Ліквідувати «добробати». Як в УНР вільнокозачі загони розпускали

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Загін Вільного козацтва м. Новгород-Сіверського. Квітень 1918-го

«Війська у нас звичайно ж немає. Ті війська, які називаються Запорожцями, Гайдамаками, сердюками, вільними козаками, курінями і ще якось там — це партизанські загони, які працюють кожний для свого господаря: один для Центральної Ради, інший для „реквізицій“, треті „для спокою“ і т.д.». Відмова від добровольчих формувань значною мірою пов’язана з розчаруванням саме у Вільному козацтві.

П’ятого квітня 1918-го військовий міністр Олександр Жуковський підписав незвичний наказ — «Про висловлення подяки Вільному козацтву». І хоча в наказі дійсно йшлося про подяку добровольцям-вільним козакам за те, що стали на захист «молодої Української Республіки» та «глибоку відданість ідеї України», насправді це був наказ про розпуск вільнокозачих загонів: «Тепер настав час, коли Україна мусить перейти до міцного будування своєї державности і стати на певний твердий грунт, а козаки перейти до своєї звичайної праці».

Цей наказ був одним з низки заходів та рішень української влади та німецької і австро-угорської військових адміністрацій, якими у березні-квітні 1918-го ліквідовувалося Вільне козацтво — парамілітарні «козацькі» формування, які виникли навесні 1917-го у селах Звенигородського повіту на Київщині. З часом сільські загони об’єднувалися в волосні курені та повітовий кіш.

Перші організатори Вільного козацтва Никодим Смоктій (зліва) та Семен Гризло

Перші організатори Вільного козацтва Никодим Смоктій (зліва) та Семен Гризло

На осінь 1917-го вільнокозачий рух став масовим і охопив села, повітові містечка та міста не лише Київщини, але й інших українських губерній. Поширеним є твердження про наявність 60 тисяч вільних козаків на початок жовтня 1917-го. І хоча ця цифра неточна і дискусійна (йдеться про загальну чисельність членів козацьких товариств, а не боєздатних загонів), вона промовисто свідчить про масовість руху. Окремі загони Вільного козацтва активно відзначилися і в охороні громадського порядку на місцях, стримуючи розгул злочинності, і в боротьбі з більшовицькими підрозділами взимку 1917-1918-го. Але загалом Вільне козацтво організаційно не відбулося: з нього не вдалося створити ні нових правоохоронних структур, ні нової армії.

Хоча спроб було вдосталь. У листопаді-грудні 1917-го Генеральний секретаріат та, незалежно від нього, Генеральна козацька рада (ГКР) намагалися сформувати з чисельних, але розпорошених по селах товариств Вільного козацтва спочатку загони для наведення порядку на місцях, а потім бойові підрозділи, які б захистили українську владу від більшовицьких військ.

Але Генеральна козацька рада, яка осіла у Білій Церкві, не змогла захистити навіть себе і у січні 1918-го була розігнана збільшовизованим підрозділом...

В тему: Воспоминания Скоропадского: утопия порядка среди революционного моря

Вирішальною причиною невдач була територіальна обмеженість «революційних» інтересів вільних козаків та їх отаманів. Головні принципи організації вільного козацтва — територіальність та виборність керівного складу — забезпечували стабільні позиції місцевої «отаманщини».

Учасники І Всеукраїнського з\'їзду Вільного козацтва. Чигирин, жовтень 1917-го

Учасники І Всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва. Чигирин, жовтень 1917-го

Павло Скоропадський, якого на І Всеукраїнському з’їзді Вільного козацтва заочно обрали наказним отаманом, стверджував, що в грудні 1917-го зрозумів шкідливість виборного керівництва у воєнізованих підрозділах. Однак його спроби скористатися можливостями вільного козацтва (поповнити вільними козаками 1-й Український корпус, замінити виборних отаманів призначуваними офіцерами, організувати звенигородських вільних козаків проти більшовиків під власним керівництвом) зазнали невдачі.

Запізнілою була і спроба генерального секретаря військових справ Миколи Порша створити для внутрішньої охорони повітів на платній основі Реєстрове Вільне козацтво на чолі з призначуваними керівниками. Обираючи між призначуваними владою керівниками загонів та виборними отаманами, діяльність яких набувала в очах селян абсолютної легітимації на підставі рішень сільських сходів, селянство-козацтво віддавало перевагу останнім. До того ж, сільські загони вільного козацтва часто були безпорадними перед погромами, які чинили їхні ж односельці. Обрані на сільському сході або й самопроголошені селяни-козаки, переважно молодь, навряд чи могли щось протиставити «воленародній» позиції сільського натовпу. І це у тому випадку, якщо вони прагнули зупиняти погроми поміщицьких маєтків, а не самі брали в них участь.

Циркулярний лист голови відділу "Вільного козацтва" Аполона Певного до волосних управ 5 грудня 1917 р

Циркулярний лист голови відділу «Вільного козацтва» Аполона Певного до волосних управ 5 грудня 1917 р

Тим не менше, частина вільнокозацьких загонів активно проявила себе у боротьбі з більшовицькою агресією. В грудні-січні 1917-1918 участь Вільного козацтва у боротьбі з більшовицькими загонами зафіксована, зокрема, у Харкові, Бахмачі, Конотопі, Золотоноші, Кременчуці, Одесі, Рівному, в районі Полтави, Бірзули, Чернігова, Глухова, Сміли, Черкас. Важливу роль в боротьбі за Катеринослав відіграли загони Катеринославського робітничого куріня отамана Горобця, а у захисті Києва — Київське робітниче вільне козацтво під проводом Михайла Ковенка.

Парад Вільного козацтва на Софійській площі. 17 грудня 1917 р. Кадр кінохроніки

Парад Вільного козацтва на Софійській площі. 17 грудня 1917 р. Кадр кінохроніки

Проте у більшості випадків йшлося про локальні партизанські дії, які аж ніяк не могли принципово вплинути на перебіг військових дій і не виправдовували перебільшених сподівань, які покладала українська влада на Вільне козацтво взимку 1917-1918 рр. Окрім того, Вільне козацтво саме провокувало чимало конфліктів: самочинно захоплювало владу на місцях, відмовлялось виконувати накази повітових комісарів та рішення земських управ, займалось самоуправством, перевищенням повноважень, самосудом... Все це посилювало анархію та хаос.

В тему: 2-й зимний поход Армии УНР: рейд в вечность

Наказ особливого коменданта м. Києва Михайла Ковенка та голови Українського революційного комітету гарнізону м. Києва Березняка про організацію добровільного українського війська. 22 січня 1918 р.

Наказ особливого коменданта м. Києва Михайла Ковенка та голови Українського революційного комітету гарнізону м. Києва Березняка про організацію добровільного українського війська. 22 січня 1918 р.

Німецька та австро-угорська армії з приходом в Україну взялися за роззброєння цивільного населення, в тому числі — вільнокозачих загонів. Наявність великої кількості зброї в руках населення не дозволяла сподіватися на спокій в повітах, а значить і передбачене Брестським мирним договором повноцінне забезпечення Німеччини та Австро-Угорщини продовольчими товарами. Тому одним із першочергових завдань стало вилучення зброї у тих, хто незаконно її зберігав. Союзники часто не бачили різниці між загонами Вільного козацтва та іншим озброєним населенням.

Ефективна боротьба з будь-якими проявами анархії та селянського самоуправства була неможливою, доки цивільні мали зброю. Тому в березні-квітні 1918-го повітові комісари УНР та командири німецьких військових частин видають накази про негайну здачу зброї. Приводом для роззброєння вільних козаків було недотримання ними приписів урядового статуту під час формування загонів і наявність «непевних» людей.

Міністерство військових справ УНР в цей час взяло курс на формування регулярної армії, заборонивши організацію будь-яких місцевих «самочинних» збройних загонів під загрозою кримінальної відповідальності. Міністерство внутрішніх справ УНР взялося за відновлення державних правоохоронних органів. Для боротьби з анархією та підтримання державного ладу військовий міністр Олександр Жуковський, за згодою міністра внутрішніх справ Павла Христюка, 6 березня видав наказ про утворення військових губернських та повітових комендатур. Під командування губернських та повітових комендантів переходили військові частини, що знаходились на підпорядкованій території.

Олександр Жуковський – міністр військових справ УНР. Фото 1920-х років

Олександр Жуковський — міністр військових справ УНР. Фото 1920-х років

Відмова від добровольчих формувань значною мірою пов’язана з розчаруванням саме у Вільному козацтві. В березні-квітні 1918-го деякі політичні та військові діячі виступають у пресі з критичними зауваженнями щодо вільнокозачих підрозділів. Микола Шинкар у доповідній записці до військового міністерства писав: «Вільне козацтво мало в себе два статути — один Мін. Вн. Справ і другий Генеральної Ради, але як один так і другий стояли далеко від народнього життя і обидва залишилися без здійснення: — козацтво було лише тільки в одній назві і ніякої організації як такої не мало. Усе носило випадковий і хаотичний характер і ніякої військової одиниці не виявляло».

Подібні міркування висловлював і Микита Шаповал: «Війська у нас звичайно ж немає. Ті війська, які називаються Запорожцями, Гайдамаками, сердюками, вільними козаками, курінями і ще якось там — це партизанські загони, які працюють кожний для свого господаря: один для Центральної Ради, інший для „реквізицій“, треті „для спокою“ і т.д.». Володимир Винниченко, який у грудні 1917-го був серед тих, хто покладав особливі сподівання на вільнокозачі загони, 2 квітня 1918-го зробив промовистий запис у щоденнику: «Мильний (вільний) козак».

В тему: Трагедия Петра Болбочана: жертва «українських гнид»

Насамперед уряд ліквідував Реєстрове Вільне козацтво. 23 березня Рада народних міністрів ухвалила припинити його організацію, а гроші, передбачені для його фінансування, передати у розпорядження міністра внутрішніх справ для утримання міліції. Однак ліквідація реєстровців, які в переважній більшості повітів так і не встигли сформуватися, лише означала, що уряд відмовлявся від державної підтримки вільнокозачого руху, але не скасовувала його взагалі.

Тому 5 квітня з’явився згадуваний наказ-подяка військового міністра Олександра Жуковського, в якому м’яко і завуальовано оголошувався розпуск анархо-демократичних воєнізованих загонів. «М’якість» полягала ще й в тому, що, згідно із «словесним наказом» міністра, вільні козаки могли далі існувати як «культурна сила», а також мали можливість потрапити до повітових охоронних сотень, які б утримувались місцевим самоврядуванням і підпорядковувались призначуваним (!) повітовим комендантам.

Володимир Лободаев, історик; опубліковано у виданні DSsnews


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Последние новости

20:17
19 жовтня в Україні температура повітря прогріється до +22°C, тепло та безхмарно (мапа)
19:41
На Житомирщины заступника керівника прокуратури викрито на одержанні хабаря
19:12
Рада провалила законопроект о железнодорожном транспорте
18:33
На Дніпропетровщині суд продовжив утримання під вартою бойовику Лусваргі
18:14
В Москве, в редакцию «Новой газеты» подбросили корзину с отрезанной головой барана
17:56
Саботаж? Судовий розгляд кожного третього провадження НАБУ і САП не розпочато
17:48
ЄСПЛ продовжив заборону українській владі на доступ до телефону Седлецької на невизначений термін
17:33
Люстрированный замначальника полтавской милиции устроился на работу в Одесскую ОГА
16:57
В Украине создана спецгруппа для борьбы с российским вмешательством в выборы
16:25
Зрежисовані Кремлем ТВ-шоу знову почали активно поширювати озлоблену дезінформацію проти України

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com