Борис Бабін про ситуацію на морі: «Росія піде на ескалацію конфлікту, це невідворотно»

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Інтерв’ю з екс-представником президента України у Криму Борисом Бабіним.

«Росія захоплює», «видавлює Україну», «блокує судноплавство» – на зміну цим гучним заявам довкола ситуації в Азовському морі прийшло інформаційне затишшя. Майже рік, як кораблі Військово-морських сил «Донбас» і «Корець» успішно пройшли через Керченську протоку і пришвартувалися у Маріуполі. Чому наступний рейд для українських моряків закінчився полоном і що змінилося на Азові за останній рік? Про це в ексклюзивному інтерв’ю журналісти проєкту Радіо Свобода Донбас.Реалії розпитали колишнього представника президента України в Криму Бориса Бабіна.

– У вересні минулого року українські кораблі «Донбас» і «Корець» пройшли через Керченську протоку і дійшли до Маріуполя. Як ви вважаєте, чому під час того походу Росія пропустила українських моряків, а вже під час наступної спроби «Бердянськ», «Нікополь» і «Яни Капу» були захоплені?

– У нас триває міждержавний конфлікт, хоча де-факто на водах морів у нас з 2014 року – тиша, нібито перемир’я, нібито не стріляють. Це конфлікт, у ньому неможливо передбачити, що буде завтра чи післязавтра.

Коли вперше українські кораблі проходили Керченську протоку, це стало певною несподіванкою для росіян. Скажімо прямо, вони не очікували такої рішучості від українських Військово-морських сил. І тому опинилися в абсолютно кепській ситуації: дозволити пройти – політично розписатися у певній неспроможності «приборкати» цих «клятих хунтівців».

На цю тему: Какой должна быть политика Украины по непризнанию российской оккупации

З іншого боку, не пропустити – надати аргументи Україні для трибуналів, арбітражів з питань морського права. Тоді вони вирішили пропустити, намагалися імпровізувати, наскільки я пам’ятаю, запуском туди фейкового лоцмана. Але всі спроби примусити українців де-факто визнати власні керченські окупаційні структури закінчилися абсолютно нічим. Тобто вони програли політично і юридично той момент.

Вочевидь, після цього у них була чітка вказівка: робити все, що завгодно, але не пропускати судна в протоку, не пропускати їх до Маріуполя. І ось наступна епопея складалася фактично з двох епізодів. Перший – був доволі прогнозований, коли росіяни, порушуючи морську безпеку, заблокували протоку танкером з буксирами, імітували незрозумілі ситуації, щоб поки що в межах невідкритої військової дії унеможливити прохід катерів.

Але після цього спрацював певний елемент несподіванки, бо було ухвалене рішення захоплювати українські кораблі і катери, які поверталися до Одеси вже після того, як де-факто визнали неспроможність проходження протоки.

На жаль, очевидно, що українське керівництво, яке надавало відповідні накази, не визначило алгоритми дій після захоплення. Ми знаємо, що судна не чинили спротив, що вони були захоплені росіянами з усією документацією, обладнанням. Загалом, це не дуже героїчна сторінка українських ВМС. І, як завжди у нас буває, за найгіршою радянською практикою ми намагаємося перекрити ганьбу керівництва героїзмом виконавців.

– Минулого року в Україні була інформаційна хвиля довкола захоплення Росією Азовського моря. Зараз ця тема фактично не порушується, зокрема, і новою владою. Щось змінилось в Азовському морі за останній рік? Які процеси там відбуваються з боку України і з боку Росії?

– У 2018 році Росія проводила ескалацію за декількома напрямами. По-перше, це утворення штучних черг на Керченській протоці для суден, які прямують у та з українських портів. По-друге, це неправомірні затримання і огляди риболовецьких суден на акваторії Азовського моря. По-третє, це провокативна присутність біля українського узбережжя суден ФСБ Росії та Чорноморського флоту Росії, перекриття районів Азовського моря для військової діяльності.

Україна тоді трохи намагалася посилити власну присутність на Азові. Туди дійсно були перекинуті декілька катерів. Було заявлено про утворення Азовської військово-морської бази.

Це призвело до того, що росіяни припинили масові огляди і зупинки суден на акваторії моря, але вони продовжують штучно утворювати паузи для проходження суден через Керченську протоку. Це величезні збитки, бо кожна доба простою судна коштує тисячі доларів. Таким чином вони свідомо зменшують вантажообіг портів Бердянська і Маріуполя, провокуючи соціальній колапс.

До того ж, вони не припинили свою присутність біля берегів, за відкритими джерелами, судна ФСБ Росії постійно перебувають на відстані лише декількох морських миль від портів Бердянська і Маріуполя.

На цю тему: Глен Говард: «Вы хотите сдаться России?»

Тут проблема у тому, що з 2003 року ми з росіянами підписали угоду щодо розмежування Азовського моря. Росіяни цю угоду у вигідній для себе частині, що Азовське море є нібито історичними водами, виконали, а частину про розмежування акваторій, звісно, ні. Тому сьогодні кордону між Україною та Росією, який мав би бути посередині моря, на Азові не існує.

З іншого боку, через те, що ми підписали таку злочинну, як на мене, угоду, всупереч національним інтересам, Україні дуже важко відстоювати право на 12-мильне територіальне море на Азові й фактично неможливо відігнати російські судна від власних берегів.

Якщо сьогодні, до прикладу, Україна в односторонньому порядку заявить про розірвання цієї угоди і про визнання повноцінно в Азовському морі територіально моря виключно економічною зоною України, у цьому випадку ми убезпечимо собі узбережжя від провокацій, які росіяни постійно вчиняють. І насправді, наші прикордонники і Збройні сили вже втомилися попереджати керівництво країни про те, що рано чи пізно Росія використає переваги цієї угоди так, як вона це вже зробила у 2014 році під час збройної окупації Криму.

На жаль, через те, що в керівництві МЗС, Держрибагентстві, прикордонній службі України, Міністерстві юстиції є багато посадовців прямо афілійованих у цей рибний бізнес, а статус моря, який наразі є, сприяє саме нелегальному вилову риби в Азові, – будь-які тверезі ідеї щодо запровадження на Азовському морі повноцінних норм міжнародного морського права блокуються цими корупційними діячами і відкритими агентами впливу Кремля, які в наших органах влади були завжди.

У 2002 році перед конфліктом на Тузлі ми вже майже дійшли до визначення на Азові міжнародних стандартів мореплавства, були визначені вихідні лінії, межі моря. Загалом, інцидент на Тузлі, як на мене, – це була провокація, щоб змусити нас тоді погодитися на умови росіян. Власне, це ми й зробили – злякалися і пішли на умови росіян. І сьогодні ми вже 16 років на Азові маємо ситуацію, яка сприяє виключно одній стороні.

Щорічно збирається українсько-російська комісія з рибальства на Азові, вона підписує протоколи, якими знов-таки дозволяє росіянам бути присутніми в будь-якій точці Азовського моря з метою так званих наукових досліджень. У росіян є спеціально обладнане судно для таких досліджень, з метою так званого «контролю за рибальством».

У крайньому протоколі, який був підписаний за люб’язного сприяння МЗС України диппоштою у лютому цього року, було прямо визнано факт передачі росіянам квоти на вилов риби за розподілом на Крим. Тобто це де-факто визнання російської компетенції на півострові. А також було визнано право росіян в односторонньому порядку регулювати рибальство в Керченській протоці. Підкреслюю, це підписали українські посадовці, це підписали керівники Держрибагентства. Техзавдання на це підписували заступники міністра закордонних справ. Ті самі, які нам гучно розповідають про перемоги України в міжнародних судах. Ця корупційна схема жива, і, мабуть, вона безсмертна, на жаль.

– Уже рік як Україна заявила про створення в Азовському морі бази ВМС. По-перше, наскільки це рішення запізніле? По-друге, що вдалося зробити за цей рік? І, як ви вважаєте, наскільки присутність там українських кораблів впливає ситуацію?

– До початку війни 2014 року мілітаризація Азову одностороннім шляхом була недоцільна і присутність там ВМС також.

Азовське море – це водойма з невеликими глибинами і дуже специфічними умовами в осінньо-зимовий період. У таких умовах очікувати на Азові розгортання повноцінного угруповання росіян з підводними човнами, авіаносцями – це дуже нерозумно. Крім того, росіяни не мають на Азові нормальних баз для розміщення власних суден. Вони можуть там розгортати берегову оборону, пускові майданчики ракет для ураження української території, але не базування надводного чи підводного флоту.

Єдине, що наразі кажуть експерти, – Азовське море в умовах повного контролю росіянами буде вдало використовуватися для випробування підводних і надводних дронів, бо ця акваторія закрита від доступу іноземних військових розвідувальних суден. І в таких умовах – це ідеальний майданчик для випробування такої диверсійної, військової техніки різнопланового виміру, але не більше.

На цю тему: Санкционные списки Украины — пример предательства Турчинова и Порошенко

Було б дуже і дуже бажано в межах захисту власних інтересів на Азові розгортати там сили і засоби, які, по-перше, унеможливлять десантування в умовах, коли Росія піде на ескалацію конфлікту. А рано чи пізно вона це обов’язково зробить, це невідворотно. Поки вона не розпадеться, у неї єдина мета – знищення нашої країни.

Для кадрового оновлення туди були перекинуті судна. Це дійсно змінило ситуацію, бо вони (українські моряки – ред.) одразу почали робити те, що ніколи на Азові прикордонники України не робили – наводити дула на росіян, бо наші прикордонники краще на себе дуло наведуть, ніж на російського візаві – вони їх просто фізично бояться, на жаль. Тому в цих умовах це був дуже виправданий крок.

Після тих подій, які були в Керченській протоці, після заяв окремих експертів, нібито на Азові не потрібна база ВМС, – я не хочу давати якийсь оптимістичний прогноз, але присутність там катерної групи виправдана.

Навіть в умовах, коли було схвалено це рішення про розгортання там угруповання, на практиці, як то кажуть, все було б добре, але ми стикаємося зі звичайною бюрократією. Угрупованню необхідні причали, місця базування, виділення акваторій, виділення земельної ділянки. Це все повністю загрузло в тамтешню бюрократію, волю місцевих портовиків, які часто не люблять насправді і Україну, і ВМС, але прямо про це, звісно, не кажуть, але всілякі бюрократичні перепони з радістю роблять. Сьогодні, наскільки я знаю, і передача майнових комплексів, і укладання договорів оренди з Військово-морськими силами не завершено.

– Начальник Генерального штабу ЗСУ Руслан Хомчак заявляв, що Україна поки не планує посилати українські кораблі у Керченську протоку. Як ви вважаєте, це правильно?

– Я не знаю, чому Генштаб робить такі заяви – чи це воля керівництва країни, чи це розуміння, що наступного разу вийде так само і наші військові моряки не чинитимуть спротив росіянам і знов здадуть їм без бою плавзасоби, чи це якась інша причина. Я не хочу тут гадати, але, як на мене, це дуже погана ознака, якщо ми дозволяємо собі такі капітулянтські вислови публічно. Бо, звісно, можна таке схвалити, але про це не розповідати в медіа, до прикладу. Але якщо ми навіть робимо це публічно, це діагноз для стану управління в вітчизняному відомстві оборони.

– Чи є у вас дані: скільки військових російських кораблів перебуває в Азовському морі? Що це за кораблі і чи зросла їхня кількість за останній рік?

– Постійно відбувається нарощування угруповання, ці кораблі формально здебільшого перебувають у складі прикордонних служб ФСБ Росії для охорони так званого Керченського мосту. Також росіяни залучили плавзасоби «Росгвардії». Активно експериментують з автоматичними суднами, з надводними і підводними плавзасобами, засобами спостереження, втручання в навігаційні системи. І звісно, мають там розгорнуте угруповання авіації, берегової артилерії, яка навіть з берега Росії на Азовському морі дозволяє уражати цілі на українському узбережжі.

– За вашою інформацією, чи існує зараз проблема з затримкою росіянами торгових суден, які йдуть у Маріуполь чи Бердянськ? Бо офіційних заяв про затримки ніби немає.

– Керченська протока має штучний судноплавний канал, по якому мають проходити судна. Завжди цей канал оперувався Керченською капітанією, яка давала суднам суто безпекові вказівки – як слід себе поводити в каналі.

Сьогодні росіяни контролюють Керч, утворили там власну «фейкову» «капітанію» і дають свої вказівки. Торговельні судна їх виконують. І саме росіяни визначають черговість проходження протоки. Судна, які йдуть у порти Росії, проходять першочергово, а судна, які йдуть з та в українські порти – в другу, третю та інші черги . Це викликає затримку.

Морський порт Маріуполя

Морський порт Маріуполя

Чому у нас немає величезної кількості скарг і публічності в цій сфері? Судна, які ходять в Маріуполь і Бердянськ, на 99% використовують прапор третіх країни чи держави-агресора. За таких умов капітани суден, які користуються цим прапором, виконують відповідні вказівки власного судновласника, який водночас має розуміти, яку позицію має держава прапора щодо цих ситуацій.

Наскільки ми розуміємо, держави прапора уникають будь-якої політизації власної діяльності, це їм невигідно. І тому капітани уникають будь-яких коментарів ситуації, бо росіяни при оглядах суден, слава Богу, нікого там не вбивають і не ґвалтують. Тобто дій, що завдають пряму шкоду, не так вже й багато. А збиток полягає насамперед в упущеній вигоді.

Діє певна змова мовчання. Усіх капітанів суден опитують українські прикордонники, і там, наскільки я знаю, одна й та ж схема відповіді: «Мене затримали. Пояснення давати не буду. До побачення. Я не зобов’язаний». І так триває два роки.

– Які суми українські порти втрачають у зв’язку будівництвом Керченського мосту?

– Втрачена вигода складається з тих коштів, які порти недоотримують через зміну вантажопотоку. Він зумовлений двома факторами: перший – це сам Керченський міст, який наклав певні обмеження для суден великого тоннажу, вони сьогодні не можуть пройти в порти Азовського моря.

Другий фактор – це вибір судновласником порту доставляння вантажу. Якщо він має змогу обирати між кількома портами, він не піде в Бердянськ, який додає кілька діб до кожного рейсу. Тобто це не пряма блокада, це блокада опосередкована. Вона не знищує судноплавство, але істотно його придушує, обмежує і змушує, як часто люблять росіяни, йти на поступки.

Що нам зробити, щоб ви припинили затримувати судна? «Ну що, визнайте «ДНР», і ми припинимо затримувати судна» – все дуже просто. Вони придушують економіку регіону для того, щоб висувати потім якісь політичні вимоги.

У чому тут є проблема української влади – вона абсолютно ніяк не реагує. На сьогодні всі ці факти блокування не призвели до якихось комерційних позовів суб’єктів господарювання. Ті процеси, про які нам гучно розповідають в МЗС, як я вже казав, мають велике слабке місце, а саме – договори щодо статусу Азова 1993 і 2003 років. За таких умов очікувати, що ми там переможемо супостата, – дуже і дуже оптимістично.

Отже, єдиний шлях – це перебудування логістики портів. Це те, що казали окремі дослідники – обхід захопленої росіянами території, посилення залізничної гілки. Це, можливо, якісь додаткові з’єднання Азовського моря з Дніпром чи з Чорним морем, судноплавними каналами, які, в принципі, проектовано. Але, знов-таки, якби дійсно було бажання – це вже давно б почали робити. Через те, що ніхто цього не робить на практиці, всі, як завжди, хочуть вчергове домовитись з росіянами через чергову здачу частини національного суверенітету – це вибір влади.

– Яким ви бачите далі розвиток подій на Азові? Які кроки може зробити українська влада? Чи варто Україні розривати «азовський» договір із Росією? Яких дій варто чекати від Росії?

– Пошук логістичного шляху до Азовського моря або/чи/та здійснення дзеркального впливу на росіян. Простий приклад: росіяни затримують судна, які прямують в українські порти – так. Але Україна не затримує судна, які прямують у російські порти. Жодного. Ніколи. Це табу.

Якби у нас були прикордонники, ВМС, які відповідають національним інтересам, перша затримка біля Керченської протоки означала б автоматично першу затримку судна, яке вийшло з порту Єйськ, через дві години. З віднайденням зброї, наркотиків, порушень судноплавства, розливу нафти – всього, чого завгодно. Будь-яка країна, яка себе поважає, зробила б так моментально. Ми це не робимо. І це вирок.

На цю тему: К чему привела Крым российская оккупация: итоги 5 лет

– Іще минулого року в українських експертів були побоювання, що «азовський» сценарій Росія може повторитися у Чорному морі. Зокрема, контролюючи так звані «вишки Бойка», блокувати рух до українських портів. Наскільки такий сценарій залишається актуальним? На які дії Росії у Чорному морі варто чекати і що Україна може робити у відповідь?

– Наша, вибачте, імпотенція в протидії агресорові на морі спонукає його для подальших і подальших дій. «Вишки Бойка» з російськими гарнізонами на них і перетворення їх на військові бази існує вже п’ять років. Повторюся: жодна країна світу, яка себе поважає, ніколи б не допустила, щоб купа озброєних людей перебувала на відстані 60 миль від основного стратегічного порту як на банці з порохом, бо всі ці споруди дуже небезпечні. Там постійно стаються всілякі інциденти, але не на вишках Бойка. Це означає простий факт, що всім це вигідно і хтось ділиться з кимось.

У нас будь-який чиновник, якому росіяни приносять пакуночок рублів, швиденько підпише ті папірці, які продиктують росіяни. Як за таких умов протидіяти на морі? Це нереально. Звісно, росіяни будуть накопичувати сили і засоби для того, щоб в один прекрасний момент максимально ускладнити судноплавство в порти Великої Одеси.

Є декілька експертних сценаріїв, як вони це будуть робити. Їхнє завдання – вичавити судноплавство з економічної зони, яку вони називають власною. Про це у нас не люблять казати. Але коли росіяни захопили Крим, вони сказали, що вся економічна зона навколо Криму є російською. Де межа цієї російської зони? Ми ж не будемо з ними проводити переговори щодо розмежування економічної зони України та Росії між Кримом та Одесою. Вони це знають, і за таких умов нам залишаються лише наші 12 миль.

Моделюємо ситуацію: завтра росіяни виходять на 13-у милю до Одеси і кажуть, що це їхня економічна зона. «А докажіть зворотне. Крим наш? Наш. Ви п’ять років мовчали «в тряпочку»? Мовчали. Все, утріться і далі мовчіть. А це наша зона», – скажуть вони. І ми будемо далі мовчати, складати паперові кораблики, шикувати на плацах, співати гімн, у нас це дуже добре виходить, але росіяни будуть повністю контролювати економічну зону.

А наступний крок – це придушення цього маленького ланцюжка – 12-мильної зони. Є декілька варіантів: якась гібридна форма впливу чи, наприклад, захоплення острова Зміїний, який є ключем до цих 12 миль. І все – Україна залишиться без моря. Всі це знають, всі це вираховують і всі про це мовчать, бо багатьом це вигідно.

Ярослав Кречко, Михайло Штекель;  опубликовано в издании Радіо Свобода

«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com