Херсонський вчитель у лавах ЗСУ: «Люди під ризиком смерті виходили на мітинги в окупації. Я переймався, що цього руху в Херсоні не буде»,

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Петро Чупрун

 У цивільному житті Петро Чупрун був учителем інформатики у херсонській школі. Після більш ніж двох місяців життя в окупації Чупрун вступив до ЗСУ і сьогодні він – бойовий медик 36-ї окремої бригади морської піхоти.

У виданні Тиждень поспілкувалисьз військовим про мотивацію вступити до війська, життя в окупації, навчальний процес та ідеологічні зміни після звільнення Херсону.


 – Коли ти вирішив вступити до лав ЗСУ?

– Я прийняв для себе рішення остаточно восени 2021 року. Особливо після поїздки на Донеччину, зокрема в БУР-табір (йдеться про громадянську організацію БУР – Ред.) у Світлодарську. Це вказало мені, що треба бути готовим захищати свою країну, бо відсидітись не вдасться і я просто не зможу бачити, як хтось за мене помирає. Чим я кращий за інших, щоб відсиджуватись? Тому прийняв для себе таке рішення. За умов стабільної лінії фронту, як було останніх шість років, я залишався, бо вважав свою роботу класною та важливою. Працював учителем у Херсоні, але знав, що буду готовим, якщо трапиться біда.

Спочатку я вступив до херсонської ТрО і пробув там тиждень, поки росіяни не зайшли в місто. Після того два з половиною місяці переховувався, був в окупації. Як тільки виїхав, одразу пішов у військкомат, за два місяці відновив документи. Після цього підписав контракт, бо не підлягав мобілізації, й поїхав на навчання у Велику Британію. Ще місяць потім навчався на бойового медика тут, в Україні. Далі мене направили у 36-ту окрему бригаду морської піхоти, де я виконую обов’язки бойового медика.

– Як себе поводить ворог там, де ти служиш?

– Останні тижні росіяни активізувались сильно. По 100-200 прильотів за кілька годин. Особливо коли вони знають, що ми в певній точці, то намагаються з усього, що є – танків, мінометів, артилерії, СПГ – знищити всі будинки, в яких можна займати позиції, щоб ми відійшли й просто не мали змоги відстрілюватись. Поступово вони цю тактику використовують для просування. Плюс ворог активно використовує дрони – їх стає все більше.

Читайте також:   Герої Майдану, яких убила путінська росія

Вони також почали злагоджувати їхню роботу. Це єдине, на що я не сподівався від росіян, бо думав, що це ми такі круті й лише в нас є дрони. Також вони активно використовують ВОГи і гранати, закидають їх в окопи чи інші укриття за допомогою скидів на дронах, використовують гранати К-51 зі хлорпікрином – заборонену міжнародною конвенцією – дуже противна річ.

– Як ти потрапив на навчання у Велику Британію та як воно взагалі відбувалося?

– Напевно майже всіх контрактників відправляли на навчання за кордон з іноземними інструкторами. У нас це називалося курсом молодого бійця, але це загальний військовий вишкіл. Тобто незалежно, яка в тебе далі буде спеціальність, це ти маєш знати. Там нас навчали двох основних аспектів: бойовим умовам у міському середовищі та в полі. Були тренінги з міжнародного права: що може і не може робити солдат. У нас вийшло скорочене навчання. Ми по суті пройшли весь курс британської армії за три тижні, а в них на нього йде шість місяців.

– Як починалась окупація Херсону? Чому ти не міг виїхати раніше?

– 25 лютого я втратив свій паспорт – залишив його в штабі ТрО. Потім до нас дійшла інформація, що цей штаб викрили росіяни й спустили туди десант. Наші речі начебто забрали, але таки не всі. Тому не було розуміння, чи ці документи в росіян, чи вони загубилися.

1 березня російська армія зайшла в місто. Ми були лише зі стрілецькою зброєю, без нормального спорядження, тому нам сказали, що, на жаль, нічого зробити не можна. Відтак був наказ відступати. Я почав переховуватись і не планував виїздити через паспорт. Мені ж на першому блок-пості могли сказати «ага, йди сюди дорогенький, в камеру». А тортур я боявся більше, ніж смерті, тому якось не хотілося ризикувати.

Читайте також:  «У нас є історична місія: розвалити останню недоімперію в Євразії»

Десь тиждень я посидів безвилазно у квартирі. Потім зробив вилазку й не побачив дорогою жодного росіянина. Місто було порожнє, розмародерене частково. Побачив чергу вже біля магазину, а доти хвилин 20 жодної людини не бачив. Було досить депресивно через це, але я вирішив, що треба рухати життя далі. Я продовжив вчительську діяльність і допрацював до кінця навчального року. Вирішив, що виїду з підставою відновити документи. Так і сталось – 18 травня я виїхав з Херсону.

– На навчальний процес російські військові не впливали?

– Окупанти ніяк не впливали. Того року вони взагалі не втручалися в справи школи. Ходили чутки, що нашу директорку бачили з росіянами. Вона виявилася колаборанткою з нового навчального року. Але тоді вона нікого не підбурювала. На початку казала, що розуміє, що у багатьох у сім’ї є військові, тому підштовхувати ні до чого не буде. Після мого виїзду виявилося зовсім інакше.

Ми проводили навчання онлайн, коронавірус нас до цього підготував. Але кілька разів нам писали не приходити в школу близько до дат референдумів, бо можливо окупанти схочуть організувати там виборчі дільниці й так далі.

– А що відомо про цих колаборантів після звільнення Херсона? Де вони поділися?

– Директорка нашої школи, як говорили, спочатку виїхала наче на підконтрольні Росії території чи в Крим, і в Москву. Наразі одне херсонське видання писало, що вона в Іспанії. Інші або по тих самих локаціях, або на лівому березі Херсонщини зараз, або десь у Бурятії в школах працюють. Можливо, частина залишилась і в Херсоні. Наскільки мені відомо, вчителів переслідувати не будуть – лише звільнятимуть з посад. Директорів судитимуть, бо вони винні в спонуканні вчителів до співпраці. 

– Сьогодні Херсон – місто-символ незламності, особливо вражали відео з мітингами та опором окупантам. Розкажи трохи про Херсон до повномасштабної війни. Які були настрої раніше, хто такі херсонці?

– До повномасштабного вторгнення Херсон вважався недаремно «ватним» містом з проросійськими масами. Тут була найбільша кількість електорату Партії регіонів та ОПЗЖ (на останніх виборах до міськради ОПЗЖ і партія майбутнього гауляйтера Сальдо набрали разом 26%, – Ред.). Також треба зважати, що Херсон – російськомовне місто. 95% людей говорить російською. Доки дозволяв закон, це була друга мова міста, тому навчальні заклади довго викладали російською. Наша школа одна з останніх перейшла на українську, коли вже зовсім не можна було цього [не] робити.

Водночас було молодіжне проукраїнське ядро, яке займалося критикою влади, мітингами, протестами, організовувало якісь неформальні освітні заходи, популяризувало українську мову, мистецтво, культуру, історію тощо. Таких людей теж було багато і я до частини цих рухів був долучений. Так за пів року до вторгнення, ми з БУР створювали молодіжний простір, аби молоді було де прийти, посидіти й поспілкуватися, дізнатися щось корисне та цікаве.

– Чи зміняться херсонці після пережитого, на твою думку?

– Херсон вже змінився. Після 24 лютого до більшості людей дійшло, хто такі росіяни й це одразу стало помітно. Багато хто перейшов на українську. Звичайно, частина колаборантів залишилася і серед вчителів, і викладачів університетів, але це дуже незначна кількість порівняно з тим, скільки було електорату проросійських партій раніше. Можна побачити це по тому, як люди під ризиком смерті виходили на мітинги в окупації, що мене сильно надихало. Я переймався, що цього руху в Херсоні не буде. Також знайомі в Херсоні розповідають, що містяни почали активніше допомагати одне одному під час кризи: організовують роботу ОСББ для закриття потреб мешканців, ділять гуманітарку аби всім всього вистачало.

– Ти віриш у повне відновлення Херсонщини після перемоги? І що для тебе буде перемогою?

– Звичайно вірю. Але, на жаль, не знаю, коли воно настане. Сподіваємось на краще, готуємось до гіршого. Щодо перемоги, то вона відбудеться лише якщо ми відвоюємо всі окуповані території з Донецькою, Луганською областями та АР Крим. Якщо буде проведена денацифікація Росії, як це було з Німеччиною, якщо міжнародний трибунал буде судити їх за всі злочини, вчинені на території нашої країни. Ну і якщо ми надалі будемо вбивати росіян в собі. Тому що спадок СРСР і 300 років російської окупації принесли те, від чого нам довго позбавлятися, як от від російської мови та культурного впливу.

Тетяна Боць, опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]