Можливості української мови

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Перемога в цій війні буде за нами, українцями. Світлій пам’яті побратима Анатолія ЄРМАКА, який загинув 11 лютого 2003 року, — ПРИСВЯЧУЮ!

Інтернет-видання «Аргумент» 18 січня 2021 року опублікувало мою статтю «Україна починається там, де звучить українська мова». Це була відповідь кривавому кремлівському карлику Путіну на його твердження: «Россия заканчивается там — где заканчивается русский язык», а також «рабам, підніжкам, грязі Москви» — російським прихвостням з ОПЗЖ і «ЗЕленим гнидам» із «слуг народу» на чолі з українофобом Бужанським, які хочуть скасувати статтю 30 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

На цю тему: Григорій Омельченко: Україна починається там, де звучить українська мова

Нагадаю, що з 16 січня норма статті набула чинності. Нею встановлено, що всі надавачі послуг, незалежно від форм власності, зобов’язані обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари і послуги державною мовою — українською. У разі порушення закону правопорушнику оголошують попередження та вимогу усунути порушення впродовж 30 днів. У разі повторного порушення протягом року  — накладають штраф від 5100 до 6800 грн.

У публікації я наголосив, що Зеленський не реагує на українофобські заяви, що лунають з проросійських «медведчуківських» фейкових телеканалів та на законодавчі ініціативи своїх «слуг», які подали антиукраїнський законопроект про відміну 30-ї статті зазначеного Закону.

За 400 років українська мова пережила 134 заборони!

Інстинкт самозбереження

І трапилося диво! Пізно ввечері 2 лютого Зеленський підписав указ №43/2021, яким  ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Указом, зокрема, накладені санкції на п’ять років проти народного депутата з ОПЗЖ Тараса Козака (близького соратника Віктора Медведчука — кума Путіна) і його телеканали «ZIK», «NewsOne» та «112 Україна».

Моя публікація, звичайно, не була причиною відключення телеканалів від ефіру (можливо, лише маленькою краплиною і збігом у часі). Причини застосування санкцій викладені в аналітичній довідці та оперативних і слідчих матеріалах СБУ, а також розвідданих, наданих спецслужбами наших стратегічних партнерів, які доповіли Зеленському. Значна частина з них мені відома, але оприлюднювати їх ще передчасно, щоб не зашкодити справі. Після ознайомлення з матеріалами Зеленського охопив страх за своє майбутнє. Інстинкт самозбереження змусив його в пожежному порядку підписати указ і негайно ввести його в дію. До цього Зеленський улесливо заглядав у вічі Путіну — вбивці понад 14 тисяч українців. 

Поет Микола Соболь у зверненні до Українського народу написав:

Народе мій, ти сам обрав ганьбу! 

Такого ще не бачила країна.

Як легко заморочити юрбу 

й підсунути їй Каїна за сина.

Він виссе материнське молоко 

тебе лишивши з голоду вмирати,

бо ти не брат для нього, ти — ніхто!

Ніхто для нього й Україна-мати...

«Рідна мова»

Моя публікація викликала неабиякі відгуки у читачів і прохання продовжити тему української мови, що з задоволенням і роблю. 

Привертаю увагу шанувальників української мови до публікації професора, академіка Академії наук вищої школи, заслуженого діяча науки і техніки України, учасника Установчої конференції Товариства рідної мови ім. Т. Шевченка (тепер «Просвіта») у Львові Панаса Зіновійовича Столярчука (світла йому пам’ять) «Рідна мова». 

«Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів — Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови — чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць: — Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.

— Ні в якому разі, — гордовито заявив німець. — Німецька мова — це мова двох великих імперій — Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив: — Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Дайте, Боккаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив: — Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?

— Ні. ні, ні! Це ж неможливо, — відповіли англієць, німець та італієць.

— На ваших мовах неможливо, а нашою — просто. Назвіть якусь літеру, — звернувся він до німця.

 — Нехай буде П — сказав той.

— Добре. Оповідання буде називатися.

Перший поцілунок

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: Приїздіть, пане Павле, — писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич, — погостюєте, повеселитесь. Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.

Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки — премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пучіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

— Ну, а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він. — Ну, наприклад, літеру С!

— Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на С.

Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

Самітний сад

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад

Сріблом стеляться сніжинки

Спить самітній сонний сад…

Сипле, стелить сад самітній

Сірий смуток — срібний сніг,                                                             

Сумно стогне сонний струмінь

Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

— Геніально! Незрівнянно! — вигукнули англієць й італієць. Потім усі замовкли. Говорити не було потреби…».

Так завершується оповідання шановного Панаса Зіновійовича «Рідна мова».

Прийде час глибокого занурення в розуміння української  мови. Нею будуть зацікавлені найвідоміші заклади світу, її будуть розбирати на молекули і атоми. Психологи, нейропсихологи, парапсихологи, біофізики, квантові механіки. Не тільки за її архаїчність і витонченість, а як засіб свідомості і регулятор балансиру прожиткового віку. Вживання і розуміння біоритмів української мови, має таємниці не тільки прожиткового терміну, а і взаємодію з структурними резонансами побудови Всесвіту, — наголошує відомий художник-ілюстратор Володимир Євкар (з ним важко не погодитися!).

Офіцерська честь дорожча

Ніколи не забуду конституційну ніч 28 червня 1996 року та як народжувалася Конституція Незалежної України. Скільки було у неї ворогів як внутрішніх, так і зовнішніх, які перешкоджали її ухваленню, особливо при затвердженні національних державних символів України — Прапор, Герб, Гімн (ст. 20), що «державною мовою в Україні є українська мова» (ст. 10) та про землю, надра, природні ресурси, право власності (ст. ст. 13, 14, 41). Була справжня війна, в тому числі і не видима, яку вели офіцери-депутати очолюваного мною Комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю. При прийнятті Конституції пригодився і досвід специфічної оперативної роботи в СБУ (це окрема тема з детективними сюжетами). Зауважу, що статті Конституції, які визначали державну мову, державні символи України, положення про надра, землю, право власності та інші були проголосовані лише на декілька голосів більше від необхідних 300.

На цю тему: «Я хочу жити в країні, де герб робив Нарбут»

Скажу без перебільшення, завдяки депутатам-офіцерам спецслужб (нас було вісім — Анатолій Єрмак, Олександр Жир, Микола Карнаух, Анатолій Кулаков, Григорій Омельченко, Микола Петренко, Олександр Скіпальський, Сергій Сінченко) та офіцерам-депутатам В’ячеславу Білоусу, Євгену Лупакову, Івану Біласу, Леоніду Бородичу були прийняті зазначені та інші статті Конституції України.

На цю тему: Подставлены, убиты, оболганы, забыты...

Вранці 28 червня 1996 року президент України Леонід Кучма на засіданні Верховної Ради вибачився за «некоректне стимулювання конституційного процесу» і заявив, що хоче нагородити вищими державними нагородами народних депутатів попереднього скликання за внесок у становлення України і цей склад парламенту за прийняття Конституції.

Моя відповідь не забарилася. Я виступив із заявою від імені групи офіцерів-депутатів:

«…Ми приймаємо, пане Президенте, Ваше вибачення перед нами, народними депутатами, висловленні Вами (думаємо щиро) на пленарному засіданні Верховної Ради України вранці 28 червня, коли на мирному небу уже сяяло яскраво-жовте сонце Перемоги, яке сповістило про конституційне народження України як незалежної, демократичної, правової держави.

Погоджуємося з Вашим висновком, що з дня прийняття Конституції «жодна людина в Україні не матиме жодних сумнівів щодо дієздатності українського парламенту». Бажано, щоб такою дієздатною стала і виконавча влада на чолі з Вами, пане Президенте.

Свій конституційний і професійний обов’язок ми, депутати-офіцери, виконали перед Батьківщиною і Українським народом, яким присягали на вірність. 

Вибачаючись перед Верховною Радою за свою некоректність у конституційному процесі, Ви, пане Президенте, запропонували нагородити вищими державними нагородами народних депутатів минулого і нинішнього скликань.

Вдячні Вам за високу оцінку нашої депутатської діяльності. Але враховуючи те, що прийняття Конституції було частиною нашої передвиборчої програми (і ми її виконали!), просимо Вас, пане Президенте, не нагороджувати нас жодними нагородами.

Найвищою нагородою для нас є прийнята Конституція, довіра виборців та наша офіцерська честь. Рано чи пізно президентські і депутатські повноваження закінчуються. Ми з Вами — тимчасові. Вічні — УКРАЇНА та її НАРОД!

З повагою і надією на порозуміння.

Честь маємо!

Народні депутати-офіцери: полковник Григорій Омельченко, підполковник Анатолій Єрмак, підполковник Микола Петренко, полковник Анатолій Кулаков, полковник В’ячеслав Білоус, капітан 1-го рангу Євген Лупаков».

Наша заява лунала в новинах на радіо і телебаченні, її опублікували вітчизняні і зарубіжні ЗМІ, що викликало гнів і обурення Кучми. Але по іншому ми, офіцери-депутати, вчинити не могли…

***

Сьогодні йде війна з путінською фашистською Росією не лише за збереження української мови і унітарної незалежної Держави Україна. Українці рятують світ від ядерної пожежі, яку погрожує розпалити «божевільний з ядерною кнопкою» Путін. 

За нами Правда, за нами Бог! Перемога в цій війні буде за нами, українцями. Віримо, боримося і перемагаємо ворогів на всіх фронтах! 

Григорій Омельченко, Герой України, генерал-лейтенант, почесний голова Спілки офіцерів України; для видання Аргумент


На цю тему:

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]