Уроки історії. Серпневе повстання 1924 року Грузії проти Радянської Росії і кривавий бенкет під Шорапані

Версия для печати

Війна Радянської Росії та Грузії в лютому-березні 1921 року завершилася поразкою грузинської демократичної республіки. Уряд Грузії був змушений піти в еміграцію. Попри це антирадянський заряд у Грузії ні на хвилину не слабшав.

Незабаром по всій Грузії пішли антирадянські національні повстання (у Сванетії та Пшав-Хевсуретії). Однак ці повстання були локального характеру і, виходячи з цього, шанси на успіх від початку були мізерними.

Ця обставина зумовила з боку патріотичних сил турботу про організацію єдиного грузинського (і кавказького) антирадянського національного повстання. Для досягнення цієї мети об'єдналися п'ять провідних політичних партій Грузії:

Соціал-демократична партія робітників Грузії (меншовики), Національно-демократична партія Грузії, Соціалістсько-федералістська партія Грузії, Партія соціалістів-революціонерів Грузії (есери) та група "Променисті" (незалежні соціал-демократи), що відкололася від соціал-демократичної партії Грузії.

Ці політичні партії в серпні 1922 року заклали основу інтерпартійної організації "Комітет незалежності Грузії", тому ж "Паритетному комітету". У Комітеті політичні партії були представлені по одному члену. Згідно з домовленістю головою Дамкому неодмінно мав бути соціал-демократ. Першим головою Комітету став Георгій (Гогіта) Пагава, якого пізніше змінив Ніколоз Карцивадзе, а його Костянтин (Коте) Андронікашвілі.

Комітет незалежності Грузії поділив усю Грузію на зони дії. Політичні партії, що входили до Комітету, перебували в координації як із Комітетом, так і одна з одною. Підготовлені до нелегальної роботи члени Соціал-демократичної робітничої партії Грузії розпочали "роботу" в шахті Чіатури для того, щоб домогтися певного впливу серед робітників. Такий метод виправдав себе.

З одним із робітників, насправді засланим Соціал-демократичною партією до лав робітників шахти за надзвичайним завданням Валіко Чубінідзе, встановили зв'язок жителі довколишніх сіл. До компетенції Чубінідзе входив військовий облік. Інформації про підготовку повстання йому передавали Георгій Церетелі та Георгій Гурулі.

17 серпня 1924 року з Тбілісі в Імереті прибув Ладо Гіоргобіані. Після повернення з ним повернувся і Георгій Церетелі. Георгій Церетелі приїхав у Чіатура 23 серпня 1924 року і повідомив місцевій організації про час повстання: 28 серпня 1924 року. Насправді ж повстання було призначено на 29 серпня 1924 року. За чиїми завданнями діяв Г. Церетелі, чи була його дія навмисною важко встановити. Одне ясно: початок повстання в Чіатура на день раніше значно визначив поразку повстання.

27 серпня 1924 року о 3 годині пополудні в Чіатурі на квартирі Нестора Церетелі було призначено міжпартійні збори військового керівництва. На зборах з'ясувалося, що для того, щоб зайняти Чіатуру, Соціал-демократи мобілізували 112 оснащених зброєю бійців (зокрема 4 офіцерів), мали один кулемет, Федералісти зібрали 12 бійців (зокрема 2 офіцерів), а Націонал-демократи 15 бійців (зокрема 2 офіцери). Командиром сил, мобілізованих на взяття Чіатури, був призначений полковник Свімон Церетелі. Паролем було слово "Сивий". Збори розійшлися о 7 годині вечора.

Радянська влада Грузії володіла інформацією про очікуване повстання. Тому 13 серпня 1924 року голова Надзвичайної комісії (НК) Грузії, Епіфан Кванталіані надіслав листа центральному комітету Комуністичної партії (Більшовиків) Грузії з грифом вкрай терміново, цілком таємно. У ньому він вимагав, щоб центральний комітет за допомогою місцевих органів Надзвичайної комісії Грузії здійснив терміновий облік тих колишніх чекістів, які пропрацювали в ЧК Грузії щонайменше один рік.

А 17 серпня Кванталіані прямою телефонною лінією зашифрованим текстом передав місцевим органам влади інформацію, що, за достовірними відомостями, антирадянські політичні партії задумували влаштувати збройний виступ у ніч на 28-29 або 29-30 серпня 1924 року, і просив негайно вжити всіляких заходів з метою припинення спроби повстання, діяти спільно з керівними органами комуністичної партії, зберігати спокій. Місцеві органи влади (керівники повітів) мали тричі на день постачати Тбілісі інформацію зашифрованим текстом.

Повсталі під керівництвом Георгія Церетелі вторглися в Чіатуру о 4 годині ранку 28 серпня 1924 року. Спочатку вони попрямували туди, де розташовувався спеціальний робітничий загін (ЧОНІ) і зберігалися кілька гвинтівок (карабінів) із набоями, бомби й один кулемет (який виявився непридатним). Будівлю повсталі зайняли легко. Потім вони взяли в руки будівлю профспілки разом зі співробітниками. О 10-й годині ранку повстанці з криком "Ура" увірвалися на залізничну станцію Чіатура і заарештували всіх комуністів, які там перебували.

Після того, як зайняли мости на річці Квіріла повстанці перейшли на лівий берег річки і повністю заволоділи цією частиною міста, тобто в їхніх руках опинилися міліція, виконком і партійний комітет. Це сталося 28 серпня 1924 року, о 2 годині дня. У Чіатурі було створено тимчасовий уряд, який очолив Георгій Церетелі. Він призначив комендантами міста Костянтина (Коція) Чачанідзе та Еко (Емельяна) Церетелі, начальником міліції Г. Чачанідзе, комісаром пошти-телеграфу Барнабу Чубінідзе.

У бою в Чіатура загинуло всього 4 людини, з них двоє повсталих і два комуністи. У Чіатура на боці повсталих сміливо воювали дві жінки, Ніна Церетелі та Юлія Гаприндашвілі. До того, як остаточно зайняти місто, влада радянської Грузії телефоном зв'язалася із заступником голови виконавчого комітету Чіатури. У результаті отриманої інформації в Тбілісі розібралися в обстановці, що склалася. У Чіатуру було направлено загін курсантів і аероплан для розвідки. Через похмурість аероплан зміг перелетіти через перевал тільки вранці 29 серпня.

До 3 години ночі 29 серпня 1924 року загін курсантів наблизився до Чіатури на 5 верст. До цього часу біля підступів Чіатури зосередилися загони комунарів із Кутаїсі та Зестафоні, загалом 50-60 осіб. О 8 годині ранку 29 серпня над містом Чіатура з'явився аероплан. Повсталі думали, що він англійський і переконували населення, що в аероплані сидить Ной Жорданія, який прилетів на ньому в Тбілісі.

Аероплан став опускатися нижче і відкрив вогонь із кулемета по заколотниках. Крім того, з Тбілісі в Чіатура були відправлені озброєні загони Маркарова і Жоржика Кавтарадзе. Вони не раз вступали в бій із повсталими біля підступів Чіатура. У цих боях повстанці зазнали поразки, їхня частина потрапила в полон до противника. Після цього точилися запеклі бої в місті. Повстанці й тут зазнали поразки. До 8-ї години вечора 29 серпня 1924 року заколотників із Чіатури повністю витіснили.

Після поразки повстання в Чіатурі радянська влада взялася за арешти повстанців. Учасників повстання і співчуваючих їм, а також підозрюваних створені радянською владою т. зв. "Трійки" розстрілювали без жодного слідства і суду. Заарештували тих, хто проживав в ущелині Квіріли Церетелі, і посадили в спеціальний ешелон із заарештованими, яких доставили із Сачхере.

Ешелон потім зупинили в Чіатура, де члени спеціального загону робітників (ЧОНІ) привели заарештованих у Чіатура і прилеглій території людей. Пізніше ешелон перевели в Шорапані, де також чекали заарештовані. Арештантів розподілили в шість вагонів. Їм говорили, що їх переведуть у Кутаїсі, допитають у зв'язку з повстанням, невинних відпустять по домівках, а справи винних передадуть суду. Щоб замкнені у вагонах люди не запідозрили чого-небудь, роздали по "буханці" хліба.

Поїзд, що вийшов із Шорапанської станції, зупинився поблизу залізничного мосту села Аргветі. Тут заздалегідь були викопані ями. Місцевість охороняли частини російської Червоної армії, до якої входили і грузинські солдати. Щойно грузинські солдати дізналися, яка чекала доля замкнених у вагонах людей, вони вийшли зі строю і відмовилися виконувати наказ. За це їх заарештували і пізніше переслали в Тбілісі. О 3 годині ранку 30 серпня 1924 року з першого вагона вивели в'язнів, вишикували вздовж ям і з японського кулемета розстріляли всіх без винятку.

Вагон, у якому більшовики розстрілювали підозрюваних у повстанні 1924 року (реставровано. Експозиція музею окупації)

Під час розстрілу їхні крики: "Що ви від нас хочете, у чому ми завинили!" і кулеметна черга "поставили в курс справи" інших людей у вагонах. Вони відмовилися виходити з вагонів. Підніматися у вагони було небезпечно. Тим часом, світало. А "справу" слід було завершити до зорі. У такій "критичній" ситуації голова ЧК Кутаїсі, Іларіон Талахадзе, проявив "винахідливість" і запропонував розстріляти всіх арештантів прямо у вагонах. Привести у виконання цю ініціативу взялися голова виконкому Шорапанського повіту Доментій Мшвенієрадзе і голова повітового комітету комсомолу Дзідзігурі. Усіх в'язнів у п'яти вагонах, що стояли на шляхах залізниці, розстріляли з кулемета прямо у вагонах.

Після розстрілу чекісти відчинили двері вагонів і тих, хто ще був живий або подавав ознаки життя, Талахадзе і Мшвенієрадзе розстріляли з маузерів. Пішли чутки, що Симон Сакварелідзе і Георгій (Гогіа) Мамулаішвілі знімали золоті зуби з розстріляних. Після цього вбитих звалили в ями. Ям, незважаючи на те, що були великі, не вистачило і чекісти, щоб повністю прикрити трупи, були змушені присипати великою кількістю землі.

Проти епідемії бійню обсипали вапном, і навколо поставили охорону, щоб рідні не забрали трупи. Цим завершилася "операція" і заодно й розвиднілося. Після закінчення розстрілу Іларіон Талахадзе та Доментій Мшвенієрадзе, в яких чоботи були в крові та місиві мізків, увійшли там само до річки Квіріла і "привели себе до ладу". Потім Мшвенієрадзе звернувся до бійців ЧОНІ:

"Молодці хлопці! Приходьте туди-то, там на вас чекає накритий стіл, щоб гідно відзначити проведену операцію". Керівництво карального загону тут же вирушило відзначати. Цікаво, що чекісти забрали з собою ті хліби, які залишилися в арештантів першого вагона.

Серед розстріляних у вагонах були Ніна Церетелі та Юлія Гапріндашвілі, які героїчно воювали в Чіатура на боці повстанців. Перед розстрілом голова ЧК Оні Софромадзе вжив енергійних заходів для їхнього порятунку. Цих двох жінок, напівживих винесли з вагона. Протягом двох днів вони не приходили до тями, незважаючи на те, що їх оточували лікарі.

До 96 розстріляних у вагонах людей пізніше додалися й інші, і загалом кількість розстріляних у Шорапанському повіті сягнула 171 людини. Масово розстрілювали повстанців і в інших селах та містах Грузії. Точна кількість розстріляних людей у ті нещасливі дні серпня-вересня 1924 року не відома донині. На жовтневому пленумі ЦК всесоюзної комуністичної (Б) партії 1924 року Серго Орджонікідзе заявив: "Ми вдалися до масових розстрілів. Можливо, ми трохи перебрали, проте тепер уже нічого з цим не поробиш".

Керівництво країни всю провину за подію звалило на партійну верхівку Грузії. Сталін наприкінці жовтня 24 року заявляв:

"У газетах у нас пишуть про бутафорські виступи в Грузії, це правильно, бо, загалом, повстання в Грузії було штучне, не народне. Однак у деяких місцях меншовикам удалося завдяки поганому зв'язку Компартії з масою залучити частину селянської маси до повстання, і ось тут-то і проґавили люди, прогледіли, не помітили, що серед селян є бродіння, що селяни до чогось готуються, що в них невдоволення, що воно накопичувалося день у день, - а партія нічого не знала про це".

У підсумку знову почалися чистки, але цього разу серед грузинських комуністів і чекістів, які, ну, за версією центру, перегнули палицю;

Пізніше, вже 25 року, в авіакатастрофі над Тифлісом загинув начальник ГПУ всього Закавказзя Соломон Могилевський. За однією з версій, пілот, грузин за національністю, свідомо розбив літак, помстившись таким чином чекістському керівнику за загиблих земляків. Крім Могилевського, загинули й інші два пасажири: один із найбезжалісніших командирів Громадянської війни Георгій Атарбеков і голова Раднаркому Вірменії Олександр М'ясников.

—

Джерело: "Кавказ Online"

Читайте також: 

• Грузинський поворот від воріт Європи
• Проросійські дії влади поставили Грузію на поріг революції
• Президентка Грузії назвала причини відмови правлячої партії від від зближення із Заходом
• В Грузії правляча партія рекламує себе плакатами зруйнованих Росією українських міст
• Грузія програла черговий раунд протистояння Росії. Урок повоєнній Україні
• «Грузинская мечта» может стать трагедией Грузии
• Чому народ в Грузії підтримує Україну, а влада - ні
• РФ розігрує «абхазький сценарій» для окупованих територій Сходу України?
• Донбасс и Абхазия: параллели и отличия
• Суд в Гааге начал расследование военных преступлений в Грузии в 2008 году
• Як Тбілісі знищує стратегічне партнерство з Києвом
• Уроки для України: чому Грузія здається Путіну і які неочевидні зараз проблеми постануть перед нами після війни