Окупація Харкова більшовиками: як «советские украинцы» повсталим пролетарям допомагали

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

3 січня 1919 року, вранці, війська Директорії УНР залишили Харків. А приблизно о 17.00 з Білгородського шосе на Сумську вступили загони «Советской Украинской армии». Сота річниця доленосної для міста події видалася непоганим приводом, щоби придивитися до неї уважніше. І відділити, врешті-решт, вікової давності міфи від доведених фактів.

Чергова зміна влади в місті виразно відгонила найгіршого штибу маскарадом. Не новорічним — політичним.

Щоб переконатися у цьому, варто лишень переглянути довжелезний список причетних до неї військових частин. Там справжні перлини блищать: «1-й Московский Коммунистический Интернациональный отряд, 1-й Екатеринштадский немецкий полк, Армянский коммунистический отряд».

Відчуваєте, як повіяло від цих назв вишиванками та червоною калиною? Не випадково губерніальний комендант Харківщини отаман Труба казав напередодні Нового року, що з півночі наступають «рятівники російської совдепії — китайці, мадяри та латиші».

Одначе московський Раднарком вперто не визнавав своєї причетності до війська, що перло на Україну. То, мовляв, ваші, внутрішні справи: українські трудящі піднялися проти «буржуазної» Директорії. Чіпко трималася цієї побрехеньки і пізніша радянська історіографія, вважаючи захоплення більшовиками Харкова епізодом громадянської, а не російсько-української війни.

На цю тему: А белее ли уголь сажи?

Сота річниця доленосної для міста події видалася непоганим приводом, щоби придивитися до неї уважніше. І відділити, врешті-решт, вікової давності міфи від доведених фактів.

У 1918-1919 роках Володимир Антонов-Овсієнко командував «Советской Украинской армией»

У 1918-1919 роках Володимир Антонов-Овсієнко командував «Советской Украинской армией»

Питання про російську «непричетність» із прямотою колишнього військового закрив ще у 1932 році знаний більшовик Антонов-Овсієнко. У третьому томі своїх «Записок о гражданской войне» він вмістив положення про цю загадкову «Советскую Украинскую армию». Де чітко було вказано, що вона «входит составной частью в общероссийскую» та «в оперативном отношении целиком подчинена главнокомандующему всеми вооружёнными силами Российской республики».

Щоправда, захоплення Харкова не обійшлося і без українців. Є підстави вважати, що саме вони складали значну частину півторатисячного загону під проводом анархіста Чередняка, який теж увійшов до міста 3 січня, але з боку Чугуєва.

Повстанці Чередняка буквально відразу ж вдалися до грабунків, пишно поіменованих «реквізиціями». Через що й потрапили під військово-революційний трибунал. Звісно ж, не можна гарантувати, що до нашого часу дожили всі списки повстанців, розстріляних за бандитизм у січні 1919-го. Але ті, що зберіглися, приблизно на дві третини складаються з питомо українських прізвищ. Хоча помітно, що й московські «комуністичні інтернаціоналісти» теж добряче приклалися до харківських скринь та кишень.

3 січня 1919 року над «Гранд-отелем» затріпотів чорний прапор. Колишній штаб анархіста Чередняка. Зруйнований під час ІІ Світової війни

3 січня 1919 року над «Гранд-отелем» затріпотів чорний прапор. Колишній штаб анархіста Чередняка. Зруйнований під час ІІ Світової війни

Не відставали від повстанців і бійці регулярної армії. Прогриміла на все місто справа начальника полкової розвідки Кайдалова, який разом із «бойовими побратимами» пограбував Балашовський вокзал та магазин Жевержєєва на Петінській вулиці. За що і став обличчям до стіни разом із шістьма своїми підлеглими.

Коли вірити офіційній радянській версії, вся ця барвиста братія прийшла до Харкова не грабувати, а допомагати місцевому пролетаріату, що мужньо повстав проти ненависної «петлюрівщини». Частка правди у цьому твердженні є: тутешній Совдеп оголосив себе єдиною владою у ніч на 2 січня, коли у місті ще знаходилися штаби отаманів Болбочана та Загродського.

Але говорити про якийсь масовий народний рух не випадає: жодна з харківських газет, що продовжували виходити 2-го, 3-го і 4-го січня, ніяких його ознак не помітила. «Новая Россия» навіть пожартувала, що вся діяльність самопроголошеної влади обмежилася об’явою про набір охочих до робітничої міліції.

Трапилося, правда, кілька диверсій. Найболючішою з яких був підрив вагону зі снарядами на Балашовському вокзалі. Трьох козаків просто пошматувало, близько сорока вагонів зазнали серйозних ушкоджень. Розрекламоване пізніше «повстання на паровозобудівельному заводі» було, швидше, тривалою перестрілкою, що завершилася без жодної жертви.

Важко погодитися також із твердженням радянського історика Куличенка (1966 рік): буцімто у ніч на 2-ге «вооруженные рабочие захватили важнейшие объекты города». Адже уважна преса згадала лише про три з восьми харківських дільниць державної варти. І все!

Ось хто, насправді, охороняв Харків під час «перехідного періоду»

Ось хто, насправді, охороняв Харків під час «перехідного періоду»

Та й то, «робітнича міліція» не захопила їх, а зайняла. Бо вартові встигли розбігтися, дізнавшись, що почалася евакуація українського війська. І коли ставлення до варти вважати мірилом антиукраїнських настроїв, то найлютішими ворогами «петлюрівщини» треба визнати пожежників 3-ї, найстарішої у Харкові частини.

На цю тему: Шантаж и торговля оружием. Как немцы с большевиками против украинцев выступили

Сусідній, 6-й район (нинішній Холодногірський РВВС) вони пограбували вщент, випередивши «повсталий пролетаріат». Винесли з приміщення зброю і позабирали речові докази, які в ньому зберігалися. Надаючи перевагу тим, що свідчили про боротьбу української влади з самогоноварінням.

Що ж стосується дійсно важливих об’єктів міста, то їх охорону командуючий військами Харківщини отаман Загродський ще 1 січня передав німцям, з якими більшовики підтримували тісні ділові стосунки. Саме у німецькому Совдепі (будинку Юзефовича), під захистом «окупантських» стволів, переховувався підпільний губревком.

Згідно з розвідувальним донесенням, вміщеним у спогадах Антонова-Овсієнка, на початок повстання у Харкові перебувало не більше… двохсот українських вояків. Тому й довелося довірити охорону міста німцям, що всі наявні українські сили були кинуті на фронт — стримувати натиск більшовиків. Між Козачою Лопанню та Деркачами ішли запеклі бої. Варто лишень згадати, що кілька разів станція Слатине переходила з рук у руки.

Меморіальна дошка на честь українських вояків на ст. Козача Лопань

Меморіальна дошка на честь українських вояків на ст. Козача Лопань

Та навіть у таких, надзвичайно сприятливих для повстання умовах, активності пролетаріату не вистачило на більше, ніж обстріли із засідок від’їжджаючих українських ешелонів.

Все це дуже яскраво описано у пізніх, вже хрущовського часу, спогадах більшовика Сергія Лебедєва. Він стверджує, що саме робітнича дружина вагонних майстерень захопила в ніч на 3 січня станцію Харків-Пасажирський і роззброїла всіх, хто там знаходився. Але «петлюровцев» серед роззброєних не згадує. Очевидно, на той час вони вже вибралися звідтіля. Теж без жодного опору, бо нікому його було чинити, робітники Петінки «захопили» Балашовський вокзал.

Чи так вже пролетаріат ненавидів Директорію — питання складне. Про робітничу дружину чисельністю у 800 чоловік, сформовану у Харкові з ініціативи отамана Болбочана, радянські автори воліли не згадувати. Натомість, частенько вдавалися до підміни, ставлячи знак рівняння між геть не тотожними поняттями «робітник» та «більшовик».

Антонов-Овсієнко наводить у своїх спогадах цікаве донесення про останні дні Директорії у Харкові: «Озверевшие петлюровцы хватают и расстреливают без всякого суда и следствия всех, на кого будет указано, что он коммунист или советработник. Ежедневно на Холодной Горе расстреливаются ими десятки рабочих».

Нажаханий звірством читач не відразу помітить кричуще пересмикування: після арешту петлюрівцями будь-який комуніст автоматично стає робітником! Та ще більше диво знаходиться на одній із сусідніх сторінок: «Помню высокоторжественный день 12 января — похороны жертв петлюровского террора в Харькове (21 рабочий)». А де ж десятки розстріляних щоденно?!

Ті самі «высокоторжественные» похорони на Соборному майдані

Ті самі «высокоторжественные» похорони на Соборному майдані

Пощастило встановити прізвища лише трьох чоловік, з тих, кого поховали тоді на Університетській гірці. Жоден з них не постраждав виключно за належність до пролетаріату!

На цю тему: «Заплечных дел» государственный арбитр

Яків (Моїсей) Тевелєв — типовий «професійний революціонер». В юності, щоправда, був помічником провізора. На момент арешту — дрібний буржуа. Бо ж володів молочною крамничкою на Москалівці. Та й убили його не петлюрівці — німці.

Едуарда Іонаса (Приєдітіса) справді розстріляли петлюрівці. Не за пролетарське походження: завідував контррозвідкою підпільного губревкому.

Хто убив більшовика Мішу Кривомазова (Кривомаза), начальника бойової дружини Основ’яно-Холодногірського району, точно не відомо. Наприкінці грудня він поїхав у Вільшани здобувати стволи і до Харкова вже не повернувся. Порваного на шматки Мішу знайшли у снігу під Люботином після відступу звідтіля українських військ.

Та цікавіше було б згадати того, кого петлюрівці, на жаль, не встигли піймати. Прохання про допомогу повсталому пролетаріату Харкова надіслав Антонову-Овсієнку товариш Яків Епштейн (Яковлев), голова підпільного губревкому, член бюро ЦК КП(б)У. Він і дня робітником не був за все своє бурхливе життя! Репетиторством на хліб заробляв, допоки «професійним революціонером» не став.

Яків Яковлев (Епштейн) у свої «наркомівські» часи

Яків Яковлев (Епштейн) у свої «наркомівські» часи

На цю тему: Харьковский СИЗО № 27: уникальные ФОТО

Прикра прогалина в роботі «жовто-блакитної» контррозвідки дорого обійшлася потім українському народові: Яків Яковлев до всесоюзного наркома доріс! Землеробством керував у 1929-1934 роках. Колективізація з Голодомором — і на його совісті теж.

Та, як не дивно, є за що і подякувати затятому більшовикові: він першим спромігся написати спогади про «Последние дни Болбочановской власти в Харькове». Вже у березні 1919-го! Коли «єдино правильне» трактування тих подій ще й близько не сформувалося.

Серед купи безцінних подробиць, не згаданих жодним іншим мемуаристом, трапилася і зовсім дивна, до певної міри, пророча. Виявляється, звільнення Харкова від української влади окупанти північні відзначали разом із західними. Спільним парадом!

«Друг с другом соперничая в стройности и выдержанности» — взвод одних, взвод інших — містом пройшлися «немцы и большевики». Напевне, так само гордо, як за двадцять років потому у Бресті.

Пишайтеся, харківці, робітничими дружинами та «украинскими повстанцами»! Коли повірите, що ледве відірвавшись від станка чи плуга, можна скласти конкуренцію найкращим у світі стройовикам…

Едуард Зуб, опубликовано в издании  Медіапорт


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com