Українська влада чомусь вирішила, що російських загарбників можна перемогти, нічого особливо не змінюючи

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 У 2022 році українці неабияк здивували світ своїм достатньо ефективним опором російському агресору. Це сталося тим більше несподівано на тлі в цілому поганої і недостатньої підготовки влади до ймовірного російського вторгнення у попередні роки. Чому ж у перші місяці великої війни коефіцієнт корисної дії різних українських інституцій був значно вищий, ніж зараз?

Успіхи початкового етапу російсько-української війни пояснюються не лише значною недооцінкою московським агресором потенціалу України і її Збройних сил. А й тим, що в ті напружені дні 2022 року втручання державної влади в усі процеси було зведене до необхідного мінімуму. Частина інституцій та чиновників взагалі припинили свою роботу. Дехто просто втік, виїхав зі столиці. Про корупцію весною 2022 року майже забули. Як не дивно, значне зменшення кількості активних посадовців та співробітників правоохоронних і контролюючих структур не послабило українського спротиву. Навпаки, зробило його більш ефективним і раціональним, зазначає видання ZAXID.NET. В українських реаліях менше урядового регулювання, як правило, дає кращий результат. Коли ініціативні громадяни самоорганізовуються, вони частіше ухвалюють правильні рішення в складних умовах. На відміну від ураженого корупцією й іншими системними хворобами державного апарату. Так сталося й у 2022 році.

На початку російського вторгнення українська держава дала змогу українцям продемонструвати найкращі риси свого характеру. Чиновники не заважали громадянам. Бюрократичні перешкоди було зведено до мінімуму. Контролюючим структурам було не до перевірки бізнесу і підвищення податків. А про так звану «бусифікацію» тоді ще навіть не чули. Держава несвідомо делегувала частину своїх повноважень активним громадянам. Результат не змусив себе чекати.

Читайте також: Чи зможе Україна після хабарів і «дикої мобілізації» змінити систему військкоматів

Те само правило спрацювало й у війську, коли більша свобода дій командирів на місцях і творча ініціатива зуміли переграти російську воєнну машину. Політики майже не втручалися в роботу військовиків. А генерали з Генштабу значно більше довіряли бойовим командирам. Це дозволило досягти надзвичайних результатів з огляду на значну перевагу противника в кількості і якості озброєнь. Та відтоді багато що змінилося. Держава повернулася у всі сфери. А з нею повернулися ті риси, які від часу відновлення незалежності в 1991 році прирікали Україну на неефективне управління.

З одного боку, Україна зараз має потужні зразки озброєнь, про які на початку великої війни з Росією навіть не мріяла. У нас є ракети з дальністю в кількасот кілометрів, дрони, які здатні летіти у глибокий тил агресора, західні танки й БМП. Російський Чорноморський флот боягузливо ховається в бухтах через атаки українських морських дронів. Наше небо захищають новітні системи ППО. А скоро до цього списку долучаться F-16. Але, на жаль, ситуація на фронті і в тилу, як і суспільні настрої, виглядає не дуже оптимістично.

Натомість Росія демонструє здатність виправляти помилки 2022 року. У РФ немає активного громадянського суспільства, ініціатива знизу ніколи не була сильною стороною агресора, та Кремль вміє досягати результатів завдяки кращій здатності масштабувати корисний досвід. Великі ресурси в поєднанні з авторитарним стилем управління дають ефект. Путін зробив ставку на масштаб, на те, що більші ресурси допоможуть йому реалізувати свої злочинні плани. Навіть на тлі захмарних втрат і нехтування життями своїх солдатів. Логіка російського диктатора проста: за умов, коли обидві системи негнучкі, монополізовані і доволі корумповані, переможе та, яка має більше ресурсів. І має більше досвіду авторитарного примусу й суспільство, для якого авторитарний стиль управління є природним станом.

Україна має історичні переваги над Росією, коли йдеться про ініціативу громадян знизу. Але, схоже, не здатна ефективно і швидко масштабувати корисні напрацювання, передовий досвід військовиків, розробки підприємців, виробників озброєнь, інженерів. Щось, звісно, робиться, є певні досягнення і зрушення. Але їх замало для такого історичного періоду і на тлі таких загрозливих викликів.

Смертельної загрози мало б бути достатньо для внутрішнього стимулу вдосконалюватися й позбуватися згубних практик у сфері державного управління. Призначати на посади людей за принципом професійності й патріотизму, а не за кумівством. Не красти і не заробляти на закупівлях. Просувати вгору здібних талановитих командирів. Налагодити нормальний рекрутинг і трудову мобілізацію. Швидко позбуватися совкових методів управління. На жаль, не у випадку з Україною.

Читайте також: Тарас Чмут: «Держава, яка не готувалася до війни, вимушена виходити з пріоритетів. Спочатку арта, потім — «броники»»

Так виглядає, що в українській владі вирішили, що Росію можна перемогти, нічого особливо не змінюючи у структурі і принципах управління. Але проблеми не зникають самі собою, якщо їх не помічати. Українське суспільство в цілому звикло не довіряти владі. На це є об’єктивні історичні причини. Влада мала б усвідомлювати специфіку української ментальності і використовувати значно більше методів особистого зацікавлення, ніж банального примусу. Те, що може спрацювати в Росії, в Україні не діятиме. Навпаки, провокуватиме суспільне обурення і недовіру. Та, здається, ніхто над цим особливо не замислюється.

За інших умов українці могли б скоригувати курс влади, змусити її працювати краще, швидше, прозоріше, ефективніше. Через тиск суспільства влада могла б звільняти і навіть притягнути до відповідальності корумпованих або бездарних посадовців. Відправляти у відставку весь уряд чи топчиновників. Зараз цей шлях через війну закрито. В Україні механізм самоочищення державного апарату не працює належним чином через недієві інституції. А компенсувати погану й повільну роботу інституцій неможливо, оскільки війна обмежує громадянську активність.

На жаль, влада виявилася в цілому нездатною швидко акумулювати величезний потенціал громадянського суспільства. Вона радше замкнулася в собі. Важко сприймає розумну критику. Центр може навіть достеменно не знати, що відбувається на місцях. Обласні чиновники можуть давати у столицю спотворену картинку стану справ. Це призводить до різноманітних зловживань і порушень. Деякі з них набули особливого розголосу, зокрема щодо будівництва фортифікаційних споруд. Ставка на позбавлених харизми, слухняних, але контрольованих і залежних гвинтиків системи дає такий же посередній результат.

Читайте також: Станіслав Асєєв: Що насправді відбувається в "учебках" ЗСУ

Щоб збагнути принципову відмінність між державною моделлю України та Росії, не потрібно заглиблюватися в історію. Достатньо пригадати події річної давності. Коли рік тому Прігожин вирушив на Москву, могутню державну машину РФ було вмить паралізовано. І її було нікому підстрахувати. Ми не побачили в Росії жодних ознак внутрішньої самоорганізації громадян. Росіяни просто пасивно спостерігали, що ж буде далі і хто візьме владу в країні. У Росії послаблення держави і втрата нею контролю над ситуацією завжди обертається повним паралічем системи і її розвалом. В Україні ж можливий інший сценарій, коли свідомі мотивовані громадяни беруть на себе частину її функцій. Українці здатні до певної межі компенсувати обмежену ефективність власної держави. Змусити її прокинутися і запрацювати краще. Вони вже не раз доводили це. Цю національну рису характеру потрібно максимально використовувати, адже вона є нашою перевагою у протистоянні з російським імперіалізмом.

Петро Герасименко,  опубліковано у виданні ZAXID.NET


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]