Андрій Чабан: «Висадили мене на верхні нари, петлю на шию накинули — хотіли повісити...»

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Він п\’ять років відсидів у радянських таборах ... «Спершу відправили відбувати покарання у Мордовію. Звідти — на Печору (місто в Республіці Комі. — Країна). Коли нас построїли, вийшов майор. Сказав: «Советская власть там — за Печорой. А здесь я вам — царь и Бог». Це означало, що тікати немає сенсу ...

Потім спитав, чи є серед нас топографи. Всі мовчали. Зголосився я, бо цікавився топографією. Доручили виконувати досить простеньку роботу. Затримався там недовго — доки не прийшли справжні топографи. Мене знову перевели в табір. Від Печори просувалися далі в тундру — прокладали залізницю.

В тему: Норильск, Воркута и Кенгир на карте Украины или «Черный флаг с кровавой полосой»

Останні місяці відбував покарання на Обській губі в Ямало-Ненецькому окрузі. Світило північне сяйво, були 60-градусні морози. Виходиш надвір і не можеш дихати — дух перехоплює. Багато людей пропадало. Було таке, що бригада пішла на роботу. Їх застала пурга, засипало снігом. Там і лишилися. І конвой — разом із ними.

Андрій ЧАБАН, 91 рік. Народився 20 лютого 1926-го в селі Стайки Кагарлицького району на Київщині. Батьки були селянами, походили з козацького роду. 15-річним пішов у партизани. Працював остарбайтером – у Східній Пруссії та Західній Німеччині. З обох робіт утікав. Три місяці перебував у польському підпіллі на Білосточчині, згодом – перейшов лінію фронту. Воював у Червоній армії. 1945-го був арештований за зв’язки з українським підпіллям. Звинуватили в крадіжці, якої не скоював. Засудили до п’яти років позбавлення волі. Покарання відбував у радянських таборах Мордовії й Комі. На волю вийшов 1950 року. Оселився у Василькові на Київщині. Працював майстром у телеательє. Був ювеліром і різьбярем. Любить працювати з деревом і металом. Пише картини. Дружина Анна Петрівна – домогосподарка. Дітей не мають

Андрій ЧАБАН, 91 рік. Народився 20 лютого 1926-го в селі Стайки Кагарлицького району на Київщині. Батьки були селянами, походили з козацького роду. 15-річним пішов у партизани. Працював остарбайтером — у Східній Пруссії та Західній Німеччині. З обох робіт утікав. Три місяці перебував у польському підпіллі на Білосточчині, згодом — перейшов лінію фронту. Воював у Червоній армії. 1945-го був арештований за зв’язки з українським підпіллям. Звинуватили в крадіжці, якої не скоював. Засудили до п’яти років позбавлення волі. Покарання відбував у радянських таборах Мордовії й Комі. На волю вийшов 1950 року. Оселився у Василькові на Київщині. Працював майстром у телеательє. Був ювеліром і різьбярем. Любить працювати з деревом і металом. Пише картини. Дружина Анна Петрівна — домогосподарка. Дітей не мають

У таборі збирав докупи повстанців і націоналістів. Коли служив в армії, у штрафбат потрапляли колишні ув\’язнені. Розповідали про звичаї і боротьбу в таборах. Казали: «Спуску давати не можна. Як зачеплять — треба відповідати. Більше не чіпатимуть». Так воно й було. Ми трималися один за одного. Як переходив у другий табір, там теж збирав людей. Приймали і литовців. Охорона до них чіплялася, бо теж були повстанцями. Ще було двоє угорців. Російської не знали, то був їм за перекладача. Спілкувалися німецькою.

У таборах поміж росіян зустрічав дуже мало порядних. Не розуміють, що інші люди можуть мати власну думку.

В тему: Гимн ненависти и мести. Почему 7 ноября — праздник врагов народа

Дуже дорогий перстень проніс через усі тюрми й табори. Якось прийшов до нас начальник санітарного управління таборами. Говорив з українським акцентом. Спитав: «Ви з України?» Відповів, що жив у Києві. «А я — під Києвом». Мовив до нього: «Я, напевно, звідси не виберуся через ці морози. Візьміть собі на пам\’ять мій перстень». За якийсь час викликали: «Підете в аптекобазу. Вас оформили туди сторожем».

В аптекобазі серед арештантів був професор-фармацевт. Таблеток тоді не було, а все — порошки у папірці. Показував мені, як їх зважувати-розважувати треба. А поруч розташований медпункт. Ходив туди, помагав лікарю призначення видавати. Потім він мене навчив, як плеврит прослухати, як запалення легень відрізнити від грипу. Дізнався, на що вказують болі в животі, кольки.

Кільком людям робив операцію. Якось чоловік відморозив палець. Відрізав його по фалангу. А другому два — ще вище. Одного разу прийшов пацієнт із флюсом — наривом. Уже температура до 40 градусів піднялася. Говорю начальнику надзорслужби: «Треба рятувати, бо помре». Він: «Хай умирає». Сказав, що спробував би його врятувати, але анатомії не знаю. Він мені: «Режь!» Розрахував, де краще робити надріз, щоб артерію не зачепити. З рани багато гною витекло. Обробив її акріфлавіном (фарбувальна речовина, використовують при виготовленні антисептичних препаратів для шкіри, а також для дезінфекції ран. — Країна). Чоловік вижив.

В тему: Бандеровцы против уголовников. Урок истории

Яшу з Почаєва — здорового дядька з Організації українських націоналістів — узяв до себе санітаром. Серед арештантів була купа блатних. Приходили і качали права — дай довідку, що він хворий. І раз один такий бандюга приходить: «Лєпіла (так називали лікарів), давай больнічку!». Питаю: «А шо таке?» — «Да от, у боку болить». Попросив роздягнутися. А він відкриває полу і показує на сокиру. Сказав «січас» і погукав Яшу. Той узяв його за чучерепки й через балкончик викинув у сніг.

Андрій Чабан (на фото ліворуч) із братом Архипом у селі Стайки Кагарлицького району на Київщині

Андрій Чабан (на фото ліворуч) із братом Архипом у селі Стайки Кагарлицького району на Київщині. Фото надане Андрієм ЧАБАНОМ

Із тим бандюком зустрівся у містечку Лабитнангі — за якийсь час перевели працювати в їхню лікарню. Він узяв із собою ще двох. Загребли мене і потягли в барак. Глумилися, лаялися, ображали. Зробили петлю, прив\’язали її за бантину. Висадили мене на верхні нари, петлю на шию накинули — хотіли повісити. Раптом двері відчинилися, і в барак забігли охоронці. Їх на допомогу покликали медсестри.

В тему: Мелкая лагерная пыль

Якийсь час жив у лікарні — поселили в маленькій комірчині. Мав сокиру, щоб дрова рубати. Зробив собі ножа. Дивлюсь, ті знову йдуть до мене втрьох. Вискочив до медсестри: «Швидше на вахту біжіть. Ідуть мене вбивати». Вона побігла через другі двері. А я сів на кушетці і ніж скраю під ногою поклав. Двері прочинилися. Один тримав у руках ніж, що ним хліб різать, другий — гострі скоби. Третій став на вході. Коли один із нападників був на відстані витягнутої руки, вдарив його ножем і лопатками притис до стіни. Другий кинувся тікати. Влучив ножем йому в спину. Коли він корчився, перший уже мертвий був. Прибігла охорона. Мене до стіни приставили, а з мене кров тече — перший нападник устиг порізати.

Судили не за вбивство, а за незаконне зберігання холодної зброї. Направили у штрафний табір. Був там півтора місяця. Випустили, бо, видно, хтось поклопотав за мене. Викликали назад у табір. Потім направили в пересильний пункт. Звідти звільнили — 1950 року.«

Роман Кабачій, фото: Тарас Подолян; опублІковано у журналІ «Країна»


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале ис