"На арену з тиграми кинули Україну і закрилися нею, як щитом. Це виглядає доволі гидко."

Версия для печати

 Чи варто приносити східні регіони у жертву заради “миру” з Росією: що думають колишні мешканці Луганщини та Донеччини

У політичному просторі України все частіше звучить слово “переговори”. 30 серпня радник голови Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що Україна готова  до переговорів з РФ. Російські опозиціонери тільки вийшовши з путінських тюрем теж занили про перемовини й зняття санкцій

Президент Володимир Зеленський обіцяє до кінця листопада 2024 року підготувати мирний план, запевняючи, що у ньому не буде територіальних поступок Росії. Утім, російський диктатор Володимир Путін виставляє свої умови припинення вогню. Серед них не тільки затерта “демілітаризація” та “денацифікація”, але й території. Він наполягає, щоб Росії відійшли три області – Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська – і автономна республіка Крим.

Як свідчать останні соціологічні дослідження, 44% українців підтримують ідею мирних переговорів з РФ, однак понад 80% з умовами Путіна не погоджуються.

Однак за результатами іншого опитування, майже третина українців – 32% – допускають, що для досягнення миру та збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких територій.

Чи означає це, що Луганщину та Донеччину можуть “принести в жертву” Путіну заради “миру”? І чи не буде ця жертва марною, і які можуть бути наслідки такого рішення для мешканців окупованих територій та вимушених переселенців?

На ці питання "Реальній газеті" відповідають колишні мешканці Луганщини та Донеччини, які були вимушені покинути свої регіони через війну та окупацію.

Роман Власенко, голова Сєверодонецької районної державної адміністрації Луганської області: “Тільки відновлення кордонів 1991 року можуть принести сталий і справедливий мир в Україну”

– Думаю, до цього не дійде, і така угода підписана не буде. Торгувати територіями в обмін на мирну угоду я вважаю некоректним, і це не може бути частиною перемовин.

Тут є декілька аспектів. Перший – це позиція влади, яка заявляє, що не буде торгувати територіями, і тільки відновлення кордонів 1991 року можуть принести сталий і справедливий мир в Україну. Другий аспект – громадська думка. Я б не дуже орієнтувався на соціологічні дослідження, адже глобально більшість мешканців України хочуть миру і перемоги, але не готові поступатися територіями, і цього не буде. Третій аспект – позиція військових, які боронять Україну на сході і півдні, і не зрозуміють таких рішень.

Переговори мають йтися про повне виведення російських військ з території України, зокрема з Луганщини, Донеччини та Криму. Утім, я можу зрозуміти, тимчасове припинення вогню та зупинку бойових дій на тих позиціях, де ми сьогодні є, для початку переговорного процесу. Але виключно як тимчасову міру.

У цьому питанні є ще і міжнародний контекст. Історичний досвід, зокрема Другої світової війни та конфліктів у сучасному світі, свідчить про те, що замирювання агресора може зіграти злий жарт. Якщо будуть поступки у цій війні, авторитарні режими будуть це сприймати як слабку позицію демократичного світу.

Міжнародна спільнота має серйозніше ставитися до конфліктів, які провокують держави так званої “осі зла”: Росія, Іран, Китай, Північна Корея тощо. Ці авторитарні країни несуть безлад і хаос у світі, намагаються протиставити себе демократичному світу. У нас сьогодні є тези з боку ЄС і США, що вони не дадуть Україні програти, але вони і не дають нам виграти.

Війна Росії проти України має закінчитися перемогою України, і тільки це гарантує безпеку демократичному світу. Також програш Росії вигідний самій Росії, її громадянам, адже режим Путіна має пасти. Тільки такий розвиток подій може сприяти сталому і справедливому миру.

Що стосується тих, хто проживає на окупованих територіях, то відмова України від регіону, стане продовженням тієї незрозумілої ситуації, в якій ці люди наразі перебувають. На окупованих територіях немає наразі ніякого розвитку. РФ багато грошей витрачає на війну, а на розвиток захоплених територій ресурсу не вистачає. Ці території і далі будуть заселятися мешканцями РФ, які асимілюватимуться я з місцевим населенням. Там вже зараз багато представників з Кавказу, Сибіру, так званих малих народів РФ, а далі буде ще більше. Щодо ВПО, а я сам з Попасної, то ми залишаємося без свого майна і домівок, а це нові виклики для держави – забезпечити переселенців житлом і соціальною підтримкою.

Утім, я не розглядаю сценарій, що ми втратимо території чи державність. Я думаю, що є підстави сподіватися на перемогу і підсилення міжнародної підтримки. Нам вдасться вистояти.

Костянтин Рєуцький, правозахисник, військовий: “Ми просто даємо Росії шанс відновити свої сили, перегрупуватися і в*бати нас сильніше, ніж зараз”

– Я впевнений, що наш регіон обов’язково стане предметом торгу на перемовинах з РФ. Звісно, що вони вимагатимуть закріплення, так би мовити, своїх територіальних здобутків. Я не бачу, щоб хтось – ми чи наші партнери – були готові визнати захоплені території частиною Росії де-юре.

У будь-якому разі, якщо ми виходимо на якесь тимчасове заморожування  конфлікту, ця ситуація спрацює проти нас. Якщо зараз зробити паузу, не роблячи нічого, щоб зруйнувати Росію зсередини, через декілька років ми зіштовхнемося ще з більшою загрозою. Ми просто даємо Росії шанс відновити свої сили, перегрупуватися і в*бати нас сильніше, ніж зараз. Наступний етап цієї війни буде ще болючішим.

Мені трохи ніякого від того, що наші західні партнери не розуміють масштаб загрози з боку РФ. Якби було адекватне бачення цих загроз, то, я думаю, за 2 роки цей конфлікт би вже припинився. Бо противнику вже б не було ким і чим воювати. Очевидно, якщо б захід діяв послідовно, то був би повалений російський режим і економіка. Однак поки цього немає. Я бачу, що багато західних стейкхолдерів просто панічно бояться падіння Росії і роблять дуже багато, щоб цього не сталося. І це трагічно для нас насправді. Саме тому ми підходимо до етапу, коли доведеться з великою ймовірністю домовлятися з росіянами. І скоріш за все, це буде точно не вигідно для нас, бо йдеться про наші території і людей, яких ми втрачаємо принаймні на якийсь час, скоріш за все тривалий.

Ми зараз виснажені і нам реально важко, але я ратую за те, щоб ми не зупинялися і переконували наших партнерів не зупинятися та попри все додавати країну-агресора. Шанси на це достатньо високі. Противник теж виснажений, саме тому Росія зараз усіляко підводить нас і наших партнерів до початку переговорів.

Валентина Троян, журналістка: “Я не виключаю, що обставини складуться таким чином, що Україна відмовиться від Луганської області”

– Я не виключаю, що обставини складуться таким чином, що Україна відмовиться від Луганської області, а вище керівництво країни пояснить це умовою до миру. Для тих, кому це виглядає обурливим та неможливим, нагадаю – війна в Україні триває понад 10 років.

Перший крок до відторгнення, зокрема Луганщини, був зроблений тоді, коли попереднє керівництво пішло на заморожування війни та відмовлялося визнавати факт окупації Луганщини та Донеччини. Це виявилося заразним, бо і від вже президента Володимира Зеленського можна було почути розповіді про “ту сторону”.

Хто був покараний за дискримінацію переселенців? Ніхто. Це показово. Луганщина майже зникла з інформаційного простору. Дізнатися, що там відбувається, можна хіба що завдяки релокованим луганським медіа, або включенням представників військових адміністрацій. Нещодавно в ефірі співрозмовник запевняв мене, що Луганщина повністю окупована. Добре, що я в курсі і виправила його. Вважаю, що це потрібно проговорювати і нагадувати: так більша частина області окупована, але є звільнені населені пункти і у них живуть люди.

Що зміниться у моєму житті, якщо від Луганської області Україна відмовиться офіційно? В короткій перспективі нічого. У довгій – я не зможу провести в останню путь близьких мені людей. До чого така територіальна поступка може призвести глобально? До інших територіальних поступок.

Микола Ханатов, начальник Попаснянської міської військової адміністрації: “Можливо, людям у Тернополі все одно, чи є Попасна, чи нема”

– Україна – унітарна держава, і будь-які територіальні поступки – це передусім грубе порушення Конституції, в яку під час воєнного стану не можна вносити зміни. Тобто, відмовитися від територій влада просто права ніякого немає.

Утім, я розумію, у якій непростій ситуації сьогодні президент, бо яке б рішення він не ухвалив, будуть незадоволені.

Деокупація Луганщини, зокрема Попасної, – це сенс мого життя. З іншого боку легко щось думати і казати, лежачи на дивані у той час, коли люди гинуть на війні. Так, я хочу, щоб звільнили Попасну, але розумію, що війна триває вже дуже довго, і, можливо, людям у Тернополі все одно, чи є та Попасна, чи нема.

Парадокс нашої ситуації полягає в тому, що ми всі хочемо жити в демократичній країні, але не готові її захищати. Ми хочемо перемоги, але не своїми руками і не руками своїх близьких. Як то кажуть, ми за колгосп, але не в нашому селі.

Олексій Біда, військовий: “Називати стан перманентної війни “миром”, може лише лицемір або ворожий агент”

– Предметом торгу Луганщина стати може. Наслідки прості: будь-яке призупинення бойових дій з окупантом, це лише час на відновлення його військової сили з новою ескалацією і новими окупованими територіями.

Тобто не лише мені, а і моїм дітям доведеться йти на війну. А це неприйнятно. Називати стан перманентної війни “миром”, може лише лицемір або ворожий агент.

Марина Курапцева, журналістка: “Обміняти Донбас на мир – нереалістичний план, він не може вдовольнити людожерів”

– Не вважаю такий план реалістичним взагалі. В уяві Путіна та чималого відсотка росіян Донбас і південний схід дуже давно є частиною Росії. А для нас, країни, яка захищає свій суверенітет, торгувати територіями не є гарною ідеєю.

Справа тут навіть не в Луганщині чи Донеччині, а в тому, що Путіну треба інше. Як казали в часи Голодомору, “окончательно решить украинский вопрос”, тобто знищити нас усіх.

Тому обміняти Донбас на мир – нереалістичний план, він не може вдовольнити людожерів. Я не вірю, що Росія здатна на мир, навіть якби угоду підписали у присутності цілого світу. У нас були мирні угоди по Донбасу з 2014 року, і жодного разу росіяни не дотримувалися миру.

Моя думка – ніяких перемовин з терористами, які чинять акти геноциду. Коли я читала коментарі росіян  про обстріл Охматдиту, у  мене волосся дибки вставало.

Я двічі втратила все. Уперше у 2014 му році у Єнакієвому, потім у 2022 – у Бородянці. Однак я не втрачаю надії на возз’єднання України, хоча забула за 11 років, що таке бути вдома.

Я не розумію, як можна віддати територію з живими людьми. Мені навіть думати страшно про те, що хтось може мою землю передати до чужої держави. Як це можливо?

На мою думку, Росія має програти, з нею треба зробити те, що у свій час з Німецькою демократичною Республікою  – взяти під контроль, запровадити фільтрацію, таку саму, яку зараз проводить Росія, але, звісно, без катівень і дотримуючись норм міжнародного гуманітарного права.

Наразі я мешкаю у східній Німеччині. Німці колишньої НДР вивчали російську мову у школах, люди, яким 55+, досі її знають і думають, що борщ – це та бурда з томатною пастою, яка продається у російських магазинах. На жаль, у Європі досі вважають образ руського ваньки потішним та кумедним.

Насправді мир неможливий, якщо противники Росії не об’єднаються, як у другу світову. Не знаю, що має статися, щоб світ втрутився. На арену з тиграми кинули Україну і закрилися нею, як щитом. Це виглядає доволі гидко.

—

Джерело: "Реальна газета"

В тему:

• Про наявний геноцид українського народу з боку фашистської Росії
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни
• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце»
• Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання
• Воєнні злочини Росія проти дітей України 
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?»
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18)
• Увидит ли мир на скамье подсудимых Гаагского трибунала путина?