Напівсолідарність. Війна в Україні та дилеми західних лівих які не можуть визначитись

Версия для печати

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну виявило вразливість традиційних уявлень європейських лівих про те, що означає бути інтернаціоналістами та борцями за мир.

"Російські війська - геть з України! Переговори замість танків", - говорить банер на фасаді історичного Karl-Liebknecht-Haus у Берліні, де розташована штаб-квартира найбільшої німецької лівої партії Die Linke.

Гасло відображає позицію, яку багато хто вважає суперечливою: з одного боку, засудження путінської агресії, а з іншого – неприйняття постачання зброї жертві цієї агресії та заклики до миру. Потайки мається на увазі: ціною поступок з боку Києва.

Подібний пацифізм – не кращий за відверто проросійську орієнтацію, переконані українські активісти, у тому числі – ті, що належать до лівого табору. Ці аргументи, за їхніми словами, вторять позиції російської влади, яка закликає до переговорів з однією лише метою – щоб закріпити за собою захоплені території та отримати перепочинок у війні. А якщо вірити недавньому розслідування The Washington Post використовуються кремлівськими політтехнологами, щоб послабити підтримку України.

Тим не менш, подібні погляди превалюють серед лівих – причому не тільки в Німеччині. На їхню користь працюють різні аргументи – від небажання зливатися з політичним мейнстримом до страху перед ядерним ударом та мілітаризацією Європи.

Про те, як війна в Україні перевіряє на міцність уявлення західних лівих про себе та світ – у матеріалі OpenDemocracy.

Читайте також: Як Путін купляв Німеччину

"Російські війська – геть із України! Переговори замість танків" | Фото: JOHN MACDOUGALL/AFP via Getty Images.  

"Нас не хотіли чути"

Після початку повномасштабного вторгнення російських загарбників українські ліві почали активно шукати союзників у боротьбі з російським імперіалізмом. Підтримка виявилася значно меншою, ніж вони розраховували.

"Дивно, наскільки ті [ліві], хто займає нечітку позицію - від різних варіантів пацифізму до симпатій до [путінського] проекту "багатополярного світу" - не хочуть чути протилежну точку зору", - зазначає політолог і активістка української лівої організації  "Соціальний рух”, що живе в Швейцарії  Ганна Перехода.

У приклад вона наводить велику ліву конференцію в Німеччині,Європейський літній університет суспільних рухів - 2022, куди запросили кількох українок – виступити на дискусіях щодо фемінізму.

"Один з основних заходів форуму називався War and Peace ("Війна і мир"). Важко повірити, але жодного українця чи росіянина на нього не покликали! Коли українки заявили протест, організатори змінили назву панелі на  "War and disarmament".), заявивши, що участь українців у ній не є обов'язковою", – розповідає Ганна.

Зі схожими проблемами зіткнувся і російський політемігрант Філіп Гальцов, що останні десять років живе у Швеції і бере активну участь у житті місцевої лівої сцени. Після 24 лютого він включився до кампанії солідарності з Україною та українськими лівими.

"Публічно цього зазвичай ніхто не промовляє, але після п'ятого пива можна почути: "Ми не розуміємо, чому наші українські товариші підтримують війну та беруть участь у ній"... Український анархіст тоне, а з берега йому відповідають слоганом: "No war but the class war !" ("Жодної війни крім класової")", - каже Філіп.

Читайте також: Деякі співробітники Amnesty International вважають, що Литва, Латвія і Фінляндія мали б бути частиною Росії. Розслідування

Ще один росіянин, профспілковий активіст Андрій Демидов, який з 2018 року живе у Франції, описує реакцію однієї з троцькістських груп на заклик взяти участь у мітингу проти російської агресії: "Нам було прямо сказано, що режим Путіна і режим Зеленського – близнюки-брати. проти інтересів робітничого класу".

Подібне ставлення не є загальним. Наприклад,Європейська мережа солідарності з Україною і Міжнародна профспілкова мережа солідарності та боротьби – в них входить безліч лівих та організацій та профспілок з усього світу – роблять багато, щоб голос українських лівих був чутний.

"Ми намагаємося впливати на громадську думку, а також збираємо гроші на екологічні, феміністські та інші прогресивні ініціативи. Наприклад, на автобус для криворізьких жінок, які розвозять гуманітарну допомогу селами на лінії зіткнення", – каже Перехода.

Шведські активісти допомагають"Колективам солідарності" (ініціативі, що збирає на спорядження для лівих, що воюють у складі ЗСУ) та «Зони солідарності» – російському правозахисному проекту, який підтримує антивоєнних активістів; французькі профспілки відправляли в Україну конвої з гуманітарними вантажами. Прикладів солідарності чимало, проте допомога українцям із боку західних лівих – набагато скромніша за ту, якою користуються інші жертви військової агресії з боку більших країн, наприклад, курди та палестинці.

Головний ворог – у своїй країні?

Підтримці України часто перешкоджає кемпізм - Ідеологічна установка, яка передбачає, що ліві зобов'язані підтримувати або, принаймні, утримуватися від критики режимів, що протистоять західній гегемонії. Підхід, який, на думку критиків, заплющує очі на незахідні імперіалізми та ігнорує думку активістів із глобальної периферії, що борються проти своїх "антиімперіалістичних" правителів.

Подібна оптика характерна для багатьох лівих організацій, особливо тих, що ведуть свій родовід від прорадянських компартій і явно чи неявно продовжують сприймати Росію як наступницю СРСР. Зокрема, її поділяє німецький політик Сара Вагенкнехт, яка донедавна вважалася особою партії Die Linke.

"Для Вагенкнехт Україна - не суб'єкт, а маріонетка, яку з Вашингтона смикають за ниточки", - пояснює дослідник лівих рухів, що живе в Німеччині, Євген Казаков.

"Пояснювати" політику Росії в Україні загрозою з боку НАТО намагався і найбільший лівий політик Франції Жан-Люк Меланшон, і очолювана лідером лівих лейбористів Джеремі Корбіном коаліція Stop the War (StW) у Великій Британії.

"StW, яка організувала масові демонстрації проти війни в Іраку двадцять років тому... зайняла ганебну позицію щодо російської інтервенції в Україні в 2014 році, а також у Сирії... Аж до кінця 2021 року вони транслювали тези Кремля про Україну ("захист російськомовних", " загроза з боку НАТО" і так далі)", - прокоментував британський історик і журналіст Саймон Пірані у розмові з OpenDemocracy.

Після початку повномасштабного вторгнення подібні погляди (які і без того викликали чимало критики) почали викликати ще більше запитань.

Читайте також: "Світ настрахали, що наша незалежність призведе до ядерного Армагеддона"

"До 24 лютого три редакції, які представляють "три вежі" німецької лівої сцени  – Світ джунглів, Аналіз і критика та [швейцарська німецькомовна] Щотижнева газета дотримувалися позиції, що не треба намагатися наводити лад у всьому світі, що НАТО — це погано... Коли члени їхніх редакцій з'їздили в Україну і зустрілися з "Соціальним рухом", риторика різко змінилася… Навіть серед найбільш пропутінської частини лівих, що повторювала наративи Russia Today, знайшлися люди, які кажуть, що Путін теж винний", – констатує Євген Казаков.

Антимілітарна оптика західних лівих не передбачає того, що війна проти російської агресії носить для українців визвольний характер | Фото: JOHN MACDOUGALL/AFP via Getty Images. Всі права захищені

У Франції спостерігалася подібна картина. "Союзники Меланшона – зелені та соціалісти – підштовхнули його зайняти більш проукраїнську або, краще сказати, антипутінську позицію. Сили, що ухилилися від осуду [РФ], опинилися в маргінальному становищі." – пояснює Демидов.

У Великій Британії настрої серед лівих швидше поляризувалися. "У лютому 2022 року StW закликали до виведення російських військ. Щоправда, це поєднується з безглуздими закликами до мирних переговорів та засудження постачання зброї… Корбіністська ліва розкололася", – каже Пірані. Водночас деякі члени Socialist Campaign Group, іншої парламентської фракції лейбористів, відмежувалися від риторики StW та повністю підтримують Україну.

Однак, незважаючи на зростаючі симпатії до України, концепція "рівного зла" – путінської Росії та НАТО – все ще дуже впливова.

Читайте також: Капелан Сергій Цьома: «Зараз усі конфесії об’єднує те, що проти нас один сатана»

НАТО лякає більше, ніж Росія

Головною перешкодою до беззастережної солідаризації західних лівих з Україною, як не дивно, стали їхні антимілітарні та антиімперіалістичні традиції, пов'язані зі спогадами про Циммервальдсьу ліву у роки Першої світової війни та антивоєнними протестами 1960-х та 2000-х. Вони роблять морально проблематичною підтримку військових приготувань власного уряду чи риторики про "захист демократії", яким виправдовувалися "гуманітарні інтервенції" в Югославії, Іраку та Афганістані.

Тим часом українські соціалісти чекають від західних партнерів не лише моральної чи гуманітарної підтримки своєї країни. Вони наполягають на тому, щоб ліві перестали обговорювати компроміси з російським режимом, визнали право України на опір та схвалили постачання їй озброєння.

Для багатьох, якщо не більшості лівих політиків на Заході, такий розворот означав би болісне визнання помилок, а також капітуляцію перед можливою мілітаризацією власних країн та розширенням НАТО.

Політика розрядки була головним завоюванням лівих у боротьбі з авторитарним режимом Конрада Аденауера у 1950-ті. Вона означала визнання факту, що Німеччина не прагне реваншу за поразку у Другій світовій війні і, зрештою, призвела до демократизації німецького суспільства. Війна в Україні ставить ці здобутки під питання, вважає редактор "Соціалістичної газети Ангела Кляйн.

"Вона розбиває табу - не постачати зброю в зони конфліктів, не розглядати війну як засіб вирішення політичних проблем... Тягар Другої світової тепер пішов, і вони [німецькі еліти] можуть знову спробувати стати великим гравцем у світі, у тому числі й у військовому відношенні", – ділиться побоюваннями німецька соціалістка.

Подібні вагання характерні не тільки для німців. Рішення уряду Швеції приєднатися до НАТО викликало таку реакцію.

"Страх щодо Путіна тут розвинений менше, ніж страх перед НАТО. Швеція двісті років була нейтральна, а тепер вступає до військового альянсу, та ще й іде на угоду з Туреччиною, яка розправляється з Рожавою… Тому домінує концепція рівного зла: "Росія та НАТО – одне й те саме. Нас намагаються втягнути у війну", – описує панівний настрій Філіп Гальцов.

У Франції співчуття Україні – сильніше, проте консенсус підриває антисоціальна політика Макрона, яка породила чергову хвилю протестів.

"Вважається, що французи чи не найгірше ставляться до НАТО. Активна роль Альянсу [у конфлікті] та апеляції українців до нього мали б викликати невдоволення. Воно, дійсно, є. Але антиукраїнська позиція маргінальна, а всі провідні політичні сили, включаючи лівих, консолідовані... Однак зарплати та доходи знецінюються. Правляче угруповання звалює відповідальність за це на Путіна. Народ злий на уряд. Невдоволення переноситься в Україну", – зазначає Андрій Демидов.

Небажання опинитися в одному човні з правими є характерним і для британських лівих. "Навіть коли люди не мають яскраво вираженого кемпістського погляду на світ, вони відчувають дискомфорт при думці про війну... Хто захоче бути на одному боці з Борисом Джонсоном? Кому захочеться підтримувати збройний опір, коли так багато говорять про небезпеку ядерної війни?", - каже Саймон Пірані.

Все ж таки альтернативні погляди поступово пробивають собі дорогу. Нечисленні німецькі ліві, на 100% солідарні з позицією "Соціального руху", більше не відчувають себе ізгоями.

"Рік тому я відчував себе дуже ізольованим. З'явилася нова лінія конфлікту серед лівих. Люди, з якими я відчував себе пов'язаним спільною боротьбою, раптово опинилися на іншому боці. З того часу все сильно змінилося. Навіть ліві, які не підтримують постачання зброї, демонструють солідарність, жертвуючи гуманітарну допомогу", – каже Фредерік із групи Право на опір ("Право на опір").

На його думку, схвалення постачання зброї Україні не рівнозначне ухваленню курсу на відродження німецького мілітаризму. "Думаючи про оборону, потрібно реалістично оцінювати зони ризику. Сумніваюся, що Путін нападе на Німеччину зі звичайним озброєнням. Тому я не підтримую витрати такої кількості грошей.(понад 100 млрд євро – прим. ред.) на Бундесвер", – вважає активіст.

Фредерік вважає, що німецькому уряду слід наголосити не на переоснащенні армії новими танками і літаками, а на захист критичної інфраструктури, у тому числі енергетичних об'єктів і лікарень від кібератак, а також інвестувати кошти в медіа-грамотність населення, щоб зменшити вплив російської пропаганди.

 Читайте також: Попрощаймося з миром. Війна з Росією – це всерйоз і надовго

Українські соціалісти чекають від західних активістів не лише на гуманітарну підтримку своєї країни | Фото: Jose Colon/Anadolu Agency via Getty Images. Всі права захищені

Європацифізм очима українців та росіян

Пацифістські аргументи обурюють українців, які вбачають у них відсутність емпатії та короткозорість.

"Мені пояснювали: "Ми розуміємо, що ти з Харкова, але якщо його здачею можна запобігти атомній війні, то його треба здати"... Вони [європейці] щиро не розуміють, що поступки принесуть війну саме в їхню країну", – описує харків'янка лівих  поглядів свої враження від спілкування з учасниками німецького Руху за мир в коментарях під постом у своєму акаунті Facebook.

Зачіпають вони й антивоєнно налаштованих росіян, які з жахом спостерігають за перетворенням своєї країни на оруелівську антиутопію. В той час як ряд російських лівих інтелектуалів характеризують путінізм після 24 лютого як нове видання фашизму, західні ліві найчастіше розглядають такі заяви як перебільшення, маніпуляцію, або навіть заперечення винятковості німецького націонал-соціалізму.

До того ж з часів так званих гуманітарних інтервенцій у Югославії та Іраку ліві відчувають ідіосинкразію до риторики, яка оголошує чергового Мілошевича чи Хусейна новим Гітлером.

"Люди часто використовують позначення "фашист", щоб виправдати, чому та чи інша людина є головним ворогом, а решта повинні зімкнути ряди, щоб боротися з ним; і чому при цьому дозволені всі засоби... Путінський режим завжди був авторитарним, навіть якщо в останнім часом він сильно закрутив гайки. Ілюзія - думати, що в Росії буде демократія після падіння Путіна", - висловлює скепсис Ангела Кляйн.

З погляду росіян, які живуть в атмосфері терору та геноцидальної пропаганди, подібна аргументація ігнорує експансіоністську природу режиму, чиї імперські амбіції не обмежуються Україною. А твердження про неможливість демократії в РФ вбивають надію і перегукуються з "реалізмом" частини західних еліт, який згідно думці російського соціолога Григорія Юдіна, веде до угоди з агресором.

Читайте також: Що не так з росією?

Де вихід?

Основна проблема західних лівих – егоцентризм, який заважає їм прийняти реальність, у якій США – не деміург світового порядку, НАТО – не "найбільше зло", а завдання руху не вичерпується протистоянням мейнстріму, вважає Ганна Перехода.

"Для них [лівих] Захід – єдиний історичний актор. Всі інші, навіть російське суспільство та держапарат, а Україна – тим більше, не діють агентивно. Коли ми наполягаємо, що до війни призвели внутрішньоросійські проблеми, у тому числі – класова нерівність, нас не чують", – вважає активістка "Соціального руху".

Дилеми, з якими зіткнулися західні ліві, можна розв'язати, але це вимагатиме серйозної переоцінки цінностей та інтелектуальних зусиль.

"Настав час розлучитися з патерном геополітичного мислення і перестати виявляти солідарність з правлячими класами країн, які представляють себе пригніченими і приниженими. Потрібно дивитися на людей і суспільства, які борються проти придушення. Якщо прийняти цю оптику опору знизу, складно не бути солідарним з Україною", – переконана українська соціалістка.

Але щоб така солідарність стала можливою, лівим доведеться розвинути здатність до "децентралізації погляду" та емпатії. "Ти маєш бути солідарним для цих людей, а не самого себе і свого самолюбства", - резюмує співрозмовниця oDR.

—

Азамат Исмаилов,  опубліковано у виданні OpenDemocracy

В тему:

• Путін просто психопат і садист чи щось гірше і страшніше?
• Психиатр Джеймс Фэллон: Путин — психопат с признаками садиста
• Чи справді Путін психічно хворий? Чи здатен він натиснути «ядерну кнопку»?
• Теперь Путин – Каддафи
• Путинский рейх несет такую же угрозу человеческой цивилизации, какую нес режим Гитлера
• Осмысление немыслимого в Украине. Что произойдет, если Путин нанесет ядерный удар?
• Как Путин хотел уничтожить украинский народ, но в итоге укрепил украинскую идентичность