Справжня еліта нації. Найкращий з людей: пам’яті Ігоря Козловського

Версия для печати

Якщо спробувати описати суть явища Ігоря Козловського (а він був і лишається явищем), то точно варто побачити центр, від цього центру колами розходяться орбіти, наче кільця Сатурна. Цих кіл сотні – це учні та учні учнів.

Рік тому, 6 вересня 2023 року релігієзнавець, науковець, історик, філософ, практик духовності, вчитель, велика постать, чоловік особливої глибини життя та ймовірно найкращий із людей нашого часу покинув тіло. Про нього важко вжити слово «помер», оскільки як він сам говорив: смерть – це перехід, за яким контакт, зв’язок триває. А ще тому, що він тотально був життям. І одна справа стверджувати життя в спокійних комфортних умовах, а зовсім інша – будучи на межі життя та смерті, бо саме цей досвід Ігор Козловський пережив у полоні російських бойовиків, зазначає видання ТИЖДЕНЬ.

Еліта

В Україні ми часто говоримо про еліти. Що взагалі означає бути елітою і хто нею є?  І хоча в політичному дискурсі також можна почути цей термін та це ще не означає ціннісної основи. А без міцного фундаменту цінностей, які людина не продасть і не зрадить, велике питання, чи можна бути елітою насправді. Це вибір, це рівень відповідальності та дорослості не за цифрами у паспорті.

Ігор Козловський без сумніву був елітою, тією глибоко вкоріненою, яка зродилася на сході України. Якби описувати його шлях в подробицях, то не вистачило би жодного простору, навіть віртуального. Та декілька замальовок хочеться зробити.

Ігор Козловський народився в Макіївці в Донецькій області і, як він сам згадував, його рід мав давнє козацьке походження. Припускаю, що це нагадувало і бриніло в ньому все життя. Воїн, який обрав бути мирним.

Молодим хлопчиною він пішов до армії та служив на кордоні з Іраном, що вплинуло на його світосприйняття. Звідти він писав багато замальовок, пізнавав культурні особливості краю, всотував досвід. А далі його чекало навчання в Донецькому державному університеті на історичному факультеті, який завершив з відзнакою. З тих часів є багато авантюрних історій.

Наприклад, як він разом з другом вирішив піти пішки з Донецька до Криму. І що ви думаєте? Їм це вдалося. У ті часи він нагадував трохи хіппі, і привертав увагу оточуючих особливою харизмою.  По завершенню університету навіть встиг попрацювати у Донецькому обласному виконкомі, а згодом у Донецькій обласній державній адміністрації. Посади були різними, але завжди стосувалися питань релігії.

Роздавати wi- fi

У нашій історії була легендарна і загадкова постать, великий філософ і вчитель Григорій Сковорода. Його більш, аніж академічне знання вплинуло на десятки учнів, які змінювали долю Європи, але й здебільшого сформували верхівку Російської імперії. 

Григорій Сковорода, хоча і ховається в часі, але уважний дослідник помітить, що це певна ступінь посвяченості, яку навряд чи можна вкласти виключно у раціональні пояснення. Що такого він робив? Він був настільки якісно присутнім, що це назавжди змінювало учня. Поєднання фундаментального знання, свободи, вміння бути істинно присутнім в житті, практика роботи з увагою та особлива енергія, яку несли далі його учні.

Ігор Козловський був нашим Сковородою в сучасності. Окрім академічного викладання в університеті, він читав величезну кількість лекцій в Україні та світі, поєднував теорію із практикою, викладав семінари від тонкощів  впливу спецій та аюрведи до високих практик йоги та містичних знань різних культур світу. Він не був просто дослідником, не був просто теоретиком. Його підхід був цілісним. І це поєднується із тим, що ніс в собі Сковорода.

Для мене Ігор Козловський був великим роутером і цей wi-fi торкався тих сердець та умів, які були готові. Він ніколи не наполягав, не нав’язував свою мудрість, до нього люди приходили самі і завжди вчасно.

Якось вже після його смерті ми говорили з його ученицями, які вчилися та практикували з ним ще з Донецька. І вони згадували, як кожна релігійна спільнота вважала його своїм, бо він настільки досконало знав вчення, що його важко було не вважати своїм. Іслам, християнство, суфійська гілка, буддизм, індуїзм і ще безліч всього. Ігор Козловський був людиною феноменальної пам’яті, було відчуття, що він згадує те, що давно знав, а не вивчає це наново. І завжди щедро ділився.

Полон і мережа світла

Десятиліття за десятиліттям Російська імперія у всіх її варіаціях знищувала наш народ. Та найголовнішим їхнім прицілом була саме еліта: люди, які мали вплив, несли просвітництво і оточували себе щирими, відданими і талановитими учнями. Задачею «кривавого режиму» завжди було переломити основу нації, не просто вбити їх, а «знеструмити» всю мережу, зламати морально. Як ми бачимо по повномасштабному вторгненню методи лишаються ті ж, геноцидальний почерк тоталітарного російського режиму і його посібників переслідує ту саму мету, що і в часи, коли жили і боролись предки Ігоря Козловського.

Навряд чи легко уявити собі ситуацію, коли ти залишаєшся зі старшим сином, в якого був важкий діагноз у Донецьку, який поступово окуповують некотрольовані терористи, яким дали владу та зброю. Ти виходиш винести сміття і більше не повертаєшся, всю квартиру переривають догори дригом, до сина дивом добираються рідні люди, щоб врятувати. Саме так бойовики псевдореспубліки схопили Ігоря Козловського та кинули у підвали МГБ. Це неможливо ані уявити, ані осягнути, як це пробути в полоні майже два роки, без рідних, в жахливих умовах, переживши тортури, допити, бачачи відчай і страждання людей, яких розстрілювали і знищували.

Колись я читала спогади про перебування новатора, режисера, творця нового театру Леся Курбаса з покоління 1920-х на Соловках у таборі, куди його вислала на смерть та сама російська влада у виглядів «совєтів». Лесь Курбас так примудрявся спілкуватися з людьми в таборі, що з ними відбувалися потужні внутрішні трансформації. Йому навіть у якийсь момент намагалися забороняти розмовляти з іншими в’язнями. Чому це відбувається? Бо це не просто розмова, це діалог з джерела, це та чиста енергія, яка стоїть за цими словами.

Люди великого духу бачать значно більше, аніж зовнішній образ, аніж слова чи приналежність, вони бачать суть людини. Це просвічування. І коли людина сама себе помічає такою, то зміни неминучі.

Ігор Анатолійович також спілкувався, до нього фактично ходили на сповідь дуже різні люди: від кримінальних авторитетів до випадкових нещасних, які потрапили під руку росіян.

Вже після звільнення з полону під час однієї з наших розмов він розповідав, що коли нарешті отримав до рук свою сфальсифіковану справу, то по тих описах, деталях, уривках , що там були, зрозумів, що на нього доносили. Це були люди з ще університетського оточення. Паралелі з біблійною історією очевидні… А тепер уявіть на секунду, як окрім антилюдського досвіду ще й розуміти, що тебе зрадив хтось із наближених? Але він не уподібнився злу.

Та натомість приніс зовсім інший досвід: не образу, не бажання помсти, він багато разів згадував, що коли над ним проводили тортури, знущались, ламали кістки, вдягали мішок на голову, він в один із таких разів зловив відчуття усмішки. Усмішки! Він відчув, що не боїться більше померти, а значить, що його не дістануть. А далі був внутрішній вольовий вибір жити, бо він любив своїх ближніх, своїх учнів та друзів, любив свою країну. З цього моменту вже нічого не могло перемогти дух. А отже, карателі програли. Вони не здатні були цього збагнути.

Тим часом вся мережа його світла: його учні та друзі, родина не сиділи на місці. Вони шукали шляху обміну, дізнавалися інформацію, влаштовувати флешмоби та писали в міжнародні правозахисні організації, давали розголосу цій справі.

Пам’ятаю, як я тоді писала велику статтю про Ігоря Козловського і спілкувалася з його давнішими учнями, з якими тепер дружимо, практикуємо йогу за його методом, продовжуємо його справу. Тоді в мене був намір увійти в цю мережу, навчатися і це втілилось найкращим чином, який потрібен був саме на моєму шляху.

Тож коли я писала цю статтю, серед інших я спілкувалася  із тодішнім муфтієм Саідом Ісмагіловим, учнем Ігоря Козловського з Донецька. І, враховуючи релігійну приналежність Саіда, він не міг діяти відкрито, підключити публічно впливові мусульманські родини, дати міжнародного розголосу, оскільки такі дії могли нашкодити вчителю.

А нашкодити тому, що бойовики одразу вигадували історію про «тероризм і таємні зв’язки з радикальними ісламістами». Будь-яка публічність могла завершитись вбивством Ігоря Козловського з вигаданої причини. Ризикувати було не можна. Я не забуду очі Саіда, його бажання допомогти і при тому стримування, щоб діяти тонко і не втрачати віри.

Та така мережа світла не могла не дати результату. Нарешті Ігоря Козловського включили в списки на обмін. І це був справжній новорічний подарунок.

Повернення і борг любові

Після повернення вчитель зовсім недовго проходив реабілітацію і майже одразу активно включився в безліч процесів: лекції, зустрічі,поетичний вечір, активна робота по визволенню решти політв’язнів, міжнародні заходи, релігієзнавча діяльність.

Кожна його хвилина була розписана та тим не менш він для всіх знаходив час, добре слово. Від нього завжди було відчуття свого унікального часу, він водночас поважав правила сучасності та жив дивлячись у вічність.

Він багато разів повторював по поверненню, що він боржник любові, бо те, скільки він відчуває в свій бік любові робить його цим боржником. Пригадую його перший семінар після полону, присвячений натха-йозі. Це були як теоретичні аспекти, так і багато практики. Він був дуже спраглим до обіймів, радості, обміну.

Я дивилася і розуміла, що саме так діють велетні духу: трансформують найважчі досвіди в любов. І це не значить, що вони виправдовують зло чи якось його називають, навпаки, називаючи речі своїми іменами в них вистачає енергії та сили наміру робити вибір на користь світла.

Минув рік, але ні в кого немає відчуття, що він нас покинув. Які б події не відбувалися, де би не звучало його ім’я відчувається його незрима присутність. Він навіть покинувши тіло, продовжує зводити між собою людей. Його праці перевидаються і цей процес триватиме, він лишив усі найнеобхідніші настанови, буде видана його поезія, яку писав під час полону та найголовніше, що є його «кільця від центру», які тримають зв’язок.

А значить велика подорож триває…

—

Катерина Гладка, опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ

Читайте також: 

• Історії донеччан і луганчан, що пройшли шлях від Майдану до ЗСУ: «Хочу зайти в рідне місто у пікселі, а не в цивільному»
• Мирослав Маринович: Рік з троянським конем
• Игорь Козловский: Россия угрожает Украине больше, чем коронавирус
•  Игорь Козловский: Я простил даже тех, кого, казалось бы, простить невозможно
• Женское лицо заложников Донбасса
• «На расстрел вывозили дважды. В какой-то момент стало безразлично»