Реабілітація ветеранів: імітація державної програми на прикладі одного санаторію

Версия для печати

На початку війни ЗСУ не мали досвіду ані вести війну, ані повертатися з неї. Із часом ситуація дещо виправилася. Сформувалося коло фахівців, відточилися навички й механізми реабілітації, потроху сам факт звернення бійця чи ветерана по психологічну допомогу почав входити до нормативів ментальної гігієни.

Тепер державна програма з психологічної реабілітації для ветеранів і військовослужбовців регулюється постановою Кабінету Міністрів №1057, зазначає Новинарня. Постанова передбачає 18-денний курс реабілітації в санаторії, де з ветераном працюють фахівці. Власники санаторіїв отримують компенсацію з держбюджету, тож зацікавлені в тому, щоб бути обраними для такої програми.

Психологи і військові, залучені до участі в програмі реабілітації, схиляються до висновку, що вона досить дієва. Але – є нюанси, проблеми, а також зловживання. Ветерани навіть говорять про їхню “дискримінацію за фактом участі в бойових діях”.

На прикладі одного санаторію, що належить відомому народному депутату, “Новинарня” спробувала розібратися в перипетіях війни, що ведеться за психічне здоров’я бійців.

На цю тему: Женщины на войне: военные психологи (фоторепортаж)

Між ентузіазмом і вигоранням психологів: де пропадають гроші за роботу

Психолог Тамара Микитенко, мама офіцерки, учасниці бойових дій Юлії Микитенко, працює в одному з таких закладів – у санаторії “Женева”, місто Трускавець на Львівщині.

“В нашій сім’ї уже загинуло двоє учасників АТО, – розповідає пані Тамара, маючи на увазі чоловіка Юлі та її батька Миколу Микитенка. – Для мене важливо бути в проєкті, допомоги учасникам бойових дій. Коли мені запропонували в серпні приєднатися до програми, я з радістю це прийняла. Звільнилася з хорошого місця роботи в Києві, приїхала сюди, на такому підйомі… Мені запропонували проживання в санаторії, харчування, і оплату 500 грн. на день. На той момент для мене це було як в анекдоті: «а що, тут іще й гроші платять?!» Мене це питання не хвилювало, для мене була важлива участь”.

Для порівняння – година консультації у психолога коштує в середньому 600 гривень. У цій програмі, за день роботи в групі та індивідуально з травмованими людьми, фахівці отримують менше.

“Програма наразі добре себе показала, вона дуже важлива, і мені приємно, що в нас є позитивні відгуки, – розповідає психолог Микитенко. – Ми спостерігаємо за людьми, які були з нами, як у них змінюється життя. Як вони приїжджають у важкому стані, із відчуттям, що немає сенсів, нічого не хочеться. Через 18 днів – результат. Один боєць поїхав від нас із дуже гарними враженнями, відгук написав – каже, що і раніше поїздив по санаторіях, але настільки якісну підтримку тільки в нас отримав. Зараз ми за ним спостерігаємо у фейсбуці – він уже в театрі грає, бере участь у проєктах”.

Окрім Тамари Микитенко, в “Женеві” працює ще команда психологів.

Однак від самого початку психологи відчували опір із боку працівників і адміністрації санаторію. А головне – існує постійна проблема фінансової заборгованості.

Згаданої “мінімалки” психологи не мають. Гроші їм обіцяли виплачувати двічі на місяць, та затримки тривали місяцями.

Недофінансування чи зловживання керівництва?..

“Коли я почала спілкуватися, адміністрація була здивована – навіщо взагалі в програмі з психологічної реабілітації потрібні психологи?! – згадує Тамара Микитенко. – Адже зазвичай ця програма працює таким чином: головний лікар або ще хтось оформлює на себе усю документацію, і там уже на місці до учасників бойових дій, можливо, двічі на тиждень запросять психолога”.

У багатьох інших санаторіях “психологічна реабілітація” й надалі відбувається вельми умовно. “Люди живуть посеред лісу, якийсь закинутий дитячий табір, трохи підмели, підфарбували, збили ліжка – умови жахливі! І хлопці п’ють, а що ще робити? В цьому полягає їхній аспект «реабілітації». Тобто комплексного підходу в цій програмі, на жаль, немає”, – констатує Микитенко, говорячи про інші реабілітаційні заклади.

У “Женеві”, з її слів, із якістю послуг усе гаразд. Але від затримок з оплатою праці потерпають як психологи, так і персонал санаторію. Іноді недоплата позначається на ставленні персоналу до бійців.

“Нам щось невеличкими частинками виплачували, – говорить пані Тамара. – Коли треба було їхати на похорон батька Юлі, то частину коштів віддали потім, після мого повернення. Про погашення повної заборгованості не йшлося. Зазвичай коли людина їде на похорон, хоча б якусь матеріальну допомогу надають – а тут про це мови не було. Потім я вже в процес включилася, почала ходити, просити –

ЦЕ ДУЖЕ ПРИНИЗЛИВО, КОЛИ ТИ ЩОДНЯ ПРИХОДИШ І ПИТАЄШ, ЧИ Є ЗАРПЛАТА.

Якось був період, вони виплачували щось щодня, потім зовсім перестали”.

Адміністрація санаторію, за словами Микитенко, пояснює заборгованість тим, що управління соціального захисту не переказує кошти за видані військовим путівки.

Однак речниця департаменту соціальної політики Київської міськради Людмила Будко пояснила, що це питання – не до управління взагалі, адже для оплати послуг укладається тристороння угода з бійцем, що проходить реабілітацію, районом, де він проживає, та власне санаторієм. Оплату проводить саме район. Затримка можлива, якщо ще не надали акт виконаних робіт. Але і в такому випадку санаторій може оформити кредиторську заборгованість, яку потім буде погашено.

“…Хоча я особисто співпрацюю з соцзахистом, я направляю їм акти виконаних робіт, – коментує психолог Микитенко. – За липень, серпень, вересень повністю гроші перераховані. В мене ще є інформація, але вона не підтверджена, що кошти на рахунок надходять, і тут же з рахунку зникають. Я знаю, хто їх знімає, як ця схема працює, але не маю підтвердження”.

Власника “Женеви” у ЗМІ пов’язують із нардепом-мажоритарником Андрієм Лопушанським (“ЄС”), але, за словами Микитенко, в установчих документах він не прописаний.

У 2014 році “Женева” зажила скандальної слави через звільнення 40 працівників. Їм закидали нестачу коштів у розмірі 360 тис. грн із каси. Самі працівники запевняли, що саме такою сумою вимірюється заборгованість перед ними із зарплати.

Тамара Микитенко та її колега живуть у санаторії, двоє інших їздять із Дрогобича. “Коли людина не отримує винагороду за свою роботу, це шлях до вигорання, – стверджує жінка. – Я неодноразово зверталася до адміністрації. Сказала, що перестану розсилати акти виконаних робіт, бо на основі тих актів санаторій отримує кошти, і що я буду звертатися в медіа. Мені відповіли, що «шантаж не проходить», і що «якщо ви підете таким шляхом, то про ваше подальше перебування не йдеться»”.

Поки цей матеріал готувався до друку, з пані Тамарою Микитенко в санаторії “Женева” майже повністю розрахувалися за роботу. Решту коштів пообіцяли виплатити до кінця року.

На цю тему: Наркотики для ветеранов: почему в США пытаются восстановить исследования психоделиков

Дискримінація за участю в бойових діях

Власним досвідом реабілітації в “Женеві” та двох інших закладах ділиться полковник Валерій Бондарчук, що проходив службу в частині А0135. Він – учасник активної фази бойових дій на Донбасі 2014 року. Півтора роки лікувався після поранення, отримав інвалідність та діагноз ПТСР. Із 2016 року психологічну реабілітацію проходив неодноразово як за волонтерськими програмами, так і в держустановах.

Валерій Бондарчук

“Із державних реабілітацій – перша була в місті Хирові (Львівська область), де власником реабілітаційної установи був пан Лопушанський, наскільки мені відомо, – коментує полковник. – Друга установа – санаторій “Оризонт” в смт Сергіївка (Одеська область), і третя – в місті Трускавець, санаторій “Женева”.

“Якщо брати лише роботу психологів із військовослужбовцями, ветеранами, то в Хирові такої взагалі не було. Вважається, що психологи там є, але я їх там не бачив.

У 2015-2016 роках був скандал із “Женевою”:

ДАВАЛИ ХЛОПЦЯМ ПО 1000 ГРИВЕНЬ ПО ПРИБУТТЮ В САНАТОРІЙ, ВОНИ БРАЛИ ГРОШІ, ЇХАЛИ ПО ДОМІВКАХ – А ФАКТИЧНО РЕАБІЛІТАЦІЯ ВЗАГАЛІ НЕ ЗДІЙСНЮВАЛАСЯ.

А відшкодування за них приходило на цей санаторій у повному обсязі, як за двотижневу реабілітацію. Було розслідування…” – розповідає Валерій Бондарчук.

За його словами, у 2018 році в Сергіхвці психолог була одна, вона не справлялася з об’ємом роботи, і все зводилося лише до заповнення паперів. “Первинне тестування, виявлення проблеми – і на тому все. Але люди [в “Оризонті”] принаймні мали підтвердження, що вони там були. Ніхто не намагався заплатити гроші за їхню відсутність”, – згадує офіцер.

У санаторії “Женева”

На цю тему: Военная психология в Украине: ее пытались уничтожить. Но она возродилась

Ветеран припускає, що чим далі, тим краще процес реабілітації налагоджується і контролюється: “Третя реабілітація (в Трускавці 2020 року – “Н”) проводилася дійсно наближено до запиту. В’їзна діагностика. Психологічна групова робота – двічі на день, до і після обіду. При виявленні складнощів, за запитом, із ветераном проводилася індивідуальна робота”.

За словами пана Валерія, на групові заняття приходили не менше 10 осіб. Він приїхав у “Женеву” в пригніченому настрої, але 18-денне спілкування з психологами поліпшило стан, надихнуло на майбутнє.

Однак якість роботи психологів дещо нівелювали умови та ставлення персоналу.

“Керуюча, пані Марія, говорила, що в нас заявлене тільки проживання-харчування, і все. Мовляв, ті, хто приїжджає на санаторно-курортне лікування, можуть на щось претендувати, а ви спіть там, де вам скажуть, і їжте те, що дають. Ви тут живете безкоштовно, нема чого скаржитись”, – переказує Бондарчук.

Так полковника з ушкодженою ногою змусили жити на верхньому поверсі з непрацюючим ліфтом.

“Але хіба ми безкоштовно? Ми вже заплатили здоров’ям своїм. А в санаторії за нас платить держава!” – наголошує ветеран. У нього в номері відмовлялися лагодити ліжко, дверну ручку, електрочайник. “Звертався, та їм байдуже. Складалося враження, що вони зацікавлені тільки в грошах, а не в нас”, – робить висновок Бондарчук.

Фото Валерія Бондарчука із зафіксованими поламками в номері:

“Можливо, ми багато вимагаємо? Але вони ж себе позиціонували як 4-зірковий готель!.. – обурюється ветеран. – Нас поділили за категоріями – платники, для них повний перелік послуг, а ті, хто за соціальним спрямуванням – для них обмеження. Я кажу: “Ви нас за якою ознакою дискримінуєте? За участю в бойових діях чи за низькою платоспроможністю?” До покоївок звертаємося, а вони відповідають, що мають вказівку економити, що в них борг по зарплаті. Мовляв, у зв’язку з карантином їх відправляли у відпустку за власний рахунок, роботу відновили з серпня. Платню отримують із цього обороту, а недоотримані раніше кошти так і висять боргом. Тому всі напружені, економлять, світло відмикають…”

На цю тему: Геноцид живет в геноме. Пережитая человеком травма сказывается на его детях и внуках

Книги скарг і відгуків, за словами персоналу, в санаторії не було. А коли військовий спробував зафіксувати своє чергове звернення на камеру, працівники вибили в нього з рук телефон.

Програма чи імітація?

У розробці програми реабілітації брала участь Олена Нагорна – військовий психолог, військовослужбовець ЗСУ, в минулому – член ради волонтерів і співголова комітету з питань реабілітації.

“Здавалося б, питання вирішено законодавчо, кошти виділяються справно, – коментує Олена. – Але особистий досвід і досвід нашої команди свідчать про те, що

МИ МАЄМО ІМІТАЦІЮ ЦІЄЇ ПРОГРАМИ.

По-перше, кошти, вкладені в неї, передбачають надзвичайно низький рівень оплати фахівців. Там мінімум, і якісні фахівці не підуть на таку роботу, бо платня нижча ринкової вартості. А ця робота передбачає постійне занурення в травму, це токсичний процес… І якщо ми говоримо про серйозну фахову програму закладів, які надають послуги психологічної реабілітації, то в штаті має бути цілий набір спеціалістів: психотерапевт, психолог, реабілітолог, соціальний працівник. Але за документами іде один фахівець. А один психолог може вести не більше десяти осіб, це “стеля”. Якщо в закладі перебуває 50 осіб, відповідно, має бути п’ять психологів. Тільки в такому випадку ми зможемо говорити, що ця послуга надається ефективно”.

Чимало колег-військових переходять у категорію ветеранів, і їх залучають до оцінки ефективності реабілітаційної програми. Зі спілкування з ними Олені стало очевидно, що значна кількість закладів, які взялися надавати послуги психологічної реабілітації, або не мають достатньої кількості фахівців, або фахівці там неналежного рівня підготовки, або немає відповідних умов.

“У багатьох випадках психологічна реабілітація зводиться до того, що є певне місце, куди ветерани можуть приїхати і побути деякий час, де їх нагодують і дадуть дах, – коментує Нагорна. – При цьому їх не діагностують, хоча це передбачено, не надають відповідної якості психологічних послуг. Але підписується акт виконаних робіт, кошти перераховуються. Проблема просто зайшла в тінь”.

“А потім ми бачимо, що ветеран поїхав у якийсь санаторій, там тупо пробухав, а потім приїжджає на іншу програму, йому там кажуть: “Стоп, треба пройти діагностику, походити на заняття, поспілкуватися з фахівцем”. – “А нафіга мені ваш психолог, найкращий психолог – побратим із пляшкою!” Таким чином і гроші ідуть в нікуди, і робота фахівців знецінюється. Спотворюється культура реабілітації й відновлення, і людей ми втрачаємо”, – констатує Олена.

За неофіційними даними, станом на вересень-2020 на програму було використано лише 30% передбачених на рік бюджетних коштів. І через карантин, і з інших причин.

Що зробити, щоб усунути зловживання

“Не треба драматизувати, всі країни проходять ту саму ситуацію, – переконана Наталія Зарецька, завідувач відділу забезпечення діяльності уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій. – Зі сприйняттям психологічної допомоги є проблеми військовослужбовців всіх армій світу, зокрема та сама ситуація в колег зі США. Це нормально”.

Наталія Зарецька

Наразі критерії відповідності закладу вимогам проведення психологічної реабілітації визначають органи соціального захисту. Але працівники цих органів не є психологами й укладають договори з санаторіями за формальними критеріями. При цьому різні санаторії діють за різними стандартами.

“Був випадок, коли військових психологів запросили під час відпусток приїхати і попрацювати в закладах, які включилися в програму надання послуг із психологічної реабілітації ветеранам. Типової програми нема – її напрацювали. Якщо менеджер санаторію ставиться до цього відповідально, він розуміє, має бути внутрішня документація, фахова внутрішня звітність. Та часто-густо ми бачимо, що форми звітності в різних закладах не просто відрізняються – вони про інше. Відповідно, ми не можемо сказати, що психологічна реабілітація надається за якимось єдиним стандартом”, – визнає Зарецька.

Окрема історія – позиція власників закладів, що призводить до зловживань. “Власник бере сильного менеджера, набирає кваліфікованих психологів, вони починають вкладатися в справу. Заклад завойовує собі репутацію, в тому числі в органах соцзахисту. Потім збільшуються обсяги, психологи вже “не тягнуть”, звільняються, фахівців не вистачає. Рівень надання допомоги падає, її надають некваліфіковані люди. Хоча звіти закриваються красиво”, – опитує ситуацію Зарецька.

Що слід зробити, щоб усунути зловживання в цій галузі? “Треба виставити такі умови роботи, щоб дурити державу або надавати неякісні послуги власникам закладу було дуже дорого”, – пропонує пані Наталя.

При цьому Наталія Зарецька погоджується, що оплата роботи психологів має бути вищою.

“На ті ставки, за якими здійснюється оплата праці фахівців, можна набрати хіба ентузіастів, які при цьому мають бути саме фаховими спеціалістами. Такі люди насправді є. Але це не привід зловживати добробутом цих людей. Що треба зробити, щоб підняти зарплату? Мають бути прийняті нові вимоги до фахівців. І це принциповий крок, який зараз готується Мінветом“, – анонсує помічниця уповноваженого.

А наразі, переконує психолог Тамара Микитенко з “Женеви”, психологи тримають планку, попри все.

“Це проблема не саме цього санаторію – це проблема ставлення недобросовісних керівників до державних коштів, які розкрадаються. Я бачу сенс в тому, що сюди потрапила. Хоча це виснажлива робота, я зробила висновки, що це – шанс щось змінити, бути корисною людям. У нас дуже гарний колектив психологів, ми підтримуємо один одного та відчуваємо відповідальність”, – каже пані Тамара.

Ідеї, що пускають коріння

Наразі до постанови 1057 готують низку змін. Серед них – можливість проходження психологічної реабілітації без проживання в санаторії.

Це може полегшити доступ до послуг психологічної реабілітації для учасників бойових дій. Наприклад, людина розуміє, що потребує роботи з психологом, але вона працює і хоче це робити паралельно.

“Два тижні – це короткий строк для реабілітації, – каже Наталія Зарецька. – З багатьма проблемними питаннями краще проводити зустріч раз на тиждень-два, але протягом пів року. Це та сама кількість годин, що з ними попрацює психолог у санаторії протягом двох тижнів, але вона дасть інший ефект. Тому ця зміна насправді підвищує доступність та є інструментом для підвищення якості послуг”.

Концептуально змінити ситуацію буде можливо, якщо надати більше повноважень Міністерству у справах ветеранів.

Всеволод Стеблюк – колишній начальник медслужби батальйону “Миротворець”, помічник міністра оборони (2014-2017), заступник начальника Української військово-медичної академії, заслужений лікар України

Генеральний директор директорату реабілітації, медичного забезпечення та соціальної реадаптації Мінвету Всеволод Стеблюк говорить, що бюджет на психологічну реабілітацію виділяється кожен рік все більший, а саму реабілітацію проходять не так багато людей із тих, кому вона потрібна.

“У ЦЬОМУ РОЦІ ВСЬОГО 6 ТИСЯЧ ВЕТЕРАНІВ ПРОЙШЛИ ЦЮ ПСИХОЛОГІЧНУ РЕАБІЛІТАЦІЮ,

– розповідає Стеблюк. – Основними недоліками даної програми є відсутність зворотного зв’язку і відсутність контролю за якістю. Відсутність єдиних підходів у тому, які методи застосовувати для діагностики і для психологічного впливу”.

Мінвет підготував нову редакцію постанови, в якій бере на себе відповідальність за психологічну реабілітацію та її якість. Відповідно до проєкту, буде створено два реєстри: реєстр надавачів послуг, тобто, організацій, установ, підприємств, закладів, які запрошують до себе на проходження реабілітації, і реєстр фахівців, які надаватимуть цю допомогу.

На цю тему: «Война заставила украинскую психологическую науку быстро развиваться на практике»

“Це дає можливість встановити критерії до фахівців, – переконаний Стеблюк. – Освітньо-кваліфікаційний рівень має бути не нижче магістра або спеціаліста. Це передбачає повну закінчену вищу освіту. На сьогодні багато хто, отримавши заочно бакалаврат, проголошує себе психологом і намагається проводити ці заходи. Але самої освіти недостатньо. Ми передбачаємо безперервний професійний розвиток фахівців, власне, оволодіння цими методами, які показали себе доказовими і визнаються у всьому світі”.

За словами представника Мінвету, наразі немає ані реєстру, ані документальної бази методів психологічного впливу, що були б визнані саме для психологічної реабілітації. “Але існують стандартні протоколи Міністерства охорони здоров’я з лікування таких розладів, як ПТСР і депресія, – це дві патології, які в своїх протоколах містять відомості про методи психологічного впливу. А саме – про когнітивно-поведінкову терапію, травмофокусовану терапію, і про EMDR – переробка подій рухом очей. Якраз це дає нам підставу внести також обов’язкове навчання і володіння цими методами. Тому що в більшості своїй ці методи перекривають не тільки ПСТР і депресію, а й інші розлади, з якими доводиться стикатися при проведенні психологічної реабілітації ветеранів, членів їх сімей”.

На цю тему: Люди из отдельной комнаты. Репортаж

Також, відповідно до проєкту змін, у перелік заходів з психологічної реабілітації внесуть поняття сімейного консультування як окремого виду психологічної допомоги. Психологічну реабілітацію зможуть проходити також родини загиблих на війні.

На сьогодні Мінвет не має жодного адміністративного впливу на заклади, які “халтурять”. Тож у планах – перерозподіл повноважень і створення незалежної комісії з етики. “Це буде незалежна комісія з представників психологічних служб сектору безпеки та оборони, Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров’я, Академії медичних наук НАНУ, – коментує пан Всеволод. – Буде формуватися комісія, її члени будуть мінятися щоразу, рандимізовано набиратимуться групи, які визначатимуть включення того чи іншого фахівця в цей реєстр, того чи іншого закладу, а також розбиратимуть випадки неналежного надання послуг із психологічної реабілітації. Це підвищить відповідальність фахівців і закладів”.

Усі ці зміни планують запустити з липня 2021 року.

Для створення реєстру фахівців і закладів має також запрацювати реєстр ветеранів – зараз він у стадії становлення. Щоб потрапити на реабілітацію, сьогодні ветеран звертається у службу соціального захисту за місцем проживання або реєстрації. У планах – передати це повноваження Мінвету, однак наразі ще неясно, коли і як відбудеться цей перехід.

—

Олена Максименко,   опубліковано у виданні  Новинарня

На цю тему:

• Ужас и смерть в "Изоляции”. Как пытают людей в подвалах Донецка
• Богдан Пантюшенко: Всем, кто попадет в плен, советовал бы не терять достоинство
• Олег Сенцов: Когда закон не работает, государства нет. У нас — не работает
• Как выжить в плену и после него
• “Даже не ожидала такого комфорта!” - бывшая киевлянка на срочной службе в армии Израиля