Шлях святого Якова: про тих, хто пішки йде через Іспанію

Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

… Я йшла без путівника і тому ніколи не знала, яка дорога сьогодні чекатиме: чи то вниз, чи то вгору, чи то буде асфальт, чи каміння. Дуже мало людей, які дійсно знають, для чого вони йдуть ...

Як передати словами те відчуття, коли під ногами закінчується асфальтована дорога і починається шлях, який має привести тебе до пригод? Як розповісти про кожну людину, яка з’являється у найнеобхідніший момент? Як зрозуміти, що штовхає пройти «Каміно» (шлях святого Якова – ред.)? Я спробую усвідомити і передати.

Середньовічне вітання пілігримів: «Ultreia y suseia», що означає «Йти вперед! Іти вище!»

Середньовічне вітання пілігримів: «Ultreia y suseia», що означає «Йти вперед! Іти вище!»

Коли я нарешті розпочала писати цей текст, мені вперше від часу повернення наснився Шлях. Це була фінішна пряма, наче у змаганнях. Цього разу ми бігли. Бігли і плакали від емоційності моменту. Було багато людей, які аплодували нам і підтримували. А наприкінці, разом із «компостелою» (свідоцтво про здійснення прощі – ред.), нам у подарунок видавали кросівки. Я ж засмутилася такому подарункові, бо у реальному житті вже встигла купити нові.

Моя зустріч із Каміно-де-Сантьяго розпочалася із перегляду фільму «Шлях». Пілігрими жартують, що всі вони діляться на два табори: тих, хто подивився фільм, і тих, хто прочитав книжку Пауло Коельйо. Я б додала ще окрему велику групу корейців, які починають іти, переглянувши телевізійне шоу про пілігримство.

Сьєрра-дель-Пердон. Висота 1037 м над рівнем моря. Для мене це був перший великий пам’ятник пілігримам

Сьєрра-дель-Пердон. Висота 1037 м над рівнем моря. Для мене це був перший великий пам’ятник пілігримам

Шлях святого Якова, або «Каміно-де-Сантьяго» – паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, головна частина якої пролягає Північною Іспанією. Відомий з IX століття. Першим відомим паломником був єпископ Годескальк (Готшальк) з Ле-Пюї. Він здійснив подорож із Франції в Компостелу взимку 950–951 років. Цей шлях входить до числа пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З початку 1980-х популярність маршруту безперервно зростає: так, якщо у 1978 році по ньому пройшли всього 13 осіб, то в 2009-му – понад 145 тисяч. Згідно з офіційною статистикою, 2005 року паломництво здійснило 11 українців, а вже 2013-го – 143. Цьогоріч на 2 серпня вже було видано 200 тисяч «компостел» (хоча не всі пілігрими їх отримують, бо не кожен хоче довго стояти в черзі). Щоб отримати «компостелу», необхідно пішки пройти останні 100 кілометрів або ж проїхати 200 кілометрів велосипедом. Впродовж маршруту пілігрими збирають печатки у спеціальних паспортах-«креденсіях». Сплять паломники переважно в «альберге» (прихисток для прочан, де за нічліг платять від 5 до 12 євро – ред.), в якому із собою обов’язково треба мати свій спальник. Харчуються у барах по дорозі, тому що для пілігримів існує спеціальне меню, яке складається з двох основних страв, хліба, десерту або кави і вина або води (ціна 8–10 євро).

У 2015 році Шлях святого Якова розпочався з України – перша ділянка має трохи понад 100 кілометрів завдовжки. Вона поєднує Львів із прикордонним переходом у селі Шегині. У майбутньому маршрут планують продовжити до Києва.

Уся дорога промаркована такими знаками або ж просто жовтими стрілками

Уся дорога промаркована такими знаками або ж просто жовтими стрілками

Я крокувала із міста Памплона до Сантьяго-де-Компостела. Маршрут довжиною у 730 кілометрів я подолала за 23 дні. На цьому теоретичну частину хочу завершити, зважаючи на те, що інформації про всі найменші деталі і так неймовірно багато, історії ж про людей набагато цікавіші.

На цю тему: 5 самобытных украинских народов

Щодня я зустрічала світанок у дорозі. Єдиною проблемою було те, що йшли ми на захід, тому, щоб подивитися на сонце, треба було зупинитися й озирнутися

Щодня я зустрічала світанок у дорозі. Єдиною проблемою було те, що йшли ми на захід, тому, щоб подивитися на сонце, треба було зупинитися й озирнутися

Дуже мало людей, які дійсно знають, для чого вони йдуть

У житті так важливо бачити мету, розуміти, для чого ти щось робиш. Інакше втрачається мотивація.

Перші декілька днів у мене ніхто не запитував імені. До мене зверталися: «Гей, Україно!». Перші декілька днів ніхто не цікавився, чому я розпочала йти. Я вже була подумала, що це одна із тих тем, на яку заборонено говорити. Але ні. Це питання прозвучало на третій день від італійки Маргарити. Сама ж вона вже 7 років живе у Голландії і досліджує астрофізику. Хоча, здається, на момент написання тексту вже не працює. Дівчина зрозуміла, що це більше не її мрія, покинула роботу і зібралася волонтерити у Червоному хресті. «Каміно» став ось цим кордоном між старим і новим життям.

Італійка Маргарита

Італійка Маргарита

Яким був мій сенс? Колись я хотіла стати журналісткою, але на 4-му курсі університету зрозуміла, що більше не хочу. А от куди йти далі, я не зрозуміла. Усвідомлювати, що ти хочеш, ніхто ніколи не вчив. На рік я заховалася у волонтерстві у Польщі, а після повернення в Україну – в запропонованій у Києві роботі. Я розуміла, що мені потрібен якийсь магічний поштовх, який допоможе мені знайти свій життєвий шлях. Всі вказівники вели до того, що «Каміно» саме для того й існує. Чи знайшла я справу свого життя наприкінці шляху? Ні. Але знайшла натхнення, яке у собі несе кожен із пілігримів.

Привіт, як твої мозолі?

Чи не перше нове слово англійською, яке я вивчила після початку подорожі, стало слово «blister» – він же мозоль, пухир, водянка і всі подібні речі, що вилазять на ступнях при довгому ходінні у взутті. Мозолів у мене було небагато, бо крокувала я в старих розтоптаних кросівках, а проте спеціалісткою із лейкопластирів у всіх аптеках району я таки стала.

Пам’ятник стомленому пілігриму у Леоні

Пам’ятник стомленому пілігриму у Леоні

Мозолі зближують людей. Дуже легко розпочати розмову: «Буен Каміно! (традиційне привітання) Що ти, як твої мозолі?». Вечорами люди поширюють поради про знищення водянок, діляться мазями і секретами. До секретів проти водянок можна віднести дві основні речі: 1) натирати ноги вазеліном; 2) тримати стопи сухими, притрушуючи їх тальком. В обох методах чомусь радять надягати дві пари шкарпеток. Багато хто носить спеціальні трекінгові шкарпетки. Я ж проігнорували всі ці таємничо-магічні маніпуляції і лише перед сном мастила стопи зволожувальним кремом, одночасно роблячи собі масаж.

Коли на 5-й день у мене почала боліти передня частина правої гомілки, «Каміно» звів мене із потрібними саме у той момент людьми. Один із них, 60-річний голландець Мартін, який вийшов із дому 2 березня (зустрілися ми 4 травня). За час ходи він точно вивчив, що треба робити при будь-якому типі болю і ушкоджень. Другий – 59-річний професійний атлет із Франції. Свого справжнього імені він нікому не говорить, бо він – місцева зірка, і за ним полюють журналісти. Це вже його 10-й «Каміно». Найшвидшим стало проходження 800 кілометрів за 15 днів. Цього разу 800 кілометрів «Каміно франсез» (французька частина європейського шляху прочан до святого Якова – ред.) він долав на роликових лижах. За його словами, він став першою людиною в історії, яка таке робить. Зважаючи на своє спортивне сьогодення і роботу тренером на Олімпійських іграх, він порадив мені змінювати взуття, добре розмасажувати ногу, натерти її прогрівальним кремом і походити у бандажі. Наступного дня, дослухаючись до його порад, я пройшла 36 кілометрів.

Зліва направо: я, спортсмен із Франції, власник альберге, у якому ми всі зустрілися, голландець Мартін

Зліва направо: я, спортсмен із Франції, власник альберге, у якому ми всі зустрілися, голландець Мартін

Того ж 5-го дня я зустріла ще одну людину, яка відіграла величезну роль у цій пригоді, але зрозумію я це пізніше.

Йти на рівні із пенсіонерами

Сподіваюся, ви зауважили вік згаданих у попередньому блоці людей. Молоді на «Каміно франсез» цього травня було дуже мало. А от людей пенсійного віку – багато. Мене дивував той факт, що люди, виходячи на пенсію, починають активно подорожувати не лише в американських фільмах, а й в реальному житті. Найстаршою жінкою, яку я зустріла, стала 75-річна австрійка.

Пані справа – найстарша жінка, яку я зустріла

Пані справа – найстарша жінка, яку я зустріла

На цю тему: Украинские курорты испытали невиданный приток отдыхающих

Серед чоловіків – це були друзяки-американці Нік і Кен. Одному – 72, іншому – 74. Вони неспішно крокували пліч-о-пліч, з усмішкою зауваживши мій темп равлика того прохолодного ранку.

– Ти чому так повільно йдеш? Ще й усміхаєшся! – запитав хтось із них.

– А я не поспішаю. Маю лише одне-єдине завдання на день – йти стільки, скільки зможу, – відповіла я.

Вони приїхали на «Каміно» вже вдруге. Першого разу у Кена з’явилися проблеми із ногою, і вони не змогли продовжити путь. Яким же було моє подивування, коли днів через 10 після пройдених мною рекордних 40 кілометрів на день і схожих «чемпіонських» речей я знову зустріла їх у Леоні. «Не може цього бути! Вони ж такі повільні!» – переконувала себе я. Виявилося, що пройдену попереднього разу ділянку цьогоріч вони проїхали автобусом, таким чином дуже пришвидшившись. Ми домовилися, що якщо зустрінемося ще раз, то вип’ємо разом пива. Певно, для того мені доведеться летіти у Штати.

No vino – no Camino

14 березня цього року я твердо сказала собі, що я більше не п’ю. І я не пила навіть, коли прилетіла до Барселони. Але першого дня на «Каміно» щось поламалося.

Алкоголь під час паломництва стає невід’ємною його частиною. Ми майже щодня йшли повз виноградники, куштували вино із винного фонтану, пили його на обід і вечерю як частину пілігримського меню. Дехто навіть спеціально затримався у хостелі Winederland у містечку Логроньйо. Щоправда, пізніше я чула скарги, що йти із похміллям дуже складно.

«Каміно» дає багато уроків. Один із них – урок у знанні міри. Моє паломництво тривало 23 дні. Зазвичай же «Каміно франсез» проходять за місяць, але є як довші, так і коротші маршрути. У будь-якому випадку декілька тижнів щоденного вживання алкоголю можуть мати свої наслідки.

Нескінченні виноградники. У травні вони тільки-тільки починають випускати листочки

Нескінченні виноградники. У травні вони тільки-тільки починають випускати листочки

Але одним із приємних наслідків є нові прості відверті знайомства. Так за пляшкою червоного напівсухого одного вечора я познайомилася із подружжям із Барбадосу. До того я скаржилася на те, що досить часто чую питання: «Україна? Вибач, але де це?». Можу тільки уявити, скільки разів таке питання на свою адресу почули вони. Ці чоловік і жінка стали першими людьми з Барбадосу на «Каміно»! Вони розповідали про карнавал, показували свої фотографії у костюмах-купальниках, говорили, що то на них ще багато одягу, відповідали на мої «розумні» питання на кшталт: чи можуть чорношкірі люди згоріти? Чи вигорає у вас на сонці волосся? А ще розповіли історію про втрату жовто-блакитного браслету і його магічне повернення назад, бо всі на шляху знають, що єдині люди з Барбадосу – це вони. «Синьо-жовтий браслет?» – здивувалася я. З’ясувалося, що прапор їхньої країни має три вертикальні смужки: синю, жовту і синю – та ще й тризуб посередині!

Перше на «Каміно» подружжя з Барбадосу

Перше на «Каміно» подружжя з Барбадосу

Це не перегони, але мене дратує те, що він мене обігнав

Майже всі альберге о 8-й ранку закривають свої двері і кажуть: «Буен каміно (Гарного шляху)!». День пілігрима починається рано. Хтось встає о 5-й, хтось о 6-й, а хтось намагається до останнього поніжитися у ліжку.

Зустріч із італійцем Джакомо вже у Сантьяго

Зустріч із італійцем Джакомо вже у Сантьяго

6-го дня у Бургосі я познайомилася з італійцем Джакомо. Він працює водієм автобуса і не надто добре говорить англійською, але це аж ніяк не заважало йому увесь вечір голосно скаржитися на жахливий біль у ногах. Він планував лишитися у цьому великому місті на день відпочинку і відновлення. Зрозумівши, що з розваг у Бургосі є лише костели і музей вина, він вирішив не лишатися, а пройти трошки – кілометрів 12. Наступного ранку, поки я прокинулася, його вже не було. Того дня він пройшов на 4 кілометри більше за мене. Ми слідкували один за одним в інстаґрамі. І хоча «Каміно» – це не змагання, мене дуже підштовхувало бажання його обігнати. Декілька днів я не могла цього зробити, і це дуже мене дратувало. Коли ж я це таки зробила і вирвалася вперед, він почав називати мене Wonder Woman. Коли ми зустрілися у Сантьяго, я зрозуміла, що це була дурість. Джакомо усю дорогу брав купу знеболювального.

Іншого дня мене жахливо дратувала «торбинкова» жінка. Перед тим вночі близько півночі вона вирішила перепакувати свій наплічник. Чомусь ледь не кожна річ була в окремому пластиковому пакеті, який розривав тишу ночі своїм шарудінням. Вранці вона прокинулася першою у нашій кімнаті і продовжила шарудіти. Цілий день вона переганяла мене, потім я її лише для того, щоб не бачити її поперед себе. Зрештою в один момент вона підійшла до мене і попросила допомогти покласти пляшку у бокову кишеню наплічника. Пляшка теж була у целофані. Коли я це зробила, вона зникла з поля мого зору.

Кожного дня, яким би не був настрій, від пейзажів він лише ставав кращим

Кожного дня, яким би не був настрій, від пейзажів він лише ставав кращим

На цю тему: Сельский туризм в Украине: Колочава

Найважливіше знайомство мого Шляху

Я людина не релігійна, проте досліджувати різні релігії мені цікаво. Дружила з кришнаїтами, була вигнана з території православного храму за неправильний сарафан, першим моїм коханням був хлопець, який стверджував, що він буддист, і от – католицький паломницький шлях. Ясна річ, відвідування вечірньої меси у костелі є важливою його частиною. Наприкінці мес паломників благословляли, інколи дарували натільні хрестики, а зранку, коли ми вирушали в дорогу, за нас молилися. І є щось у цьому красиве, ця велика сила підтримки.

Як я вже згадувала, 5-го дня я познайомилася із однією важливою людиною. Наступного разу ми зустрілися через тиждень, і тоді, за вечерею і вином, ми нарешті розговорилися. 56-річний католицький священник Штефан зі Словенії мріяв про пілігримство з 2005-го. Цьогоріч братство, у якому він мешкає, підтримало його мрію і відправило його на «Каміно». Хтось подарував йому неймовірно зручні чоботи, в яких він не натер жодного мозолю, хтось позичив наплічник, і навіть капелюх був не його.

Шлях звів мене зі Штефаном тоді, коли зіпсувалася погода і під дощем треба було лізти на гору. На горі ми зайшли у хмару, яка намагалася нас здути вітром, а потім ласкаво пригрівало сонечко, а потім знову дощ бив у обличчя. Того дня ми пройшли 34 кілометри.

Виряджені у дощовики, готуємося зі Штефаном до підйому у гори

Виряджені у дощовики, готуємося зі Штефаном до підйому у гори

– Штефане, якби не ти, – призналася я ввечері, – я б зупинилася 10 кілометрів тому.

– Якби не ти, я б теж стільки не пройшов, – з усмішкою відповів він.

Крок-у-крок ми дійшли до Сантьяго. Деколи ми йшли разом увесь день, інколи ми домовлялися про зустріч у певній точці і зустрічалися вже там. У нас була однакова швидкість і витривалість, нам було комфортно мовчати і завжди було про що поговорити. Мені подобалося, як красиво він співав під час молитви. За ті дні Штефан розповів, як у 14 років вирішив, що хоче жити у релігійному братстві, і пішов від батьків, як вчився у Римі й у дорослому віці опановував нові мови (він говорить словенською, англійською, німецькою, італійською, іспанською, розуміє польську й українську). Останні 6 років він займав таку посаду, завдяки якій об’їздив увесь світ із візитами у різні братства. Якось навіть летів у кабіні пілота, бо частина команди того літака виявилися його добрими знайомими. Ми говорили про стосунки у родинах, про образи, про любов, про відповідальність. І усе це було без повчань, без проповідувань. Для мене він став певним символом абсолютної свободи – він не був прив’язаний до місць, бо завжди міг зупинитися у братчиків в різних країнах, він не переймався через відсутність родини, він мав підтримку, він не переживав через гроші, у нього в житті є дороговказ – Бог.

– Що ти принесеш із собою з «Каміно»? – запитав він у переддень нашого приходу до Сантьяго.

– Сміливість, – після хвилини роздумів відповіла я.

Останні 100 кілометрів до Сантьяго

Останні 100 кілометрів до Сантьяго

У дорозі я читала книгу «Хоббіт». Регіон Галіція дуже потішив старезними покрученими, вкритими плющем, деревами, наче вони саме з цієї книжки

У дорозі я читала книгу «Хоббіт». Регіон Галіція дуже потішив старезними покрученими, вкритими плющем, деревами, наче вони саме з цієї книжки

В Сантьяго мене чекало розчарування. Пілігрими розчинилися у натовпі туристів, головний костел частково закритий на реставрацію, меса для пілігримів відбувалася в іншому меншому костелі, в офісі на отримання «компостели» треба було чекати у черзі декілька годин, і навіть пілігримське меню в місцевих ресторанах там не знайдеш. Під час меси Штефан доєднався до священників, залишивши мене саму. Проповідь була іспанською, і я майже нічого не зрозуміла, адже вивчені потрібні для повсякдення фрази іспанською у церкві не звучать. Після меси люди обіймалися і фотографувалися, я ж нарешті розплакалася. Розплакалася від всеохопного відчуття самотності.

Фінальний пункт. Головний костел міста Сантьяго-де-Компостела, у якому лежать мощі святого Якова

Фінальний пункт. Головний костел міста Сантьяго-де-Компостела, у якому лежать мощі святого Якова

Місце, де лишилися мої кросівки

Мис Фіністерре, або ж галісійською мовою Фістерра, називають краєм світу. До нього із Сантьяго ще 80 кілометрів. Там, біля маяка, є вказівник із цифрою «0 км». Як не крути, я не встигала дійти туди пішки, але не побачити океан я не могла. Це мала бути перша наша зустріч.

Сівши в автобус, я зрозуміла, що мої очі просто не встигають сфокусуватися на картинці. Вже за півтори години я вистрибнула біля берега. На зупинці сидів хлопчина із табличкою «Я пілігрим з Польщі. Допоможіть, хто скільки може». Виявилося, що до літака у нього лишилося 20 днів часу і 7 євро в кишені. Побачивши мої широкі штани, в яких я пройшла увесь Шлях, він порадив мені альберге. Це виявилося саме те місце, яке мені було потрібне: кольорові кімнати, працівники-волонтери, спільна вечеря у садочку.

Океан – це сила. Мені говорили, що у ньому дуже не поплаваєш, та я не вірила. Хвилі викидають тебе на берег і накривають холодом з головою. Та все ж найкрасивіше на мисі – це прогулянки скелями, що нависають над спіненими хвилями, і щоденний сеанс заходу сонця біля маяка. Путівники пишуть, що там пілігрими спалюють найбільш зношені речі. Вогню я не бачила, а от смітник знайшла. Діряві кросівки у ньому й залишилися.

Головний пляж містечка Фістерра

Головний пляж містечка Фістерра

Прогулянки біля Атлантичного океану

Прогулянки біля Атлантичного океану

На цю тему: Реклама Гуцульщины как туристического региона в 1930-х годах: открытки и проспекты. ФОТО

Коли я підійшла до 0-го кілометру, по тілу пробігли мурахи. Гра закінчена, далі немає куди йти. Та всіх мурах з мене прогнало подружжя росіян. Я вже бачила їх того дня і знала, звідки вони. Один чоловік з Ізраїлю попросив їх сфотографувати його біля вказівника. На знак вдячності він хотів дати їм мушлю.

– I want to give you a seashell from Israel, – повторював він, шукаючи подарунок у кишені.

– Представляешь, он с Сейшельских островов приехал! – із захватом коментував ситуацію дружині чоловік.

Не втримавшись, і з посмішкою допомігши з перекладом, я теж отримала мушлю з Ізраїлю. Мушля – символ пілігримів. Хтось каже, що центральна точка – це Бог (за іншою версією – місто Сантьяго-де-Компостела), а промінчики – дороги, що ведуть до нього. Як не крути, «Каміно» для кожного стає шляхом пізнання себе і світу. З часом починаєш розуміти, що кожна наша щоденна дорога – це, хоч і не маркований, але теж «Каміно», просто треба вміти його побачити.

Остання мушля, 0-й кілометр і питання: «Куди ж далі?»

Остання мушля, 0-й кілометр і питання: «Куди ж далі?»

Оксана Наумчук, фото автора (Courtesy Photo);  опубліковано у виданні  Радіо Свобода


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com