Степан Бакунець: Наших дев'ятеро загинули, а вони своїх підводами кілька днів вивозили

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

… Під час одного з боїв польсько-совєцької війни восени 1939 року наш будинок загорівся від снаряду. Все господарство вигоріло. Воєнні сказали, що на лузі є польська хата, можемо там жити. Батько здивувався: "А як хто приїде і вижене?" "Ніхто по ту хату вже не прийде", – відповіли ...

1942 року в село прийшли німці. Багато молоді повезли до Рівного – мали відправляти на роботу в Німеччину. Був і я серед них. Підслухав розмову хлопців, які збиралися втікати. Вирішив і собі. Запропонував двоюрідному братові, та він відмовився. Підговорив чотирьох хлопців і одну дівчину з нашого села. На світанку перерізали огорожу і втекли. До Тинного було кілометрів 90. Дійшли додому, коли смеркалося. Дорогою ні душі не зустріли. Вдома ховався, щоб менше хто мене видів.

У листопаді 1942-го прийшов до нас незнайомець. Батька не було, то він говорив із матір'ю. Спитав, що читаємо. Відповіли: "Війна зараз. Не до книжок". Чоловік вернувся за кілька днів. Приніс "Кобзар" і кілька журналів. Обдивився хату і сказав, що до нас прийдуть люди. Пізніше дізналися, що то був товариш і земляк Степана Бандери – Григорій Перегіняк. Мав два псевдо – "Довбенко" і "Коробка".

Степан БАКУНЕЦЬ, 93 роки, стрілець Української повстанської армії. Справжнє ім’я – Олександр Шмалюк. У 1940-х потрапив у засідку червоноармійців. Щоб не наражати на небезпеку родину, назвався Степаном Бакунцем. Так його знають у селі, дочки по батькові записані Степанівними. Народився 27 квітня 1925 року в селі Тинне Сарненського району Рівненської області. Мав молодших братів Івана, Михайла, Миколу та сестру Анну. Закінчив три класи польської школи. ”Я ще плуга не міг тримати в руках, а вже мав працювати. Батько крепко захворів. Тільки казав, що і як треба робити. Сам не мав здоров’я помогти”. На початку 1943 року став стрільцем першої сотні Української повстанської армії під керівництвом сотенного ”Довбенка-Коробки”. Вишкіл проходив на батьківському хуторі. Брав участь у бою УПА проти німців і радянської армії 7 лютого 1943 року у Володимирці на Рівненщині. 1945-го за ”антирадянську пропаганду й агітацію” засудили до 10 років таборів. Покарання відбував у Казахстані й на Колимі. Працював на будівництві Актюбинської теплової станції та на золотій рудні в селищі імені Бєлова у Магаданській області Росії. На Колимі познайомився з майбутньою дружиною Анною Корень. Вона була зв’язковою УПА. На волю вийшов 1953 року. Працював мельником і механізатором. Дружину поховав 1993-го. Має двох дочок, дев’ятьох онуків, 16 правнуків і праправнука. Син Микола помер у дитинстві. Живе в селі Кураш Дубровицького району на Рівненщині

Степан БАКУНЕЦЬ, 93 роки, стрілець Української повстанської армії. Справжнє ім’я – Олександр Шмалюк. У 1940-х потрапив у засідку червоноармійців. Щоб не наражати на небезпеку родину, назвався Степаном Бакунцем. Так його знають у селі, дочки по батькові записані Степанівними. Народився 27 квітня 1925 року в селі Тинне Сарненського району Рівненської області. Мав молодших братів Івана, Михайла, Миколу та сестру Анну. Закінчив три класи польської школи. ”Я ще плуга не міг тримати в руках, а вже мав працювати. Батько крепко захворів. Тільки казав, що і як треба робити. Сам не мав здоров’я помогти”. На початку 1943 року став стрільцем першої сотні Української повстанської армії під керівництвом сотенного ”Довбенка-Коробки”. Вишкіл проходив на батьківському хуторі. Брав участь у бою УПА проти німців і радянської армії 7 лютого 1943 року у Володимирці на Рівненщині. 1945-го за ”антирадянську пропаганду й агітацію” засудили до 10 років таборів. Покарання відбував у Казахстані й на Колимі. Працював на будівництві Актюбинської теплової станції та на золотій рудні в селищі імені Бєлова у Магаданській області Росії. На Колимі познайомився з майбутньою дружиною Анною Корень. Вона була зв’язковою УПА. На волю вийшов 1953 року. Працював мельником і механізатором. Дружину поховав 1993-го. Має двох дочок, дев’ятьох онуків, 16 правнуків і праправнука. Син Микола помер у дитинстві. Живе в селі Кураш Дубровицького району на Рівненщині

В тему: Злодейства большевиков в Западной Украине: как это было

За кілька днів до нашої хати приїхали зо 30 людей. Привезли підводу продуктів і кухонного начиння. Лишили нам половину хати, а дві кімнати самі зайняли. Там проходили вишколи для членів Організації українських націоналістів. П'ять учителів викладали їм мову й історію. Ми з братами вечорами теж інколи до них приєднувалися.

Був пароль "Холодний Яр" – щоб увійти до нашої хати. Вона стояла серед лугу. Поряд – річка і ліс. Хату з усіх боків можна було непомітно охороняти. З братами й батьком наглядали вдень, а вночі стояли ОУНівці зі зброєю. Вишкіл тривав 40 днів. Як перша група поїхала, прибула друга.

Якось підводою з дев'ятьма побратимами вирушили на Володимирець. Вартові передали, що селом проїхали дві підводи німців. Дорогою ми зустріли стадо корів та овець, яких пастухи гнали з Городця в Сарни на забій. Позаду їхали німці і 30 "власовців" (представники Російської визвольної армії – антирадянського військового з'єднання, яке під проводом генерала Андрія Власова воювало під час Другої світової війни на боці Німеччини проти Радянського Союзу. – Країна). Наш командир "Коробка" мав автомат, у нас були кріси (нарізна чи гладкоствольна рушниця. – Країна) й гвинтівки. Наказав залягти. Коли гібіц-комісар Сарненського району з трьома заступниками підійшли, "Коробка" їх з автомата покосив, а ми гвинтівками добили. Позабирали в німців документи. Худобу погнали назад у село. Людям сказали, щоб розбирали, де чия. З собою узяли чотири підводи живих свиней.

У січні 1944 року в селі Поляна були 18 хат, а людей з ОУН з'їхалося майже 400. Кому місця не було, ночували просто неба. Розселилися вночі. Біля хати розпалили багаття, винесли столи. О 10-й ранку командир нас вишикував – зустрічали чоловіка років 50 у довгому пальті. Біля багаття він роздягнувся. То був Василь Кук на псевдо "Леміш". Він став останнім головнокомандувачем УПА після загибелі Романа Шухевича. Його промова тривала 2 години. Наприкінці сказав: "Завтра буде організаційний день. Після цього почнемо вести відкриту боротьбу з ворогами – тими, хто прийшов на нашу землю зі зброєю".

В тему: Последний бой последнего командира УПА. Василий Кук. Часть 2

Великий з'їзд ОУН відбувся 22 січня 1943-го в селі Кричильськ. Приїхав туди і провідник ОУН Дмитро-Роман Клячківський. Він мав багато псевдо, найвідоміше – "Клим Савур". Я малий був, то мене стали кликати "Качан".

Уночі 6 лютого поїхали на Володимирець. Знали, що "власовці" живуть у казармі, а німці – в окремій хаті. Біля казарми розділилися: перша чота через браму пішла, решта – в оточення. Їхній вартовий лише раз угору вистрілив, доки не скрутили. У казармі спали 60 людей. Роззброїли їх і наказали не ворушитися. Хату, в якій жили німці, закидали гранатами. Всередині їх було восьмеро, командир пішов до молодиці. "Довбенко" накрився простирадлом, щоб його при місячному світлі видно не було, і пішов того німця шукати. Убрав його. Він важкий був. Казали, пудів 9 важив (майже 147 кг. – Країна).

Заїхали в село Золоте. Нам розказали, що в лісі є партизани. Виявилося, там "Бегма", перший секретар Рівненського обкому партії, із 11 поплічниками. Ми пішли подивитися. Їхній вартовий двічі вистрелив і втік. Біля табору горів вогонь, на березах висіли туші птиці й телят. Забрали дві бочечки спирту. До рота й краплі не взяли – заборонено. Мазалися ним, коли по нас воші полізли.

Ходили із села в село і розповідали людям про нашу організацію. На підході до Бродця командир залишив нас у лісі, а сам подався в село "на зв'язок". Мені сказав, щоб за його конем приглянув. За годину чи півтори німці на двох машинах приїхали. Туман був, однак ми з хлопцями давай стріляти по них. Трьох убили. Свого командира не дочекалися. Прийшли двоє хлопців. Сказали, що він убитий. "Довбенко" раніше сидів у польському концтаборі "Береза Картузька". Його там страшно мордували. Показував дірку в лівій литці, яка після тортур залишилася. Командування на себе взяв перший чотовий "Вишневий". Відступили до лісу.

Попросився в командира заскочити до батьків, щоб пере­одягнутися. Тільки зайшов у хату, як кажуть, що німці палять село Чудель. На конях виїхали на дорогу, якою вони мали повертатися. Залягли. Коли німецька машина близько під'їхала, ми її розстріляли. Вбили по четверо німців і "власовців".

У село Богуші прийшли приєднатися до лав Української повстанської армії поліцаї з райцентрів. Комендант сарненської поліції Никон Жук-Семенюк "Ярема" привів 80 чоловік. Із них мали утворити окремий відділ. Тільки ми всі вийшли на поляну, як раптом – кулеметні черги. Із наших 21 чоловік загинув. Видно, хтось здав.

Восени 1943 року двічі підривали німецькі потяги коло Старої Рафаловки. Там місце гарне було – на повороті. Перший раз вони техніку перевозили, другий – зерно і соняшникове насіння. Люди із сіл брали зерно: хто в мішки, хто – на вози.

У жовтні 1943-го на Кураській горі ховали повстанців. Там був мій односелець Петро Приймак, 1924 року народження. Розказували, якийсь чоловік підійшов до нього й попросив допомогти, бо начебто якісь люди хочуть його худобу забрати. 40 хлопців за ним вирушили. Коли через болото йшли викладеною хворостом вузькою гребелькою, їх постріляли. Живими шестеро лишилися.

Колишній стрілець Української повстанської армії Степан Бакунець  із дружиною Анною Корень. Вона була зв’язковою. Познайомилися на Колимі, де обоє відбували покарання. Одружилися 1952-го. Разом виховували двох дочок. Анна Корень померла 1993 року

Колишній стрілець Української повстанської армії Степан Бакунець із дружиною Анною Корень. Вона була зв’язковою. Познайомилися на Колимі, де обоє відбували покарання. Одружилися 1952-го. Разом виховували двох дочок. Анна Корень померла 1993 року

Руські війська прийшли до нас 7 січня 1944 року. Два тижні ніхто нікого не чіпав. Щоденні бійні почалися, коли з'явилися НКВДисти. Передихнути нам не давали. Та ми не здавалися. Ближче до весни запасів харчів зовсім не залишилося. Бувало, варили м'ясо молодого коня і їли без солі.

У суботу перед Великоднем зайшли в село Рудня Рокитнівського району. Поселилися у трьох бліндажах, що лишилися від радянських партизанів. Гарне місце, на горі. Внизу текла річка, води – вище колін. Вартові почули, що вода сильно плюхає. Придивилися – люди бредуть. То були НКВДисти. Їх було тисячі три, а нас – 950. Бій тривав 8 годин. Наших дев'ятеро загинули, а вони своїх підводами кілька днів вивозили. Пізніше дізналися, що сам Хрущов (з 1938-го по 1949-й Микита Хрущов був першим секретарем Компартії України. – Країна) наказав унічтожить нашу групіровку. Ті два ешалони їхали на фронт. Він їх відправив із нами розібратися.

Коли підійшли до Тинного, сказав командиру Іванові Пащенку: "Додому близько. Мені би дати рідним знати про себе". Дозволив піти, але зброю наказав залишити. На лузі дожидав, що брат вийде корови пасти, та його не було. Піді­йшов ближче. У дворі – нікого. Тільки ступив до хати, як п'ять чоловіків наставили на мене штики. Встиг викинути у траву запал від німецької гранати. Знайшли в кишені олівець і папірчик, на якому сни записував. 12 красноармійців нашу хату зайняли. З рідних ніхто не подав виду, що я їхній. Я назвався Степаном Бакунцем. Степаном – на честь Бандери, а Бакунців у селі було багато.

Мати красноармійцям бульби наварила. Як вони поїли, вивели мене на город. Їхній командир зарядив у гвинтівку одного патрона і сказав: "Признавайся, де ваші стоять?" Сказав, що нічого не знаю. Що ходив на луг шукати коней, які повтікали. Він вистрелив у повітря. Взяв мене за плече і повів до своїх. Розказав про мене своєму капітану. Той мовив: "Они все сейчас коней ищут". Пхнув мене. Витяг шомпола (металевий, дерев'яний або комбінований стрижень для чищення стрілецької зброї. – Країна) в солдата і двічі ударив по голові. Потекла кров. Дівчина-санітарка витерла мені обличчя і дала щось до рани прикласти. Мене і ще сімох чи вісьмох чоловік пов'язали проволокою і повели в село Чудель. Там кинули в льох, у якому троє вже сиділи.

За кілька днів погнали у Клесів. Поселили в хаті на дві кімнати. Одна була заповнена людьми. У другій лежав наш сильно поранений побратим Євген. Разом із ним був хлопець, якого забрали за те, що його брат був в УПА. Нас не годували. Хлопцеві їсти мати приносила. Якось у щілину побачив, як принесене нею червоноармійці перекладали собі в тумбочку. Євген підбив, щоб ми гуртом кричали "Прокурора!" За мить двоє зайшли в кімнату, третій лишився на дверях. Спитали, хто кричав. Один із них почав мене прикладом бити. Євген мав дошку, на яку спирався, коли ходив. Нею вдарив мого кривдника по голові. Солдати підняли ґвалт. Того, якому перепало – виволокли. Нас зачинили. За день прийшов прокурор і ще якийсь чоловік із високим званням. Розказали їм за ті харчі. Вони кинулися до тумби, а там справді наїдків повно. Повернули все нам.

Відправили нас у Казахстан. Там помили, постригли і дали військову форму. Якийсь солдат повів мене у місто. Прийшли до будівлі з написом "КГБ Казахской ССР". Завів мене у внутрішню тюрму. Слідчий сказав, що я ареш­т­ований. Спитав, чи був в УПА. Все йому розказав. Мої слова він заніс у протокол. Били тільки раз. Бувало, голодом морили. Звідти відправили в табір – будували в Актюбинську теплову станцію. Через рік прийшло рішення суду. Дали 10 років таборів.

В тему: «Мета большевицької політики — втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу»

У селищі імені Бєлова працював на золотій рудні по 10 годин на добу. Вихідних не мали. Розривали породи динамітом, золото розліталося на всі боки. Деякі й собі нишком його набирали. Одного разу виніс із шахти рукавицю золота – кілограмів вісім. Згодом приїхала в ті місця група геологів. З ними був пацан років 13 із Тернопільської області. Назвався Євгеном, гарною українською говорив. Вирішив віддати йому те золото, щоб не пропало. За два роки випадково зустрівся з Євгеном. Він одразу побіг до магазину. Приніс пляшку спирту й жменю шоколадних цукерок.

Мар'яна Чорнієвич, фото: Людмила Родіна; опубліковано в журналі КРАЇНА


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com