Народ Донбасу і культурна зброя росіян

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Російсько-українська війна триває вже понад десятиліття: у березні 2014 року в Криму, Донецьку і Луганську розпочалися протести, інспіровані й підтримані російською владою. Зрештою вони призвели до збройного протистояння, незаконних “референдумів”, де-факто втрати Україною контролю над Кримом і частиною території Донбасу та поступовим заморожуванням бойових дій аж до лютого 2022 року. 

Кримський півострів, який Росія без зайвого лицемірства визнала “своєю” територією, ще з 2014 року почав жити за російськими законами і правилами. Натомість “влада” так званих “Донецької та Луганської народних республік” довгий час вдавала, наче саме вона має повний контроль над цими землями і просто перебуває у дружніх відносинах з РФ, а не підпорядковується Кремлю напряму.

Показне ухвалення “місцевого законодавства”, завзяте створення розгалуженої мережі “місцевих органів влади” могло створювати оманливу картинку “незалежності” т.зв. “Л/ДНР” в очах деяких зовнішніх спостерігачів. Втім, поруч із великими проєктами “нової місцевої влади” дещо видавало справжні наміри окупантів — їхня культурна політика. Наполегливе просування російської культури, знищення усіх можливостей для відтворення українських традицій і формування нової української культури поступово змивало маску окремішності, крізь яку з кожним роком усе чіткіше було видно триколор. 

Читайте також: Помічник Путіна проголосив «путінізм» на найближче століття, а боса порівняв з царем та Богом

Дотепер українські дослідники здебільшого уникали детального аналізу дій РФ, спрямованих на знищення української ідентичності на тимчасово окупованих територіях. Але саме системність і всеохопність культурної політики окупантів, яку вони проводили на ТОТ, демонструють, що прагнення Росії знищити Україну й українців з’явилося не 24 лютого 2022 року, а набагато раніше. Ба більше, геноцид, яким усе частіше називають події російсько-української війни, почався не з масових вбивств у Бучі, а з поступового знищення і витіснення всього українського з тимчасово окупованих територій. 

Клацніть на зображення для детального перегляду

Громадянська мережа ОПОРА задокументувала й описала ключові риси культурної політики Російської Федерації у так званих “ДНР” та “ЛНР” у 2014–2022 роках. Основою дослідження стали майже 11 тисяч дописів на сторінці “міністерства культури” т.зв. “ДНР” у соціальній мережі “ВКонтакте”, дописи “міністерства культури ЛНР”, а також публікації місцевих, всеукраїнських і міжнародних ЗМІ. У цьому матеріалі ми простежимо системну політику руйнування української ідентичності населення окупованих частин Донеччини й Луганщини та заміщення її російською шляхом знищення культурного простору.

Читайте також: «Православний тероризм» московського патріарха Кирила Гундяєва

Законодавчо обґрунтоване зросійщення

Першою ознакою системності й спланованості винищення української ідентичності на ТОТ є підготовка політичного і законодавчого підґрунтя. Протягом лише двох тижнів після “референдумів про державну самостійність Донецької та Луганської народних республік" у нових “державах” зʼявилися “міністерства культури”, що мали займатися “розробкою державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері культури та мистецтва”. 

І хоча на початку свого існування владні органи так званих “ДНР” і “ЛНР” доволі мляво впливали на культурне життя новостворених “республік” (імовірно, через невизначеність “державних” кордонів та постійну зміну прізвищ “міністрів культури”), вже з 2015 року вони активно включилися в роботу. У вересні “парламент ЛНР” прийняв закон “Про культуру”, який утвердив контроль “нової влади” над усіма культурними обʼєктами “республіки” та визначив основні правила їх роботи. В так званій “ДНР” аналогічний закон прийняли на кілька місяців пізніше — у січні 2016 року. Згодом у “республіках” зʼявилися й інші нормативні акти, які мали впорядкувати культурне життя: закони “Про охорону культурної спадщини”, “Про музеї та музейну справу” тощо. 

Після показового формування органів влади “незалежних республік” їх очільники одразу почали налагоджувати контакти з Москвою. Сфера культури не стала винятком — у листопаді 2015 року “міністри культури” т.зв. “Л/ДНР” взяли участь в IX Асамблеї “русского мира” в Суздалі. На цьому щорічному міжнародному форумі, організованому російським президентським фондом “Русский мир”, учасники обговорюють ключові ідеологічні й ціннісні позиції, які згодом мають транслювати російські сателіти по всьому світу. 

Читайте також: Станіслав Асєєв: Російські кати – моя робота

Клацніть на зображення для детального перегляду

Результатом цієї поїздки стала інституціоналізація співпраці між російськими культурними установами та культурними установами т.зв. "Л/ДНР". З кінця 2015 року російські музеї, театри та бібліотеки запрошували до себе представників культурної сфери з окупованих територій для навчання та отримання нового досвіду, а також передавали закладам “республік” “гуманітарну допомогу” — книги та музичні інструменти. У 2016 році у т.зв. "Л/ДНР" з ревізією навідалося й керівництво російської культурної сфери, зокрема перший заступник міністра культури РФ Владімір Арістархов та депутат держдуми РФ Сєргєй Шаргунов. Імовірно, вони прагнули оцінити масштаби русифікації окупованих регіонів. 

Хоча “республіки” показово підкреслювали власну “незалежність”, сфера культури активно наповнювалася російськими заходами і контентом. У березні 2017 року під координацією депутата держдуми РФ Андрєя Козенка почав роботу “Інтеграційний комітет Росія — Донбас”, який обʼєднав політиків, культурних і громадських діячів задля “посилення процесу гуманітарної, соціальної, культурної інтеграції Донбасу з Російською Федерацією”. 

На практиці ж цей комітет організовував зустрічі для встановлення звʼязків між “урядами”, громадськістю і закладами культури так званих “Л/ДНР” із їхніми колегами у РФ, а також робив усе можливе для інтеграції окупованих регіонів у Росію. Наприклад, завдяки його роботі почалася програма стажувань і навчань культурних діячів “республік” у різних містах РФ. “Республіканські” бібліотеки отримали доступ до російської системи автоматизації, артисти з так званих “Л/ДНР” брали участь у заходах на території РФ, а в самих псевдореспубліках зʼявилася “Юнармія” — російська молодіжна військово-патріотична організація. 

Читайте також: Приналежність України до цивілізації хліборобів, «яка перемогла», — те, чого в Росії ніколи не могли українцям пробачити

Клацніть на зображення для детального перегляду

Того ж 2017 року в “республіках” запустили й іншу програму із промовистою назвою “Гуманітарна програма з возз'єднання народу Донбасу”. Вона була спрямована не стільки на тимчасово окуповані регіони України, скільки на “території Донецької та Луганської областей, тимчасово підконтрольні Україні”.

Програма передбачала надання гуманітарної, медичної та іншої допомоги українцям з підконтрольних Україні територій, а також заходи, спрямовані на “зміцнення єдності, культурних цінностей та духовної спільності народу Донбасу”. Серед них — спільні фестивалі, концерти, виставки, спектаклі, спільне святкування урочистих і памʼятних дат, відродження єдиного культурного простору та збереження культурної спадщини.

Особливу увагу приділяли дітям і молоді: для підлітків з підконтрольних Україні територій влаштовували безкоштовні відвідування театрів, концертів, музеїв та виставок у так званих “Л/ДНР”, а для дітей запровадили постійну акцію "Нескучный выходной", в межах якої заклади культури влаштовували для них вистави, майстер-класи і свята. 

Згідно зі звітом Центру гумпрограми, лише з квітня до листопада 2017 року в так званій “ДНР” відбулося 216 заходів та 11 постійних акцій, у яких взяли участь 6759 людей з територій Донбасу, підконтрольних Україні. У 2021 році, лише за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, “Гуманітарна програма” розширила свою діяльність на всіх росіян і російськомовних громадян України, ставши своєрідним сигналом про подальші плани Кремля. 

Запустивши дві масштабні програми, одна з яких мала інтегрувати решту Донбасу в т.зв. “Л/ДНР”, а друга — самі псевдореспубліки у Росію, окупаційна влада почала планувати наступні кроки. На конференції "Культурное пространство народов России и Донбасса" у квітні 2018 року в Москві “міністри культури Л/ДНР” сформулювали довгострокову стратегію інтеграції культурного простору в російський.

Читайте також: “Какая разница…”? Не все одно

Зокрема учасники конференції рекомендували очільникам квазіреспублік та Росії уніфікувати законодавство, посилити співпрацю у сферах міжнародної діяльності (задля протидії “західній та українській пропаганді”) освіти, науки, культури і молодіжної політики, сприяти укріпленню солідарності й усвідомленню етнокультурної ідентичності народів Росії і Донбасу.

“Посилення співпраці” зрештою призвело до заповнення культурного ринку ТОТ російським культурним продуктом, чого, зрештою, й прагнула окупаційна влада. У 2020 році спільними зусиллями влади т.зв. "Л/ДНР" і РФ було створено доктрину “Русский Донбасс”. Її мету автори визначили як “сприяння відновленню історичної справедливості — укріплення державності Донецької й Луганської народних республік як російських національних держав”.

Аби відновити цю “історичну справедливість”, вони пропонували “сприяти формуванню на основі історичної правди картини світу жителів Донбасу, основу якої становлять ідеали й цінності російської цивілізації; сприяти укріпленню російського національного самоусвідомлення, патріотизму, гордості народу Донбасу за свою Батьківщину та відповідальності за її майбутнє; на основі поглибленого аналізу етапів еволюції Донбасу засвідчити факт його історичної, духовно-культурної та соціально-економічної спільності з Росією; визначити духовну спадщину Донбасу як самобутню та невіддільну частину російської культури” тощо. 

Клацніть на зображення для детального перегляду

На майже 50 сторінках автори “доктрини” обґрунтували власні ідеологічні погляди та наголосили на нерозривності звʼязків Росії та Донбасу. Наприкінці документа вказано: “Хоч би як складалися стосунки ДНР і ЛНР з державними утвореннями на території України, майбутнє Донецької та Луганської Народних Республік тільки з Росією, адже /…/ Росія — єдина історична держава російської нації. Її місія полягає в тому, щоб політично цю націю обʼєднувати. Будь-яка відділеність тих або інших частин російської нації від Росії є винятково тимчасовим явищем”. Доктрину схвалили у січні 2021 року. 

Своєрідною кульмінацією інтеграції культурного простору окупованих частин Донецької й Луганської областей в РФ стало спільне святкування російських державних свят. У 2020 році очільники квазіреспублік вперше не просто вітали “братів-росіян” із “Днем России” чи “Днем народного единства”, а долучалися до цього святкування на рівних.

Читайте також: Історія хворобливої одержимості російського диктатора Україною

Народ Донбасу чи російський народ: наративи окупаційної влади

Розробка керівництвом т.зв. "Л/ДНР" законодавства і стратегічних планів довгоочікуваного возз'єднання з РФ не були пустим звуком. Зрештою, кожен політичний крок окупаційної влади перетворювався на подію чи культурний продукт, які мали навчити мешканців окупованих регіонів України називати себе “росіянами”. Втім, на відміну від Криму, де заміна української ідентичності російською відбувалася напряму, жителі тимчасово окупованих регіонів Донеччини та Луганщини пройшли трохи довший шлях.

Після так званих “референдумів” і проголошення “незалежності” т.зв. "Л/ДНР" першим наративом, який активно поширювала окупаційна влада, стало “право народів на самовизначення”. Цю ідею окупанти активно згадували в контексті “утисків російської мови” в Україні: мовляв, на теренах “незалежних республік” кожен має право говорити “великою російською мовою”. Підтримати окуповані райони Донеччини та Луганщини у реалізації свого “права на самовизначення” ще у 2014 році приїжджали російські діячі культури: варто лише згадати про Іосіфа Кобзона, який влаштовував великий концерт на честь “перших виборів у т.зв. "Л/ДНР", та Міхаіла Порєчєнкова, який приїхав у Донецький аеропорт і демонстративно розстрілював із кулемета позиції українських військових. 

Крім того, вже у 2014 році окупанти розуміли, що їхнім пріоритетом має бути не переінакшення ідентичності старших поколінь (бо це складно, довго і дорого), а виховання молоді. Тож першими культурними подіями, які відбулися на ТОТ після захоплення влади проросійськими угрупованнями, стали розважальні й просвітницькі заходи для дітей.

Окупаційна влада одразу почала формувати юридичну та практичну базу для “патріотичного” виховання малечі. Наприклад, уже з вересня 2014 року місцеві школярі мали брати активну участь у спектаклях за мотивами російської літератури, читаннях російської поезії, виставках творчих робіт тощо. У школах проводили “уроки мужності” про подвиги радянських військових у часи Другої світової війни.

Дітей змушували взаємодіяти з російськими військовими — виступати у лікарнях перед пораненими, надсилати їм листи підтримки й гуманітарну допомогу. “Патріотичне виховання” відбувалося і через позашкільні заходи: на одному зі спортивних змагань “міністр освіти та науки” Костєнок нагородив переможців кубками, нібито зробленими з “українських снарядів”, якими ЗСУ “обстрілювали ДНР”.

Після певної стабілізації фронту внаслідок підписання “Мінських угод” місцеві “управлінці” почали тісніше працювати з формуванням локальної ідентичності “громадян Донецької та Луганської народних республік”. Один із ключових наративів у цей період — окремішність Донбасу, його ціннісна відмінність від “української нацистської ідеології”.

Для цього в окупованих регіонах створили низку нових культурних подій та артефактів. Наприклад, у 2016 році з’явилося нове свято — ”день республіки”, який відзначають у дні псевдореферендумів про “незалежність”: 11 травня — у т. зв. “ДНР”, 12 травня — у т. зв. “ЛНР”. Саме в ці дні “політики” й “урядовці” “республік” багато говорять про особливості “народу Донбасу” і побудову “справжніх справедливих держав”. У спробах створити місцеву ідентичність окупаційна влада робила ставку й на розповіді про “особливу культуру та історію” Донецька і Луганська, а також про “жахливі злочини, скоєні київським режимом”. 

Читайте також: Василь Расевич: Дегуманізація українців

Поруч з тим, псевдореспубліки почали заявляти про себе як про мультикультурний простір, де представник будь-якої національності може вільно виражати себе так, як їй чи йому заманеться. Під прапором мультикультуралізму в окупованих регіонах швидко розгорнули діяльність фонд "Русский мир" та “Центры русской культуры и литературы”, які організовували проєкти для популяризації й вивчення російської мови й культури.

Серед іншого, вони проводили пропагандистську виставку “Непідкорений Донбас 1943–2014”, “культурні обміни” між тимчасово окупованими територіями і РФ, привозили артистів з Російської Федерації, презентували книги — часто з красномовними назвами на кшталт ”Как России победить Америку”, ”Украина. Хаос и революция — оружие доллара” і ”Антимайдан: История геноцида народа Юго-Востока Украины”. Паралельно фонд докладався до знищення української “нацистської” культури на ТОТ: українські книги викидали з місцевих бібліотек, а натомість завозили російську літературу. 

Після запуску в 2017 році згаданих вище "Гуманітарної програми з воззʼєднання Донбасу" та “Інтеграційного комітету Росія — Донбас” кількість подій, спрямованих на розвиток місцевої ідентичності жителів ТОТ, відчутно зменшилася. Натомість почав набирати вагу інший наратив, який визначав “народ Донбасу як частину великого російського народу”. Відтоді кількість заходів, присвячених російським музикантам, письменникам і художникам, почала відчутно зростати.

На ТОТ активно виступали артисти “з великої землі”, а діячі культури з ТОТ їздили вчитися і презентувати свої доробки в Росії. Наприклад, Донецький цирк пропонував своїм глядачам нову програму за участю російських артистів, у Донецькому художньому музеї відбувалися виставки Центрального музею Великої Вітчизняної війни (м. Москва), в Астрахані відбувалась виставка творчих робіт “Война и мир глазами детей Донбасса” тощо. 

З 2017 році в житті мешканців так званих “Л/ДНР” закріпилися й російські патріотичні свята. “Міністерство культури” і ватажок так званої “ДНР” Алєксандр Захарчєнко вітали своїх “співвітчизників” із російським “Днем народного единства”. А у “день русского языка” в “республіках” проводили масштабні заходи з підтримки російської мови, адже, як зазначала заступниця “міністра культури ДНР” Вєра Крохмалюк, “наше завдання — зберегти російську мову як одну з основних складових російської культури та російського світу”. 

Показово, що поруч із розвитком російської ідентичності, окупаційна влада не забувала й про підтримку радянської — через активне просування наративу про “прекрасний Радянський Союз”. До святкування сакрального 9 травня місцеві очільники починали готуватися ледь чи не за пів року, проводячи заходи про історію СРСР та Донбасу для всіх можливих авдиторій: від дитячого садочка до пенсіонерів. Апогеєм стало святкування 75-ї річниці “Великої перемоги” у 2020 році.

Тоді місцева “влада” запустила десятки проєктів: конкурс сімейних архівів “Война в истории моей семьи”, покази фільмів про Другу світову війну “Кинозеркало истории”, молодіжний проєкт “Дети войны” (запис спогадів старшого покоління на відео), патріотичну програму літературно-музичних композицій “Дорогами войны”, відкриття інтерактивної карти “Места славы и бессмертия”, проєкт з озвучки фронтових листів “Письма Победы” тощо. 

Читайте також: 10 помилок Заходу щодо України у 2014-2019 роках. Лекція екс-посла Канади Романа Ващука

З 2019 року окуповані регіони почали рухатися до російського культурного простору ще швидше. Тоді більшість культурних заходів у т.зв. “Л/ДНР” відбувалися під егідою “Року російської мови” —  з метою її “збереження і розвитку /…/ як основоположного елементу культури” Донбасу. 

Особливого розмаху “Рік російської мови” набув 6 червня, у день народження Пушкіна, коли в Росії відзначають “День русского языка”. Тоді артисти Донецького театру музичної драми провели концерт “И божество, и вдохновенье…”, Донецький республіканський академічний театр юного глядача створив театралізований концерт-флешмоб “Это мой Пушкин!”, Донецький республіканський художній музей — виставку “Наш Пушкин”, а Донецький республіканський краєзнавчий музей — виставку “И мы сохраним тебя, русская речь, Великое русское слово”. У Донбас Опері відбулася премʼєра опери “Евгений Онегин”. 

Вже наступного року молодь з окупованих Донеччини й Луганщини відвідала форум “Я — гражданин Подмосковья”, представники дитячих бібліотек “республік” долучилися до щорічної наради директорів дитячих бібліотек РФ, російські актори влаштовували у псевдореспубліках творчі зустрічі, письменники передавали сюди свої книги та зустрічалися з шанувальниками свого мистецтва. 

Пандемія COVID-19, яка порушила звичні людські звʼязки і теоретично мала б послабити спроби РФ інтегрувати так звані “Л/ДНР” у свій культурний простір, мала протилежний ефект. У травні 2020 року заклади культури Москви та Московської області проводили онлайн-заходи, запрошення на які постійно зʼявлялися на сторінках “міністерств” т. зв. “Л/ДНР”. Серед них — і масштабне віртуальне святкування “Дня Победы” з концертами та онлайн-екскурсіями російськими музеями воєнно-патріотичного спрямування, і трансляція концерту “Шедевры русской оперной классики”, і проєкт російських музеїв “#МУЗЕЙСВАМИ” тощо. 

Натомість у 2021 році “влада” квазіреспублік, російські культурні фонди та інші зацікавлені культурні й політичні інституції почали активно готуватися до повномасштабного вторгнення в Україну. Цей рік в окупованих регіонах проголосили “Роком російської культури”. По суті, всі заходи в т. зв. “Л/ДНР” мали на меті вивищити “велику російську культуру” над усіма іншими. Зрештою, як у 2021 році говорив Владімір Антонов, “заступник глави уряду ДНР”, усі ці заходи були спрямовані лише на одне — аби “Донбас якомога скоріше став невіддільною частиною Великої Росії”. 

Читайте також: «Особливий статус» для «ракової пухлини» або Випробування Донбасом

Спершу балет і балалайка, потім — танки

Наведені вище факти — лише короткий опис ключових прагнень та дій влади РФ і т.зв. “Л/ДНР” зі зміни української ідентичності мешканців Донеччини й Луганщини. Насправді ж культурний простір, який російська окупаційна влада поступово і методично формувала протягом майже 8 років, набагато масштабніший, адже охоплює всі верстви суспільства тимчасово окупованих територій України. Цей простір не лише не давав можливості розвивати і передавати далі українські культурні звичаї і традиції, а й системно знищував усе, що хоча б віддалено могло нагадати місцевим мешканцям про їхнє українське коріння, і пропонував натомість російський культурний продукт. 

Це ще раз доводить, що російську культуру неможливо розглядати окремо від російської політики. Російська культура — це не лише вірші Пушкіна, музика Чайковського чи романи Толстого. Вона була ідеологічним місточком, що створював спільний простір між Росією і маріонетковими республіками з 2014 року. У грудні 2021 року, за 2 місяці до повномасштабного вторгнення РФ в Україну, очільник т.зв. “ДНР” Дєніс Пушилін наголошував: “Саме російська культура дозволила нам за всі роки перебування в складі України не втратити себе та наших звʼязків з Росією”. 

Створення спільного культурного простору й активна інтеграція так званих “Л/ДНР” у Російську Федерацію в 2014–2021 роках зрештою стали основою для підготовки повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Однак російська культура і сьогодні залишається потужним видом озброєння, який РФ адаптує, модифікує та використовує для завоювання мешканців тимчасово окупованих Запоріжжя і Херсонщини. Втім, вразливими до цієї невидимої зброї лишаються всі, хто й досі вважає, що російські митці — поза політикою.

Ольга СНОПОК, опубліковано у виданні ZBRUC.eu


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У середу в Україні майже усюди короткочасні дощі, тепло
19:50
Україна уклала безпекову угоду з Португалією
19:05
Україна в нокдауні, але з рішучішою підтримкою ще зможе перемогти - Тімоті Ґартон Еш
18:04
Президент Украъни прибув до Португалії
17:55
Путін високо оцінив внесок Стефанчука у захист московського патріархату в Україні
16:12
ЗСУ щонайменше 1 раз застосували Рatriot над територією рф, через це Німеччина та США погрожували зупинити постачання ракет, - Bild
14:04
Керівництво "слуг" зневажає український народ - авторитетні громадські організації вимагають від нардепів заборонити РПЦ в Україні
12:01
Україна уклала безпекову угоду з Бельгією
10:02
Кураж агентури ФСБ: митрополит Новокаховської єпархії упц (мп) отримав паспорт рф, а на Волині московитський піп не хотів виходити з авто, щоб вшанувати полеглих Героїв
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 28 травня

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]