Непереможні

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

40 героїв, які вижили під Крутами - короткі біографії незвичайних людей.

У загальній уяві досі живе міф про 300 загиблих студентів. Командир бою Аверкій Гончаренко чітко написав у спогадах, що втрати сягали «до 250 юнаків, одна чота (до 30 людей) студентів і 10 старшин». І при цьому не зазначив, скільки вояків вийшли із бою живими. Сучасні дослідження доводять, що втрати склали від 76 до 83 вбитих і поранених студентів та гімназистів. А куди ж поділись кілька сотень крутян, які повернулись із поля бою? Дехто навіть дожив до поважного віку в Україні.

У цій розвідці спробував систематизувати у коротких довідках (на основі загалом відомих матеріалів) інформацію про тих, хто вижив. Цей зріз охоплює, правда, близько 10% від загального числа, але і з них можна зрозуміти загальну картину подальшого життя. Для зручності подаю список у порядку, який допоможе локалізувати (щоб відшуковувати) їхні могили по областях Україні, штатах США, країнах ЄС, інших країнах світу.

Відзначу, що особисто мене вразило найбільше у процесі підготовки цього матеріалу. Певним відкриттям стало те, що під Крутами було щонайменше двоє дівчат-санітарок (вдалось відшукати світлину однієї із них) і шестеро майбутніх православних священників. А також географія крутянців за місцем народження - із кубанцями включно. Серед довідок - уродженці різних областей (було б добре, щоб земляки їх нормально вшанували, хоча б і через 100 років, які минули).

Але найбільше вразив життєвий шлях одного уродженця Кубані: його виключили з кадетського корпусу в Тифлісі за українофільство (знайшли, зокрема, і «Кобзар»), учасник бою під Крутами, лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, у 1939 році боронив Польщу офіцером полку люблінських уланів, а вирвавшись із німецького полону, включився в Армію крайову і загинув під час Варшавського постання…

В тему: В Україні відзначають 100 років героїчного бою під Крутами

Україна

Вороний Юрій (21.08.1895, с. Журавка, тепер Варвинського р-ну Чернігівської обл. – 13.06.1961, м. Київ) — український хірург, доктор медичних наук, професор. Навчався на медичному факультеті Університету святого Володимира у Києві (з 1913). Добровільно вступив у перев'язувальний загін військ Центральної Ради, брав участь у бою під Крутами. Здійснив першу у світі операцію з пересадки органу людині (1933), пересадивши нирку реципієнтці від загиблої людини. Похований на Байковому кладовищі в Києві (світлина з іменного сайту Ю.Вороного).

Вороний Юрій

Данилюк Матвій (1892, ? – 1994, с. Ватин Горохівського р-ну Волинської обл.) — вояк Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Учасник маршу ветеранів визвольного руху в Україні, котрі з’їхалися до Києва (1992). Газета «Волинь» назвала його останнім крутянцем (Луцьк, 18.08.1992), однак інші джерела про його участь у бою під Крутами відсутні. Помер на 103 році свого життя. Похований, очевидно, на сільському цвинтарі у селі Ватин.

Матвій Данилюк

Алмазов Олексій (6.01.1886, м.Херсон – 13.12.1936, м. Луцьк) — генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник бою під Крутами, згідно зі спогадами С. Самійленка. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені К.Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР. Похований у Луцьку, могила збереглась.

Алмазов Олексій

Мартинюк Гнат (1897, с. Годовичі, тепер Турійського району Волинської області – 1943, ?) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Навчався у військовому училищі в Петрограді (1917). Старшина Охорони Головного Отамана (1920-1921), випускник Спільної юнацької школи (12.1921) при 3-ій Залізній дивізії. Повернувся у рідне село (1922), працював викладачем української мови, заснував український хор ім. Кирила Стеценка. Під час Другої світової війни прийняв сан, був священиком у с. Великий Порськ Голобського р-ну на Волині. Загинув за нез’ясованих обставин.

Лоський Ігор (15.12.1900, м. Люблін – 27.05.1936, м. Львів) — учасник бою під Крутами, в якому був важко поранений, у складі студентської сотні. Син історика і дипломата Костянтина Лоського. Навчався у 2-ій Українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства в Києві. Працював у Міністерстві закордонних справ УНР. Вищу освіту здобував у Відні, Празі і Берліні. У Львові (з 1932) учитель Малої греко-католицької семінарії. Автор ряду історичних розвідок і монографій, спогадів під назвою «Крути». Помер раптово на 36-му році життя, похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

Лоський Ігор

Грушецький Іван, отець Йосип (2.09.1895 – 08.1940, м. Рівне?) — поручик УНР, учасник бою під Крутами в складі старшого курсу 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Старшина Спільної юнацької школи. Висвятився у священика, був настоятелем православної церкви в с. Сирники Луцького повіту. Переслідувався поляками за прихильність до українізації Православної церкви, відтак певний час не мав свого приходу (1935-1937). Проживав і служив священиком у с. Даничів Рівненського повіту (з 1937). У перші дні окупації Волині радянськими військами (09.1939) його схопили й кинули до в’язниці, де й помер у камері.

Михайлик Михайло (8.11.1897, с. Глодоси, тепер Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. – 1924, м. Сарни, Рівненська обл.) — поручик авіації флоту УНР, учасник бою під Крутами в складі 4-ої сотні 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Член Ради української чорноморської громади та організатор українізації Чорноморського флоту в Криму (1917–1918). Ад'ютант Куреня Низових Запорожців 1-ої Запорізької дивізії Армії УНР (1920–1921). Учасник обох Зимових походів. Автор спогадів з історії визвольних змагань, зокрема про бій під Крутами. Від 1920 року проживав в Сарнах, адреса: Рекна, 18. Помер від серцевого нападу, залишив дружину і сина (1922 р.н.).

Могила Семен (17.04.1897, с. Глодоси, тепер Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. – 23.03.1924, м. Харків) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 4-ої сотні 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького (згадується у спогадах А. Гончаренка, М. Михайлика та С. Цапа). Учасник Першого Зимового походу у складі Куреня низових запорожців 1-ої Запорізької дивізії. Служив у 17-му легко-гарматному курені 6-ої Січової дивізії (1920–1921). Заарештований радянськими прикордонниками при перетині кордону (02.01.1923), відмовився від співпраці. Розстріляний у ніч із 22 на 23 березня (світлина зі статті Я. Тинченка про С. Могилу).

Могила Семен

Отамановський Валентин (пс. «Золотополець», 27.01.1893, с. Яблунівка, тепер Смілянського р-ну Черкаської обл. – 10.03.1964, м. Харків) — історик, засновник «Братства самостійників» (1914), депутат Української Центральної Ради, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького (згадується в спогадах А. Гончаренка). Закінчив 5-ту Київську гімназію (1912) із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Київського університету. Співробітник видавництва «Вернигора», співзасновник Пласту в Києві. Переслідувався радянською владою. У Харкові (з 1958) викладав латину в медичному інституті, похований на міському кладовищі № 2.

Отамановський Валентин

Шарий Іван (25.02.1894, с. Вереміївка, тепер Семенівського р-ну Полтавської обл., українець – 25.02.1930, м. Харків) — учасник у бою під Крутами. Випускник Київського університету Св. Володимира (1917), активний член студентської громади. Учасник першого військового з’їзду. Підпільник (1920-1923), керівник повстанського загону в Холодному Яру як «Іван Чорний». Легалізувався і перебрався до Києва, викладав українську мову, завідував «Будинком вчених». Займав посаду директора Київського будинку вчених. Автор спогадів «Січовики під Крутами». Заарештований (10.10.1929) за приналежність до СВУ, засуджений (30.01.1930), розстріляний.

Шарий Іван

Сполучені Штати Америки

Гончаренко Аверкій (22.10.1890, с. Дащенки, тепер Варвинський р-н Чернігівської обл. – 12 квітня 1980, м. Парма, Огайо) — полковник Армії УНР, командир бою під Крутами. Випускник Чугуївської військової школи, яку закінчив у 1912 році. Під час першої світової війни здобув ступінь сотника і георгіївський хрест. У студентському курені під Крутами загинув його рідний брат Федір. Старшина дивізії «Галичина». Автор спогадів «Бій під Крутами» (1938). Помер на 90 році життя, похований біля церкви Св. Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла в Пармі.

Гончаренко Аверкій

Василь Дзюблик (25.12.1893, Кубань, тепер Російська федерація — 14.07.1987, м. Клівленд, Огайо) — хорунжий Армії УНР. У складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького брав участь у бою під Крутами. Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Політв`язень німецького концтабору у Монтелюпіх (Краків). Помер на 94 році життя, похований в Клівленді на Бруклин Гайтс (Brooklyn Cemetery) в українській секції біля своєї дружини.

Василь Дзюблик

В тему: Цена независимости. Как Украина боролась с агрессией большевиков

Маґаляс Степан (архимандрит Святослав) — хорунжий армії УНР. У складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького брав участь у бою під Крутами. Ігумен скиту в Ґримсбі, активіст Союзу Бувших Українських Вояків (Канада). У 1960-х роках настоятель української православної громади при церкві Св. Миколая в Маямі (США, Флорида). Помер у 1970-х роках і похований, очевидно, біля православної церкви, яку звів в Маямі.

Маґаляс Степан

Поржи-Олексієнко Петро (11.07.1898, м. Ржищів, тепер Київської обл. – 09.03.1988, м. Денвер, Колорадо) — учасник бою під Крутами в складі студентської сотні. Нагороджений Хрестом Петлюри та Воєнним хрестом. Автор спогадів «Ржищів над Дніпром» (1970). Помер на 90 році життя, похований в Денвері на православній українській частині цвинтаря Кровн Гіл (Crown Hills Denver).

Поржи-Олексієнко Петро

Діятелович Теодосій (14.11.1896, Україна – 9.11.1978, м. Денвер, Колорадо) — хорунжий Армії УНР. Учасник бою під Крутами в складі студентської сотні. Протоієрей, основоположник і настоятель УПЦ св. Покрови в Денвері. Помер на 82 році життя, похований, очевидно, на українській частині Crown Hills Denver.

Діятелович Теодосій

Дудка Григорій (1897.10.01, с. Зеленьки, тепер Канівського р-ну Київської обл. – 24.07.1976, Нью-Йорк) – учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Утримувач однієї з головних конспіративних квартир Крайового Проводу ОУН в м. Дніпропетровськ (1943). Багаторічний фінансовий референт Організації оборони чотирьох свобід України в США. Член-засновник і довголітній директор Федеральної кредитової кооперативи «Самопоміч» у Нью-Йорку. Автор спогадів «З спогадів про Крути» (1957). Помер на 78 році життя, після довгої, важкої недуги. Похований на українському православному цвинтарі у Баунд-Брук (світлина – «з дружиною Одаркою, 1933 р.» – надана правнуком, який зараз воює на східному фронті).

Дудка Григорій

Захвалинський Сергій («Орлик»; 01.07.1902, м. Носівка, тепер Чернігівської обл. – 03.08.1977, м. Трентон, Нью-Джерсі) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Старшина Кінного полку імені Максима Залізняка (1920-1921). Інженер, випускник чеської політехніки (Прага, 1931), майор польського війська. Старшина українського шуцманшафту у складі німецької армії (1941-1944). Похований на цвинтарі у Баунд-Брук.

Захвалинський Сергій

Дубівна (Очередько) Клавдія (? – до 1973, США?) — сестра-жалібниця Армії УНР, учасниця бою під Крутами. Перебувала в таборі інтернованих вояків Армії УНР у Тарнові (1920). Ймовірно, дружина сотника медицини Армії УНР Івана Очеретька (Очередька), який теж перебував на еміграції і похований (1966) на українському православному цвинтарі Баунд-Брук. За свідченням Левка Лукасевича, «померла на еміграції».

Кривопуск Микола (1894 – 24.01.1970, м. Філадельфія, Пенсильванія) — хорунжий Армії УНР. Учасник бою під Крутами, студент Київського політехнічного інституту та юнак 2-ої Української військової школи. Старшина Охорони Головного Отамана (1920–1921), випускник Спільної юнацької школи при 3-ій Залізній дивізії (1921). Працівник видавництва «Чорномор» у таборі інтернованих в Каліші. Похований на українському католицькому цвинтарі Факс Чейс у Філадельфії.

Кривопуск Микола

Карван Іван (08.09.1893, с. Кирилівка, тепер Підкарпатське воєводство, Польща – 15.10.1976, м. Філадельфія, Пенсильванія) – разом із братом Іваном (на фото ліворуч) учасники бою під Крутами у складі студентської сотні. Вивезений до Сибіру (1915), випускник 2-ої державної гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства в Києві. Співробітник Міністерства преси та інформації УНР у Кам’янці-Подільському. Випускник Яґеллонського університету (1926), адвокат. Похований, очевидно, на українському цвинтарі Факс Чейс у Філадельфії.

Іван Карван

Буткевич Леонід (1900, ? – 30.10.1980, ?) — поручник Армії УНР. Учасник Бою під Крутами, вояк Студентського куреня армії УНР. Випускник ІІ випуску Спільної юнацької школи. Воював в складі 1-ої Запорізькій дивізії. Жив і працював у Франції (1920-1930-ті) та США (1950-1970-ті). Нагороджений Хрестом Симона Петлюри та Воєнним хрестом УНР.

В тему: Госкино выделило средства на художественный фильм о бое под Крутами

Буткевич Леонід

Любенець Павло (? – після 1972, ?) — учасник бою під Крутами в складі в складі студентської сотні, згаданий у книзі В.Зарицького «Крутянська подія» (1972). Інженер.

Любенець Павло

Янов Микола (26.11.1893, м. Глухів, тепер Сумської обл. – 13.02.1977, м. Детройт, США) — підполковник Армії УНР, учасник бою під Крутами. Закінчив Іркутське військове училище (1915), штабс-капітан 3-го гренадерського полку. Сотник вільного козацтва Чернігівщини. Жив на еміграції у Каліші (1920-1930-ті). Емігрував до Німеччини, відтак до США (1950). Багаторічний активний учасник Союзу гетьманців державників у Європі та Америці. Автор спогадів «Кіш УВК в Чернігові». Похований на цвинтарі Еверґрін в Детройті.

Янов Микола

Уманець Василь (? – 3.08.1981, м. Балтимор, Меріленд) — учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Учасник Всеукраїнського православного церковного собору (Київ, 14-30.10.1921). Митрофорний протоієрей Української православної церкви в США, настоятель парафії Св. Архистратига Михаїла в Балтиморі (1960-1970-ті). Похований поруч із своєю дружиною на цвинтарі в місті Міннеалополіс (Міннесота).

Уманець Василь

Європейський Союз

Твердовський Осип (1.11.1891, м. Ніжин Чернігівської обл. – 16.04.1930, м. Єш-Альзет, Люксембург) – міський цвинтар в м. Єш-Альзет, Люксембург) — георгіївський кавалер, сотник Армії УНР. Приєднався разом зі своїм загоном з Ніжина до сотні Студентського куреня під Крутами. Повстанець, комендант бронепотягу «Помста». Член до Легії Українських Націоналістів (з 1925), відтак ОУН, керівник їх осередків у Люксембургу та в суміжних областях Франції. Помер після важкої операції, похований з почестями на міському цвинтарі в Єш-Альзет (Esch-Uelzecht) за участі місцевого населення.

Твердовський Осип

Рябокінь-Рогоза-Розанів Яків (6.09.1895, м. Цибулів, тепер смт. у Монастирищенському р-ні Черкаської обл. – 12.05.1937, м. Варшава, Польща) — сотник Армії УНР. У бою під Крутами командував 3-ою сотнею 1-ої Української військової школи. Старшина 1-го Українського полку морської піхоти Армії УНР (з 1919), у 4-ій Київській дивізії (1920-1921). Під час першого Зимового походу захворів на тиф. Учасник Другого зимового походу, після якого ще два роки брав участь у партизанській боротьбі проти більшовиків. Похований на православній частині міського цвинтаря «Воля» у Варшаві (світлина могили – Ольги Калітовської).

Рябокінь-Рогоза-Розанів Яків

Митрусь Іван (14.06.1897, станиця Уманська, Кубань – після 07.1944, Польща) — сотник Армії УНР, учасник бою під Крутами. Навчався у Кадетському корпусі в Тифлісі (1907-1912), з якого виключений за українофільство – між його книжками виявлено «Кобзар» Т. Шевченка. Старшина 2-го Кінно-Запорізького полку (1920-1921), лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Контрактний поручик Війська Польського у VII полку люблінських уланів (з 1928), як Iwan Mytruś-Wyhowski. Командир 1 ескадрону 9-ої дивізії піхоти (09.1939), потрапив в німецький полон, після звільнення з якого приєднався до Армії крайової. Командир підпільної ескадри дев'ятого Уланського полку АК, яка в рамках акції «Буря» захопила м. Мінськ Мазовецький (30.07.1944). Загинув у рядах АК під час німецької окупації, ймовірно, у Варшавському повстанні.

Бурко (Бурко-Корецький) Демид («Данило Святогірський»; 29.08.1894, с. Пирогів, тепер Тиврівського району Вінницької обл. – 9.06.1988, м. Штутгарт, Німеччина) – педагог, поет і публіцист, церковний діяч. Учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Політв’язень радянських тюрем. Протопресвітер, багаторічний настоятель церкви Святого Духа в Штутгарті. Автор спогадів «Трагедія під Крутами: Спогади учасника», книги «Українська православна церква – вічне джерело життя» (1988). Помер на 94 році, похований на штутґартському цвинтарі Праг (Pragfriedhof Stuttgart).

Бурко (Бурко-Корецький) Демид

Семирозум (Семірозум) Модест (8.04.1888, м. Чернігів – після 25.02.1964, Німеччина) — сотник Армії УНР, учасник бою під Крутами, в якому командував чотою юнаків військової школи для охорони лівого крила. Служив у російській імператорській армії (з 1911), старшиною (з 18.08.1915). Нагороджений царськими орденами Св. Анни (4-го, 3-го, 2-го ступенів) та Св. Станіслава (3-го і 2-го ступенів). На службі в українській армії з 1917 р. Призначений до 1-го Гуцульського полку морської (з 5.04.1919). У таборах інтернованих у штабі 4-ої сірої бригади 2-ої Волинської стрілецької дивізії. Член комітету із вшанування пам’яті Є.Коновальця (1958). Відзначений ветеранським Воєнним хрестом (1964).

Модест Семирозум

Франчук Петро (25.06.1901, м. Київ – 22.06.1977, м. Нотінгем, Англія) — учасник бою під Крутами. Хорунжий Кінного полку Чорних Запорожців (1919–1921). Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, Кавалер Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста. У міжвоєнний період був власником крамниці с. Сухівці Рівненського повіту, де теж організував і очолював «Просвітянську хату». Служив у дивізії «Галичина». Активіст Об'єднання бувших вояків-українців у Великій Британії. Мешкав у м. Нотінгем, де й помер.

Євтимович Сергій (1900, ? – 29.05.1964, м. Дарбі, Англія) — хорунжий Армії УНР учасник бою під Крутами в складі студентської сотні. Випускник II випуску Спільної юнацької школи, учасник першого Зимового походу. Брат Вартоломія Євтимовича. Член редколегії журналів «Український Ветеран» (1935) та «Немізіда» (1936), які видавались у Варшаві. Старшина дивізії «Галичина» (1943–1945), учасник бою під Бродами. Активіст Об'єднання бувших вояків-українців у Великій Британії. Похований на цвинтарі Ноттінґгам Роад (Nottingham Road) в Дарбі.

Сергій Євтимович

Лукасевич Лев («Крутянець», «Юрій Тернопільський»; 1896, ? – 02.06.1982, м. Прага, Чехія) — професор, ройовий студентської сотні у бою під Крутами. Син лікаря Євмена Лукасевича, міністра охорони здоров’я УНР і посла УНР в Швейцарії. На еміграції у Варшаві, видатний економіст-статистик. За свої дописи до «Вістей Комбатанта» під криптонімом «Крутянець» був арештований за доносом, але звільнений тільки з уваги на похилий вік і тому, що він не втікав із радянської Праги. Автор кількох спогадів про Крути, фундаментальної книги «Українська преса з перспективи 150-ліття» (1974), книги спогадів «Роздуми на схилку життя» (1982)

В тему: 7 ноября: у врагов народа — праздник. Как коммунисты уничтожали Украину

Лукасевич Лев

Мельничук (д-р Кобизька) Олена (12.07.1898, с. Острів, тепер Рокитнянського р-ну Київської обл. – після 1973, Чехія?) — сестра-жалібниця Армії УНР, учасниця бою під Крутами. Випускниця загальноосвітніх курсів гімназії М. Стельмашенка і фельдшерських курсів (1918). Виїхала в Галичину з епідемічним шпиталем, із яким була в польському полоні у Коломиї (05.1919-08.1920). Інтернована до табору в Каліші (12.1920) та Щипйорна. Переїхала до Чехії, (1922), записалась на курси медичного факультету Карлового університету, слухачем педагогічного інституту ім. Драгоманова (до 1929). Фахівець із внутрішніх хвороб, член Спілки українських лікарів Чехії. За свідченням Л. Лукасевича, померла на еміграції.

Мельничук (д-р Кобизька) Олена

Гайдовський-Потапович Олександр (30.11.1901, м. Полтава – після 1939, Чехія?). — учасник бою під Крутами в складі студентської сотні, пораненим потрапив в полон і відправлений у Харків на лікування. Періодично перебував у різних частинах армії УНР, воюючи на фронті добровольцем (1918-10.1919). На еміграції став першим провідником «Дружини Українських Скаутів» (5.08.1922), яка переросла у Подєбрадський кіш українських пластунів. Інженер-економіст, випускник економічно-кооперативного факультету Української господарської академії в Подєбрадах (1922-1927). Працював учителем на Закарпатті (1930-ті), вояк «Карпатської Січі».

Гайдовський-Потапович Олександр

Коваленко Василь (30.12.1899, с. Корпилівка, тепер с. Карпилівка Срібнянського р-ну Чернігівської обл. – після 23.05.1932, Чехія?) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Доброволець Богданівського полку (з 15.04.1917). У полку Чорних запорожців брав участь у боях проти більшовиків і денікінців аж до інтернування в Польщі. Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Перебував у таборах інтернованих в Пикуличах, Вадовцях і Сташалковому, втік до Чехії (з 1.04.1923). Закінчив середню господарську школу у Горжицях та вищу господарську школу в Рудниці. Випускник хіміко-технологічного відділу Української господарської академії в Подєбрадах (1927-1932).

Коваленко Василь

В тему: Школьники будут учить историю советской оккупации и биографии настоящих героев Украины

Лавренко Михайло («Лавр-Хуторний М.», «М. Тло»; 1901, Чернігівщина – після 03.1983, Франція?) — інженер-агроном, письменник, художник-аматор. У складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького брав участь у бою під Крутами, поранений під час бою. Учасник українського повстання у Борзні. Можливо, воював в УПА під псевдо «Тло». Жив у Франції, потім у США, мешкав у Брукліні. Автор книги «Крути: Збірка у пам’ять героїв Крут» (2008), багатьох інших видань, які сам і ілюстрував. Можливо, помер і похований у Франції, оскільки зробив пожертву на книгу спогадів В. Татарського «Під чотирма прапорами» (1983) у французьких франках.

Лавренко Михайло

Бензик (Бензік, Бендзік) Михайло (1895, с. Чапліївка, тепер Шосткинського р-ну Сумської обл. – ?, Франція?) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Півсотенний Окремого кінного ім. П. Болбочана дивізіону (на світлині – в однострої цього дивізіону). Сотенний, комендант і оперативний ад’ютант кінного полку Чорних запорожців (1919-1921). Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Згадується у спогадах П. Дяченка. В одному з досліджень про українську громаду Франції після Другої світової війни є констатація, що «пан і пані Бендзік… провели всю свою молодість в українській громаді в Нормандії».

Бензик (Бензік, Бендзік) Михайло

Інші країни світу

Горячко Сергій (24.03. 1896, с. Гурівка, тепер Долинського р-ну Кіровоградської обл. – 14.03.1962, м. Мельбурн, Австралія) — сотник Армії УНР, тричі поранений у боях, зокрема під Крутами. Випускник Констянтинівської військової школи у Києві (1916). Комендант сотні 6-ої Січової Стрілецької Дивізії. Учасник Другого Зимового походу. Автор відомої схеми бою під Крутами (1933). Емігрував до Австралії (1951). Голова Координаційної управи Об’єднання союзів українських комбатантів в Австралії (з 1959). Похований на кладовищі Фавкнер у Мельбурні.

Горячко Сергій

Федюк-Федорович Рудольф Яків (26.11.1900, м. Львів – після 1982, Канада) — учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Вивезений росіянами з родиною до Києва (1915), де навчався у Комерційній школі на Святошино. Воює в складі Запорожського Корпусу (1918), зокрема під час походу на Крим. Бере участь у повстанських загонах проти більшовиків (1921-1922). Емігрує до Канади (1932), резервіст канадської армії (1939-1956), учасник Другої світової війни і війни в Кореї. Активіст гетьманських організацій Канади і Канадської монархістської ліги.

Федюк-Федорович Рудольф Яків

Матвієнко-Сікар Степан (? – після 1973, м. Белу-Орізонті, Бразилія) — учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Інженер, асистент катедри лісівництва Української господарської академії в Подєбрадах (1920-ті). Працював (1930-ті) фахівецем з містобудування у м. Тігіна (Бендери). Знайшов у Бесарабії грамоти Степана Великого, написані староукраїнською мовою, по сільських церквах – запорізькі прапори. Автор кількох спогадів з історії визвольних змагань, зокрема «Три моменти» (1967) про запис добровольців до Січових стрільців у Київському комерційному інституті і від'їзд на фронт під Крути.

Матвієнко-Сікар Степан

Насамкінець хочу подякувати всім історикам та дослідникам, які багато років збирають та упорядковують дані про героїв Крут. А передусім: Ярославу Гаврилюку (упорядник фундаментального збірника, виданого у 2008 році), історику Ярославу Тинченку (інформації з його другого тому «Офіцерський корпус Армії УНР» використані в багатьох довідках), а також дослідникам Роману Ковалю та Віктору Моренцю (співпраця із якими призвела до цілого ряду відкриттів, сформульованих у вищезгаданих довідках крутянців).

Юрій Юзич, історик, ініціатор кампанії «Пам’ятай про Крути», співредактор сайту Пам'ятай про Крути; опубліковано у виданні ТЕКСТИ


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com