«Справа Святогора»: адвокат отримував погрози щодня (+18)

Версия для печати

Застрелити, порізати, підірвати, спалити, закатати в бетон, вбити всю сім’ю ....

Такі погрози постійно надходили Олексію Святогору, — настільки часто, що стали для нього цілком звичним явищем. З ким насправді воює принциповий адвокат, і хто стоїть за його травлею — поіменно.

— Святогора знаю з 2008 року: коли мій бізнес розірвали «Гаврилівські курчата», він єдиний пройшов зі мною до кінця проти регіоналів, ГПУ, прокуратури Київської області, прокуратури Печерська, всі суди і дізнання, — пригадує один з колишніх клієнтів адвоката — пан Ігор Каракаш, — і хто мені ще розповість казки?..

Завжди логічно судити про адвоката з відгуків його клієнтів, а їх чимало. За свою багаторічну практику правозахисник Олексій Святогор пройшов десятки таких резонансних справ, у яких захищав людей. Часом — з великим ризиком для себе особисто, але прийнявши на себе відповідальність за того, кому допомагає, Олексій ніколи не відступав від своєї мети — добитися справедливості та правди. Він звик перемагати, але його опонентам від цього геть не радісно, і серед них багато хто затаїли на нього злобу та шукали нагоди помститися.

Однак події останнього часу відкрили очі на дійсний хворобливий стан нашого суспільства. Верховенство права було підмінено владою оскаженілого натовпу, а правосуддя перетворилося на санкціоноване середньовічне лінчування. Всі ці потворні картинки показали, наскільки легко розхитати соціум та маніпулювати громадською думкою, використовуючи людей як слухняну масовку. Наче маятник розгойдується: від «зради» — до «перемоги», і навпаки. Канонізація одних і демонізація інших перетворилися на справжню «народну традицію»: потім герої зі злодіями міняються місцями та масовий психоз триває. І так триватиме ще довго, адже поки цей маятник гойдається з боку в бік — безцільно та марно, днями й ночами, і десь невидимий годинник відстукує роки нашого життя, що спливає у нескінченних пошуках чергових винуватців нашої власної неспроможності мислити здраво та критично сприймати те, чим намагаються «нагодувати» з екранів телевізорів, сторінок газет і стрічок соцмереж.

В тему: Догхантер и стая. Что стоит за «делом Святогора»

Ця історія — про те, як з реальної людини можна зліпити який завгодно віртуальний образ, і він приклеїться, наче маска.

А ще ця історія — про те, як віртуальна реальність підміняє дійсність. Сьогодні для того, щоб перетворити хорошу людину на монстра, достатньо лише підключення до Інтернету, фотографії опонента і вміння складати з літер слова.

Застрелити, порізати, підірвати, спалити, закатати в бетон, вбити всю сім’ю — такі погрози постійно надходили Олексію Святогору, — настільки часто, що стали цілком звичним явищем.

Причому, неважливо — чи дійсно людина зробила те, що їй закидають, чи ні. Як нам учора написала одна з читачок нашого видання: «І не має значення: чи вбивав він собак особисто, чи ні. Достатньо того, що подумав або сказав — це вже злочин».

Тут не всі погрози, бо вмістити їх в один допис просто неможливо. Та й не хочеться псувати читачам настрій та втомлювати повтореннями, тому достатньо буде ознайомитися лише з деякими з них.

Давайте розпочнемо з вибуху гранати.

Збір коштів онлайн на оплату послуг кілера.

Громадяни з грошима долучаються.

Звісточки з Верховної Ради. Народний депутат України Євген Дейдей.

Народний депутат України Андрій Немировський. Оцініть високий слог і багатий лексикон народного обранця.

Звідки стільки ненависті — спитаєте ви, — адже диму без вогню не буває? Справа в тому, що Олексій Святогор надто активно висловлював своє невдоволення міською цільовою Програмою контролю за утриманням домашніх тварин і регулювання чисельності безпритульних гуманними методами і рішенням про доцільність виділення 192 млн. грн. для захисту (!) безпритульних собак у місті Києві. Якщо ж розділити запропоновану суму (192 млн. грн.) на 3 тисячі (кількість підрахованих собак у м. Києві, що офіційно названа зоозахисниками), то на одну безпритульну собаку (на її так званий «захист») припадає сума 64 тис. гривень!

В тему: Справа адвоката Святогора: у Києві оголосили полювання на людей

Так, зазначеною Програмою передбачено витрачання суми 192 887 800 грн. (сто дев’яносто два мільйони, вісімсот вісімдесят тисяч вісімсот гривень) на вирішення проблеми усунення безпритульних тварин з вулиць міста на період 2017-2019 років.

Олексій Святогор не раз відверто заявляв, що подібна сума коштів в умовах, коли в країні триває руйнівна війна з тисячами вбитих і скалічених захисників Вітчизни, за відсутності соціального забезпечення для них, коли понад 2 мільйони людей перебувають у статусі вимушених переселенців з окупованої АР Крим та частково окупованих районів Донецької та Луганської областей, коли в країні загалом існує стан фінансової кризи — витрачати таку суму на собак — прямий і відвертий злочин, знущання та зрада Вітчизни, плювок у вічі кожному з нас.

Зважаючи на викладене, ним було подано адміністративний позов до суду, в якому він просить визнати протиправними та нечинними окремі положення Київської міської цільової програми контролю за утриманням домашніх тварин і регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на 2017-2019 року, затвердженої Рішенням Київської міської ради № 684/3691 від 14 грудня 2017 року щодо застосування механізму «відлов-стерилізація-повернення» стосовно безпритульних тварин.

...І це особливо не сподобалося представникам так званої «собачої мафії», які опинилися під загрозою втратити можливість наживатися на стражданнях тварин, причому за кошти міського бюджету.

В тему: Догхантер и стая. Что стоит за «делом Святогора»

А якось невтомні борці за добро і гуманізм хтозна де знайшли двох мертвих собак і замість того, щоб їх утилізувати, принесли під двері квартири. Виглядало це так:

Натяки на наступі замахи та вимагання грошей: «розраховували вас прибрати, але не „зрослося“, тому якщо вам не байдужа доля ваша та ваших близьких, ви повинні заплатити».

Варто пригадати й підпал автівки, що було скоєно 25 серпня 2016 р.

Новорічне привітання.

Ще привітання та побажання.

Ірина Чорна повідомляє, що буде носити із собою ніж.

Справжні виготовлювачі та розповсюджувачі творів, які пропагують насильство та жорстокість.

Знову Роман Кисельов.

Навіть не ново і не оригінально.

Гермафродіт прийшов у двір.

Дехто навіть вірить, що їхній спільний опонент їсть собак.

Адольфич, як його називають — Володимир Шамрай, мережевий мешканець закликає до вбивства людей. Хто не знає, Адольфич вважається лідером думок — опіньйон-мейкером, тобто авторитетним ідеологом.

Стара класика — то було ще до блокування сайту «Однокласники», а йдеться про напад, який завершився тяжкими ушкодженнями, в тому числі переламом щелепи — тоді Олексію довелося ставити скобу.

Про напад, який стався у грудні 2016 р.

Погрози на адресу рідних.

Олексій Святогор — людина надто добра, та на публікації про нього у ЗМІ не звертав уваги. Але після того, як Тамара Тарнавська написала чергову маячню про те, що він нібито «тричі обстрілював притулок», проти неї нарешті було подано позов про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації.

Тетяна без прізвища чомусь пропонує вбивати собак голими руками.

В тему: «Справа адвоката Святогора»: прокурор Києва Роман Говда «посадив» би і Остапа Вишню

Про людей і про життя.

Національні дружини — чи як там у нас зветься той «Національний корпус» — «Азов».

Цікавий персонаж для правоохоронних органів. Перспективний. Комусь можна було б нові погони отримати.

«Я хвора на голову і навіть довідку маю».

Влада Стефанова ще минулої осені активізувала проведення пікетів: «потрібно позбавити його адвокатської ліцензії!». Цікаво, що підставою зооекстремісти вважають не якісь, наприклад, недоліки у роботі (бо в Олексія Святогора цього немає), а лише те, що «бо нам так хочеться». Якби вони спрямували свої зусилля на справжні проблеми та зацікавилися тими адвокатами, що обманюють людейі працюють недоброчесно, тоді б від них була б хоч якась користь.

Потік свідомості від віруючих у міф про «живодера». «Люблю тварин і ненавиджу людей; ввечері зустріти і — битою по колінних чашечках...».

Чим Олексій Святогор дійсно займався — так це епатажем і містифікаціями. Якось він написав у себе на сторінці, що їде до Одеси, а сам нікуди не виїжджав з Києва. Але десятки мережевих зоомбі «бачили» його в Одесі, а так само — «бачили» сотні й тисячі вбитих і замучених собак на вулицях Одеси, «бачили» чорний джип і гори трупів. А дехто навіть «бачили» його під час подій 2 травня 2014 р.

Інтернет-воїн описує свої фантазії.

Мережевий поборник добра ділиться планами.

Дари мозку.

Середньовічні традиції — спалити на вогнищі.

На місці Олексія Святогора може опинитися кожен із нас. І не важливо — винен ти в чомусь чи ні, адже для розправи над непокірними є універсальна армія зооекстремістів. Мережеві «вояки» в своїх групах і на форумах будуть буквально накачувати себе агресією, «заправлятися» ненавистю, наче «пальним», аби потім зірвати, виплеснути свою злість на того, на кого їм укажуть. А для цього достатньо лише вашого імені або фото й кількох слів, і чим більш безглуздою буде вигадка, тим скоріше в неї повірять. А ще чим частіше повторювати різну дурню (таку як «убивав собак!»), тим більше вона сприйматиметься як правда.

«Справа Святогора» — це невтішний діагноз для нашого сучасного суспільства. Вона не просто показала, на яке дно скотилися громадяни, ладні вбивати кого завгодно на підставі однієї тільки мережевої писанини, а й стала дзеркалом тих глобальних перетворень у свідомості, що відкинули наше суспільство у прірву беззаконня та морочного середньовіччя. І підніматися з цього виру ми ще будемо нескінченно довго. За такого стану справ, як зараз, навіть нинішнє покоління може цього не дочекатися.

Джерело: Вільне слово

* * *

Почему дело Святогора может стать большой проблемой для украинского государства

Почему дело адвоката Алексея Святогора в нынешнем виде не имеет правовой перспективы, зато может стать большой проблемой для украинского государства? И почему его противникам рано радоваться? 

Давайте отшелушим эмоции и рассмотрим вопрос с чисто правовой точки зрения.

Будем исходить из сообщения о подозрении, опубликованного здесь.

В тему: «Справа адвоката Святогора»: прокурор Києва Роман Говда «посадив» би і Остапа Вишню

Итак, что лежит на поверхности для любого юриста: относительно избранной судом меры пресечения (арест без определения залога).

Во-первых, объявление Святогора в розыск выглядит крайне надуманным, сделанным специально ради оправдания применения ареста по п.3 ч.2 ст.183 УПК. Как же он скрывался, живя в Киеве по известному не только полиции, но и всем зоозащитникам адресу, будучи по сути публичной личностью? Будучи действующим адвокатом, наконец?

Но если этот пункт ещё можно как-то обсуждать, то следующий бесспорен.

Ч.3 ст.183 УПК прямо предусматривает обязанность следственного судьи при аресте установить размер залога. Ч.4 этой статьи устанавливает исключительный перечень случаев, когда залог может не устанавливаться. И ни одного из этих случаев в данном деле нет. С точки зрения адвоката – это прямое нарушение.

Теперь перейдём к сути подозрения. Святогора не подозревают в «убийстве» хотя бы одной собаки. Его подозревают в «повторном изготовлении видеопродукции, пропагандирующей культ насилия и жестокости, с целью её распространения» (ст. 300 УК). Как описывается в сообщении о подозрении инкриминируемая ему деятельность? Он давал интервью различным журналистам, высказываясь на тему решения проблемы с бродячими собаками. А журналисты это вставляли в программы и выдавали в эфир.

Так вот, привязать эти его действия к данной формулировке подозрения не выйдет.

Потому что тот, у кого берут интервью для той или иной программы, не является изготовителем видеопродукции.

Есть у нас Закон «Об авторском праве и смежных правах». Который чётко предусматривает (ст. 17):

Авторами аудіовізуального твору є: 
а) режисер-постановник; 
б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів; 
в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору 
музичного твору з текстом або без нього; 
г) художник-постановник; 
д) оператор-постановник.

Какую из этих ролей выполнял Святогор? Никакую. Следовательно, автором не является.

Ст.1 Закона даёт ещё определение:

продюсер аудіовізуального твору – особа, яка організує або організує та фінансує створення аудіовізуального твору.

Тоже не подходит.

Наконец, на «производителя видеограммы» по этой же норме Святогор тоже не тянет.

То есть «изготовление» видеопродукции ему «пришить», с точки зрения закона, никак нельзя. Не совершал он никаких действий по, собственно, изготовлению.

Если следствие желает привлечь тех, кто видеопродукцию реально изготавливал, то тогда нужно привлекать тех, кто является авторами, продюсерами, и тех, кто принимал решение о создании программ и выпуске их в эфир. Но все эти люди – руководители, журналисты либо сотрудники достаточно серьёзных СМИ.

Связываться с ними для следствия – опасно. У журналистов (в отличие, как оказалось, от адвокатов, – к моему большому разочарованию) существует профессиональная солидарность. И если кому-то из них будет сообщено о подозрении связи с профессиональной деятельностью, то есть производством программ, то следствию будет мало места в информационном пространстве. Политически это не нужно ни полиции, ни власти, – серьёзно поссориться с журналистами по мелкому, в принципе, поводу.

Но преследовать того, кто дал журналистам интервью, и не преследовать тех, кто произвёл и выпустил в эфир программу, – верх правового абсурда. С юридической точки зрения – не пройдёт.

Да, о том, что, в соответствии с тем же Законом «Об авторском праве», применительно к аудивизуальным произведениям такого рода вообще не идёт речь о «распространении», а только о «публичном сообщении», – и говорить не будем. Это просто безграмотность того, кто готовил подозрение…

Уже всего этого достаточно, чтобы дело до суда если и дошло, то там развалилось. Тихо или громко – не знаю.

И вот тут мы подходим к самому неприятному уже для государства в целом. Сейчас посмотрим, во что же Украину втравили «зоозащитники» вместе с некоторыми деятелями, которым нужно было не то пиар обеспечить, не то общество от чего-то отвлечь…

Мы уже установили, что Святогор не «производил» и не «изготавливал» аудиовизуальные произведения, которые, с точки зрения следствия, чего-то там пропагандируют. А что же он делал?

Он высказывал своё мнение относительно проблемы бродячих собак в городе и их опасности для людей (проблема реальная, и опасность тоже реальная! Что бы ни говорили зоозащитники), и предлагал методы решения этой проблемы. Методы я не поддерживаю. Но дело не в моей или чьей-то ещё точке зрения.

Дело в том, что высказывать своё мнение и распространять информацию – право лица, которое предусмотрено ст. 34 Конституции! (А напомним, конституционные нормы у нас – прямого действия, и обращение за защитой на их основании – гарантируется!).

Часть 3 этой статьи устанавливает исключительный перечень случаев, в которых данное право может быть ограничено. И «случая Святогора» в этом перечне нет!

Это ещё не всё. Есть европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Та самая, которую ратифицировала Украина. А в Конвенции есть статья 10. Которая как раз предусматривает право на выражение своих взглядов.

Причём Европейский суд по правам человека неоднократно высказывался о том, что это право касается не только «безобидных» идей, но и тех, которые могут «оскорблять или вызывать беспокойство». А также о том, что данное право является одним из основных в демократическом обществе.

Ещё в Конвенции есть ст. 6, предусматривающая право на справедливый суд.

Вернёмся к тому, как избиралась мера пресечения Святогору. Мы уже видели, что по сути – определение суда явно не соответствует нескольким положениям ст. 183 УПК.

По процессу – сам факт присутствия в зале толпы «активистов», которые ТРЕБОВАЛИ от суда принятия конкретного решения, нарушает не только ст. 6 Конвенции.

В соответствии с ч. 3 ст. 6 Закона Украины «Про судоустрій і статус суддів»:

«Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.»

Запрет вмешательства в деятельность судьи установлен и ч. 2 ст. 48 Закона.

Я всегда настаивал и буду настаивать: ЛЮБЫЕ просьбы или требования к суду, от лиц, не являющихся участниками процесса, и не имеющих права такие просьбы или требования заявлять, – есть незаконное вмешательство в деятельность суда. Тем более – когда это осуществляется в такой форме.

Суд не принял мер для того, чтобы вопрос об избрании меры пресечения рассматривался в нормальной «рабочей» обстановке. Судьёй не сообщено о давлении в соответствии с нормами Закона (ч. 4 ст. 48).

В результате принято решение, явно не соответствующее УПК, как мы видели выше.

Теперь представим, что апелляционный суд содержание под стражей не отменил, и защита обратилась в ЕСПЧ по данному вопросу. Что увидит ЕСПЧ?

-подозрение в совершении действий, самим субъектом которых подозреваемый являться не может;
-надлежащим субъектом этих действий являются профессиональные журналисты (защите прав которых ЕСПЧ уделяет особое внимание);
-сама суть подозрения заключается в том, что лицо высказывало в интервью СМИ своё мнение по определённой проблеме, то есть реализовывало свои права, прямо предусмотренные как Конституцией Украины, так и Конвенцией;
-по такому подозрению лицо заключено под стражу без права залога;
-определение такой меры пресечения прямо противоречит национальному законодательству;
-данное решение принималось судом под давлением посторонних, не являющихся участниками процесса, лиц;
-суд ничего не сделал для обеспечения порядка в судебном заседании, а также не сообщил в установленном законом порядке о факте давления;
-рассмотрение дела происходило в ситуации, когда не только СМИ, но и имеющие отношение к государственным органам лица заранее сформировали «общественное мнение» не в пользу подозреваемого.

Если дело дойдёт до ЕСПЧ – то, к сожалению, Украина будет там выглядеть бледно. Имидж государства будет соответствующий. Мало нам цыганских погромов со стороны радикалов (остающихся безнаказанными) – так мы ещё получим дело о содержании под стражей человека за то, что он высказывал своё мнение, и в нарушение процессуальных законов!

Узнав о таком скандале, в силу которого Украина потеряет значительную часть имиджа «стремящегося в Европу» государства (это же не С-14, это само государство так действует!), Путин точно будет руки потирать. И российская пропаганда на всю катушку это использует: «В Украине преследуют за мнение! (Кому помогаете, господин Трамп и господа европейские лидеры?!)».

А вы говорите – собачки…

P.S. И ещё раз. Нет, я догхантеров не поддерживаю. А вот за интересы Украины, и защиту прав человека в ней, независимо от убеждений этого человека и причин, по которым эти права нарушаются, я болею.

Вадим Володарский, адвокат; для видання Вільне слово

В тему:

• Убийство Ноздровской: допросите Антона Яценко и Юрия Луценко
• Адвокаты Ноздровской выявили за собой слежку и просят защиты
• Убийство адвоката Грабовского: расследование коллег. Подробности
• Убийство адвоката Грабовского — подробности
• Бандиты пишут письма прокурору