Герої Майдану, яких убила путінська росія

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Учасники Революції, яких росія вбила на війні

З війною до «Небесної сотні» додалися тисячі загиблих — безліч героїв, які вижили на Майдані, пішли на війну і загинули вже на фронті. 

18-20 лютого 2014 року в середмісті Києва відбулися масштабні розстріли активістів Революції гідності. 18 лютого загинули 22 протестувальники. 20 лютого вбили найбільше людей — 48. Загалом 107 учасників Революції гідності складають «Небесну сотню». 

З війною до «Небесної сотні» додалися тисячі загиблих — безліч активістів, які вижили на Майдані, пішли на війну і загинули вже на фронті. hromadske згадує частину тих учасників Революції, яких росія вбила на війні. 

Роман Ратушний

Роман Ратушний / hromadske

Роман Ратушний. Народився в Києві 5 липня 1997 року. Коли почалася Революція гідності, Роману було лише 16 років. Він був серед студентів, котрих побили беркутівці в ніч на 30 листопада. 2018-го очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр» і виступив проти київських забудовників. З початком широкомасштабного вторгнення Роман захищав Київ, згодом у складі 93 бригади «Холодний Яр» — Харківщину. 9 червня 2022 року загинув у бою під Ізюмом.

Читайте також: Еврей на баррикадах: Стоило жить в этой стране, чтобы дожить до Майдана

Василь Мармус

Василь Мармус / hromadske

Василь Мармус. Народився 26 квітня 1992 року в Чорткові, на Тернопільщині в родині політв’язня та дисидента Володимира Мармуса. Брав активну участь у Революції гідності. З початком широкомасштабного вторгнення у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади воював на Київщині та Донбасі. Мав позивний «Музикант». Загинув 15 вересня 2022-го, звільняючи Харківщину. На похороні дружина Наталя сказала, що Василь міг бути серед Небесної сотні, бо під час Революції рвався у перші ряди, але вона дуже просила його бути обережним, бо на той час була вагітна. У Василя залишилася маленька донечка Софія. 

Григорій Цехмістренко

Григорій Цехмістренко / hromadske

Григорій Цехмістренко. Народився 19 грудня 1994 року в Рівному. У лютому 2014-го разом з іншими учасниками Революції гідності його затримала поліція. Григорій кілька разів непритомнів у райвідділку — отримав кийком від беркутівця по голові. Від пролому черепа врятував шолом сноубордиста, який був на ньому. В останні роки жив у Канаді, мав канадське громадянство. У січні 2022-го через інформацію про повномасштабне вторгнення Григорій приїхав до України і в лютому добровольцем пішов на фронт. Загинув у боях за Бахмут в ніч на 15 січня.

Читайте також: Ніч на Майдані. Вдома, на Луганщині, цю історію я не розповідаю

 Олег Юрченко

Олег Юрченко / hromadske

Олег Юрченко. Народився 20 квітня 1977 року на Київщині. Під час Революції гідності був у 4 козацькій сотні. Отримав поранення під час протистояння з «Беркутом». З 2014 року перебував на керівних посадах в СБУ. З 2016 по 2018 рік працював в Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області. З початком повномасштабного вторгнення виконував особливі завдання на командних посадах. Мав псевдо «Кий». 2 січня 2023 року загинув біля Бахмута. У Юрченка залишилися 5 дітей. 

Микола Голіков

Микола Голіков / hromadske

Микола Голіков. Народився в селі Добровляни Івано-Франківської області. Цікавився автомобілями, збирав пам’ятні монети та вивчав англійську мову. У складі третьої сотні Майдану брав активну участь у Революції гідності. У 2014 році пішов добровольцем у батальйон «Айдар». На сході потрапив у ворожий полон. Після обміну Микола оселився у Києві, одружився. З перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до територіальної оборони Київщини. Потрапив у ворожу засідку, де в нього всадили 10 куль. Упродовж півтора місяця чоловіку зробили 18 операцій. Однак серце 28-річного захисника перестало битися 16 квітня 2022-го.

Редакція hromadske просить вибачення у рідних та близьких загиблого Миколи Голікова та учасника бойових дій Олександра Смирнова, чиє фото ми помилково оприлюднили 18 лютого, підписавши його як Миколу Голікова.

Микола Коробенков

Микола Коробенков / hromadske

Микола Коробенков. Народився в Джанкої. Фахівець галузі ІТ виїхав із Криму 13 грудня 2013 року, а 14 грудня вже був на Майдані. Все його життя вмістилося в один баул. Ще він забрав сина. На Майдані працював у команді «Червоного Хреста». Після революції долучився до «Захисту Патріотів» і почав навчати тактичної медицини військових та вихованців інтернатів.

У фільмі «Стоп-Земля» зіграв викладача з медицини — фактично самого себе.

24 лютого 2022 року 45-річний чоловік пішов до лав ЗСУ. У своєму підрозділі проводив тренування з тактичної медицини, виконував немедичні бойові завдання. Загинув 10 листопада під Майорськом на Донеччині. У нього залишилося двоє дітей і вагітна дружина. Їй народжувати у березні.

Читайте також: «Это был кусочек той Украины, к которой мы все стремились»

Володимир Гунько

Володимир Гунько / hromadske

Володимир Гунько. Уродженець села Ободівка Вінницької області. Був активним учасником Майдану. 2014-го пішов боронити Україну добровольцем батальйону «Донбас». Пройшов Іловайський котел. Чотири місяці був у полоні. Після звільнення став волонтером.

24 лютого 2022-го його направили до президентського полку, але він добився переведення у Бахмут і 31 липня загинув. На 33-річного бійця впало три поверхи: у підвал заводу, в якому ночували українські військові, поцілило дві ракети. У нього залишилися батьки й кохана, з якою планували весілля.

Олег Собченко

Олег Собченко / hromadske

Олег Собченко народився в Корсунь-Шевченківському Черкаської області. Багато років працював над відновленням меморіалів та могил військових Армії УНР.

Був активним учасником Революції гідності та отримав поранення під час сутичок із «Беркутом» у Черкасах. Брав участь в АТО, а з лютого 2022 року воював у складі 72 бригади імені Чорних Запорожців на Київщині, далі були бої за Харківщину, Лисичанськ та Бахмут. 49-річний аеророзвідник Собченко загинув 24 січня 2023 року під час боїв за Вугледар. 

Олександр Колотвін

Олександр Колотвін / hromadske

Олександр Колотвін народився 18 листопада 1984 року у П’ятихатках Дніпропетровської області. Брав активну участь в Революції гідності і фактично з Майдану пішов на фронт. Записався добровольцем в «Айдар». Мав псевдо «Саха». Визволяв Щастя, Металіст, Лутугине. 16 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання під Хрящуватим, на Луганщині, його було смертельно поранено в серце.

Святослав Алексапольський

Святослав Алексапольський / hromadske

Святослав Алексапольський народився в місті Саки. До 2014 року жив у Криму, був учасником кримського Євромайдану і фанатом Кримського футбольного клубу «Таврія». Займався бразильським джиу-джитсу, мав синій пояс, планував отримати пурпурний.

Брав участь у бойових діях з 2015 по 2020 роки у складі «Азову» та ДШВ. У 2022-му знову повернувся на війну. Був командиром взводу розвідки 126 бригади. Мав псевдо «Свят». Загинув 29 серпня на півдні України, коли його підрозділ брав участь у контрнаступі. Святославу було 32 роки. 

В інтерв’ю hromadske за кілька тижнів до загибелі Святослав казав: «Героїзм одних — це завжди помилка інших. Військові знають, що всі героїчні вчинки відбуваються не тому, що хтось так хоче зробити, а тому, що по-іншому ніяк». 

Читайте також: Хроника Майдана. Как сыпался режим

Тарас Матвіїв

Тарас Матвіїв / hromadske

Тарас Матвіїв народився 18 лютого 1989 року в селі В’язівне Волинської області. Під час Євромайдану був у третій сотні Самооборони. З перших днів війни на Донбасі волонтерив на фронті, згодом воював у складі добровольчої частини «Карпатська Січ». У 2018 році Тарас вступив на курси лідерства Академії сухопутних військ і став офіцером. У 2019 році почав службу у 24 бригаді імені короля Данила.

Молодший лейтенант Тарас Матвіїв загинув на Луганщині 10 липня 2020 року від мінометного обстрілу, коли витягував двох поранених побратимів. Тарас був єдиним сином у батьків. Нагороджений званням Героя України посмертно.

«До останнього сподіваюсь, що українці не розміняють свободу на срібняки і не побояться відповідальності за свої вчинки», — писав Тарас у соцмережах.

Василь Поліщук

Василь Поліщук / hromadske

Василь Поліщук народився 25 серпня 1995 року в селі Старий Іржавець на Полтавщині. Під час Революції гідності був на Майдані, звідти одразу пішов на фронт. Був поранений, але після реабілітації з лише половиною лівої легені повернувся на службу. На передовій був понад 6 років.

Під час повномасштабної війни продовжив захищати Україну. 27 серпня 2022-го 27-річний Василь загинув у боях під Ізюмом. У нього залишилося двоє дітей. 

Ілля Волошин

Ілля Волошин / hromadske

Ілля Волошин народився у Запоріжжі, закінчив Національний університет «Запорізька політехніка». Брав участь у Революції гідності, після цього добровольцем поїхав на Донбас. Воював у складі добровольчого батальйону «Січ», згодом у «Карпатській Січі». Мав позивний «Нога». У цивільному житті займався підприємницькою діяльністю.

Під час повномасштабної війни Ілля приєднався до 110 окремої бригади територіальної оборони. 24 жовтня Іллю важко поранили, він втратив багато крові. Лікарі декілька днів боролися за його життя, але 30 жовтня його серце зупинилося. Іллі був 31 рік. 

Сергій Калина

Сергій Калина / hromadske

Сергій Калина. Народився і виріс у місті Самбір на Львівщині. Здобув освіту на історичному та географічному факультетах університету імені Івана Франка. Був учасником Революції гідності, після чого воював добровольцем в АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до війська і пішов на фронт. Брав участь у боях поблизу Києва, Чорнобиля та на Харківщині. Торік указом президента був нагороджений медаллю «За військову службу Україні». 41-річний боєць загинув 3 січня на Луганщині.

Біжан Шаропов

Біжан Шаропов / hromadske

Біжан Шаропов. Народився 1989 року в Душанбе. В 1995 році його родина переїхала до Києва. Чоловік займався науковою діяльністю в Інституті фізіології імені Богомольця. Був учасником Революції гідності, а після російського вторгнення у 2014 році воював на Луганщині у складі добровольчого батальйону «Айдар». Повернувшись з АТО, Біжан закінчив аспірантуру та почав викладати. Очолював Раду молодих вчених в інституті Богомольця та працював у відділі нервово-м'язової фізіології.

Після 24 лютого Біжан Шаропов знову взяв до рук зброю. З квітня його вважали безвісти зниклим і лише в лютому 2023-го підтвердили, що науковець загинув. 

Петро Урсулович.

Петро Урсулович / hromadske

Петро Урсулович. Петро родом із Калуша. Після побиття студентів в ніч на 30 листопада 2013 року приїхав до Києва й у складі Калуської чоти Третьої сотні Самооборони Майдану брав участь у найгарячіших протистояннях. Після Революції гідності долучився до АТО. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, Урсулович першого ж дня став до лав ЗСУ — як командир відділення 80 окремої десантно-штурмової бригади. Під час великої війни був поранений, але після лікування повернувся на позиції. Петро Урсулович загинув 30 жовтня біля села Невське Сватівського району на Луганщині. Йому було 43 роки.

Читайте також: Почему Майдан - часть западной культуры

Володимир Гаврилюк

Володимир Гаврилюк / hromadske

Володимир Гаврилюк народився на Вінничині, жив у Криму. До Революції гідності долучився після побиття студентів на Майдані. Коли росіяни окупували Крим, Володимир переїхав на материкову Україну, де записався у батальйон «Золоті ворота». Чоловік воював на Луганському напрямку. Згодом приїхав до Вінниці та став патрульним поліцейським. З перших днів повномасштабного вторгнення Володимир знову пішов воювати. Гаврилюк загинув на Донбасі. У нього залишилися дружина і двоє дітей.

Віталій Бенчак

Віталій Бенчак / hromadske

Віталій Бенчак родом із Закарпаття. Учасник Революції гідності, боїв на Донбасі, волонтер, депутат Тячівської районної ради 6 скликання. З початком повномасштабної війни долучився до «Карпатської Січі». Мав позивний «Тур». Віталій загинув у боях на Донеччині. Про його загибель стало відомо 2 жовтня 2022 року. Віталію був 41 рік. З війни «Тура» не дочекалися батьки, дружина та діти.

Олег Рибальченко

Олег Рибальченко / hromadske

Олег Рибальченко. Учасник Революції гідності, після Майдану пішов на фронт добровольцем. Коли повернувся до Києва, то працював журналістом. Зокрема, писав і для«Української правди». Після повномасштабного вторгнення Олег повернувся на передову. Спочатку обороняв столицю, а потім і Донеччину. 28-річний Олег загинув у грудні в боях за Бахмут.

Опубліковано у виданні hromadske


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]