80 років тому розпочалася битва за Україну

Версия для печати

 У 2024 році матимемо купу дат. Раніше це іменувалося як «визволення від німецько-фашистських загарбників». Власне, раніше, уже за часів незалежності України, доволі пишно відзначали дати такого так званого «визволення» окремих населених пунктів.

Та й «визволення» України загалом, зазначає Радіо Свобода. Звісно, на цьому робився й політичний піар – особливо для проросійських сил. І часто відбувалося це в контексті «побєдобєсія», що нав’язувала українцям російська пропаганда.

Сподіваюся цього «побєдобєсія» наступного року не буде. Широкомасштабне вторгнення росіян змушує українців переглянути своє ставлення до недавніх історичних подій, зокрема до подій Другої світової війни (донедавна в нас її іменували під впливом радянської та російської пропаганди так званою «Великою вітчизняною війною»). Одним із проявів цього перегляду став недавній демонтаж пам’ятника Миколі Ватутіну в Києві, неподалік приміщення Верховної Ради. Адже цей радянський полководець відіграв важливу роль у так званому «визволенні» України.

Під час демонтажу пам'ятника радянському генералу Миколі Ватутіну в Маріїнському парку в Києві, 9 лютого 2023 року

Безперечно, німецький окупаційний режим під час Другої світової війни став великою трагедією як для українців, так і для представників різних національностей, які проживали на українських теренах. Тому існував опір, у тому числі збройний, цьому режиму. Люди чекали, щоб німецькі окупанти чимшвидше забралися геть. Однак і прихід радянських «визволителів» не обіцяв багато добра. Відбувалися масові репресії проти населення. Молодих чоловіків масово мобілізовували до війська і ненавчених кидали на фронт, де значна частина з них загинула.

Читайте також: Сестри Степана Бандери провели у сибірському засланні майже 50 років

Як радянське керівництво готувалося до битви за Україну

Уже наприкінці 1943 року радянські керівники почали здійснювати підготовку до захоплення українських земель. Адже після битви на Курській дузі 3 липня–23 серпня 1943 року відбувся остаточний перелом у протистоянні німецьких та радянських військ. Останні остаточно перехопили стратегічну ініціативу й вели наступ. Натомість німецький Верхмат змушений був відступати. У ході цієї битви радянськими військами 23 серпня 1943 року був зайнятий Харків – колишня столиця радянської України. Взяття цього міста мало не лише стратегічне, а й символічно-пропагандистське значення. Почалося «визволення» усієї України.

Для цього Йосиф Сталін та радянське керівництво здійснили низку заходів – і не лише воєнного, а й ідеологічного характеру. Буквально за кілька днів після «визволення» Харкова, 4 вересня 1943 року, Сталін зустрівся з ієрархами Російської православної церкви (РПЦ), а вже 8 серпня «більшовицькими темпами» відбувся собор цієї релігійної структури, на якому обрали Московського патріарха. Фактично, відновила свою діяльність РПЦ, яка до того часу перебувала в дезорганізованому стані.

Сталін пішов на це, бо на теренах України в часи німецької окупації помітно пожвавилося релігійне життя й було відкрито чимало православних храмів. Тут діяли такі православні церкви, як Автономна православна церква, Українська автокефальна православна церква й Румунська православна церква.

Та й взагалі православна релігійність на українських землях була помітно вищою, ніж на землях російських чи білоруських. Тому Сталін, відновлюючи РПЦ, сподівався з допомогою російського православ’я зорієнтувати православних України в «правильному» прорадянському напрямку.

Російське православне духовенство з німецькими військовими та чиновниками окупаційної влади в Псково-Печерському монастирі. Серпень 1943 року

Звісно, ідеологічні заходи, зорієнтовані на експансію радянських військ на українські терени, не обмежувалися вирішенням «православного питання». Сталін та радянське керівництво вирішили зіграти на українських національних почуттях. 10 жовтня 1943 року указом президії Верховної ради СРСР був встановлений орден Богдана Хмельницького І, ІІ й ІІІ ступенів. Це була дуже «демократична» нагорода. Єдиний радянський орден, яким нагороджувалися не лише полководці, а й рядові військовики, навіть партизани.

Читайте також: Історія порятунку Михайла Куцяби який єдиний з усієї родини уникнув заслання в Сибір. «Ми йдемо на смерть. А ти маєш жити й розказати правду своїм онукам»

Цікаво, що орден Богдана Хмельницького також єдиний (!) орден СРСР, на якому напис було зроблено не російською, а українською мовою. Отже, мова мала значення – принаймні для тодішньої радянської влади.

Радянський Орден Богдана Хмельницького I, II, III, ступенів. Заснований 10 жовтня 1943 року. Прізвище гетьмана України подане українською мовою

Але це ще було не все. Із 20 жовтня 1943 року Воронезький, Степовий, Південно-Західний та Південний фронти були перейменовані відповідно в 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські фронти. Відповідно, в поті чола працювали бійці «невидимого фронту» – різні пропагандисти, українські радянські письменники, митці тощо, апелюючи до патріотичних почуттів українців і утверджуючи ідею так званого радянського «визволення».

Що пропонувала УПА?

Чи існувала альтернатива радянському «визволенню» України? Багатьом видається, що ні. Адже радянські війська, попри жахливі поразки 1941 року, все ж навчилися воювати – не стільки, правда, вмінням, скільки числом. Велетенські людські ресурси це дозволяли. Радянський Союз отримував чималу допомогу від США по ленд-лізу. На його боці були західні демократії, які володіли великими ресурсами й воєнним потенціалом.

Та все ж альтернатива існувала. Це – Українська повстанська армія (УПА). Інша річ, що ця альтернатива була малореальною. Бо УПА й близько не мала таких ресурсів, як радянські війська. Не могла вона й розраховувати на військову допомогу Заходу (хоча певні сподівання з приводу цього існували).

Бійці сотні УПА «Леви» при охороні Збору УГВР в липні 1944 року в селі Сприня Львівської області

Влітку, коли радянські війська вели кровопролитні бої на Курській дузі, УПА організувала повстання на Волині. Окремі території були звільненні від німців і тут контроль установила ця «армія без держави».

Керівництво Організації українських націоналістів (ОУН) бандерівського крила та УПА вирішили зробити ставку на те, що Радянський Союз – це тюрма поневолених народів. І коли ці народи повстануть проти радянської влади, тоді розвалиться СРСР і Україна отримає шанс стати незалежною. Відбудеться її справжнє визволення.

Читайте також: Генерал Володимир Сікевич звільнив Донбас від росіян за три тижні

Гравюра художника, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича: «СССР – тюрма народів», 1948 рік

І коли з санкції Сталіна відновлювали РПЦ, встановлювали орден Богдана Хмельницького й перейменовувалися фронти на українські, українські націоналісти провели Першу конференцію поневолених народів Сходу Європи та Азії.

Відбулася конференція 21–22 листопада 1943 року на теренах південної Волині в селі Ляшівка (Ілляшівка). Зараз це Рівненський район Рівненської області. Правда, донедавна переважала думка, що ця конференція відбулася в селі Бедераж того ж району. Однак дослідження показують, що це, радше, сталося в Ляшівці. Зрештою, відстань між цими селами становить лише кілька кілометрів.

Було 39 учасників конференції. З них – 5 українців, 6 грузинів, 6 азербайджанців, 5 узбеків, 4 вірмен, 4 татар, 2 білоруси, 2 осетини, а також по одній особі – казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир. Головував на конференції Ростислав Волошин. Був присутній командувач УПА Роман Шухевич.

На конференції поневолених народів. Зліва направо: генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Логуш, 21–23 листопада 1943 року. Фото з архівів СБУ

Конференція засвідчила, що в лавах УПА проти нацистського та радянського імперіалізму боролися представники різних народів Європи й Азії. І було сподівання, що ці народи, повставши, знищать радянську імперію.

До речі, у лавах УПА на Волині було й чимало росіян чи русифікованих українців, зокрема з Кубані, були також євреї, навіть зустрічалися німці й поляки.

Читайте також: Наше минуле багатьом видається шерегом катастроф, пошуків себе й боротьби проти імперій. Де українцям шукати власних традицій?

Національний узбецький підрозділ при УПА-Північ, 1943 рік. Фото з архіву СБУ

Показово, що наприкінці 1943 року (в серпні–грудні) за завдання крайового проводу ОУН на північно-західних українських землях Лейба-Іцик Домбровський, який був євреєм, підготував низку листівок-звернень до народів СРСР – башкирів, дагестанців, казахів, калмиків, таджиків, татар, туркменів, удмуртів, узбеків.

Лейба-Іцик Добровський («Валерій»), єврей, співробітник політичного відділу Штабу УПА на Волині. Автор відомих звернень УПА до інших народів, зокрема – Азії і Кавказу. Був заарештований та засуджений на 10 років. Подальша доля невідома

Звернення командування УПА до народів Середньої Азії, червень 1943 року

Звернення Української повстанської армії до узбеків, 1943 рік

Так, ідея розвалу радянської імперії, яку пропагували в 1943 році українські націоналісти, в той час не спрацювала. Однак вона спрацювала в 1991 році.

І хочеться, щоб вона спрацювала зараз, коли Україна веде боротьбу з оновленою імперською Росією, яка залишається тюрмою народів.

Банер у центрі столиці України із зображенням мапи Росії у вогні та написом англійською: «Імперія зла має впасти». Київ, 31 жовтня 2023 року

—

Петро Кралюк – професор, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»; опубліковано у виданні Радіо Свобода

В тему: 

•  Яблука Симиренка. Як чекісти вбивали українських вчених-садівників та намагалась знищити навіть пам’ять про них
• У пам’ять про першу в історії України жінку-офіцера Олену Степанів: «Шляхотна постать і хрустальний характер»
•  Яблука Симиренка. Як чекісти вбивали українських вчених-садівників та намагалась знищити навіть пам’ять про них
• Генерал-хорунжий Петро Ліпко Максиму Горькому: «Брехня – це найбільше досягнення радянської влади»
• Представник розвідки УНР у Франції: генерал Олександр Удовиченко