Він усюди. Він не зникає. Він просто стає дрібнішим

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Мікропластик - у морі, річках, ґрунті. Чи можемо ми якось цьому опиратися і чи взагалі мусимо?

Пластик, писав у 50-х роках Ролан Барт, це «не так субстанція, як радше ідея її безкінечного перетворення, … видима всюдисущість». Сьогодні ці слова звучать майже пророчими. Коли французький філософ їх писав, пластик був на початку шляху до всюдисущості. Із сучасних практичних штучних матеріалів виготовляли побутові прилади, меблі і навіть одяг. Але тоді Барт міг хіба здогадуватись, наскільки всюдисущим стане пластик. Сьогодні ми знаємо:  пластик справді перебуває в процесі своєрідного безкінечного перетворення. Він просто більше не зникає.

У багатьох галузях від пластику неможливо відмовитись. Його та з нього легко виготовляти, легко очищати, його майже неможливо знищити. Але саме це є і його вирішальним недоліком. Замість розкладатися на свої первинні складники, як це стається із природними матеріалами, рештки штучних матеріалів постійно зменшуються. Протягом десятиліть пластик перетворюється на мікропластик, на частинки, менші ніж п’ять міліметрів. Так майже непомітно з’являється гігантська гора сміття, що складається з дрібнесеньких шматочків пластику, які розносяться по воді і ґрунтах. А ми, люди, що спричинили цю біду, безпомічні перед нею. Ще кілька років тому про існування мікропластику мало хто знав. Що він спричиняє ніхто не знає досі.    

Ми повинні принаймні краще утилізувати пластикове сміття – такої згоди останніми вихідними дійшли деякі з провідних індустріальних націй на саміті Великої сімки. До 2030 року Канада, Франція, Німеччина, Велика Британія та Італія хочуть досягти повної переробки пластикового сміття. Президент США цю домовленість не підписав, як і прем’єр-міністр Японії. Але цілковито ігнорувати проблему не міг навіть Дональд Трамп. Він також за захист світового океану, все ж подав Трамп до протоколу.

Майже щотижня оприлюднюють нові, тривожні цифри. Організація захисту довкілля Всесвітній фонд дикої природи (WWF) на початку червня повідомила, що дослідники виявили рекордну кількість мікропластику в Середземному морі: 1,25 мільйона частинок на квадратний кілометр. Два місяці тому вчені з Бремергафена знайшли понад 12 тисяч частинок мікропластику в літрі льоду з Арктики. У березні студія дослідників із команди Крістіана Ляфорша з університету Байройта виявила, що мікропластик є майже в усіх проточних водах Німеччини. Але проблема не обмежується водами: у квітні Ляфорш і команда повідомили, що виявили мікропластик навіть у добривах і компості з біосміття.

В тему: Гроші зі сміття. Як Німеччина стала чемпіоном світу з переробки відходів

Очевидно, перед нами не лише величезні гори пластику, перед нами нездоланні гори дослідницької роботи. Науковці з усього світу напружено працюють над трьома різними питаннями: Звідки з’являється мікропластик? Що він спричиняє? Як ми на це реагуємо?

Так з’являється мікропластик

На перше питання  відповісти найлегше. Більша частина мікропластику утворюється через викидання пластикових продуктів та їхній повільний розпад у навколишньому середовищі. Скільки часу потрібно для перетворення великого шматка пластику на мікропластик залежить від умов довкілля. Пластик перетирається, його їдять бактерії, розкладає сонце – процес, що триває роками.

Тому, щодо загальної кількості мікропластику можна дати лише оціночну відповідь. Крістіане Царфль, юніор-професор аналізу екосистеми в університеті Тюбінген, каже: «На цей момент концентрації мікропластику у водах і ґрунтах ще невисокі. Але це зміниться. Адже пластик розкладається дуже повільно. Наприклад, процес перетворення пакету на мікропластик триває десятиліттями». Це означає, що мікропластик найближчого майбутнього лежить у природі як сміття.

Це може бути, скажімо, пакет від хліба, який спершу здуло вітром з відкритого смітника на край дороги, звідти у річку, а вже звідти течією занесло в море. Енергія сонця і хвиль поступово подрібнюють його. Або захисна плівка для чутливих до холоду рослин, яку після використання заорав фермер. У землі вона розпадається на дедалі менші частинки. Врешті, частину їх змиє дощем у сусідній струмок. Усе це перетвориться на мікропластик.

Тут можна заперечити, що більшість пластику не залишається лежати на вулиці, його викидають у спеціальні жовті мішки. Для Німеччини це справджується лише частково. Кожен німець щороку продукує 37,4 кілограма пластикового сміття, майже половину з цього переробляють. Наші показники, як у продукуванні, так і у переробці, вище середніх по Європі. За даними Євростату, кожен громадянин ЄС продукує в середньому 31,1 кілограма сміття, 40% цього переробляється. Такі низькі показники переробки спричинені не лише лінощами окремих людей. Причиною є також те, що далеко не кожен шматок пластику придатний для повторного використання. Навіть в ідеальному випадку.

Цей ідеальний випадок настає тоді, коли, по-перше, сміття як слід викидає той, хто його продукує, споживач чи індустрія. Тоді, по-друге, сортувальні установки переробника спроможні розрізнити і відокремити види пластику, щоб, по-третє, їх переплавати і передати для подальшого виготовлення продукції.  Так би мало відбуватися. У реальності ж багато відходів не можуть або лише із великими витратами можуть бути переплавлені та застосовані для виготовлення нового пластику. Решту або спалюють, або транспортують за кордон.

Країни, які завозять сміття з Німеччини, розташовані переважно в Азії та Африці. Донедавна найбільше сміття брав Китай, проте цієї весни китайці вже вирішили не імпортувати сміття. Але старий пластик не завжди використовується повторно й у цих країнах. До того ж у них часто не такі суворі закони про відходи, як у Німеччині, і вони самі, звичайно, також продукують пластикове сміття. Усе це призводить до того, що деякі азійські країни ще сильніше за європейців забруднюють довкілля пластиковими відходами, а отже, і мікропластиком. В абсолютних числах рейтинг забруднювачів очолює Китай, за ним ідуть Індонезія, Філіппіни, В’єтнам і Шрі-Ланка.

Але мікропластик утворюється не лише з пластикових відходів. Існує також так  званий первинний мікропластик, який складається з початково крихітних частинок. Як показало минулорічне дослідження, вони становлять близько 31% мікропластику. Швейцарські науковці  Жульєн Буше і Дам’єн Фріо ідентифікували найголовніші джерела первинного мікропластику. Найбільша частка, близько 35%, з’являється з текстилю, коли штучні волокна відокремлюються під час прання. Цілі 29%  — це стирання коліс, маленькі частинки, які з’являються під час гальмування і рушання. 24% походять з так званого міського пороху, тієї неідентифікованої суміші з вихлопів, фарб, лаків, і відокремлених залишків косметики.

В тему: G7 приняла программу борьбы с загрязнением океана пластиком

Компоненти різняться залежно від регіону. Наприклад, у Європі найбільшим джерелом первинного мікропластику є стирання коліс, вуличний рух створює вдвічі більше мікропластику, аніж відділяється від текстилю. Ще більшою є ця різниця в Північній Америці. Отже, якщо є бажання зменшити кількість мікропластику, зосередитись треба на цьому. Щоправда це дуже складно. Простіше зробити це в іншому  — в галузі косметики.

У деяку косметику мікропластик додають свідомо. Наприклад, у гелі для душу, щоби продукт краще відтирав маленькі лусочки шкіри. Схожий ефект пілінгу кульки з мікропластику повинні мати і у засобах для вмивання обличчя. До пральних засобів і засобів для чищення також додають пластик, це має покращувати їхню дієвість чи консистенцію. Загалом усе це становить лише незначну частку мікропластику. Щоправда цю частку нескладно ще зменшити. У деяких країнах застосування мікропластику в косметиці та засобах для прання і чищення повністю заборонене, численні виробники зобов’язалися використовувати менше мікропластику. Вони під тиском, адже споживачі дедалі частіше вимагають вільні від пластику продукти. Люди побоюються, що крихітні частинки можуть завдавати шкоди їхньому тілу.

Це спричиняють частинки

Найменші часточки пластику точно потрапляють в організм із харчуванням. Хто вживає рибу та інші морепродукти, імовірно їсть разом із ними і мікропластик. Різні дослідження показали, що морські мешканці дістають ці мікрочастинки з води. Мікропластик плаває і в мінеральній воді. Це на початку року встановила Дарена Шиманскі в університеті Мюнстера. Вона тестувала мінеральну воду зі скляних і пластикових пляшок, а також воду з картонних упаковок. Мікропластик виявився в усіх пробах, щоправда в різній концентрації. Найбільше часточок було у воді з багаторазових пластикових пляшок.

Йдеться про частинки ПЕТ або ПП (поліпропілен). Шиманскі припускає, що часточки походять з пляшки або з кришки. Той, хто п’є мінеральну воду цього не помічає  — чотири п’ятих знайдених частинок були меншими за 20 мікрометрів, що відповідає 20 міліонній метра. Другою за концентрацію мікропластику виявилася вода у деяких скляних пляшках. Як він туди потрапив, поки не зрозуміло. Отже, споживанню мікропластику разом із питною водою ніяк не можна запобігти?

Можливо, загроза не така велика, каже Інґрід Хорус. Вона керує відділом гігієни питної та басейної води у німецькому федеральному відомстві довкілля (ФВД) і наголошує, що за незначної кількості крихітних часток часто неможливо сказати чи справді йдеться про мікропластик, і чи він часом не потрапили у воду в лабораторії. «Наші методики ще недосконалі, особливо для малих концентрацій». Тому дослідники працюють над їхнім покращенням. На разі немає точних даних про те, чи наявний мікропластик і в німецькій проточній воді.

Три роки тому Федеральна служба дослідження і контролю матеріалів проводила заміри, які нічого не виявили. Після перших перевірок ФВД усе свідчить про те, що концентрація дуже незначна. «Воду, яка потім тече з кранів, рідко беруть безпосередньо з річок», — каже Хорус. — «Переважно це ґрунтові води або вода з водосховищ, які менш забруднені». Окрім того, фільтри на станціях підготовки води розроблені спеціально під крихітні часточки. Мікропластик, наголошує вона, це проблема, але не питної води, передовсім вона стосується водних тварин.

Масштаби цієї проблеми хоче встановити Крістіане Царфль у Тюрингії. Вона та її робоча група досліджують, як мікропластик впливає на екосистеми та окремі організми. Учені спостерегли, що хоч хробаки-піскожили і споживають мікропластик, але він не має на них видимого впливу, бо «вони просто виділяють його знову». Натомість у молюсків поглинання мікропластику спричиняє запалення.

 Царфль разом із командою досліджувала дафнії і виявила, що мікропластик, залежно від концентрації, має на цих істот подвійний вплив: якщо у воді є дуже багато мікропластику, це може мати для дафній смертельні наслідки. Тварини вживають крихітні частинки розміром в одну тисячну міліметра і через це менше рухаються та більше не споживають їжу. Але такий вплив спостерігається лише за дуже високої концентрації мікропластику. «Такої високої, яка поки що не трапляється в природних умовах», — говорить Царфль.

Але якщо під час експерименту у воді були й інші шкідливі речовини, ставалося щось неочікуване: мікропластик зменшував їх негативний вплив. Очевидно, робить висновок Царфль, шкідливі речовини менш активні, якщо прив’язані до часток пластику. Це вона встановила, коли вивчала осадові організми, тобто тварин, які живуть на дні водойм. «Отже мікропластик може слугувати транспортним вектором для шкідливих речовин, однак зменшує водночас доступну для організмів фракцію шкідливої речовини».

Мікропластик справді легко зв’язується з шкідливими речовинами, наприклад, канцерогенними поліхлорованими біфенілами. Вони заборонені з початку століття. Але їхні залишки досі є у довкіллі. У 2016 році гамбурзька вчена-хімік Ґезіне Вітт виявила, що мікропластик у три-чотири рази брудніший, аніж уже забруднене дно морів і рік.  На жаль, те, що мікропластик захищає дафній та осадові організми від впливу шкідливих речовин, не означає автоматично, що це також стосується і людей. Крім того, шкідливі речовини часто містяться й у самому пластику — наприклад, шкідливі для здоров’я пом’якшувачі.

В тему: Британія домоглася від 40 провідних компаній скоротити забруднення пластиком

«Ці шкідливі речовини мають високий потенціал загроз», — каже Тамара Ґруммт. — «Але навіть найменш токсичний пластик може завдати шкоди людям. На це вказують перші результати досліджень». Біологиня керує в ФВД відділом «Токсикології питної та басейної води» і зробила вражаюче відкриття. Ґруммт та її група вводили мікропластик у культури людських клітин. Те, що сталося потому, насторожує. Адже мікропластик не зник. Він накопичився між клітинами і блокував комунікацію. Наслідок: клітини росли повільніше і були схильні до запалень. 

Постійні запалення, як давно відомо, шкодять тілу. Вони збільшують ризик серцевих захворювань і раку. Отже, з досліджень Ґруммт можна зробити висновок, що мікропластик дійсно може бути нездоровим. Однак це залежить від концентрації,  а саме від того, скільки часток насправді лежить у землі або плаває у воді і скільки їх згодом накопичується в організмі людини. На цьому наголошують усі експертки. «Якщо приймати мікропластик лише вряди-годи, то це, мабуть, не проблема», — каже Ґруммт. — «Якщо отримувати його постійно, то це інша справа. Тоді запалення стає постійним станом».

В тему: Пластик убивает нашу планету

Що робити?

Нині ми, люди, не постійно вживаємо мікропластик, принаймні не у великих кількостях. Щоб запобігти цьому й надалі, вчені старанно працюють — розробляють кращі фільтрувальні установки для очищення стічних вод і водоочисних споруд, величезні бар'єри, які мають утримувати плавуче пластикове сміття. Нещодавно навіть виявили бактерію, яка харчується пластиком ‒ на жаль, їсть вона надзвичайно повільно.

Усе це може допомогти. Але основна проблема залишається: усе сміття, яке ми продукуємо, знову стає мікропластиком. Гора стає дедалі вищою, доки пластик ‒ перефразовуючи Ролана Барта ‒ всюдисущий. Кожен може докластися до того, щоб ця гора зростала не так швидко: викидаючи пластикове сміття в жовті мішки, а не в кінцеві відходи і купуючи якомога менше пластику. Поки майже всі товари в супермаркеті упаковані в пластик, зробити це зовсім не просто. Тому поруч із великими індустріальними націями з Великої сімки чи П’ятірки інші також намагаються продукувати менше пластикових відходів.

Наприклад, Європейська комісія офіційно оголосила пластикові  війну. Наприкінці травня вона подала пакет заходів для держав-членів, щодо яких будуть ухвалювати рішення вони і Європейський парламент. Так, наприклад, кількість продуктів харчування, упакованих у пластик, має бути зменшена, а окремі одноразові пластикові вироби — повністю заборонені. «Ми повинні запобігти потраплянню пластику в нашу воду, нашу їжу і навіть наші тіла», — сказав віце-президент комісії Франс Тіммерманс.

У нас немає іншого виходу.

Сара Марія Брех, Die Welt; Переклададено та опубліковано у виданні Тиждень.UA

***

Андрій Любка: Велика сміттєва пляма

Люблю паперові газети за їхню непередбачуваність. Бо коли читаєш сайти чи гортаєш стрічку фейсбуку, то отримуєш інформацію, яка під тебе заточена – ти ж ці сайти додавав у закладки, ти сам цих юзерів френдив.

В тему: Сортировка мусора:- красиво и полезно

Інша справа з газетою, з якої можна отримати інформацію справді непередбачувану. Рецепти, скандали, гороскопи, кримінальна хроніка, вітання й некрологи, культурний дайджест (курва, і це вони вважають культурою!), спортивні сторінки, які завжди перегортаю, інтерв’ю й анекдоти в телепрограмі. І моє улюблене – рубрика під умовною назвою «цікаві факти звідусіль».

Цього разу на горішній полиці поїзда, який везе моє втомлене фестивалем тіло з Полтави до Львова, я читаю про француза Бенуа Лекомта, який хоче за півроку переплисти Тихий океан. Кожного дня він плистиме вісім годин, долаючи за цей час чергові 48 кілометрів. Поруч з ним завжди буде катер, на якому плавець відпочиватиме.

Крім геростратової мети – потрапити в історію – француз має й шляхетну ціль: привернути увагу до забруднення нашої планети. Саме для цього він збирається плисти через так звану Велику тихоокеанську сміттєву пляму – водоверть пластику площею (за даними газети) в 1,6 млн кілометрів квадратних.

Що ж, не знаю, як щодо решти світу, але мою увагу до проблем екології плавцеві привернути вдалося: засинаючи під стукіт коліс, я уявляю собі цей велетенський острів сміття на океані, через який можна не лише плисти, а й просто ходити по ньому пішки, творячи тим самим чудо, як у відомій історії.

Сильно вигадувати мені не доводиться, бо я рибалю, тож час від часу потрапляю на човні в такі сміттєві загати, що утворюють на наших річках різнокольорові плеса з пластику, мотлоху й гілляччя.

Згадуються у цьому контексті й новини. Наприклад, квітнева: у прибережній зоні міста Мурсія на півдні Іспанії було знайдено труп 10-метрового кита. Під час розтину вчені виявили в його шлунку 29 кілограмів пластику: пакети, каністру, мотузку й сіті. Ясна річ, травна система кита не впоралася з таким «харчем».

А ось новина зовсім свіжа, тижневої давності. Цього разу з Таїланду. Там на берег викинуло дельфіна, який сплутав пластикові пакети з їжею – й отруївся. Вчені й лікарі боролися за його життя п’ять днів, але безуспішно.

Найостанніша новина – про боротьбу з усім цим жахом. Лідери країн «Великої сімки» домовилися до 2030 року «забезпечити переробку 100% усіх пластикових відходів, а також продовжити дослідження щодо очищення води від мікропластику». Віриться в такі гарні слова слабо. Навіть якщо вдасться за дванадцять років побороти проблему пластику, то я впевнений, що людство, одержиме безумним самовбивчим інстинктом, вигадає якесь нове гівно, ще страшніше й небезпечніше.

Уже десь між Миргородом і Лубнами, поринаючи в сумну й тривожну дрімоту, я ще намагався витягнути з пам’яті вивчену колись на уроці географії цифру, яка б давала уявлення про площу України. 603,6 чи 606,3 тисячі кілометрів квадратних? Байдуже, бо кожна з цих цифр означає, що Велика сміттєва пляма в Тихому океані більша за мою країну майже втричі.

Зрештою, їх, ці плями, слід не порівнювати, а додавати. Бо не лише посеред Тихого океану, а й посеред Європи є Велика сміттєва пляма. Україна.

Кожного разу, коли йду в ліс чи на риболовлю, у мене виникають два бажання: (1) голосувати за партію зелених, а поки вибори далеко й такої партії в нас нема ‒ (2) сховатися десь у кущах із сокирою і відрубувати руки всім, хто після себе залишає ці тонни пакетів, обгорток, скляних і пластикових пляшок, бляшанки з-під пива й енергетиків, презервативи, пробки, фольгу, запальнички, одноразові виделки й стаканчики.

Сучасний Довбуш мав би не грабувати багатих, а бити тих, хто засирає природу. І, мабуть, теж потрапив би якщо не до Книги рекордів, то принаймні в газету.

Джерело: Збруч

В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com