Як заборонити або припинення діяльность УПЦ (МП/РПЦ) в Україні

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Як заборонити або припинення діяльность УПЦ (МП/РПЦ) в Україні

Є всі підстави констатувати, що діяльність будь-яких релігійних організацій та їх членів має відбуватись лише в межах чинного законодавства України, а наслідком його порушення повинні бути відповідні каральні санкції з боку державних інституцій щодо тих осіб та органів, які умисно чи не умисно припустились таких порушень.

Організаційно-правова структура релігійних організацій (у тому числі й об’єднання таких організацій) православних християн, як й інших релігійних конфесій, тобто «земної церкви», що функціонують на теренах держави Україна, відповідно до ст.ст. 34-37 Конституції України (які регулюють «свободу думки і слова, світогляду і віросповідання та право на свободу об’єднань громадян») зобов’язана забезпечувати всю свою діяльність у відповідності з Конституцією та законами України з метою підтримання належного правового порядку в державі (див. ст.ст. 1-3, 5, 8, 11, 15, 17,19 Конституції України).

Читайте також: Євстратій Зоря: Якщо питання УПЦ МП не вирішити, після війни можна зіткнутися з проблемами

Це зобов’язання релігійного об’єднання та її управлінських структур безпосередньо викладено у статті 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», в якій підкреслено, що саме законодавством України регулюються «усі правові відносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій». У статті 3 цього ж Закону зазначено, що: «Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.» У ч.1 статті 5 цього ж закону підкреслено, що : «В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України… Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій… бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.»

Таким чином є всі підстави констатувати, що діяльність будь-яких релігійних організацій та їх членів має відбуватись лише в межах чинного законодавства України, а наслідком його порушення повинні бути відповідні каральні санкції з боку державних інституцій щодо тих осіб та органів, які умисно чи не умисно припустились таких порушень.

1. Протягом практично всіх минулих 30 років державної незалежності України і дотепер православні християни країни та їх релігійні організації/об’єднання в силу всім відомих мотивів, причин і підстав є розділеними організаційно-правовими структурами (юрисдикціями) своїх земних церков, що де-факто утворюють «риштування земної церкви (за влучним висловом богослова і професора теології, архімандрита о. Кирила Говоруна)»: спочатку (1991-2019 роки) — поміж УПЦ (МП/РПЦ) і УПЦ КП; тепер (2019-дотепер) — поміж УПЦ (МП/РПЦ) і ПЦУ, яка була утворена на Об’єднавчому Соборі в грудні 2018 року та отримала ТОМОС Вселенського Патріархату як Помісна автокефальна православна церква України. Таке розділення протягом всіх цих років призводило і призводить до створення морально-психологічної напруги/протистоянь та канонічних непорозумінь в житті не лише православних християн, але всього суспільства України, негативно позначаючись й на правовому режимі функціонуванні держави — в цілому.

2. Війна держави Російська Федерація (РФ) проти України, яка розпочалась у 2014 році як «гібридна», з 24 лютого 2022 року перейшла у відкрите військове протиборство двох держав на Європейському континенті, перетворившись де-факто у Третю Світову війну — за кількістю країн, які знаходяться в орбіті боїв, і людських трагедій землі України, і тих ризиків для глобального світу, які вона уже принесла і продовжує приносити. Ця війна загострила негативні почуття і відчуття православних християн і всього народу України відносно антидержавної політики і діяльності переважної частини церковних єрархів і кліриків УПЦ (МП/РПЦ), які знаходять підтримку (відкриту або мовчазну) і серед значної частини вірян цього релігійного об’єднання, а також певної частини політичного істеблішменту України.

Читайте також: Мер, який заборонив УПЦ МП: «Піп їздив Конотопом і казав, що вже, недовго вам залишилось, патріоти нещасні»

Про таку напружену морально-психологічну ситуацію в діяльності цієї церкви свідчать багаточисельні факти у релігійній поведінці (проповідях, требах, благословеннях тощо) як ієрархів, кліриків і парафіян, так й управлінських структур цієї земної церкви. Так, зокрема, 12 травня 2022 року під час «гарячої фази» війни РФ проти України Синод УПЦ (МП/РПЦ) ухвалив рішення і опублікував Заяву, в якій звертається «до Президента України Володимира Олександровича Зеленського як до гаранта додержання Конституції України з проханням втрутитись в цю непросту ситуацію, зупинити релігійну ворожнечу в українському суспільстві та вжити необхідних заходів проти беззаконних дій щодо Української Православної Церкви.»

У цій Заяві, в частині визначення причин розділення православних християн та фактичної агресії сусідньої держави (РФ) проти України з усіма її негативними наслідками для народу і світової спільноти, абсолютно безпідставно сумнівно стверджує таке: «З сумом констатуємо, що усі ці факти є наслідком помилкової релігійної політики часів президентства П.О. Порошенка та руйнівної ідеології так званої Православної Церкви України. Переконані, що саме така діяльність попередньої влади та «ПЦУ» і стала одним з приводів військового вторгнення в Україну. Вважаємо, що злочинні дії, направлені проти Української Православної Церкви, мають ознаки підривної та диверсійної діяльності і є також наслідком бездіяльності Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, що покликана регулювати міжрелігійні відносини в Україні. Вважаємо неприпустимими намагання заборонити діяльність Української Православної Церкви. Будь-які рішення про заборону нашої Церкви та обмеження прав її віруючих є злочинними і порушують Конституцію України. Такі дії можна кваліфікувати не інакше як акт національного самогубства, адже вони спрямовані проти мільйонів громадян України, які належать до Української Православної Церкви і сьогодні на різних рівнях — на фронті та в тилу — боронять нашу Батьківщину.»

У продовження цієї «констатації» автори Заяви завершують її ще одним, на мій погляд, цинічним висловом: «У цей непростий час, коли наша Батьківщина і наша Церква потерпає від війни, а наші мужні воїни стоять на захисті державності України, усі ми маємо об’єднатися задля перемоги.» Як наслідок такої «констатації» переді мною, як громадянином України, християнином і правником за фахом постає обґрунтоване запитання до авторів цього документу: Хто, з Ким, в який спосіб і на яких засадах повинен об’єднатись, жертва з агресором чи - навпаки...?

3. Наведені приклади, дозволяють мені спробувати максимально об’єктивно і достовірно проаналізувати позиції УПЦ (МП/РПЦ) та її церковної метрополії РПЦ в особі її предстоятеля та керівних органів — протягом останніх, принаймні понад 8 років — у контексті існуючого в Україні правового/законодавчого регулювання діяльності УПЦ, у тому числі й в час оголошеного в Україні воєнного стану і тих процесів, що відбуваються в нашому суспільстві і державі як в середині самої УПЦ (МП/РПЦ), так і за її межами.

4. Системний аналіз Конституції та профільного законодавства України, а також Статуту «Про управління Української православної церкви», зареєстрованого в органах держави, дозволяє мені дійти таких узагальнень і висновків:

4.1. Статут УПЦ у Розділі 1 «Загальні положення», який на загал фіксує відносно високий рівень самостійності/автономії цього релігійного об’єднання, визначає, що:

«1. Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої.

2. Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України. — далі УВАГА (!):

5. Українська Православна Церква об'єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви.(!)»

4.2. У наступному Розділі Статуту, що регулює діяльність «Собору УПЦ» читаємо такі положення:

«До обов'язків Собору входить:

б) збереження канонічної єдності Української Православної Церкви, а також її канонічної єдності з Руською Православною Церквою (!) та з усіма Помісними Православними Церквами;

в) нагляд за втіленням у життя рішень Помісних Соборів Руської Православної Церкви, Соборів Української Православної Церкви та ухвалених ними статутів (!);»

4.3. В розділі Статуту, присвяченому повноваженням «Предстоятеля УПЦ», читаємо такі пункти:

«2. Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі.(!)

4. Ім'я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях Української Православної Церкви після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі.(!)

7. Як Предстоятель Української Православної Церкви, Митрополит Київський і всієї України є постійним членом Священного Синоду Руської Православної Церкви.(!)

15. Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля Української Православної Церкви Місцеблюститель і Священний Синод Української Православної Церкви скликають Собор єпископів Української Православної Церкви для обрання її Предстоятеля - Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святішому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти.(!)»

Таким чином, є всі підстави зробити правовий висновок про те, що Статут УПЦ безсумнівно закріплює не лише канонічну єдність з РПЦ, а й - адміністративно-управлінську залежність і підлеглість управління УПЦ перед РПЦ та її організаційно-правовими (управлінськими) структурами.

Читайте также: «Сучасна Росія — це ґвалтівник-вбивця з великим золотим хрестом на грудях»

Статут УПЦ безсумнівно закріплює не лише канонічну єдність з РПЦ, а й - адміністративно-управлінську залежність і підлеглість управління УПЦ перед РПЦ та її організаційно-правовими (управлінськими) структурами.

5. Конституція України не містить визначення «релігійної організації та їх об’єднань» і відповідно до положень статей 36 і 37 Основного Закону створення та функціонування таких організацій однозначно можна тлумачити як «право на свободу об’єднань у політичні і громадські організації (!) для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших (!) інтересів, за винятком обмежень (!), встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.»

5.1.1. В Україні відповідно до положень ст.ст. 7-9 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» можуть функціонувати такі релігійні організації : релігійні громади, управління і центри… об’єднання, що складаються з вище зазначених релігійних організацій. Синод УПЦ (МП/РПЦ) якраз і функціонує як орган управління релігійним об’єднанням.

5.1.2. У статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначено: «Релігійна організація (об’єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов’язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об’єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

 

Читайте також: Путін захищає «рускій мір» в Україні руйнуванням церков. Чи приведе це до зникнення московського патріархату

Входження релігійної організації (об’єднання) до релігійної організації (об’єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак:

1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України;

2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об’єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об’єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов’язуючими для релігійної організації (об’єднання), що діє на території України;

3) статутом (положенням) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов’язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об’єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об’єднання) з правом вирішального голосу.

Крім того, ч. 4 статті 14 цього ж Закону встановлено, що:

«У разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії… неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону (див. вище В.С.), релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У разі якщо релігійна організація не усунула виявлені недоліки протягом встановлених строків, всі документи, які надійшли до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії..., крім заяви про реєстрацію статуту (положення) релігійної організації (змін до них), повертаються їй супровідним листом із роз’ясненням причин такого повернення.»

5.1.3. Додатково слід зауважити, що в Статуті УПЦ відсутнє будь-яке положення, яке зобов’язує цю релігійну організацію неухильно дотримуватись та виконувати Конституцію і закони України, що, як на мене, виглядає достатньо дивно і не переконливо. Відокремлення держави від церкви у сфері канонічної релігійної діяльності ніяким чином не позбавляє УПЦ обов’язку діяти у відповідності з приписами Основного Закону держави.

В якості висновку щодо аналізу цих положень чинного Закону України і Статуту УПЦ є всі підстави стверджувати, що в Україні вони не виконуються з незрозумілих причин, не зважаючи на те, що за Конституцією України в нас діє принцип «верховенства права» і всі закони держави підлягають безумовному виконанню з правом оскарження відповідними особами дій і наслідків їх виконання/не виконання – в судовому порядку.

6. РФ знаходиться у стані війни з Україною, не зважаючи на те, що держава-агресор не оголосила такий стан, а віроломно увела свої збройні сили на територію України 24 лютого 2022 року і проводить повномасштабні бойові дії з використанням всіх засобів ведення війни та окупації частини нашої міжнародно-визнаної території держави Україна.

6.1.Розгорнута цієї державою повномасштабна воєнна агресія проти України змусила нашу державу 24 лютого 2022 року оголосити на всій території України «Воєнний стан» відповідно до положень п. 9 статті 85 і п.п. 19-21 статті 106 Конституції України та відповідно до п.1 статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». «Воєнний стан» є особливим правовим режимом, «…що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень

Стаття 8 цього ж Закону передбачає, серед інших, є такі заходи правового режиму воєнного стану, як: «9) порушувати у порядку, визначеному Конституцією та законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об’єднань (!), якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення

6.2. В п. 3 Указу президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зазначено: «У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".»

З одного боку - зазначені в указі президента статті 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України прямо і безпосередньо не торкаються обмеження релігійних прав і свобод людини і громадянина та їх об’єднань. Також, відповідно до положень статті 64 Конституції, у перелік статей, щодо яких НЕ застосовуються обмежувальні заходи у період воєнного стану, не включені й статті 36, 37 Основного Закону, якими визначено право громадян на об’єднання за різними інтересами.

З іншого боку – відповідно до положень статті 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану», на мою думку, в умовах воєнного стану держава має конституційні повноваження обмежити (та/або заборонити) діяльність релігійних організацій та їх об’єднань, які своєю діяльністю завдають або можуть завдати шкоду інтересам суспільства і держави, тим більше - в час війни.

Читайте також: Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України

6.3. Діяльність релігійної організації відповідно до положень статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» може бути припинено шляхом її реорганізації або ліквідації. За рішенням суду діяльність релігійної організації припиняється лише на наявності однієї з перелічених в законі підстав. Зокрема, такою підставою є порушення права на свободу совісті в частині: «Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання... Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії

Висновок щодо аналізу відповідних положень Конституції і законів України в частині діяльності УПЦ (МП/РПЦ) полягає в тому, що їх зміст і дух беззаперечно свідчить про те, що держава Україна, знаходячись у воєнному стані, на моє переконання, має право здійснювати ВСІ повноваження, необхідні для припинення на час війни діяльності Синоду УПЦ як органу управління релігійного об’єднання громадян України та/або заборони в Україні діяльності РПЦ, що цілком узгоджується зі Статутом і міжнародно-правовими Актами ООН, засновником і повноправним членом якої є Україна.

Проблема ухвалення та реалізації такого державного рішення полягає у належному і своєчасному застосуванні існуючих законних процедур встановлення, фіксації і доказування порушень законодавства України, що були здійснені з боку УПЦ (МП/РПЦ) і самої РПЦ, включно з органами управління та посадовими особами цих релігійних організацій. Збір доказової інформації з цих питань потребує політичної волі і професіоналізму виконавців.

Не забороняючи діяльність УПЦ та її релігійних громад в Україні, можна запропонувати ДВА варіанти розв’язання проблеми антидержавницької діяльності РПЦ і Синоду УПЦ в Україні:

  1. Підготувати та ухвалити санкційне рішення РНБО з цих питань або внести таке рішення в якості законодавчої ініціативи президента держави до Верховної ради України.
  2. Звернутись з позовом до Верховного Суду про припинення/призупинення діяльності релігійних організацій, які керуються Статутом про управління УПЦ в частині підпорядкування РПЦ, на час війни до внесення відповідних змін до Статуту УПЦ та/або про заборону діяльності РПЦ в Україні (як варіант – до підписання Міжнародного Акту/Договору про завершення війни РФ з Україною).

Можливі й інші варіанти розв’язання цієї нагальної проблеми на підставі цього правового висновку і додатково зібраних доказових матеріалів.

ПРИМІТКА: Цей правовий висновок укладений автором з власної ініціативи, одноосібно і ніяким чином не пов’язаний з офіційною/легітимною діяльністю будь-якої громадської організації чи державної установи як на території України, так і за її кордонами.

Володимир Сущенко, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, науковий консультант з правових питань Центру Разумкова, опубліковано у виданні РІСУ - Релігійно-інформаційна служба України

Додаткові джерела:

  1. http://orthodox.org.ua/article/statut-pro-upravl%D1%96nnya-ukra%D1%97nsko%D1%97-pravoslavno%D1%97-tserkvi-1
  2. https://risu.ua/statutni-dokumenti-upc-i-pcu-porivnyalnij-analiz--insha-tochka-zoru_n113014
  3. Конституція і закони України, указ Президента України.

В тему:  


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]