Річниця вторгнення. Як Путін майже 20 років готувався до знищення України: Кучма, Янукович, Майдани та план "Механічний апельсин"

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Як Путін майже 20 років готувався до знищення України

Російський диктатор Путін у вчорашньому посланні Федеральним зборам досить наговорив про те, як Захід кривдив Росію останні сто років. Ось як він сам готувався до знищення України як держави, як мінімум, останні 15 років. 

Про події, які безпосередньо передували 24 лютого 2022 року, написано багато. ЗМІ докладно розповіли про зосередження російських військ уздовж українських кордонів; про поїздку шефа ЦРУ Вільяма Бернса у листопаді 2021 року до Москви з попередженням Володимиру Путіну: у Вашингтоні відомо про його рішення вторгнутися в Україну і краще йому цього не робити; про брехню вищих керівників Росії іноземним партнерам: ні, ні, жодної війни не планується.  Видання "Важные истории" згадує, проте, багато хто вже й забув про те, як Кремль готувався до війни останні 15–16 років. 

Читайте також:  Російські ракети зробили у 2022-му те, чого до кінця не зробили у 2014-му російські танки - поцілили в бездумну прив’язаність до Росії

2002 рік, Запоріжжя. Путін уже хоче правити Україною, але ще не бачив у ній «Анти-росію». Фото: AP / Scanpix / Leta

Шанувальники Бжезинського

У 2000-ті разом із Путіним до влади прийшли люди, які бачили  в розпаді Радянського Союзу найбільшу геополітичну катастрофу, мріяли виправити цю “помилку історії”, що приміряли на себе роль володарів держави, здатної разом із США та Китаєм визначати долі світу. На початку XXI століття в кабінетах на трьох московських площах — Старій , Луб'янській та Арбатській , в академічних інститутах і військових академіях зачитувалися книгою Збігнева Бжезинського «Велика шахова дошка», що тоді нещодавно вийшла. Написана простою, зрозумілою російському бюрократичному та інтелектуальному бомонду мовою, ця книга вважалася у Москві чи не біблією пострадянської геополітики. 

Читайте також: Шовінізм Путіна - це гра з вогнем

Крім того, Бжезінський писав про те, що саме існування України як незалежної держави «допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестає бути євразійською імперією… Якщо Москва поверне собі контроль над Україною з її 52-мільйонним населенням, великими ресурсами та виходом до Чорного моря, то Росія автоматично знову отримає шанси  перетворитися на потужну імперську державу, яка розкинулася в Європі та Азії». 

Ці роздуми були сприйняті в Москві як істина в останній інстанції: якщо «сам Бжезинський» каже, що без України Росія не може відродити імперію, то треба якнайшвидше Україну приєднати. І першим кроком цим шляхом у Москві бачили анексію Криму. «Чи побачив Бжезінський те, що хотів? — міркував пізніше російський мідівський офіціоз «Міжнародне життя». — Начебто Україна відірвана від Росії, керується відверто недружнім до Москви режимом, намагається увійти до Європи, однозначно орієнтується на Захід і рве всі можливі зв'язки з Росією». Але остання «завдяки Криму посилила контроль у Чорноморському регіоні, стала значним гравцем на Близькому Сході». 

Погляди Бжезинського химерно переплелися у свідомості Путіна та його оточення з ідеєю «триєдиного російського народу», що складається з росіян, українців та білорусів. "Я завжди про це говорив, ми триєдиний народ: і Україна, і Білорусь, і Росія", - визнав нещодавно Путін. Важко сказати, чи теперішній кремлівський мрійник знає, що автором концепції «триєдиного народу» був дуже одіозний діяч петровського часу архієпископ Феофан Прокопович. Протоієрей Георгій Флоровський писав про цю людину: «Феофан Прокопович був чоловік моторошний. Навіть у зовнішності його було щось зловісне.

Це був типовий найманець і авантюрист... Він пише завжди точно проданим пером» (що змушує згадати багатьох нинішніх російських політологів). Але річ не в моральних якостях владики Феофана. Якщо названі народи насправді частини «триєдиного цілого», міркував він, а слідом за ним і багато інших творців російського імперського міфу, то їм самим Господом  призначено бути під рукою одного монарха. Ця невигадлива логіка досі надихає кремлівських жителів. 

Читайте також: Не «адін народ»

2014 рік, Крим. Скориставшись безладом в Україні, Росія починає захоплення її територій. ФОТО: GENYA SAVILOV / AFP / SCANPIX / LETA

«Україна – навіть не держава!»

Захопити Україну військовим шляхом Кремль не міг – російська армія деградувала. У другій чеченській війні, за словами Путіна , потрібно було послати 65 тисяч солдатів. Але «в усіх сухопутних військ у боєготових підрозділах було 55 тисяч, і ті розкидані по всій країні. Армія — 1400 тисяч людей, а воювати нема кому».

Відповідно, у 2000-ті роки у Москві зробили ставку на прихід до влади в Україні проросійської п'ятої колони та на економічну експансію. Особливі надії пов'язувалися із перемогою Віктора Януковича на президентських виборах узимку 2004 року. Путін вимагав від тогочасного президента України Леоніда Кучми будь-якими засобами, аж до застосування сили проти прихильників Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, забезпечити обрання Януковича.

До Києва було відправлено російських політтехнологів на чолі з близьким до Кремля Глібом Павловським і, як можна припустити, бригади співробітників держбезпеки. Ющенко, ймовірно, отримав за вечерею велику дозу діоксину і врятувався лише завдяки екстреному лікуванню в Австрії. Але зусилля Кремля та його емісарів виявилися безуспішними. Янукович програв вибори, а масові протести зірвали спроби фальшувати їхні результати. 

Для Путіна «помаранчева революція» 2004 року була найбільшою за всю його кар'єру політичною поразкою та особистим приниженням, писав добре знайомий із українськими справами політолог Станіслав Бєлковський. З цього моменту Україна та українці стали найлютішими ворогами Путіна, а знищення української державності та етнічної ідентифікації — idée fixe, стійкою ірраціональною метою кремлівського диктатора. 

Іноді в пориві роздратування Путін не стримував ненависть до України, особливо коли мова торкалася вкрай болючої для Кремля теми про можливе членство цієї країни в НАТО. Як розповідав анонімний свідок його виступу на закритому засіданні Ради «Росія – НАТО» у Бухаресті у квітні 2008 року, «коли ж мова зайшла про Україну, Путін розлютився. Звертаючись до тодішнього американського президента Буша, він сказав: „Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» І тут він дуже прозоро натякнув, що, якщо Україну все ж таки приймуть до НАТО, ця держава просто припинить існування. Тобто фактично він пригрозив, що Росія може розпочати відторгнення Криму та Східної України». 

Втім, приймати Україну в НАТО ні в 2000-х роках, ні пізніше ніхто не збирався. Ряд європейських країн-членів НАТО, насамперед Німеччина та Франція, були категорично проти цього. Підтримання добрих відносин із путінською Росією для Берліна та Парижа було набагато важливіше, ніж доля України. Максимум, на що були готові європейці – Угода про асоціацію України з ЄС, яка передбачає створення зони вільної торгівлі. Але навіть це розглядалося у Москві як замах на корінні російські інтереси у зоні колишнього Радянського Союзу.

Читайте також: Шредер+Меркель+Путин. Как и кто загнал Германию в энергозависимость от путинского режима

Путін використав Януковича як «м'яку силу» (soft power). Але в 2014 році стало остаточно зрозуміло, що сила надто м'яка. ФОТО: XINHUA / IMAGO / SCANPIX / LETA

План "Механічний апельсин"

Відразу після виступу Путіна на саміті НАТО в Бухаресті 2008-го російська пропаганда розпочала кампанію залякування України. Зокрема «Російський журнал», патроном якого був Павловський, опублікував план війни проти України під назвою «Операція „Механічний апельсин“». Сьогодні мало хто пам'ятає цю публікацію. А даремно: схоже, в її основі були деякі розробки російського Генерального штабу. 

Читайте також: Як Німеччина через свій дисфункціональний любовний зв'язок з Росією стала заручницею найнебезпечнішої диктатури у світі

Так, описуючи окупацію Кримського півострова, автор статті розповідав про десанти російської морської піхоти, які захоплюють аеропорти, морські порти, транспортні розв'язки тощо. Передбачалося, що українські збройні сили в Криму будуть паралізовані коливаннями та нерішучістю київського уряду. На жаль, так потім і сталося. 

Один зі сценаріїв передбачав окупацію південної та східної України, яка мала розпочатися з розгрому ВМС України ударами російської бойової авіації та захоплення морською піхотою українських військово-морських баз. Планувалося розбити українські частини на Харківському та Дніпропетровському напрямах спільними діями військ тоді ще Московського та Північно-Кавказького військових округів. Мала бути створена загроза Києву, для захисту якого будуть стягнуті основні сили української армії. Це, як писав автор «Механічного апельсина», полегшить просування моторизованих та танкових дивізій у прибережних районах, створивши коридор із Ростовської області у Придністров'я.

Читайте також: Військовий експерт про путінську орду: "Як була в них безглузда армія — так вона безглузда і залишиться"

Зрештою, ще один сценарій припускав, що вирішального удару буде завдано по Києву для знищення України як незалежної держави. Планувалося оточити столицю; перерізати шляхи сполучення із західною частиною країни й не допустити перекидання звідти військ. Намічалися наступи на півдні по лінії Ростов — Одеса та на північному сході на Харків, а потім Дніпропетровськ (зараз Дніпро), а також показові ядерні вибухи в стратосфері над південною частиною Прип'ятських боліт для придушення волі українців до оборони. 

2008 року широка публіка не помітила цієї статті. Але у військових та близьких до них колах вона наробила чимало галасу. «На жаль, усі говорять про автора, але не називають редактора, я думаю, за підтримки якого стаття й з'явилася… Поява такої статті у його [Гліба Павловського] журналі невипадкова», — міркував, наприклад, колишній заступник начальника радянського Головпура генерал Леонід Шершнев . У цьому з генералом хочеться погодитись. 

Підготовка до війни 

Погрожуючи наприкінці 2000-х років застосувати проти України військову силу у разі її вступу до НАТО, Путін блефував. Підсумки війни проти Грузії в серпні 2008 року підтвердили думку, що домінувала в російській армії : «До серйозної війни наші Збройні сили не готові». 

Росія змогла досягти успіху в «п'ятиденній війні» тільки завдяки масштабній військовій перевазі,  кинувши проти 10-тисячної грузинської армії 45 тисяч солдатів та офіцерів, 1200 одиниць бронетехніки та близько 200 літаків. Але це було все або майже все, що можна було зібрати для великої військової операції в так званому ближньому зарубіжжі.

Для війни проти України цього було явно замало. Виявилися й інші системні вади російської армії, виправити які можна було лише шляхом кардинальної військової реформи, започаткованої пізно восени 2008 року. Доки вона не дасть результати, починати війну проти «братського народу» було безглуздо. Крім того, до кінця 2000-х років в Україні відбувалися серйозні політичні зрушення, внаслідок яких у січні 2010 року президентом було  таки обрано Януковича. У Москві вирішили, що це відкриває шлях до поглинання України мирними засобами. 

Але ці плани знову зламав Майдан, який перейшов у «революцію гідності»; Янукович втік до Росії. Москва зуміла скористатися вакуумом влади, коли навіть теоретично в Україні не було людей, здатних віддати наказ про спротив, і анексувала Крим та частину Донбасу. Але реалізувати амбітний проєкт створення Новоросії, що включає східні та південні регіони України до Придністров'я, у Путіна не вийшло. Існуючих у Росії військових сил для цього було недостатньо. Тому Москва, з одного боку, зробила ставку на так звану гібридну війну, а з іншого боку — на підготовку до великої війни традиційного типу. 

Читайте також: Хроника Майдана. Как сыпался режим

2014 року євромайдан поставив хрест на планах Путіна підпорядкувати Україну мирним шляхом. ФОТО: VASILY MAXIMOV / AFP / SCANPIX / LETA

Концепцію гібридної війни було сформульовано начальником Генерального штабу ЗС РФ Валерієм Герасимовим у 2013 році, а потім у лапідарному вигляді включено до Військової доктрини Росії, затвердженої у грудні 2014 року. Серед особливостей сучасних військових конфліктів її автори згадали:

  • створення на територіях протиборчих сторін постійної зони воєнних дій;

  • участь у військових діях іррегулярних збройних формувань та приватних військових компаній;

  • використання фінансованих та керованих ззовні політичних сил, громадських рухів.

Саме таке вогнище постійних військових дій, в яких брали участь з російського боку іррегулярні формування, так звані “народні міліції ДНР та ЛНР” та група бойовиків Вагнера , Москва створила на сході України. Ну а кум Путіна Віктор Медведчук і пов'язані з ним кола, головним чином «Опозиційна платформа — За життя», повністю потрапляли до категорії «політичних сил, що фінансуються і керуються ззовні».

Одночасно Москва готувалася до великої війни. До 2017-2018 років в результаті військової реформи в Росії було створено значну за розмірами і, на перший погляд, цілком боєздатну та потужну армію. У ній були сили, які спеціально були призначені для вторгнення в Україну. 

Читайте також: Поки Росії не буде завдано поразки військовим шляхом, дипломатія приречена

Так, у Західному військовому окрузі з'явилася 20-та загальновійськова армія, у складі якої було розгорнуто дві мотострілкові дивізії: 3-ту, дислоковану у Воронезькій та Білгородській областях, 144-ту — у Смоленській та Брянській областях, а також артилерійську та ракетну бригади. Ці війська півкільцем охоплювали українську територію з півночі та північного сходу. Їхнє завдання, як можна припустити, — прорив української оборони та наступ лініями Чернігів – Київ, Суми – Київ, Харків – Полтава та/або Харків – Дніпро. 

У Південному військовому окрузі у 2017 році було сформовано 8-ту армію, чиєю єдиною задачею було визначено війну проти України. До неї входила розташована в Ростовській області, поблизу українського кордону, 150-та мотострілецька дивізія. Вона мала унікальну структуру: замість трьох мотострілецьких та одного танкового полку в ній було два танкові та два мотострілецькі полки, причому до складу останніх входили посилені танкові батальйони. У результаті це з'єднання мало підвищену маневреність і вогневу міць, які дозволяли зламувати оборону противника, здійснювати прориви і вести бої в його тилу. 

В оперативне підпорядкування 8-ї армії було передано велике угруповання на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, що знаходилося під командуванням російських офіцерів. Це два армійські корпуси “народної міліції” загальною чисельністю понад 30 тисяч осіб, що складалися приблизно на дві третини з місцевого населення та одну третину з російських військовослужбовців.

Дислокація частин і з'єднань 20-ї та 8-ї армій показувала, що вони являли собою ядро ​​сил першого ешелону, завдання якого — розгромити українську оборону і разом із силами другого ешелону завдати глибоких розсікаючих ударів, оточити і знищити війська противника, що знаходяться поблизу лінії фронту, вийти до його оперативного тилу. У лютому 2022 року ці амбітні плани московських політиків та генералів, які приміряли на себе лаври Петра Першого, Наполеона чи маршала Жукова, було зірвано Збройними силами України.

Читайте також: Колишній Секретар РНБО Володимир Горбулін: Скоріше за все, це буде останній бій

Лютий 2022 року, Ростовська область. Росія готова до вторгнення. ФОТО: EPA / SCANPIX / LETA

Гримаючи вогнем, блискаючи блиском стали

Схоже, що до початку цього десятиліття Москва вважала свої збройні сили цілком готовими до того, щоб, «гримкаючи вогнем, блискаючи блиском стали», увірватися до України. Рішення про це було ухвалено десь наприкінці жовтня 2021 року. Принаймні так стверджує американська розвідувальна спільнота. «Ранньою весною минулого року, — розповідав директор ЦРУ Вільям Бернс у квітні 2022 року — ми і наші партнери з розвідувальної спільноти США почали збирати тривожні та докладні відомості про плани Путіна щодо нового великого вторгнення в Україну».

На початку листопада, продовжував Бернс, розповідаючи про свою поїздку до Москви, Путін «був упевнений, що зимою, що настає, складеться сприятлива обстановка: з президентом Зеленським на чолі українці навряд чи, вважав він, чинитимуть серйозний опір. Російська армія здатна здобути швидку, рішучу перемогу з мінімальними втратами. Європейські союзники США захоплені власною політикою та не схильні до ризику; а російську економіку захищено від санкцій величезними валютними резервами».

Читайте також: Генерал-майор Андрій Ковальчук: «Плани Путіна на всю Україну не помінялися, і ми це маємо враховувати»

Російським політикам та дипломатам здавалося, що для історичного реваншу склалася сприятлива міжнародна обстановка. До влади в США прийшла ворожа Росії, але слабка адміністрація на чолі зі старим президентом Джозефом Байденом. Американське суспільство глибоко розколоте, а економіка виснажена пандемією ковіда.

Як головний противник у Вашингтоні бачать Китай і зацікавлені в нормалізації відносин з Росією. Згуртованість Північноатлантичного альянсу підірвана діями попереднього керівництва Сполучених Штатів на чолі з Дональдом Трампом. Європа слабка, знаходиться в глибокій залежності від російських вуглеводів, воля до дії європейських політиків зруйнована боягузтвом і опортунізмом. Ще нижче оцінювалася здатність України до опору. Загалом, як ми тепер знаємо, Кремль зробив фатальну помилку: він недооцінив противника.

Опубліковано у виданні "Важные истории"


В тему: 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

14:10
«Чия система витримає, той і переможе»: що стоїть за останніми обстрілами росією енергетичної інфраструктури України
13:59
РПЦ оголосила “священну війну” Україні (документ)
12:04
Бурштинська та Ладижинська ТЕС зруйновані майже повністю: чим Україні загрожують нові атаки на енергосистему
10:06
Звичайне шахрайство: фігурант журналістських розслідувань ексочільник УСБУ Миколаївщини Герсак став громадським діячем та збирає грантові кошти для ветеранів (ФОТО)
09:31
Типове "зе": "слуга народу" Роман Кравець шантажує таксі "Uklon"через Telegram-канал "Джокер" - вимагає $200 тисяч
09:01
Суд зобов’язав упц (мп) повернути державі Успенський собор ХІІ ст. у Каневі
08:35
У Росії виробництво бензину впало на 14% після атак на НПЗ - Росстат
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 28 березня
20:00
У четвер дощитиме трохи в Карпатах, вдень до +20°С
19:22
У Польщі через перевірку контррозвідки звільнили генерала, який відповідав за підготовку ЗСУ

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]