На двох стільцях. Чому Порошенко не розірвав діпломатичних відносин з Росією?

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Чому «за» все-таки більше, ніж «проти».

6 листопада Верховна Рада Україна могла б зробити справді визначальний та важливий для держави крок — розпочати шлях до розриву дипломатичних відносин iз Російською Федерацією. Проте цього не сталося. Україна, як і раніше, «дружить» з власним ворогом, не вбачаючи у цьому для себе, очевидно, жодних незручностей.

Хто блокує історичне рішення

Слід зазначити, що питання гіпотетичного розриву дипломатичних відносин України з Російською Федерацією мусується від початку війни.

Нині проблема набула нової актуальності у зв’язку з підготовкою до другого читання законопроекту про реінтеграцію Донбасу.

15 листопада стало відомо про те, що профільний комітет парламенту — з нацбезпеки та оборони — провалив поправку №595, котра стосувалася дипломатичних відносин.

Відтак на наступний день довгоочікуваного голосування з цього приводу не відбулося.

В тему: Комитет Верховной Рады отказалася обсуждать разрыв дипотношений с Россией

Однак не все втрачено. Згідно з регламентом Верховної Ради, автори поправок можуть наполягати на їх розгляді у сесійній залі, навіть якщо комітет подібні ініціативи не схвалив або відкинув.

Цим шляхом може піти й ініціатор поправки щодо дипвідносин — депутат від Блоку Порошенка Іван Вінник. Котрий, до речі, переконаний у тому, що триматися за дипломатичні стосунки з РФ — «злочин iз боку українського МЗС».

«Ці відносини і так уже фактично розірвані. Послів немає, в посольствах працюють дипломати не першого рангу. Нам необхідно зафіксувати цей розрив на законодавчому рівні»,— переконаний нардеп.

Утiм зрозуміло, що основні баталії — ще попереду, і що до них готуватимуться як противники, так і прибічники збереження існуючого дипломатичного статус-кво.

Тим часом немає сумнівів у тому, що ідея розриву стосунків iз РФ блокується на найвищому рівні.

Це не є секретом ні для кого — 8 листопада згадуваний вище Іван Винник заявив про те, що Президент Порошенко на зустрічі з членами своєї фракції прямо й недвозначно заперечив подібну зміну.

Було б вельми корисно та цікаво послухати аргументи «проти», які висував глава держави під час подібної розмови з депутатами, проте наразі такої можливості немає.

Аби не скочуватися у банальність та «зраду» на кшталт «Липецької фабрики» (та й загалом бізнесу, котрий правляча верхівка має в Росії), доведеться реконструювати такі аргументи, виходячи з інших джерел.

Але перед тим варто зазначити, що категоричного «ні» Петро Порошенко все ж не говорить.

Його представниця в парламенті Ірина Луценко розглядає проблему винятково у площині закону про інтеграцію, де, на її переконання, поправці про розрив дипвідносин не місце.

Але загалом така можливість не виключається (чи буцімто не виключається) — так принаймні випливає зі слів Луценко.

«Давайте відділимо питання розриву дипломатичних відносин від питання стратегії Президента з реінтеграцїі Донбасу. Президент запропонував як головнокомандувач свою стратегію з повернення тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької області. Питання розриву дипломатичних відносин може регулюватися окремим законом, окремою процедурою, а не однією поправкою для того, щоб попіаритися на цьому питанні (...)».

«Подадуть народні депутати, запропонують окремий закон, — буде створено робочу групу, і я думаю, що той інший закон можна буде розглядати в залі», — заявляє депутатка.

І тим самим ніби не позбавляє надії тих, хто волів би покласти край дипстосункам України та Росії.

У пошуках явної небезпеки

Чи не одним iз головних контраргументів щодо розриву дипстосунків із Росією є незавидна доля тих українців, котрі наразі перебувають на території країни-агресора. Мовляв, на них такий демарш позначиться в першу чергу — їм банально почнуть мстити.

В тему: Климкин: Украина не разрывает дипотношения с Россией, потому что там живут 4 млн украинцев

Однак варто уточнити, про кого саме йдеться? Якщо про українських заробітчан, то останнім варто самотужки зробити вибір на користь повернення на Батьківщину або продовження гастарбайтерства на землях Московії.

(Власне, як на те пішло, то для трудової імміграції можна обрати й будь-яку іншу країну світу).

А українській владі тим часом варто не лити сльози над гіркою участю наших заробітчан, а звернутися до них із роз’ясненням ситуації.

І — головне! — створити нормальні робочі місця та адекватні умови для розвитку малого та середнього бізнесу, а відтак не переводити суто економічне питання в політичну площину.

Зовсім інша історія пов’язана з другою категорією громадян — тих, хто так чи інакше зазнає утисків від російської влади.

Вони, кажуть прибічники дипвідносин, можуть розраховувати на підтримку українського посольства чи консульства, а, позбувшись такої підтримки, відчують iще більші гоніння та переслідування.

Але це дещо викривлений погляд на ситуацію. По-перше, тоталітарна влада Росії не дає можливості консульським установам надати необхідну допомогу своїм співвітчизникам — поняття міжнародного права у державі, побудованій Путіним, попирається так само, як і решта проявів демократії та цивілізованості.

По-друге, навіть за умов розриву дипломатичних відносин консульства можуть залишитися. Адже якщо дипломатичні установи займаються політичною та економічною співпрацею, то консульські установи якраз і відповідають за захист прав громадян.

Хоча, наприклад, Грузія і Росія розірвали як дипломатичні, так і консульські відносини. Для таких випадків передбачено практику, коли інтереси однієї країни в іншій представляє третя — подібним медіатором могла б виступати Швейцарія абощо, і це тільки посилило б акцент на правових конфліктах на території РФ.

Другу групу зауважень щодо розриву дипвідносин можна назвати економічною. Як нескладно здогадатися, тут усі заперечення вказують на негатив від зниження інтенсивності торговельних контактів iз Росією.

Мовляв, закладені в бюджет-2018 три вiдсотки зростання ВВП точно не будуть досягнуті, якщо Україна втратить російські ринки.

Але й тут також є що сказати «алаверди». Навіть якщо приймати як даність користь від торгівлі з ворогом, то найзатятіших прихильників таких зв’язків можна заспокоїти: розрив дипломатичних стосунків не позначиться на існуючих економічних договорах: вони працюватимуть так, як і працювали, бо зрештою не посольства та консульства брали участь у їх укладанні.

В тему: Ленур Ислямов: Российские и украинские компании нашли способ обойти блокаду Крыма

Іншими словами, газ для європейських споживачів так само тектиме територією України, та й залізничне сполучення між країнами також нікуди не дінеться (якщо, звичайно, по цьому пункту не ухвалять окреме рішення).

Чому «за» все-таки більше, ніж «проти»

Чого ж набуде наша держава, відмовившись від дипломатії з Росією. По-перше, повагу своїх власних громадян (а це також важливо), зокрема тих, хто сам пішов на війну або чекає звідти членів своїх родин.

По-друге, Україна отримає можливість раз і назавжди очистити свою територію від представників російських спецслужб, які перебувають на нашій території цілком легально, прикриваючись дипломатичним імунітетом.

Це витягне отруєне жало з українського тіла і хоча б тимчасово дезорганізує противника.

По-третє, такий крок внесе певну гармонію у становище України та зробить її власну презентацію кровопролиття на сході логічною.

Адже світова практика знає випадки, коли дипломатичні стосунки між країнами розривалися на основі самої лише підозри про те, що один з учасників таких взаємин міг постачати на територію свого сусіда зброю або вести там певну підривну роботу.

У нас же триває справжня відкрита війна, прямі жертви якої вимірюються десятками тисяч, а кількість постраждалих — наприклад, біженців, — дорівнює 1,6 млн. осіб.

Коли на тлі подібної картини держава вперто тримається за «дружбу» з агресором, зрозуміти її дії тяжко, а пробачити — неможливо.

Світова практика показує, що норми міжнародного права не передбачають можливості прямих дипломатичних контактів між країнами, одна з яких визнана агресором, — тим часом політика України входить у клінч iз такою практикою.

Тому нам буде дуже непросто в усіх міжнародних судах, куди ми вже звернулися та звертатимемося надалі.

Адже в очах світової спільноти Україна виглядає не просто непослідовною, вона може бути потрактована як держава, що вводить в оману світове співтовариство — одночасно і скаржачись на Росію, і вперто тримаючись за стосунки з нею.

Технічно питання розриву дипвідносин розв’язується легко: дипломатичні відносини були запроваджені постановою Кабінету Міністрів України, ним же вони і будуть анульовані. Була б, як-то кажуть, політична воля.

Що ж стосується останнього побоювання щодо того, що подібне рішення може спровокувати Москву на повномасштабну війну, то воно взагалі не витримує критики.

До 2014 року Україна мала з північним сусідом безліч договорів про дружбу та співпрацю, що ані найменшою мірою не захистило її від вторгнення військ РФ.

Москва в принципі не ви­знає жодних правил гри і не має моралі у загальноприйнятому розумінні цього слова, але її напад або ненапад визначатиме не це.

А, передусім, власні військові та фінансові ресурси і доцільність подібного кроку як такого.

На розгортання «великої війни» Росія не зважиться з багатьох причин, не останні з яких — міжнародна обструкція та ще більші за обсягом економічні санкції Заходу.

Але в кожному разі боятися ворога — це вже програвати йому. Тож зі страхами та сумнівами краще покінчити раз і назавжди, аби вони не взяли гору і не вийшли єдиними переможцями у війні, що триває на сході. Але до цього український політикум, на превеликий жаль, схоже, ще не доріс.

Наталія Лебідь, опубліковано у виданні Україна молода


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

Видео