Як КГБ зірвало плани української діаспори на Експо-67 у Монреалі

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  на Експо-67 у Монреалі

«Козирями» діаспори була масовість учасників які хотіли взяти участь у акціях протесту та канадська демократія. Водночас на боці СРСР були величезні ресурси, досвідчений КГБ, канадська поліція та агенти впливу. Того разу гебісти виграли і акції діаспори зірвали.

На майданчиках виставки зустрілися запеклі супротивники — українська анирадянська діаспора та СРСР. Перша сторона прагнула влаштувати масштабні антирадянські протести, а друга мусила зірвати ці плани.

Судячи з архівних документів, для КГБ Радянської України в певний момент це стало завданням № 1. Обравши певний день для акцій, націоналістичні структури орендували цілі «спецпотяги» та навіть спортивний літак. Чекісти, в свою чергу, застосували «арсенал» з дезінформації, залякування, «тіньових» переговорів, інспірованої інформаційної кампанії та інтернаціональної масовки.

СРСР не шкодував зусиль та грошей для створення на міжнародному рівні вигідної для себе «картинки». На формування позитивного іміджу радянської влади десятиліттями працювала ціла потужна індустрія, частинами якої були тисячі представників різних державних структур. Важливою «ділянкою роботи» на цьому напрямку були масштабні спортивні, культурні та інші заходи, в яких брав участь СРСР — олімпіади, футбольні турніри, всесвітні виставки.

Про те, аби участь радянських делегацій на закордонних «івентах» стала рекламою комуністичного режиму, піклувалися зокрема чекісти. Одним із завдань КГБ було попередження будь-яких небажаних ексцесів — зокрема антирадянських акцій протесту. Вважалося, що подібні «ворожі прояви» перед сотнями об’єктивів ЗМІ завдають суттєвої шкоди престижу країни. А приводів для таких акцій вистачало — це і агресія СРСР проти сусідів, і репресії проти інакодумців.

Дізнатися, що робилося Комітетом держбезпеки (КГБ) для того, аби чергова міжнародна подія минула без небажаних ексцесів, дозволяють розсекречені документи з архіву СБУ.

Українська загроза

«Надзвичайно важливим політичним та пропагандистським заходом нашої держави на міжнародній арені» КГБ називає участь Радянського Союзу у Всесвітній виставці 1967 року (Експо-67) в канадському Монреалі (яка стала однією з найбільш значущих виставок за всю історію). Монреальські острови, на яких проводили Експо, на півроку (з квітня по жовтень) стали ареною неофіційного протистояння СРСР та США — павільйони саме цих двох країн привернули найбільше уваги гостей та преси.

Радянський павільйон у Монреалі

Одним із нововведень Експо-67 стали «національні дні» з урочистостями на честь різних країн-учасників. «День США» — припав на 30 травня. Американці тоді отримали гучного «ляпаса» — офіційну церемонію супроводжували протести проти війни у В’єтнамі. Вигуки «Джонсон — вбивця» (президент США Ліндон Джонсон якраз прибув на виставку) та підняття розірваного протестувальниками прапору США, на думку КГБ, стали найбільш помітними подіями того дня, про які масово написала преса.

На серпень в рамках виставки були заплановані національний «День СРСР» та спеціальний (це дещо нижчий статус) «День Радянської України», на які мали приїхати урядові делегації з Москви та Києва. Чекісти мусили зробити все, аби обійшлося без «неприємних сюрпризів» на кшталт тих, що трапилися в «американський» день.

Зіпсувати «свято» Радянського Союзу в Монреалі могли насамперед заокеанські українці. На той момент українська діаспора в цій Канаді становила приблизно півмільйона людей — і серед них було багато націоналістів, які, зрозуміло, не мали жодних симпатій до комуністичної влади. Особливу небезпеку, на думку чекістів, становили «бандерівські організації» з сусідніх США.

КГБ відзначав активізацію антирадянської діяльності українських діаспорних організацій саме у 1967 році — на думку чекістів, це було пов’язано з ускладненням міжнародної ситуації, зокрема Шестиденною війною, та наближенням 50-ліття Жовтневої революції), тому в радянської сторони сумнівів у підготовці якихось «провокацій» на виставці не лишалося.

Націоналісти, власне, свої наміри і не приховували. Наприклад, у діаспорній газеті «Наша мета» з’явилася стаття «Обман у всесвітньому масштабі» (її у своєму повідомленні цитує КГБ) із закликом до канадських та американських українців прийти на виставку та в різні способи заявити всьому світові, що державність Радянської України — це блеф.

На цю тему: Не всі були «медведчуками»

Всі в Монреаль!

Згодом стало відомо, що масштабні антирадянські виступи заплановані на 16 серпня — «День УРСР» на Експо-67. Найактивніше до акцій готувалися, за даними КГБ, дві організації — Ліга визволення України (ЛВУ) та Спілка української молоді (СУМ).

Такі структури, як Комітет українців Канади (КУК) та Українське національне об’єднання (УНО), як зазначали чекісти, хоч і були антирадянськими, але від активних дій у «День УРСР» відмовилися (і почули звинувачення у нерішучості від більш радикальних сил).

Оскільки йшлося саме про українських націоналістів, то протидіяти акціям мали чекісти з УРСР (разом із московськими колегами). До Канади заздалегідь вирушила спільна опергрупа. Крім того, «гебісти» мали бути і разом з урядовою делегацією (під виглядом перекладачів), і у групах українських артистів. Про «українські справи» на виставці керівництво республіканського КГБ періодично звітувало верхівці Компартії України — ці повідомлення і збереглися в архіві.

Наприкінці липня діаспора влаштувала на монреальській виставці «Український тиждень». Завершився він 29 липня зльотом молодіжних організацій місцевих українців. Він зібрав, за інформацією чекістів, 2 тисячі членів молодіжних організацій та 3 тисячі глядачів — українців з міст Канади та США.

Відкриття зльоту чекісти назвали «масовою політичною маніфестацією, що носила відвертий націоналістичний антирадянський характер». Вони звертають увагу на використання під час церемонії української символіки та «воєнізованої форми», видовищність заходу та високий рівень організації — зокрема попередню підготовку учасників у таборах «Батурин» та «Верховина» біля Монреалю.

Частина учасників зльоту невеликими групами вирушила до радянського павільйону. Там вони кілька разів намагалися зірвати з флагштоків прапори СРСР та союзних республік. Поліція відтіснила їх, а одного з організаторів затримала. Цікава деталь — цього організатора канадським правоохоронцям показав працівник КГБ, який стежив за подіями.

Чекісти розуміли, що це для націоналістів була лише «розминка», «репетиція» перед головною «битвою» — «Днем УРСР». З власних джерел (ймовірно, від агентів) вони знали, що 16 серпня націоналісти з української діаспори планують:

— привести на монреальські Площу Націй тисячі своїх людей та влаштувати обструкцію під час церемонії відкриття «Дня УРСР»;

— поширити в радянському павільйоні націоналістичну літературу та антирадянські листівки;

— орендувати спортивний літак та розкидати листівки з неба над Площею Націй;

— під час концерту радянських українських артистів у кінозалі павільйону СРСР заспівати «націоналістичний гімн» (ймовірно, «Ще не вмерла Україна»);

— напередодні зняти з флагштоку прапор Радянської України та замінити його на синьо-жовтий;

— зробити антирадянські записи у книзі відгуків павільйону СРСР;

— надрукувати націоналістичні статті в монреальській пресі;

— влаштувати в Монреалі засідання Української Національної Ради — законодавчого органу в системі державного центру УНР в екзилі;

— організувати масову маніфестацію перед будівлями канадського парламенту та радянського посольства в Оттаві з нагоди 50-річчя української революції та на знак протесту проти окупації України Росією.

До акцій діаспора готувалася більш ніж серйозно. Заздалегідь замовили автобуси з різних міст та навіть «спецпотяги» з Вінніпегу (найбільш «українського» з великих міст Канади) та Торонто. Мали приїхати і українські активісти з США — принаймні з Нью-Йорку, Чикаго та Філадельфії.

Тисячі молодих українців продовжували перебувати у таборах під Монреалем — вони теж збиралися приєднатися до протестів. Лише на Площу Націй (це квадратний амфітеатр, трибуни якого могли вмістити до 8 тисяч глядачів) лідери націоналістичних структур розраховували привести мінімум 5-6 тисяч людей.

Площа Націй з висоти. Фото: http://archivesdemontreal.com

Маленькі групи активістів заздалегідь приходили в радянський павільйон та спілкувалися з працівниками-українцями. По-перше вони намагалися розвідати подробиці заходів у «День УРСР», по-друге — схилити когось до співпраці чи навіть до рішення залишитися в Канаді.

КГБ називає імена двох таких відвідувачів. Це Роман Мац із США та Тарас Гукало з Монреалю, який у 1961 році «був засуджений за хуліганство на одному з концертів Ансамблю Радянської Армії в Канаді». До речі, обидва чоловіка досі живі.

Вони є доволі відомими представниками української діаспори: Роман Мац — як ветеран УПА, Тарас Гукало — як журналіст та автор фільму 1983 року «Незнаний Голод», першої документальної стрічки про Голодомор 1932-1933 років в Україні.

На цю тему: 2,3 стукача на 1000 населення

 

Що зробить КГБ?

Такі «розвідувальні вилазки» націоналістам не надто допомогли: вони до останнього моменту так і не дізналися, що дату проведення «Дня УРСР» змінили з 16-го серпня на 22-ге. Невідомо, навіщо перенесли захід, але не виключено, що аби зірвати плани українців діаспори — тоді цілком логічним виглядає секретність такого рішення. Це неабияк «сплутало карти» протестувальникам.

За інформацією КГБ, лише зі Сполучених Штатів у Монреаль 16 серпня прибули 7 тисяч українців (хоча, можливо, ця цифра включає і тих, хто приїхав з канадських міст) — і практично всі мали вертатися додому. Зрозуміло, що їхати ще раз 6 днів потому могли далеко не всі (до речі, і 16, і 22 серпня припали на робочі дні — середу та вівторок).

Однак це зовсім не означало, що тепер спокою в «День УРСР» нічого не загрожує, і працівники радянської спецслужби можуть розслабитися. До 22 серпня вони продовжували роботу в кількох напрямках.

По-перше, чекісти плідно співпрацюють з місцевою владою, поліцією, канадською контррозвідкою та адміністрацією Експо. У цій ситуації вони були ситуативними союзниками — стороні, що приймала, зовсім не були потрібні будь-які напади на гостей і взагалі скандали на виставці. Радянське посольство та керівництво павільйону СРСР офіційно звернулися до канадського уряду з вимогою «вжити заходів щодо припинення підривної діяльності українських націоналістів».

Проте важливішою була неформальна співпраця сторін. У повідомленнях КГБ підкреслюється, що з владою Монреалю та провінції Квебек легше знайти спільну мову, ніж із центральним керівництвом Канади. Це пояснювалося тим, що саме цьому франкомовному регіоні були поширені автономістські настрої.

У Квебеці саму виставку розглядали як спосіб підняти престиж провінції, а приїзд іноземних делегацій — як ознаку певної власної суб’єктності. Тому, на думку чекістів, у проведенні всіх заходів без жодного інциденту були більше зацікавлені в Монреалі, ніж в Оттаві.

Радянська спецслужба «зливала» поліцейським та службі безпеки Expo-67 списки потенційних «порушників спокою». Фігурантів цих списків, а також лідерів ЛВУ та СУМ поліцейські викликали на профілактичні бесіди, де їм під загрозою негайного арешту забороняли 22 серпня з’являтися на території Експо.

Чекісти повідомляють, що такі арешти насамперед б’ють по гаманцю активістів. У тогочасній Канаді, як зазначено в документі, арештований мусив витратити 150-200 доларів, не рахуючи судових зборів. Якщо врахувати інфляцію за 51 рік та перевести канадські долари в американські, то для сума дорівнюватиме $850-1500.

Для того, аби створити «вигідну атмосферу серед співробітників канадської служби безпеки та монреальської поліції», представники СРСР пішли на своєрідний підкуп. 21 серпня, тобто перед «Днем УРСР», у місті відбувся спеціальний концерт радянських артистів (серед яких — Хор імені Верьовки та Дмитро Гнатюк). 2500 квитків на нього роздали саме місцевим правоохоронцям.

КГБ прагнув донести до канадських українців думку, що участь у «витівках» на виставці — це небезпечно. Для цього співробітники чи агенти спецслужби мали поширити серед діаспорян чутки про посилення охорони радянського павільйону поліцією, а також про наміри місцевої влади «вжити жорстких заходів» проти тих, хто завдасть шкоди павільйону СРСР. Місцем, де треба запустити ці чутки, обрали українську книгарню «Арка» в Монреалі.

Другий, не менш важливий напрямок роботи — неофіційна «обробка» лояльних та умовно нейтральних структур місцевої діаспори.

Прорадянською (або, як казали в СРСР, «прогресивною») діаспорною організацією було Товариство об’єднаних українських канадців (ТОУК). На думку дослідників, ця структура взагалі перебувала «під ковпаком» КГБ). «Правильні» українці з ТОУК були у списку бажаних гостей на Експо та під час зустрічі урядової делегації з УРСР.

Про співпрацю було домовлено з головою організації Петром Кравчуком. Проте, як зауважували чекісти, розраховувати на суттєву підтримку Товариства не варто. По-перше, людей у ньому небагато — в Монреалі приблизно сотня. По-друге, на ТОУК нібито сильно тиснули націоналісти. По-третє, попри дружнє ставлення до СРСР ця організація все ж допускала критику русифікації Радянської України.

Конгрес українців Канади (КУК) та Українського національного об’єднання (УНО) чекісти відносили до «поміркованих націоналістів». Нагадаємо, вони не збиралися протестувати на «Дні УРСР» — тому вище ми назвали їх «умовно нейтральними». Проте гебістам треба було слідкувати, аби вони не піддалися на заклики «радикалів». Якщо піддадуться — переконувати, що все ж не варто долучатися до протестів.

У документах збереглося ім’я людини, яка вела переговори з лідерами УНО та КУК. Це відповідальний секретар Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном М. Левищенко.

Керівництво КУК зобов’язало всіх, хто входив до організації, утриматися від антирадянських виступів 22 серпня після того, як КГБ «провів роботу» з одним із впливових державних діячів Канади. Раніше чекісти констатували, що УНО та КУК не наважуються на якісь різкі дії проти СРСР, оскільки побоюються наразитися на невдоволення канадської влади, «тим більше, що низка ватажків цих організацій посідають помітні посади в різних урядових установах».

Крім того, канадська влада після заявленого радянською стороною протесту змусила КУК відмовитися від запланованих раніше засідання Української Національної Ради та маніфестацій в Оттаві.

КГБ відзначає, що при роботі з «поміркованими націоналістами» будуть докладені зусилля для «посилення розколу та розбіжностей в націоналістичному таборі».

Третій напрям підготовки до «Дня УРСР» — робота зі ЗМІ. У «прогресивних» (тобто прорадянських) та «буржуазних» виданнях мали бути надруковані матеріали, які б «створювали умови для встановлення атмосфери дружелюбності до УРСР», пропагували радянські досягнення, а також викривали б «підривні наміри націоналістів».

На випадок появи в канадській пресі напередодні «Дня УРСР» антирадянських публікацій були передбачені «контрпропагандистські акції з використанням преси, офіційних та неофіційних можливостей». Про які саме «неофіційні можливості» йдеться, у документі не уточнюється, проте на думку одразу спадають дві речі: залучення місцевої агентури КГБ (яка була поширена зокрема серед журналістів) та грошове «заохочення» ЗМІ для публікації потрібних речей.

Чекісти, нажаль, не розтлумачують у документі зміст ще одного пункту інформаційної роботи — «активні заходи з компрометації Гукала Тараса (вже згаданий монреальський українець, що планував активну участь в антирадянських акціях на Експо — ред.) та інших осіб, що ведуть ворожу роботу». Ймовірно, йдеться про ті ж самі негативні публікації в пресі (у випадку з Гукалом можна було написати про його судимість за хуліганство).

Четвертий «фронт робіт» — це підготовка до нейтралізації ефекту від виступів тих націоналістів, які все ж потраплять на виставку.КГБ планує використати масовку з радянських громадян (навіть моряків з кораблів СРСР) та «прогресивних» українців. Насамперед масовку треба було відправляти на Площу Націй. Ця локація являла собою квадратний амфітеатр на 8 тисяч місць — і доступ до неї мали всі бажаючі (на відміну від павільйонів, куди треба було купляти квитки).

«У зв’язку з нестачею людей для заповнення трибун на Площі Націй в цілях забезпечення вигідної нам атмосфери на урочистій церемонії 22 серпня ц.р. знімається максимально можлива кількість співробітників павільйону, торгових точок, радянських суден», — доповідав Комітет держбезпеки.

Крім того, на випадок, якщо націоналісти почнуть щось вигукувати чи співати, заздалегідь готувалися «шумові ефекти» (які саме — не пояснюється).

Тим часом майже без ексцесів минув «День СРСР» та наближався «День УРСР». 18 серпня до Канади прилетіла українська делегація на чолі з заступником голови Ради міністрів Радянської України Петром Троньком. До її складу входили, зокрема, голова Академії Наук УРСР Борис Патон, знаменитий важкоатлет Леонід Жаботинський та ще мало кому відомий директор Новокраматорського машинобудівного заводу Віталій Масол (діаспорна преса називала його «Масоль»), який у 1994 році стане наступником Леоніда Кучми в кріслі прем’єр-міністра України.

20 серпня делегація влаштувала прес-конференцію. На неї теж могли прийти «ворожі елементи», здійняти галас або просто засипати спікерів незручними питаннями. Але КГБ про все подбав: більшість місць у кінозалі, де проходила прес-конференція, заповнили радянські громадяни, спеціально запрошені лояльні журналісти та «прогресивні» діаспоряни (півсотні членів ТОУК). Із ними заздалегідь попрацювали, «підказавши» «правильні» питання, які треба задати.

Деякі націоналісти все ж пройшли. За кожним при цьому був закріплений чекіст.

КГБ наводить перелік з 11 питань, які пролунали під час прес-конференції. Три з них були інспіровані самою спецслужбою. Всі три — абсолютно «беззубі»: про діяльність Академії Наук УРСР, Інститут Філатова та досягнення Жаботинського. Радянська преса в ці дні писала про те, як канадських журналістів цікавить та сама Академія Наук.

Радянська преса про виставку

Але лунали й гострі питання — зокрема про політв’язнів.

«Не дивлячись на доволі гострий та провокаційний характер окремих питань, прес-конференція пройшла на серйозному, діловому рівні та дозволила викласти принципову позицію української делегації. Відповіді членів делегації зустрічали схвальними аплодисментами більшості присутніх», — підбили підсумок чекісти.

У загальну картину прес-конференції не вписується лише той факт, що на коктейлі після її завершення націоналісти мали можливість неформально поспілкуватися з членами радянської делегації.

День «ікс»

І ось нарешті 22 серпня — «День УРСР».

Спочатку — церемонія на Площі Націй. Ще за 2 години до початку урочистостей вільних місць на трибуні майже не лишилося — їх позаймали члени ТОУК, такі ж «прогресивні» представники вірменської та литовської діаспор (спочатку були плани залучити ще місцевих росіян та навіть духоборів), працівниками радянського павільйону, туристами з СРСР, місцевими чиновниками та правоохоронцями. Одних лише канадських поліцейських у цивільному одязі було з півтисячі (нагадаємо, на трибунах було 8 тисяч місць).

Окремі націоналісти все ж потрапляли на трибуни. Проте оточуючі не давали їм нічого зробити. Троє дістали листівки, але роздати не змогли — їх відібрали. Заспівати український гімн теж вийшло — через брак місць активісти були розпорошені по всій території, а для співів треба було створити єдину групу. Очевидно, радянській стороні навіть не довелося застосовувати підготовлені «шумові ефекти».

Не піднявся над Площею Націй і спортивний літак з листівками. На прохання радянської сторони місцева влада та поліція на 22 серпня обмежили польоти приватної авіації над містом.

Після церемонії було заплановано невеличку паузу. В цей час підготовлені радянські громадяни швидко вирушили до павільйону СРСР, де мали бути наступні заходи, і зайняли перші ряди в натовпі. Пізніше підійшли націоналісти — і зрозуміли, що влаштувати маніфестацію не вийде: забагато поліції, яка готова всіх затримувати, а ефекту від акції все одно не вийде.

Всередині павільйону цього дня працювали одразу дві зміни працівників — при цьому одна з них спостерігала виключно за поведінкою відвідувачів. Хтось із націоналістів зміг пронести всередину листівки, заховавши у виставковий путівник — але їх знову оперативно відібрали. Зазнавши чергової поразки, українські активісти спробували влаштувати роздачу агітаційних матеріалів за межами Експо, у монреальських торгових центрах — однак поліція стала на заваді, конфіскувавши 5 тисяч листівок.

Через те, що роздати листівки не вийшло, українці поширили їх у вигляді платних оголошень в місцевих газетах.

Акціонувати цього дня намагалися здебільшого українці з інших міст Канади та з США. Монреальські націоналісти залишилися вдома — далася взнаки попередня профілактична робота поліції.

«Можна вважати, що комплекс заходів, втілених у зв’язку з підготовкою та проведенням Дня УРСР, матиме певний вплив на місцевих українців, пожвавить у них інтерес до Радянської України, посилить тенденцію до культурного спілкування з УРСР, призведе до подальшого розшарування в колах української еміграції», — цим реченням голова українського КГБ Віталій Нікітченко завершував останню присвячену «Дню УРСР» доповідь керівництву республіканської Компартії.

Наостанок варто зауважити, що наявні розсекречені документи все ж не розкривають повної картини того протистояння. Ми не знаємо, наприклад, кількість чекістів, що взяли участь в операції, імена задіяних агентів з числа мешканців Канади, способи, якими було здобуто прихильність потрібних людей (окрім квитків на концерт для поліції).

На цю тему: «Нелегальні синагоги» та «ворожі» ялинкові іграшки: КГБ УРСР проти сіонізму

Крім того у повідомленнях КГБ «нагору» іноді могла подаватися викривлена інформація — зокрема, як вважають історики, спецслужба часом навмисно перебільшувала масштаби тієї чи іншої загрози, аби обґрунтувати власну важливість для держави. Не виключено, що такі перебільшення є і в документах щодо «Дня УРСР» у Монреалі. Врешті решт, бракує погляду на ті події з «іншого боку барикад».

Серпневі номер діаспорних видань, які вдалося знайти, про зірвані акції мовчать. Тим не менше, сформувати загальну уяву про роботу чекістів зі створення бажаної «картинки» ці документи дозволяють.

22 серпня 1968 в Монреалі українські націоналісти програли. Їхніми «козирями» була хіба що масовість (великою мірою втрачена через зміну дати) та канадська демократія. Водночас на боці СРСР були величезні ресурси, досвідчений КГБ, канадська поліція та агенти впливу.

Радянські ЗМІ висвітлили монреальський «День УРСР» виключно в позитивних фарбах — без жодних згадок про протести. Навіть якби націоналістам цього дня вдалося реалізувати свої плани, радянські громадяни, ймовірно, про це б не дізналися. «Картинка» ретельно створювалася з розрахунком на іноземного глядача — а своєму в будь-якому разі показали б тільки те, що треба.

Павільйон СРСР став рекордсменом за кількістю відвідувачів на Експо-67. Комуністична держава отримала ще одну «золоту медаль» у «загальний залік» Холодної війни.

 

Едуард Андрющенко, опубліковано у виданні ТЕКСТИ


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Последние новости

20:01
У неділю в Україні місцями похолоднішає до -11 градусів (МАПА)
19:45
Суд скасував арешт організатору вбивства журналіста Сергієнка у пятницю ввечері (ФОТО)
18:36
Трамп письменно ответил на вопросы спецпрокурора о российском вмешательстве в выборы
17:05
5 мільйонів домогосподарств в Україні вже отримують субсидії, ще 1,9 мільйони на черзі – Рева
16:01
В США создано Агентство по кибербезопасности на базе МВБ
15:10
Група депутатів ЄП вимагає у Amazon припинити торгівлю речами з радянською символікою
14:36
В Ингушетии начались задержания авторитетов, выступивших против отъема земли республики Кадыровым
14:27
Компанія Ілона Маска проклала тунель під Лос-Анджелесом
13:22
«Аваков, йди!» - до будинку глави МВС з парканом, як у Януковича, приїхали активісти (ФОТО)
12:42
Российские хакеры рассылали зараженные письма от имени сотрудников Госдепа США - Reuters

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com