СРСР: пристрасті за ковбасою

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

"Ковбасна революція" у м. Чернігові. "Кковбасні електрички”. Черга як середовище буття радянської людини. Доступ партноменклатури до дефіцитних товарів. Соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

"Фрагментизація" історичного знання в умовах постмодерну призвела до виокремлення нового відгалуження (напрямку) історичної та культурної антропології – food studies, що займається критичним вивченням їжі та її контекстів у науці, мистецтві, історії, суспільстві та інших сферах. Цей напрямок виходить за рамки вивчення простого споживання, виробництва та естетичної оцінки їжі, а вбачає у їжі та у всьому, що з нею пов’язано, певні маркери ідентичності, адже кожна гастрономічна культура має власні ознаки, які вирізняють її з-поміж інших. Пропонована стаття є спробою аналізу ковбаси як культового харчового продукту Радянського Союзу в контексті поєднання методологічних підходів двох сучасних напрямків історичної науки – історії повсякденності та food studies.

На цю тему: Общепит СССР: если котлета пахнет чесноком — она протухла

Історія розвитку радянського промислового виробництва ковбасних виробів

Ковбаса відома людству ще здавна [1]. Проте у жодну з історичних епох ковбаса не була настільки бажаною та затребуваною суспільством, як у радянську. Одна із найбільш популярних книг радянського минулого, найкращий засіб для візуалізації гастрономічних мрій радянських людей та, безумовно, шедевр гастрономічної пропаганди "Книга про смачну та здорову їжу" дає таке визначення поняттю "ковбасні вироби": "… це масовий продукт харчування. Все корисне, цінне та поживне, що містить м’ясо та сало в сирому вигляді, є і в ковбасних виробах" [2].

Батьком-засновником радянського ковбасного виробництва був народний комісар харчової промисловості Анастас Мікоян. У одній зі своїх доповідей він так описував момент, коли запропонував Й. Сталіну розпочати масове виробництво ковбас: "Я якось сказав товаришеві Сталіну, що хочу роздути виробництво сосисок; товариш Сталін схвалив це рішення, зауваживши при цьому, що в Америці фабриканти сосисок розбагатіли від цієї справи, зокрема від продажу гарячих сосисок на стадіонах і в інших місцях скупчення публіки. Мільйонерами, "сосисковими королями" стали. Звичайно, товариші, нам королів не треба, але сосиски робити треба на повну" [3].

У 1936 році А. Мікоян був відкомандирований на два місяці до США для вивчення досвіду організації харчової промисловості. Результати поїздки не змусили себе чекати – в СРСР з’явилося виробництво нових товарів, рецептура яких була запозичена А. Мікояном на Заході – бісквіт, майонез, кукурудзяні пластівці, морозиво, томатний сік, кетчуп, шампанське тощо. У великих містах навіть почали продавати гарячі "гамбургери", які, за задумом А. Мікояна, радянські громадяни мали запивати "Кока-колою", однак на заваді стала доволі висока ціна, яку запросила американська компанія за продаж рецепту приготування напою.

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Одним із найвагоміших досягнень А. Мікояна стало налагодження промислового виробництва ковбас у квітні 1936 р. та початок виробництва нових м’ясних виробів – "Лікарської", "Телячої", "Чайної", "Краківської" ковбас, молочних сосисок, мисливських ковбасок тощо. Вже незабаром ковбасне виробництво СРСР продукувало понад 100 видів ковбас. Звісно, це не означає, що цей товар був доступний для усіх мешканців СРСР. Елітні сорти ковбаси типу "Фаршированої", "Московської", "Сервелату" можна було побачити лише у "Торгзінах". Парадоксальність радянської ковбаси 30–50-х рр. ХХ ст. полягала у невідповідності ціни та якості, адже перша була значно нижча за другу. Якість ковбасних виробів жорстко контролювалася державою. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 липня 1940 р. передбачав 5–8 років тюремного ув’язнення за порушення стандартів виробництва і випуск недоброякісної продукції. Наприклад, Державний стандарт встановлював таку рецептуру виробництва "Лікарської" ковбаси: на 100 кг ковбаси йшло 25 кг яловичини вищого сорту, 70 кг напівжирної свинини, 3 кг яєць та 2 кг молока. Водночас доступною для широких верств населення ковбаса ніколи не була (особливо копчені види, які вважалися більш делікатесними).

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

У 1970-ті рр. якість ковбаси знизилася, що було пов’язано з проблемами у тваринництві після хрущовських експериментів у сільському господарстві та засухою 1972 р., у результаті якої значну кількість великої рогатої худоби віддали на забій, а також з посиленням таких негативних явищ на виробництві, як розкрадання. У 1974 р. до славнозвісної "Лікарської" ковбаси дозволили додавати до 2 % борошна або крохмалю, а замість відбірного м’яса – жиловане. На смакові якості товару це впливало не суттєво, але у масштабах всього Радянського Союзу економія була значною.

Новий Держстандарт 1979 р. 23670–79 на варені ковбаси, сосиски та сардельки став взагалі максимально щадним щодо виробників: він дозволив додавати не тільки крохмаль і борошно, але і сироватку крові та білкові стабілізатори, а м’ясо тепер можна було частково замінювати субпродуктами. Тоді ж дозволили замість яловичини та свинини використовувати будь-які інші види м’яса, наприклад, буйволятину. Однак, попри це, ковбаса міцно увійшла в раціон радянських людей та стала улюбленим і незамінним продуктом кожного застілля, що використовувався як самостійно, так і як інгредієнт салатів, бутербродів тощо. У роки брежнєвського "застою" ціни на ковбаси залишалися доступними: "Лікарська" – 2 крб. 20 коп., "Любительська" – 2 крб. 80 коп., "Молочна" – 2 крб. 10 коп., "Ліверна" (яка отримала народну назву "Собача радість") – 1 крб. 80 коп.

Як правило, ці сорти можна було придбати без особливих проблем, звісно, якщо мова йшла про мешканців міст. "Дитяча" за 2 крб. 60 коп. та майже усі сорти копченої та сиров’яленої ковбаси вже вважалися дефіцитом – за ними треба було їхати до центральних гастрономів обласних (рідше районних) центрів. Проте це також не гарантувало успішного завершення "шопінгу". У селах УРСР, за свідченнями респондентів [4], ковбаса на магазинних полицях з’явилася вперше лише у 70-ті рр. ХХ ст., однак її асортимент обмежувався лише 1–2 сортами вареної ковбаси. Тому кожен мешканець села, який з тих чи інших причин відвідував місто, вважав своїм обов’язком привезти смачних гостинців додому. У роки перебудови довкола ковбаси розгорнулися справжні пристрасті, які дестабілізували соціальне та політичне життя в СРСР та УРСР.

Тотальний продовольчий дефіцит років перебудови

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Дефіцитом прийнято називати товари, що рідко з’являлися у відкритому продажі. У роки перебудови до категорії дефіцитних товарів потрапила ціла низка товарів і не лише харчових, але і товарів першої необхідності (туалетний папір, зубний порошок, мило тощо). Однак поряд з величезним переліком дефіцитних товарів у СРСР існувало і багато так званих неліквідів, тобто товарів, які з різних причин не користувалися попитом у населення. Неліквідними товарами продавчині гастрономів старанно маскували проблему дефіциту, розставляючи красивими пірамідками консерви, банки з березовим чи томатним соком та прикрашаючи їх білими серветками. Проблема дефіциту стала головним предметом звернень обурених громадян до ЦК КПУ у роки перебудови.

Лише за 1988 – січень 1989 рр. до ЦК надійшло більше півтисячі скарг, пов’язаних з дефіцитом. У листах йшлося: "Чому в столиці стало гірше з молочними продуктами? Молока в магазинах вистачає на півгодини - годину, а нерідко взагалі не завозять. Кефір буває не завжди, сир теж завозять рідко й мало. Як же бути хворим і дітям? Одні слова і заклики…" У колективному листі з міста Запоріжжя говорилося: "У магазинах м’яса немає, кури бувають рідко. Уже з них зробили дефіцит, раніше було скільки завгодно й значно дешевше. Картоплі теж немає, а за ринковою ціною не всі можуть купити. Твердого сиру взагалі немає, сиру теж, масла вершкового діти не бачать. Ми втомилися від такого життя, народ злиться, багато хто вважає, що в нас не перебудова, а прибудова…". У скарзі з міста Харкова повідомлялося: "Зайдіть у будь-який магазин міста й побачите, що крім маргарину і рибних консервів тут нічого немає…" [5].

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Породженням дефіциту стало таке явище, як "ковбасні електрички". Їх поява була обумовлена тим, що провінційні міста забезпечувалися товарами значно гірше, ніж столиця та обласні центри. Тому населення невеликих міст масово їздило за "смачними покупками", перетворюючи електропотяги на "ковбасовози".

На цю тему: Общепит СССР. Часть 2: от пирожков до ресторанов

Черга як середовище буття радянської людини

В умовах дефіциту черга стає середовищем буття радянської людини. Російський соціолог В. Ніколаєв визначає чергу як:

• середовище, у якому люди опиняються безпосередньо фізично поруч і волею-неволею вступають у взаємодію як співучасники єдиного організованого колективного процесу;

• самостійну цілісну одиницю зі сталими правилами та ідентичностями;

• повсякденний масовий ритуал зі змінюваними учасниками, але незмінною метою – "дістати", що, по суті, є аналогом первісного "вполювати". Участь у черзі – це елемент долі радянської людини, екзистенціальний факт, який необхідно було прийняти. Причому ця доля була не індивідуальною, а спільною, тому ті, хто виявляв неповагу до "спільності" (так звані "блатні"), вороже сприймалися чергою [6].

Функціями черги як щоденного ритуалу були:

- ідейно-виховна функція (черга сприймалася як порядок, противага хаосу, наочний приклад справедливості, що панує в радянському суспільстві та метафора соціальної рівності);

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

- емоційна розрядка (індивідуальні почуття покупця у черзі відходили на другий план, натомість починали домінувати групові інстинкти);

- інформаційна функція (зазвичай у черзі відбувався обмін знаннями, практиками, плітками та пересудами);

- функція формування суспільної думки (до проголошення М. Горбачовим курсу на демократизацію, плюралізм думок та гласність черга була місцем транслювання офіційної лінії парії, проте наприкінці 80-х рр. ХХ ст. суспільна думка, що гартувалася у довгих дефіцитних чергах, здебільшого вже була спрямована проти владних структур та ідеологем);

- функція зв’язку між різними соціальними групами (в одній черзі мусили стояти представники соціальних категорій, "світи" яких зрідка пересікалися – академіки та робітники, корінні мешканці міст та приїжджі селяни тощо).

Проте черга у роки перебудови далеко не завжди виконувала свою ключову функцію – утилітарну, що полягала у вирішенні конкретних практичних завдань із забезпечення себе та своєї родини харчовими продуктами. Радянська черга як окреме середовище створила навіть власну мову, часто зрозумілу лише Homo sovieticus: "що викинули?", "за мною будете!", "Вас тут не стояло!", "з-під поли", "товар відпускається в одні руки!" тощо. Політолог І. Земцов вважав, що кожна радянська людина приблизно одну годину на добу проводила в черзі (якщо припустити, що стояли там навіть немовлята) [7].

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Радянська черга – це світ жінок, адже вони були головними "добувачками" в сім’ї. З урахуванням восьмигодинного робочого дня покупки жінкам доводилося робити в обідню перерву або ж після роботи. У цей час численні співробітниці радянських установ нагадували левиць, які вийшли на полювання. Звичайно, чоловіки теж стояли за дефіцитними товарами, але здебільшого їх приводили до магазинів дружини. Найчастіше вони з’являлися там тільки через те, що стояти відразу в декількох магазинах господиня фізично не могла.

Решту часу чоловіки вважали за краще не брати участь у пошуках делікатесів, імпорту та іншого дефіциту. Радянські діти теж ставали невільниками ситуації, адже опинялися у черзі зазвичай через примус, обумовлений прагненням головної годувальниці в родині "добути" зайвий кілограм ковбаси, адже на дефіцитні товари часто встановлювалися обмеження – "не більше кілограму в руки". Черга для дітей 80-х рр. була місцем соціалізації, де засвоювалися моделі поведінки, нові "дорослі" слова та формувалися навички поводження у форс-мажорних, стресових ситуаціях (найчастіше діти 80-х рр. ХХ ст. згадують як найбільший стрес свого дитинства ситуацію, "коли черга підходить, а ти не можеш знайти очима у натовпі маму"). Про ступінь актуальності цього феномену свідчить той факт, що серед дитячих ігор 1970– 1980-х рр. була гра "у чергу" [8].

На цю тему: Жилкомуна. Проекти соціалістичних міст радянської України (1929-1933 рр.)

Радянська людина фактично не мала у своєму житті жодної соціальної ніші, вільної від реальних чи віртуальних черг, які віднімали у неї час, енергію, особистий простір та негативно впливали на нервову систему.

Культура обслуговування та якість товару

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Культура обслуговування, а точніше її відсутність, була ще одним фактором зростання соціальної напруги у радянському суспільстві. У свідомості мешканців пострадянського простору утвердився типовий образ продавця пізньорадянської доби: суворий погляд, усвідомлення власної важливості, зухвалість, повна байдужість. Саме від нього/ неї залежав вміст холодильника пересічного мешканця. Знайомство або дружба з продавцем гастроному були заповітним бажанням кожної радянської людини.

Тотальний дефіцит перетворював людей, допущених до заповітних товарів, у напівбогів. Показовими є спогади однієї з московських продавчинь магазину "Берізка", яка вказує, що вона надавала послуги переважно не за гроші, а за зустрічні послуги: "У той час зі мною хотіло познайомитися дуже багато народу ... Мені це теж зручно: ця людина могла виявитися або стоматологом, або працювати в якомусь іншому потрібному магазині, або могла дістати квитки. Я пам’ятаю, який у мене був стрес, коли закрили "Берізки": на наступний буквально день ми з чоловіком сидимо – і щось не те. Зрозуміли, що ніхто не дзвонить. Раніше вечір проходив весь на телефоні, а тут все, тиша" [9].

Якість товарів, яка невпинно падала у роки перебудови, породжувала довкола ковбаси нові чутки. Так, якщо раніше в радянському суспільстві жартували та пліткували, що в продаж незабаром надійде ковбаса "Член політбюро", на зрізі якої буде видно профіль Леніна з сала, або, що ковбаса "Останкінська" робиться з "останків ворогів соціалізму", то перебудова породила інші розмови про ковбасу: ширилися чутки, що безвідповідальні працівники м’ясокомбінатів додають до вареної ковбаси туалетний папір цілими рулонами. Безумовно, це було не більше ніж чуткою (та варто зазначити, що й туалетний папір в той час потрапив до категорії дефіцитних товарів) [10]. Проте якісною ковбаса вже не могла бути з інших причин, зокрема через масштабні крадіжки у ковбасних цехах - м’ясо в СРСР також перетворилося на дефіцит. Відтак у товарних кількостях крали прямо з комбінатів всі, хто тільки міг: від робочих до директорів. Натомість комбінати збільшували у ковбасі вміст низькоякісних замінників понад норму. До того ж, згідно Держстандарту 1981 р., було дозволено використовувати целюлозу у виробництві варених ковбас [11].

Доступ партноменклатури до дефіцитних товарів

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Демократизація та гласність призвели до того, що номенклатурні таємниці (наприклад, про наявність системи пільг та привілеїв для відповідальних працівників партійних та радянських органів влади) стали відомі широкому загалу. Значну роль у висвітленні тіньових номенклатурних практик відіграв М. Восленський, який, потрапивши у 1972 р. до ФРН, попросив політичного притулку та став "невозвращенцем". Він у 1970 р. почав поширювати свою самвидавівську книгу "Номенклатура", яка просто приголомшила читачів подробицями з життя партійної верхівки в СРСР. У 1980-ті рр. ця книга викликала суттєвий резонанс в СРСР на фоні прогресуючого дефіциту. Обурення фактом наявності пільг та привілеїв у суспільстві УРСР обумовлює утворення Комісії ХХVІІІ з’їзду Компартії України.

Здійснена нею перевірка довела, що в роки перебудови в УРСР існувала спецмережа магазинів, буфетів, складів, майстерень, діяльність яких була спрямована виключно на обслуговування привілейованої номенклатури, а отже, хвилювання суспільства з цього приводу не були безпідставними. Було встановлено, що працівники апарату ЦК забезпечувалися продуктами харчування через спеціалізований магазин підсобного господарства "Чайка", який знаходився біля приміщення ЦК і через їдальню ЦК.

У спецмагазині у продажу знаходилась продукція, яка вироблялася лише у підсобному господарстві "Чайка": свинина і яловичина, жир та сало, молочна продукція, овочі та фрукти. Вхід до магазину здійснювався за посвідченнями. Через відомчу систему громадського харчування без будь-якої націнки здійснювалася реалізація продовольчих товарів у широкому асортименті, у тому числі і товарів дефіцитної та делікатесної групи.

Секретарі ЦК отримували продукти харчування за роздрібними цінами у їдальні у повному асортименті, без обмежень. Також відповідальні працівники ЦК періодично обслуговувалися через буфети. Фонди на м’ясну і делікатесну продукцію виділялися у повному обсязі у відповідності з наданою заявкою, що значно перевищувала загальнореспубліканські норми. Так, фонди на ікру лосося та осетра на 1990 рік становили 1580 кг або по 2 кг у рік на кожного працівника ЦК, включаючи техпрацівників [12].

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Обкоми партії УРСР наслідували ЦК КПУ у питанні організації та користування послугами сфери спецобслуговування. Так, наприклад, у приміщенні Полтавського обкому партії і облвиконкому в одному з буфетів обслуговувалися лише відповідальні працівники. А їдальня, яка за рівнем цін прирівнювалася до третьої категорії (тобто до категорії з найнижчою націнкою, до якої відносили їдальні, філіали їдальнь та буфетів, що обслуговували робітників, службовців, студентів, учнів, які отримували послуги безкоштовно), за рівнем обслуговування (наявність офіціантів), сервірування столів, забезпечення сировиною і товарами, відповідала рівню ресторану.

Співставленні з однією з їдальнь заводу "Електромотор", що також відносилася до третьої категорії, дозволило встановити, що м’ясні фонди на їдальню обкому в 3,5 рази вищі, ніж у їдальні для робітників. В асортименті м’ясопродуктів за один з місяців 1990 року нараховувалося 30 найменувань продуктів підвищеного попиту, про які прості мешканці міста навіть не чули. Їдальня отримувала і делікатеси: ікру лосося і осетра, рибні балики, рибу копчену, в’ялену тощо. Були в асортименті дефіцитні консерви, різноманітні цукерки, вино-горілчані вироби. Усе це розмаїття товарів продавалося відповідальним працівникам обкому без націнки [13].

На цю тему: Пролетариат в позднем СССР: заводское пьянство, общаги и немного о евреях

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Партійна номенклатура навіть не відчула на собі усіх продовольчих труднощів, що спіткали радянську людину в роки перебудови. Про них високопосадовці дізнавалися лише зі скарг та заяв. Таким чином, у 1985 – 1991 роках між номенклатурою та рештою українського радянського суспільства виникла нездоланна соціальна прірва. Інформація про привілеї номенклатури, що в умовах гласності почала просочуватися у суспільство, значною мірою дискредитувала партію в очах громадськості. Роздратоване радянське суспільство з інертної маси, об’єкта політики почало перетворюватися на важливого й активного суб’єкта суспільно-політичного життя.

"Ковбасна революція" у м. Чернігові

Суспільне обурення у м.Чернігові стало найяскравішою ілюстрацією рівня невдоволення українського суспільства проблемою дефіциту та наявністю системи номенклатурних привілеїв. Ця подія була спровокована дорожньо-транспортною пригодою, у яку потрапили у переддень Різдва 1990 р. завідувач оргінструкторським відділом В. Заїка разом з водієм, обидва перебували у стані алкогольного сп’яніння. В результаті аварії на розі вулиць Рокосовського і Доценка від удару відкрився багажник службового автомобілю "Волга".

Виявивши у ньому дефіцитні продукти, обурений натовп перевернув й розбив машину, а потім потягнув її до приміщення обкому партії. Ситуація спровокувала стихійний мітинг, до якого відразу долучилися представники Народного Руху України. 7 січня на мітинг зібралося близько 4 тисяч чоловік, перед якими виступив перший секретар Чернігівського обкому Л. Палажченко, який повідомив, що В. Заїка звільнений з посади та вирішується питання про його перебування в лавах КПРС, а за фактом аварії порушено кримінальну справу.

Проте учасники мітингу почали вимагати більшого, зокрема негайної відставки бюро обкому партії, відміни статті 6 Конституції СРСР, ліквідації райкомів партії в обласному центрі, реєстрації неформальних об’єднань, відокремлення України від СРСР, відкриття міської незалежної газети, створення на підприємствах страйкових комітетів. 10 січня у Чернігові відбувся загальноміський мітинг на місцевому стадіоні, у якому взяло участь 15–16 тисяч чоловік. Водночас зібрався натовп біля приміщення обкому та житлового будинку, де проживав Л. Палажченко. Розлючені чернігівці вигукували: "Комуністи – це фашисти!", "Бий комуністів!", "Ми вам ще покажемо!" тощо.

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

Працівниками міліції було вилучено близько 200 кастетів, металевих прутів, пик та іншої холодної зброї [14]. 11 січня відбулося розширене засідання бюро обкому партії та нарада партійно-господарського активу в районах м. Чернігова, на яких була висловлена позиція, що перший секретар обкому партії Л. Палажченко та голова облвиконкому М. Гришко повинні піти у відставку. 12 січня на засіданні бюро обкому партії розглядалася пропозиція про колективну відставку бюро обкому партії, але навряд чи номенклатура була здатна на такий крок, краще було пожертвувати декількома головами, ніж добровільно відмовитися усім від влади.

Відповідно ця пропозиція була відхилена. 13 січня на пленумі Чернігівського обкому партії було прийнято рішення задовольнити прохання про звільнення, що містилося у заявах Л. Палажченка, М. Гришка, І. Музиченка (редактор обласної газети "Деснянська правда"), а 22 січня було задоволене й прохання про звільнення секретаря обкому партії В. Половця. Аналіз протоколу пленуму обкому показує, що найімовірніше такий фінал подій був найбільш вигідним для номенклатури області, оскільки позбавившись декількох своїх представників (хоча і впливових), вона зберегла своє становище.

Обласна номенклатура довгий час вагалася щодо оцінок події, що сталася 6 січня, і особливій критиці головний її учасник не був підданий. Більше того, через тиждень після події, на пленумі (13 січня) деякі члени обкому висловили своє нерозуміння причини, з якої стався такий "соціальний вибух" у місті. Так, наприклад, відповідальний секретар обласної письменницької організації С. Реп’ях зауважив: "… От і стосовно Палажченка. Його у ці дні, так би мовити, закидали камінням.

А за що? Невже усі секретарі обкому партії до Палажченка жили в землянках, укривалися ведмежою шкурою, ходили пішки на роботу чи на полювання за мамонтами? Люди жили в особняках, причому значно більших, ніж у Палажченка. Жили так, як їм хотілося. Жили не так скромно, як Палажченко ... Сьогодні висувається вимога змінити склад бюро обкому. А чому не говориться про тих людей, котрі у машини, яка потрапила в аварію, знімали запасне колесо, "розмели" ту ковбасу, викрутили радіоприймач. Це ж мародерство серед білого дня! …У ці дні багато хто вів себе грубо, по-хамськи. Дійшло до того, що приходили на квартири керівників і заглядали у холодильники, каструлі. Чого ж ми мовчимо?" [15].

На цю тему: Правда о советском хамстве

Негативний резонанс викликав і той факт, що в наступні після мітингів дні в торговельній мережі області (в першу чергу в Чернігові) з’явилася значна маса товарів, у тому числі імпортних. Так, наприклад, станом на 16 січня тільки взуття було продано на 900 тис. крб. [16]. У такий спосіб місцева влада прагнула відволікти увагу громадськості від політичних проблем, однак цим ще більше дискредитувала себе в її очах.

Таким чином, "пристрасті", що розгорнулися довкола ковбаси у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. дають підстави погодитися з тезою письменника І. Клеха про те, що у пізньорадянський період ковбаса перетворилася на "політичну величину" [17]. "На зрізі" цього харчового продукту чітко окреслюються політичні та соціальні вади радянської системи, яскраво виділяється весь спектр проблем доби перебудови, набуває рельєфності історія повсякденного життя радянських людей.

"Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.

 Особливої гостроти продовольче питання набуло наприкінці 80-х рр. ХХ ст. В цей час вибух невдоволення в українському суспільстві викликала інформація про привілеї партійно-радянської номенклатури та її доступ до дефіцитних категорій товарів. А так звана "ковбасна революція" в Чернігові стала безпрецедентною подією та призвела до зміни майже всього партійного керівництва у місті.

Нині радянська ковбаса досі залишається об’єктом ностальгування старшого покоління за "справді якісним продуктом за порівняно невисоку ціну" (попри те, що якість радянських ковбас з 70-х рр. ХХ ст. вже не була високою). Водночас колективна пам’ять дивовижним чином позбувається від спогадів про те, як саме діставався цей бажаний продукт, скільки часу та нервів слід було витратити, а також скільки принижень доводилося терпіти, годинами стоячи у довжелезних чергах. Коріння цієї ностальгії, вочевидь, варто шукати у людській психології, якій притаманна туга за часами своєї молодості.

Ця публікація є адаптованою версією статті: Кузьменко Ю.  "Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр.  // Література та культура Полісся, 2019. – № 97. Серія "Історичні науки". – № 12. – С.85–98.

На цю тему: Прислуга «слуг народу». Історія хатніх робітниць в радянській Україні

У публікації використано ілюстрації, надані Авторкою.

Автор: Юлія Кузьменко кандидатка історичних наук (2012), доцентка кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Авторка близько 100 наукових публікацій. Редакторка українсько-польського збірника «Проблеми європейської інтеграції та демократії в рецепції української та польської молоді». Засновниця та менеджерка культурно-освітнього проєкту «Public open air university». Сфера наукових інтересів – партійно-радянська номенклатура УРСР та СРСР пізньорадянського періоду; політичні еліти та лідерство, історія повсякденності радянського суспільства, історична та культурна антропологія.


[1] Згадки про ковбасу є у давньогрецьких ("Одісея" Гомера, п’єси Аристофана), давньоримських, давньовавілонських, давньокитайських джерелах. У середньовічній Європі ковбаса була дуже дорогим та елітним продуктом. На Русі слово "ковбаса"("кълб") теж було відоме, але спершу воно мало дещо інше значення, ніж сьогодні – так називали їжу, приготовану з крові домашньої худоби.

[2] Книга о вкусной и здоровой пище / под ред. О. П. Молчановой. Москва, 1952. С.170

[3] Великий кулинарный проект Анастаса Микояна

[4] Інтерв’ю Потапенка В.А., 1954 року народження (Сумська обл.), записане Ю. Кузьменко 5.11.2019. Зберігається в архіві авторки; Інтерв’ю Диннік Г.В., 1950 року народження (Хмельницька обл.), записане Ю. Кузьменко 15.10.2019. Зберігається в архіві авторки.

[5] Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України) Ф. 1. Оп. 25. Спр. 3426. Арк. 3

[6] Николаев В. Г. Советская очередь как среда обитания: социологический анализ. Москва: ИНИОН РАН, 2000. 188 с.

[7] Zemtzov I. Encyclopedia of Soviet Life. New Brunswick; London, 1991. P. 261.

[8] Богданов К. Повседневность и мифология: Исследования по семиотике фольклорной действительности. Санкт-Петербург: Искусство СПБ, 2001. 437 с.

[9] Иванова А. Магазины "Березка". Парадоксы потребления в позднем СССР, Москва: Новое литературное обозрение, 2017. 304 с.

[10] Онишкевич Р.  «Велика» країна без туалетного паперу. Антиностальгія за СРСР // Форпост. Громадський портал Львова. 26 червня 2017 р.

[11] ГОСТ 23670-79.  Колбасы вареные, сосиски и сардельки, хлебы мясные. Технические условия. М.: ИПК Издательство стандартов, 1981

[12] ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 1078. Арк. 219–220.

[13] ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 1077. Арк. 237.

[14] ЦДАГО України. Оп. 32. Ф. 1. Спр. 2725. Арк. 17–19.

[15] Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф. П-470. Оп. 13. Спр. 1984. Арк. 49.

[16] ЦДАГО України. Ф. П-470. Оп. 13. Спр. 1984. Арк. 177.

[17] Клех И. Книга с множеством окон и дверей. Москва: Аграф, 2002.464 с.

Юлія Кузьменко,  опубліковано у виданні Україна модерна


На цю тему:

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]