розвинений (за східноєвропейськими мірками) внутрішній музичний ринок, поступово перетворилася на великого експортера музики на захід і схід. Країна, яка раніше продавала олію, цукерки, пшеницю й метали, зараз експортує і продукт культурної індустрії.

А це не тільки гроші — при грамотному позиціонуванні це привабливий інструмент м’якої сили та культурного впливу за кордоном.

В Україні ж склався самостійний дуже хороший ринок і складна система шоу-бізнесу. Гроші течуть в Україну, а не з неї. Наші сусіди побудували відмінну концертну систему і якісні національні мас-медіа. Є й піар у вигляді численних якісних музичних і розважальних телепередач, і державна підтримка, і технічне забезпечення.

Наприклад, з’являється якийсь цікавий український артист, і він відразу стає героєм різних телепередач (грає сам себе в серіалах, виступає героєм ток-шоу, різних реаліті-шоу, всіляких «Танців із зірками» та інших розважальних передач). Такого ресурсу у вигляді десятків розважальних телеканалів у Білорусі просто немає«.

Цього року радіоквоти на україномовну музику вже дали відчутний результат для всієї індустрії. Гурт «Фіолет», де Сергій є вокалістом, виник 2009-го у Луцьку.

У перші роки колектив грав усюди, куди брали. Не оминали нагоди засвітитися, та й просто набиралися досвіду. На початках їздили на фестивалі «за дорогу і нічліг», але в міру того, як гурт із хобі перетворювався на професію, замислювалися про гонорари. Першого заробітку у 500 гривень вистачило хіба на бутерброди, але важливо було не це.

«Ми хотіли, щоб нас сприймали як артистів, хоч і початківців. Постановили собі за мету заробляти концертами», — каже Мартинюк.

Виростав гурт, його гонорари, а відповідно й амбіції. «Фіолет» мав кілька альбомів і репутацію одного з найвідоміших місцевих колективів, коли Сергій почав відчувати творчу задуху. Було літо 2016-го, коли музикант вирішив перебиратися до Києва.

У листопаді запровадили квоти на пісні та ведення програм українською. Сергій став частим гостем на радіоефірах, де раніше не бував.

Роман Муха впровадження квот порівнює з рятувальним колом для українських музикантів. За підрахунками продюсера, за півтора року на цьому колі «врятували» щонайменше 50 нових імен — вони регулярно створюють якісну, модну музику українською мовою. І завдяки квотам їх чує широка аудиторія. Якщо продовжуватимуть, за кілька років збиратимуть зали, запевняє продюсер.

Яким би наполегливим не був артист, років п’ять тому він не міг розраховувати на успіх, якого може досягти тепер, після квот. Багато працювати — лише частина процесу, на додачу потрібен майданчик, де можна презентувати свою творчість. І квоти його дали.

Досі молоді виконавці з України — чи україномовні, чи російськомовні — майже нікого з радіо і ТБ не цікавили, адже ефір заповнювався продукцією з Росії.

Коли гурт рушає в тур обласними центрами, то помічає, що в місті за два тижні може відбутися до десятка концертів молодих українських виконавців. На кожен купують квитки. Після квот Мартинюк відчув, що побільшало й української музики, і майданчиків, де вона звучить, і уваги музичних продюсерів та радіоведучих.

«Кількість не завжди відповідає якості, але провокує здорову конкуренцію», — вважає музикант.

Розширилася й аудиторія гурту. Якщо раніше музиканти умовно зараховували до неї студенток філологічних факультетів, то тепер це бізнесмени, дизайнери — представники креативного класу, спроможні платити за музичний продукт.

Опубликовано в издании  ТЕКСТИ


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com