Свідомо розмовляють українською

Версия для печати

5 историй запорожцев, перешедших на украинский язык.

061 начинает новый проект. Каждую неделю мы будем рассказывать о простых запорожцах, которые делают что-то не так, как все. Впереди вас ждут истории о жителях Запорожья, которые ушли добровольцами на войну, стали вегетарианцами, бросили курить, увлеклись экстремальными видами спорта, взяли из приюта бездомных животных и т.д.

А наш первый выпуск рубрики - о горожанах, которые в сознательном возрасте перешли на украинский. Мы расспросили у пятерых украиноязычных жителей Запорожья разных возрастов и профессий о том, что подтолкнуло их к такому решению и изменились ли после этого их отношения с окружающим миром.

Ульяна Кривохатько, 20 лет, SMM-специалист:

"Я перейшла на українську за один день - 2 квітня 2014 року. Просто повернулася додому з подорожі і почала з усіма говорити українською. Окрім іншого, це був один зі способів ідентифікувати свою приналежність до тих, хто обирає в конфлікті з Росією блакитно-жовтий бік".

"Щодо реакції рідних та знайомих - мені здається, вони були до цього готові, хоча спочатку трохи знічувалися і не розуміли, якою мовою зі мною треба спілкуватись. Я ніколи не вимагаю від людей звертатися до мене українською - це має бути усвідомленим вибором кожного, а не намаганням підлаштуватися".

"Тоді, коли це відбулося, на українську одразу перейшло дві людини - я і моя молодша сестра. Вона зараз частково повернулася до російської через вплив оточення. Але я помітила за собою, що в колективах, де я з'являюся, люди починають постійно вставляти у російські речення якісь українські слова чи звороти. Напевно, це якийсь вірусний, підсвідомий ефект".

В тему: Этноязычный состав населения областных центров Украины в 1926 году

Александр Безединов, 38 лет, предприниматель:

"Я з дитинства завжди любив українську мову, але оскільки народився та виховувався в російськомовній сім'ї, то розмовляв російською. Коли навідувався до своєї прабабці влітку, то розмовляв з нею українською. Вона мені завжди подобалась своєю мелодикою, я завжди відчував її своєю рідною, мовою якою колись спілкувались деякі мої предки і якою приємно було спілкуватись мені".

"Заважала відсутність україномовних співрозмовників поруч, а також вольового рішення. Отже по мірі свого зростання я зрозумів, що правильна українська мова та суржик, який чув від своїх родичів - це не одне й теж".

"Каталізатором стали події останнього часу. Проте я б не хотів, щоб думали, немов це стало для мене принциповим рішенням в піку російськомовним громадянам. Я поважаю позицію російськомовного оточення, не дорікаю їм, і не вважаю їх якимись гіршими за мене".

"Багато думав останнім часом, яким чином у нас сформувалось підгрунтя для розвертання такої інформаційної маніпуляції? Чому я з самого дитинства вважаю себе українцем, а деякі мої однолітки, з якими я разом зростав на одних вулицях, ходив в одні школи - ідентифікують себе інакше? Я аналізував своє дитинство, намагаючись згадати як така ідентифікація з'являлась у мене. І прийшов до висновку, що це був цілий комплекс передумов, серед яких однією з найголовніших є мова. Це стало таким собі каталізатором мого переходу на українську. Отже тут мабуть є порівну серця і голови, як то кажуть".

"Знайомі поставились з розумінням. Тут мені більш-менш поталанило. З домашніми одразу узгодив, а на роботі у мене більше половини колег спілкується українською. Отже там, де я буваю 70-80% свого часу, сприймають це як належне".

"Хочу бути відвертим - я не зо всіма спілкуюсь українською. Якщо наприклад спілкуюсь з людиною російськомовною, яку я бачу раз, або два на рік, то мені просто простіше спілкуватись російською 1-2 хвилини, ніж пояснювати чому і як я перейшов на українську. З російськомовними клієнтами під час переговорів спілкуюсь тією мовою, якою вони зі мною, тобто підлаштовуюсь".

В тему: Рафаэль Лемкин: Советский геноцид в Украине

Александра Сергиенко, 32 года, учитель информатики:

"Я перейшла на українську в 2008 році. Йшла до цього поступово, це не було рішенням однієї миті. Коли в розмовах з противником України звучить "Ну это все классно, но что ж ты такая патриотка, а говоришь по-русски?" - ти розумієш, що тобі немає чим крити. Щоб позбавити оцього залізного аргументу опонентів, треба було перейти на українську. А ще одним моїм мотивом на той момент було те, що колись у мене будуть діти, і я хотіла, щоб вони чули українську в родині. Щоб вони не мучились питаннями - а хто я, а яка моя рідна мова, щоб вони чули це в родині від мами і могли сказати - так, українська - моя рідна. А далі вже, коли вони виростуть, то де і як вони житимуть - це вже буде їхнє рішення".

В тему: Оккупанты таки перевели школы в Донецке на русский язык

"Так сталось, що я перейшла на українську якраз коли почалась літня відпустка, в той період у мене не було сильного контакту з людьми, тому перехідний період пройшов спокійно. І я за три місяці напрацювала алгоритм, як відповідати на питання "Що з тобою трапилось?" "Ти це проспорила?" "Як надовго тебе вистачить?". Я придумала універсальну відповідь - "Мені так хочеться". Якщо я бачу, що людина щиро цікавиться і з нею можна адекватно говорити, то я могла трохи більше розказати про свої мотиви".

"Діти у мене україномовні, бо українську вони чують від мами. Хоча старший, Тарасик, білінгв, він російською теж вміє спілкуватись, але це кумедно звучить. У сина нема ніяких проблем в спілкуванні з однолітками. Я йому пояснила, що в Україні люди спілкуються багатьма мовами, в нашому регіоні російська дуже поширена, але українська поширена також. Сказала, що ти, Тарасик, українець і живеш в Україні, і якщо тобі хтось скаже, що він не розуміє, то це його проблеми, а не твої".

"Були такі випадки на дитячих майданчиках, коли у сина з подивом питали "Ого, ты по-украински говоришь?". А Тарасик відповідає: "Так, бо я українець, але ти можеш говорити російською, я тебе цілком розумію". Подивимось, як буде далі, бо у дитини в будь-якому випадку будуть свої друзі і під тиском соціому може бути будь-що. Просто хочеться йому розставити правильні акценти змалечку. Не проблема, якщо навіть він перейде на російську, просто треба розуміти, що ти на своїй землі і українська - це мова твоєї держави".

В тему: Пейзаж после антироссийской революции

Виталий Андроник, 21 год, студент ЗНУ:

"З дитинства я говорив на суржику, бо народився і перші 10 років прожив у селищі. Потім наша сім'я переїхала у російськомовне місто. На те, як я говорю, довго не зважав, і десь аж у 7-8 класі зрозумів, що потрібно говорити або російською або українською. Насправді, я намагався перейти і на російську через оточення, але для мене ця мова чужа, ніхто в родині нею не спілкувався, читати російською було неприємно, тому швидко залишив цю ідею".

"Велику роль відіграє самовизначення себе у цій країні, усвідомленням себе українцем. Ось це самовизначення у мене припало на підлітковий вік. Було звісно важко викорінити певні слова із суржику, проте головне постійно працювати над собою. За кілька місяців я вже спілкувався українською. Не раз чув, що хтось там не говорить українською через російськомовне оточення - це взагалі не причина, перевірено на собі. Я не зважав на те, що про мене подумають інші, я просто знав - я говорю мовою свого народу і це нормально".

"Якось в одному із запорізьких "АТБ" я запитав касира, де тут є сірники. Я не знаю, чи включила вона в себе "дурника" чи справді не знає що це, але повторив ще кілька разів і врешті-решт довелося їй перекласти. Насправді такі ситуації обурюють".

"Загалом люди дуже привітно ставляться, коли чують українську: хтось одразу починає відповідати українською, хтось - продовжує російською. Із повчального - ніколи не намагатися перетягнути когось на українську. Коли я почав розмовляти українською, в школі намагався змусити до цього друзів, так само і в коледжі, але це те ж саме, що битися об стіну головою. Зрештою, з того часу більше не звертаю увагу на те, хто якою мовою говорить.

В тему: Юрий Шевелев: как изживали и как выжил украинский язык. Начало ХХ века

Владислав Мороко, 43 года, чиновник:

"Я народився в Оріхові Запорізької області і до чотирьох років там жив. Звісно ж розмовляв українською. Наприкінці 70-х батьки переїхали до Запоріжжя - російськомовне середовище, садочок, школа... - словом, "перевчили". До української мови спілкування повернувся під час навчання на істфаці ЗНУ та викладання у вишах міста".

"Першим до української мови повернувся батько. Я згодом. Спочатку важко - не вистачало словникового запасу. Але викладання та написання дисертації цю проблему виправляють. Чому вирішив повернутися до української мови? Відверто - важко когось "вести" за собою до мрії, не дотримуючись принципів на яких ця мрія вибудована - мова, історія, віра. Тому - спочатку сам, а потім вчити інших. Оточення поставилось нормально, ми ж в серці України живемо! Вони розуміють мене, а я розумію їх - це головне".

—

С запорожцами общалась Татьяна Гонченко; опубликовано на сайте 061.ua

В тему:

• Язык по-украински: маринованный с географией, под историческим соусом
• Почему нерусский «русский» язык
• Исследование показало, что украинский язык исчезает из соцсетей и телеэфира
• Турецкий профессор предлагает Украине перейти на латиницу
• Евгений Якунов: Отдавать ли жизнь за флаг? Депутат Рыбак и тысячи других