«Особливий статус» для «ракової пухлини» або Випробування Донбасом

|
Версия для печатиВерсия для печати
 Фото: РИА «Новости»

Частина громадян України все ще живе революційними мріями, інша частина населення прагне реваншу. Перед нещасною країною маячать нові соціально-політичні кризи, викликані війною.

«Чому нами керує зграя ідіотів, ні до чого не придатних, які не спроможні навіть організувати звичайну випивку у дешевому шинку? Як же ці ідіоти спромоглися сісти нам на шию?»

Л. Пітер і Р. Халл «Принцип Пітера»

«Правильно називати означає правильно розуміти», говорили древні. Та в українців це ніяк не виходить. Після зустрічі «нормандської четвірки» в Парижі на початку жовтня президент Франції відкрито заявив про «особливий статус» частини Донбасу: «Вибори мають відбутися, і особливий статус буде застосовано на день виборів – спершу на тимчасовій основ, а потім і на постійній…». Канцлер Німеччини була ще конкретніша: «Коли настане амністія, вступить  у силу закон про особливий статус, який  треба  згадати у Конституції України».

Таким чином, крапка у дискусіях стосовно використання словосполучення «особливий статус» – незручного для українського президента і наближених до нього владців – начебто поставлена. Однак відвертої комунікації з власним суспільством з цього приводу українська влада не демонструє.

За словами Порошенка, Київ готовий провести вибори на Донбасі, але для цього треба, щоб звідти були виведені іноземні війська («виведення іноземних військ має відбутися зараз, без будь-якої прив’язки до виборів»). Хто їх виведеі коли? Французький президент чи німецький канцлер? Чи, може, Путін? Тим паче, що в Мінській угоді-2 чітко зазначено, що кордон почнуть закривати на другий день після виборів. А наразі лідери бойовиків заявляють лише про готовність перенести так звані «вибори» з осені на наступний рік…

Взагалі кажучи, зрозуміти логіку президента України іноді непросто. Так, виступаючи на сесії Генасамблеї ООН 29 вересня у Нью-Йорку він цілком правильно заявив, що Росія веде війну проти України, хоч і не визнає це офіційно: «Незважаючи на той факт, що поки Росія відмовляється офіційно визнати пряме військове втручання, сьогодні немає жодних сумнівів, що це – агресивна війна, спрямована проти моєї країни, проти України». Невдовзі в інтерв'ю британському телеканалу BBC Two Петро Порошенко також висловив слушну думку щодо Росії : «Втрачаючи економічну конкурентоздатність, втрачаючи внутрішню підтримку й стабільність, Росія прагне дестабілізувати глобальну безпеку».

Але. Справедливо звинувачуючи Росію у спробах дестабілізувати міжнародну систему безпеки, бо ця держава створює «пояс нестабільності» від України до Сирії, український президент чомусь переконаний, що Москва відмовиться ввести можливі обмеження щодо України через її асоціацію з ЄС: «Зараз проводяться інтенсивні консультації у тристоронньому форматі Україна - ЄС - РФ, і я думаю, що результатом  цих угод буде рішення уряду РФ про скасування тих можливих обмежень, які вона збирається вводити без будь-яких посилань на якісь документи».

Сподівання на цивілізовану поведінку північно-східного сусіда не можуть не розчулювати. Тим паче, що 10 жовтня під час Всеукраїнського форуму учасників АТО Президент Петро Порошенко назвав події на Донбасі «вітчизняною війною за незалежність України»: «Війна – виснажлива, важка, вітчизняна війна за незалежність України, яка почалася у 2014 році, ще продовжується». То війна у нас чи АТО? Чи не час врешті-решт визначитися з термінологією? Тим паче, що того ж дня на брифінгу голова СБУ Василь Грицак повідомив: в Україні перебуває від 6 до 9 тисяч російських військовослужбовців на постійній основі, а ще є відомості про 197 баз для підготовки терористів «ДНР» та «ЛНР» – в Криму, в Придністров’ї, в Абхазії.

На наш погляд, результати жовтневої зустрічі в Парижі – це план брутальної легітимізації сепаратистських сил і російської влади на окупованих територіях. План легалізації бандитської влади, яка перебуває і перебуватиме  під безпосереднім контролем Кремля. А постійні запевнення українських високопосадовців, що вибори на частині території Донбасу пройдуть винятково за українським законодавством – це банальні політичні мантри. Не більше.

Невже Київ і справді вірить, що Путін дозволить відновити контроль над довжелезною ділянкою українсько-російського кордону? Помовчимо. Тема амністії для кримінальних злочинців, для бойовиків – окрема тема. Амністію сепаратистів Донбасу начебто планують проводити, враховуючи «Закон про «Загальну амністію Республіки Хорватії». В цій країні автоматично амністувалися всі, хто вчинив державну зраду, займався антидержавною пропагандою та агітацією, брав участь у заколоті, чинив насильницьких дії. Чи правильно це?

В тему: Международный суд над Кремлем нужно готовить, а не год об этом болтать

«Я не могу считать соотечественником того, кто добровольно получил паспорт страны-оккупанта. И граждане вражеского государства у меня никакого сострадания не вызывают, – зізнається Георгій Тука, очільник Луганської військово-цивільної адміністрації. – До войны их убеждали в том, что они кормят всю Украину, и они верили в это, не замечая парадокса: как нищие могут ещё и кормить кого-то? Потом они верили в истории о распятых мальчиках, бегали с триколорами, георгиевскими ленточками и прочей требухой. Честно говоря, эти люди не вызывают у меня симпатий…

Ведь власть в Донбассе не поменялась, а такого отребья, как здесь, нигде в Украине при власти не было. И если мы проведём выборы, то дадим тем, кто вчера организовывал псевдореферендумы, ещё один шанс. Причём они будут не только выдвигать свои кандидатуры, но и считать голоса… Я бы хотел вернуть эти территории, но без «ваты», без сепаратистов. Их нужно обеспечить билетами до Ростова и Таганрога. Как это сделать, другой вопрос: может, лишать гражданства, может, что-то ещё. Тем, кто призывает к изменению границ Украины, не место в нашей стране. А для террористов, взявших в руки оружие, должен быть один путь – тюрьма».

В тему: Выборы в Луганской области проводить нельзя, — Георгий Тука

Все вірно – частина  населення Донбасу не зуміла (не схотіла) скласти тест на здатність/придатність жити в демократичному українському суспільстві. Тим не менше чимало громадян України щиро переконані, що окуповану територію конче треба повернути, треба боротися за розуми місцевого населення, відновлювати зруйновану інфраструктуру...

Заповнена «ватою», інфікована бацилами рашизму частина території Донбасу, на якій урядує маріонеткова проросійська влада і влада безпосередньо російська, – це «ракова пухлина», яка може знищити Українську державу, якщо її («пухлину») не видалити або принаймні надійно локалізувати на певний час.

Повірити в план українського президента здійснити реінтеграцію Донбасу мирним шляхом складно. На наш погляд, реалістичніше провести загальнонаціональний референдум щодо подальшої долі цього баласту. Перефразувавши О’Генрі, його «Дороги, які ми вибираємо», визнаймо, що Україна не витримає «двох». Народний «консиліум», ймовірно, дасть «добро» на проведення «операції»  —  видалення/локалізації «ракової пухлини», залишивши хворій ділянці можливість самотужки інтегруватися в здорове тіло Української держави. Але в майбутньому. Зафіксувавши в українській Конституції варіант повернення «заблукалих». А для цього треба, не зволікаючи, готувати громадську думку.

Маємо усвідомити, що Німеччина, її канцлер Ангела Меркель, прагне перетворити конфлікт на Донбасі у внутрішню проблему України. Берлін й Париж переслідують власні інтереси. Але які? Прагнення спокійного й ситого життя? Закликаючи до політкоректності й співчуття до сотень тисяч біженців, архідемократична Європа не поспішає з інтегруванням 45 мільйонів українців-європейців. Де логіка? Можливо, європейські лідери сподіваються таким чином умиротворити Путіна за рахунок України? Щось схоже в історії вже  було. У 1938 році. Нинішній спокій на російсько-українському фронті відносний. За великим рахунком жодна із сторін успіху не досягла. Тож можна чекати чого завгодно…

В тему: Гузар предостерег Запад от «политики умиротворения»: Путин реагирует только на силу

Деякі політики й політологи чинять цілком коректно порівнюють окуповану частину території Донбасу з раковою пухлиною на тілі Української держави. Маємо класичний випадок несумісності систем, відомий з біології та медицини. Соціальне суспільство скопіювало з живих систем чимало механізмів, буквально один до одного, ще тоді, коли людина навіть не підозрювала про майбутню теорію систем. І в нашому випадку принципи системного підходу до аналізу ситуації на Донбасі підтверджують цю аналогію.

І справді. Українська держава – це складний світ різноманітних взаємодіючих систем. Як і будь-яка система, держава може функціонувати лише за наявності двох видів сумісності: внутрішньої (сумісності народів, регіонів, економіки, політики, культури) і зовнішньої (сумісності з довкіллям – біосферою, державами, яким притаманні власні економіки, політика і культура, та народами, які проживають в цих державах).

У динамічних самоорганізовувальних системах, а Україна є саме такою системою, раз у раз виникають (і це закономірно) так звані критичні стани, які супроводжуються ПОРУШЕННЯМИ СУМІСНОСТІ. Такі кризові явища можуть мати лише два наслідки: або зміниться та частина системи, що є причиною НЕСУМІСНОСТІ, або система загине, якщо процеси НЕСУМІСНОСТІ зайшли надто далеко і стали необоротними. Прикладів НЕСУМІСНОСТІ соціально-економічних складових Української держави – безліч.

«Сьогодні в Україні існує серйозний конфлікт об’єктивно несумісних інтересів і цілей базової системи (суспільства в цілому) і його командного компонента (держави). Цей антагоністичний за характером конфлікт викликаний ненормальним, з погляду системології, домінуванням інтересів та цілей чинної системи державного управління як частини над інтересами й цілями суспільства як цілого. Він є лише частиною головної системної суперечності у розвитку незалежної України, що визначає її сучасний стан: гострого й багатоаспектного антагонізму між суспільством та більшістю його складових компонентів, з одного боку, і державою – з другого. У зв’язку з цим слід зауважити таке.

За системними законами, коли якась складова системи не співвідносить свої інтереси та цілі з загальносистемними, не слугує їй і не працює на неї, то вона об’єктивно є не частиною даної системи, а чимсь чужим і непотрібним для неї. Якщо ж ця складова у процесі своєї взаємодії серйозно обмежує можливості існування системи та інших її компонентів, позбавляє їх потрібних для життєдіяльності субстратів (речовини, енергії, інформації), то тоді вона вже природно стає для системи не просто чужою та зайвою, але й прямо ворожою. З усіма негативними наслідками, що звідси випливають.<…> Зрозуміло, що криза цілей негативно впливає на всі сфери нашого суспільного життя. Так, однією з характерних сторін української загальносистемної кризи є такий стан суспільства, який слід позначити як «цільовий вакуум». Ймовірно, цей стан можна було б визначити як особливий безцільно-невизначений стан, що виникає у перехідні періоди людської історії, коли якесь суспільство вже втратило свої старі цілі, а нових ще не має.

Звичайно, йдеться не про повний дефіцит у суспільстві взагалі всіх без винятку цілей. Оскільки навіть у цей період продовжують існувати індивідуальні цілі та завдання окремих його компонентів. Проте тут мається на увазі втрата суспільством як цілим саме основної, кінцевої, загальносистемної мети, яка є одночасно спільною для всіх його компонентів» [О. Білецький].

Будь-яка динамічна нелінійна самоорганізовувальна система може існувати лише доти, доки існує внутрішня сумісність між підсистемами, які утворюють систему. Сумісність і несумісність може мати енергетичний характер, структурний та інформаційний. Енергетична та структурна несумісності містять у собі (явно чи приховано) інформаційну несумісність. Прикладом структурної несумісності може бути поява зайвої хромосоми у складі 21 пари хромосом, що призводить до порушення інтелекту людини – хвороба Дауна. Укорочення «плеча» однієї з хромосом цієї пари викликає лейкоз. Всі так звані хромосомні хвороби є наслідком структурно-інформаційної несумісності в генетичному апараті.

Якщо в організм, що контролюється жорсткою генетичною програмою, вводиться чужорідна білково-полімерна інформація – антигени, котра в будь-яких випадках є чужорідною і жодним чином не може адаптуватися з організмом за допомогою додаткової інформації, то в такому разі система для ліквідації невизначеності (несумісності) – знищення джерела чужорідної інформації, знищення агента, що викликав несумісність систем – вмикає механізм, який називається реактивністю системи. Механізми реактивності скеровані на придушення і знищення джерела, що викликає несумісність у системі. Найкраще механізми реактивності вивчені в живих системах.

Зокрема на прикладі людського організму. Щодня в ньому відбуваються тисячі різноманітних змін, у тому числі й генетичні зміни у клітинах – так звані соматичні мутації. Кожна з них може бути або сублетальною, що зумовлює загибель клітини в момент її поділу, або нелетальною. Найважливішими для організму є нелетальні мутації. Деякі з них викликають у структурних генах зміни, які спонукають синтез нових білків, не передбачених загальною генетичною програмою. Своєю чергою ці білки (автоантигени) не можуть не вносити перешкод у внутрішні інформаційні процеси в організмі, а отже, не викликати порушення сумісності всередині організму. Щоб цього не сталося, імунна система організму виробляє проти змінених білків (автоантигенів) автоантитіла, а самі клітини підлягають знищенню іншими імунними механізмами (кілерами, макрофагами).

Реактивність – це водночас процес, який протікає від загального до часткового. Це норма системних відносин. Натомість ракові пухлини є системами, котрим притаманні механізми реактивності, які спрямовані проти загального, тобто проти самого організму. Ракові клітини виробляють тканинні антитіла проти здорових тканин організму.

Якщо в систему впроваджується нова система (підсистема), яка містить в собі нерозв’язане протиріччя відносно системи загалом, або ж в системі виявляється змінена підсистема, котра містить таке ж нерозв’язане  протиріччя, то, щоб зберегти цілісність і внутрішню сумісність, система повинна знищити джерело цього протиріччя.

Найдавнішим і найпростішим механізмом реактивності, що спостерігається на рівні  одноклітинних організмів, є механізм , який охоплює ізоляцію та знищення всього чужого, що впроваджується в організм. Так, амеба утворює травну  вакуолю (ізоляція), а відтак секретує у неї ферменти, котрі руйнують структури чужого.

З ускладненням організму-системи (при збереженні раннього механізму ізоляції) у процесі самоорганізовування виникає спеціальна імунна система, що містить механізми розрізнення джерела несумісності та його знищення. Система імунного захисту людського організму – це система Т- і В-лімфоцитів, яка містить різні види клітин: кілери, хелпери, супресори, макрофаги.

Під час потрапляння в організм чужорідного білка або появі його в результаті мутації ДНК у деяких клітинах чи при появі білкових молекул іншої, непередбаченої послідовності амінокислот – аутоантигенів (своєрідних дисидентів або антисоціальних елементів у суспільстві), кілери подають сигнал, який активує хелпери (слідчі органи в суспільстві), котрі розпізнають чуже. Але щоб хелпери «не захоплювались» і випадково не прийняли «своє» за «чуже», вони перебувають під стримуючим впливом супресорів.

Тобто існує своєрідний «прокурорський нагляд за правоохоронними органами».

Якщо в організмі з тих чи інших причин відсутні супресори або їх бракує, то людина в такому стані схильна до аутоалергійних процесорів, вона ризикує тим, що введення їй тих чи інших ліків (наприклад, пеніциліну або лікувальної сироватки) призведе до анафілактичного шоку й смерті.

Хелпери з допомогою системи макрофагів вмикають у дію В-лімфоцити, котрі продукують антитіла, що руйнують або блокують чужорідний білок. У демократичному суспільстві – кримінального злочинця, а в тоталітарному – політичного противника.

Патологія імунної системи організму схожа з «патологією» правозахисних органів держави. Порівняймо: відсутність супресорів в імунній системі організму людини викликає анафілаксію, а злиття  прокуратури й слідчих органів призводить до правового свавілля. Ураження систем хелпером (вірусом ВІЧ) розпізнавання чужого в біологічній системі аналогічне хворобі корупції.

У біологічному організмі це супроводжується накопиченням соматичних мутацій, прискореним старінням, саркомою Кіпоші – словом усим тим, що в нормальних умовах  придушується системою Т-лімфоцитів. У державі маємо зростання злочинності, корупції.

Організовану злочинність і корупцію, яка десятиліттями порядкує в Україні, а на Донбасі прибрала відкритих форм сепаратизму й тероризму, треба розглядати не лише як соціальну патологію, але й значно ширше – як патологію системну, а отже методи боротьби з нею повинні випливати з системних соціальних заходів захисту суспільства. Заходи мають бути розширені до системного рівня, і боротьба з «ватою» має розглядатися як боротьба з чужорідною системою, котра прагнула і прагне бути частинкою іншої системи – «рускава міра». Існування терористичного анклаву на сході України, цієї «ракової пухлини» на тілі держави смертельно небезпечне для її майбуття.

P.S.

Медицині відомі два ступені шоку. При першому, порівняно легкому, людина, прийшовши до тями, запитує: «Де я?» При важкій формі шоку вона втрачає не тільки уявлення про час і простір, але й про власну особистість і, повертаючись до притомності, задає питання: «Хто я?».

Становище, в якому нині иперебуває українське суспільство, відповідає саме другому ступеневі. Cеред людей дедалі частіше звучать запитання: «Хто ми? Хто ми насправді?»

Ми — це народ, зведений історією на території, що простягнулася від Карпатських гір до Слобожанського «фронтиру», від дрімучого Полісся до Чорного моря, народ, який природа наділила незліченними скарбами. Воістину могли б бути найбагатшими і найщасливішими на планеті. Бо, здавалось, не обділені ні розумом, ні талантами — індивідуально або ж перебуваючи в іншій соціально-економічній системі (американській, канадській тощо), українці й справді успішні (втім у політичному житті будь-якої країни українська діаспора, на жаль, не є лідером), але разом, на власній землі…

Не дає спокою класичне: хто і чому винен? «Чому нами керує зграя ідіотів, ні до чого не придатних, які не спроможні навіть організувати звичайну випивку у дешевому шинку? як же ці ідіоти спромоглися сісти нам на шию?» (Л. Пітер і Р. Халл «Принцип Пітера»)…

Україна зараз перебуває в надзвичайно критичній ситуації. Зміцніла (не без допомоги, звісна річ, усіляких заморських й вітчизниних «радників», численних «любих друзів», добре вишколених представників «п’ятої колони») соціально-економічна система (продовжує рухатись шляхом соціальної, економічної та моральної деградації.

Довго тривати цей стан невизначеності не може. Державу лихоманить. Перед Україною невеликий вибір: або стати якісно новою соціально-політичною системою, або ж піти в небуття. Державу лихоманить. Лихоманить Верховну Раду, куди масово подалася чернь, маргінали. Доля суверенної держави опинилися під загрозою. Мойра Атропос, підкуплена й підгодована Росією, вже приготувала ножиці, щоб перерізати нитку української незалежності. Довго тривати цей стан невизначеності не може.

Частина громадян України все ще живе революційними мріями, інша частина населення прагне реваншу. Перед нещасною країною маячать нові соціально-політичні кризи, викликані війною. «Часи веселі настали, нас лишилось так мало, ну їх, брате, такі часи!» (Святослав Вакарчук).

Мимоволі спадають на гадку віршовані рядки Володимира Базилевського:

«Податися б окраденим на Січ,

та Січ давно припала нафталіном.

Мов човен в море, запливає в ніч

спустошена, як вулик, Україна»…

А ще пригадався Сергій Параджанов:

«Ніяким не бачиться мені майбутнє України! Все, що є сьогодні, так буде через сотню років. Нічого відбутися не може. Характер український. Хуторянство і боягузтво! Навчилися лиш знищувати одне одного і все. А мужніх — одиниці. Про Західну цього вже не скажу. То зовсім інший континент… Туди з намордниками — зась!»

Фото: РИА «Новости»

Олег К.Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»;спеціально для видання Аргумент


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]