Встановлення кордону між Україною і Росією у 1918 році: як це було

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

До революції 1917 року кордону між Україною і Росією у сучасному розумінні не існувало. До і за часів Київської Русі українські північні князівства (Сіверське, Курське) були відокремлені від російських князівств великими лісовими масивами, і між ними майже не було взаємин. Вони різнилися мовою, звичаями, побутом. У них була однакова тільки православна віра, яку несли на північ київські місіонери.

Як встановив український учений – історик і юрист – Сергій Шелухін (книга «Назва України», Відень, 1921 р), на стародавніх картах Європи, що зберігаються у Парижі і Венеції, усю територію від Угорщини до річки Десна покриває назва Russia (Русь). Вона стосується тільки території сучасної України і не зачіпає сучасних російських територій. Від назви країни Русь усе її населення, тобто населення України, звалося «руські».

Коли від монголо-татарської навали у XIII столітті зникла держава Київська Русь, її населення частково загинуло, частково відійшло на захід. А російські князівства завдяки непрохідним лісам збереглися, вони стали тільки залежними від татар, а їхнє населення довгий час користувалося регіональними назвами за назвами князівства (рязанці, новгородці та інші).

Поступово з окремих російських князівств створилося єдине Велике Князівство Московське, яке зрештою назвало себе Царством Московським. Відповідно й населення стало зватися московитами. Московити в Європі вважалися варварами, московські князі оголосили Московію спадкоємницею Русі, бо Русь пам’ятали в Європі як цивілізовану державу. Московію їхній князь назвав престижним іменем Русь (Росія), а московитів – «русскімі».

У міру витіснення татар у XV–XVI століттях населення України почало повертатися на свої колишні землі. Про кордон тоді не думали. Вільної землі було багато, кожен нарізав («викраївав») собі володіння, яке він так і називав: «Моя Україна». Як показав С. Шелухін, від окремих «україн» пішла назва всієї колишної Русі – Україна. Українці ще довго продовжували звати себе «руськими». С. Шелухін підкреслює велику різницю між «руськими» і «русскімі».

Не вилазячи з нескінченних війн запорожців і городських козаків з Польщею та кримськими татарами, українці на Переяславській Раді вирішили хоч з православною Московією мати добрі стосунки і не мати з нею кордону. До чого це призвело, скоро стало відомо: Росія взяла курс на заволодіння Україною. У 1710 році російська армія зруйнувала Запоріжжя, яке не визнавало себе підлеглим Москві. А в середині XVIII століття за Указом Катерини II російська армія знищила останні ознаки незалежності України – Нову Січ. Уся Україна ввійшла до складу Росії, було скасовано гетьманство й українську адміністративну систему. Україна була поділена на губернії, губернаторів призначали царі. Слова «Україна» і «українці» вважалися крамольними, друкування українською мовою було заборонено.

В тему: Другой Богдан. Гетман Хмельницкий и внутренние смуты казацкого государства

Після революції 1917 року від Російської імперії відокремилися Фінляндія, Польща, Прибалтійська і Закавказька республіки. Україна оголосила незалежність, створила власний парламент – «Центральну Раду», український уряд. Сергію Шелухіну як міністру юстиції було доручено встановити міжнародний кордон між Українською Народною Республікою і Російською (більшовицькою) Федеративною Республікою. До кордонної комісії з боку України входили, крім С. Шелухіна, чоловік його дочки Оксани Петро Вербецький (батько і дід авторів цієї статті), і ще два члени.

Петро, студент Київського університету, вів протокол і був перекладачем, бо С. Шелухін, гордий за свою державу, розмовляв з російською комісією тільки українською мовою. (А чи тепер урядовці розмовляють українською мовою під час переговорів з російськими урядовцями?)

Авторам статті відомі від дочки С. Шелухіна Оксани Сергіївни деякі епізоди роботи комісії. У першу чергу треба було узгодити, за якою ознакою відносити ту чи іншу територію до України, а яку – до Росії. Зрештою погодилися, що за національною ознакою більшості населення. Але в царських паспортах національність людини не зазначалася, тільки віра. А українці й росіяни були однієї віри – православної. Так що цей критерій не годився. Почали питати безпосередньо мешканців, якої вони національності. Українці, яких відразу було видно за мовою, одягом і по білих хатах, відповідали «ми руські». Російська половина комісії наполягала, щоб у протоколі записали «русскіє» і віднесли село чи місто до Росії.

С. Шелухіну вдалося довести радикальну різницю між «руськими» і «русскімі» на підставі наведеного вище походження цих назв і переконати росіян відмовитися від такого методу встановлення кордону. Тим паче, що національність треба було підтвердити документами, яких не існувало. Він запропонував за ознаку національності прийняти цілком офіційний документ – прізвище. Росіяни не могли заперечити, бо дуже вже характерна різниця між українськими і російськими прізвищами.

Ця ознака і була прийнята для віднесення села чи міста до певної сторони кордону. Слід зазначити, що в той час села були національно однорідні, незмішані, як тепер. Цікаво, що за тим критерієм вся Білгородська область і частина Курської належали до України. Росіянам це не подобалося, і остаточне рішення не було прийняте. Не було погоджено рішення і про віднесення до України міста Таганрог з околицями і портом. У газеті «Літературна Україна» за 1990–1991 рік була опублікована доповідна записка С. Шелухіна Центральній Раді про інцидент з Таганрогом.

В тему: «Часть украинской границы распаевана. Эта земля теперь — частная собственность»

Суперечки затягнулися, аж поки большевицька Росія не направила свої армії в Україну з метою ліквідації її незалежності. Вони вийшли на Київ двома потоками. Одні (армія Муравйова) йшли від Харкова вздовж залізниці. Другі, під керівництвом сина Михайла Коцюбинського Юрія, пливли по Десні річковою військовою флотилією. Коли пропливали через Чернігів обстріляли з гармат будинки, на яких висіли жовто-блакитні прапори. Зокрема, розгромили музей з унікальними експонатами, директором якого був брат С. Шелухіна Андрій. Збольшевичений під час навчання у Москві син Коцюбинського наказав збити гарматами український прапор і розгромити будинок своїх батьків, де сам народився і виріс. Такою була ненависть більшовиків до всього українського.

Після завоювання України в 1919–1920 pp., уже ні з ким не погоджуючи, був визначений установлений згаданою комісією кордон за варіантами, на яких наполягала російська половина комісії. Цей кордон існує і зараз.

У його основі лежить, хоч і з агресивними московськими поправками, титанічна праця видатного українського вченого-історика і правника Сергія Шелухіна. Він обґрунтував принцип установлення першого в історії кордону між Україною і Росією і безпосередньо керував Українською делегацією міждержавної комісії.

Петро Вербецький, Гордій Вербецький, опубліковано в журналі «Універсум»


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com