Хто є суддями Конституційного Суду і чому вони не захищають Конституцію?

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Останнє рішення Конституційного Суду України (надалі – КС) щодо електронного декларування, реакція на нього у суспільстві, подальші законодавчі ініціативи народних депутатів та президента викрили дві важливих проблеми, пов'язані із цим органом:

  1. багато хто не розуміє, що таке КС і навіщо він потрібен;

  2. доброчесність багатьох з суддів КС є сумнівною, тому незалежність і належне функціонування цього органу під загрозою.

Ці проблеми ставлять під сумнів саму легітимність роботи КС. Які б рішення не ухвалювали судді на захист конституційного ладу та Конституції, громадяни не будуть їх підтримувати. За таких умов органи влади зможуть ігнорувати рішення КС, апелюючи до низького авторитету цього органу у суспільстві. Такий сценарій є абсолютно небажаним, зважаючи на особливу роль, яку повинен відігравати КС у системі влади.

Органи, які мають повноваження перевіряти нормативно-правові акти на відповідність Конституції, відіграють ключову роль у демократичних країнах, адже їхня діяльність утримує шальки терезів балансу влад, убезпечує від узурпації влади і захищає права та свободи людини. Натомість, у корумпованих та авторитарних країнах вони є механізмом, який дозволяє блокувати демократичні процеси або легалізує сумнівні рішення. Саме через конституційний суд Росія намагалась надати законності протиправній окупації Автономної Республіки Крим. Для того, щоб обґрунтоване незадоволення свавільними рішенням КС не призвело просто до знищення органу, покликаного гарантувати захист Конституції, слід роз'яснити, що таке КС і навіщо він взагалі потрібен, хто є суддями КС та які проблеми загрожують належній роботі КС і при чому тут процедура призначення суддів.

На цю тему: Зрада суддів КСУ: наслідки для українців і держави та необхідні кроки

Що таке КС і навіщо він потрібен

Органи, які мають повноваження переглядати рішення влади на відповідність Конституції, поширені у багатьох країнах. Зважаючи на те, що кожна з них має власну правову традицію, яка базується на історичному досвіді, викликах та загрозах, не існує єдиного стандарту того, яким чином функціонують такі інституції.

У деяких країнах, як і в Україні, функцію такого органу виконує окрема інституція, у інших це завдання виконує вища судова інстанція. До перших належать Австрія, Іспанія, Італія, Німеччина, Франція, Польща, Румунія, тощо. До другої когорти можна віднести Данію, Ірландію, Нідерланди, Норвегію, Фінляндія, США та інші.

Ці органи важливі, оскільки на них покладено контроль за тим, щоб законодавча влада, яка ухвалює закони, і виконавча, яка їх ініціює і виконує, не переходили межі, встановлені у конституції. Це запобіжник проти узурпації влади і свавільного посягання на права і свободи людини. Нерідко рішення органів конституційної юстиції можуть ставити під сумнів багаторічну роботу державних інституцій, визнавати неконституційними багаторічні реформи і Україна тут не виняток.

Так свого часу Верховний Суд США визнав, що троє з п'яти членів регулятора з питань праці були призначені у неконституційний спосіб (справа Nat'l Labor Relations Bd. v. Canning - 573 U.S. 513, 2014). Через це, регулятору довелось ухвалювати заново більше сотні рішень, ухвалених раніше неконституційним складом. В Україні у подібній справі щодо регулятора у сферах енергетики та комунальних послуг, КС визнав неконституційним порядок формування цього органу президентом. Однак, щоб не ставити під сумнів легітимність та законність роботи регулятора, суд дав парламенту шість місяців на виправлення недоліків закону. Парламент виконав вказівку КС, тому заново ухвалювати рішення не довелось.

У демократичних країнах органи конституційної юстиції також відрізняє й особлива мета їхньої роботи. Попри те, що такі інституції часто називають конституційними судами, вони власне не здійснюють правосуддя.

Конституційні суди не вирішують спори між сторонами, навіть коли йдеться про боротьбу за повноваження між певними органами влади. Ціль суду у такому випадку – зрозуміти та розтлумачити конституцію, розвинути правові доктрину, а також захистити конституційний лад. Тобто навіть коли конституційний суд розглядає справу про конфлікт між двома органами влади, він не стає на захист когось із них, а захищає конституцію.

В Україні органом конституційної юстиції є Конституційний Суд України. Відповідно до Конституції, КС не належить до жодної із гілок влади. Він мав би виступати як арбітр між різними ними, бути незалежним та безстороннім під час розгляду справ, а Конституцію розглядати як основний орієнтир для своєї роботи, її захист – як основну свою мету. Саме КС є фактичним гарантом додержання Конституції, оскільки, на відміну від президента, він має реальні повноваження захистити її від свавільних рішень.

Тому Конституція й забороняє вплив на суддів КС у будь-який спосіб, гарантує їхню незалежність і недоторканність, встановлює особливий порядок призначення та звільнення з посади судді. Окремо в Конституції встановлені вимоги фінансової незалежності суду.

Для реалізації свого завдання, КС, відповідно до Конституції:

  • здійснює офіційне тлумачення Конституції;

  • перевіряє відповідність Конституції закони, інші актів парламенту, актів президента, уряду, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чинні міжнародні договори або ті, які вносять до парламенту для ратифікації;

  • перевіряє на конституційність питання, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

  • перевіряє додержання процедури імпічменту президента;

  • розглядає конституційні скарги громадян щодо відповідності Конституції законів;

  • перевіряє дотримання процедури внесення змін до Конституції.

В Україні як перехідній демократії, КС мав би стати форпостом боротьби за Конституцію, утримувати в межах своїх повноважень вищі органи державної влади, запобігати узурпації влади і захищати конституційний лад, права і свободи людини. Натомість, рішення КС різних років, на жаль, свідчать про те, що своє основне завдання він таки не виконує.

Чого тільки вартують рішення про можливість президента Леоніда Кучми балотуватись на посаду президента втретє, скандальне повернення до редакції Конституції 1996 року і, відповідно, надання додаткових повноважень колишньому президенту Віктору Януковичу, суперечливе тлумачення терміну "наступна чергова сесія", що дозволило у неконституційний спосіб вносити зміни до Конституції фактично будь-коли, сумнівне рішення щодо схвалення позачергових парламентських виборів у 2019 році, скасування кримінальної відповідальності за незаконне збагачення та цілісності системи електронного декларування.

На цю тему: Убить борьбу с коррупцией. Как Конституционный Суд возвращает бандитские 90-е

Ці та інші рішення КС створюють між ним та суспільством прірву недовіри, адже орган, який має захищати Конституцію, часто її зневажає. Чому так стається?

Хто може бути суддями Конституційного Суду і хто їх призначає

Конституція встановлює виключний перелік вимог до суддів КС. Ними можуть бути лише громадяни України, які володіють державною мовою, досягли сорока років, мають вищу юридичну освіту, стаж роботи у сфері права щонайменше п'ятнадцять років, високі моральні якості і є правниками із визнаним рівнем компетентності. Призначають суддів КС на посади президент, парламент та з'їзд суддів – кожен по шість осіб.

У світі не існує єдиної усталеної процедури призначення суддів до конституційних судів як і вимог, яким має відповідати кандидат. Як вже зазначалось, на це впливає багато факторів, індивідуальних для кожної з держав. Наприклад, у Німеччині Федеральний Конституційний суд складається з двох сенатів по вісім суддів. По половині суддів кожного сенату обирають Бундестаг та Бундесрат, – парламентські органи федерації. Принаймні 3 з 8 членів сенату мають мати досвід роботи суддями федерального суду.

Кандидата на призначення суддею Верховного Суду США пропонує президент, і остаточно призначає його на посаду лише в разі підтримки кандидатури сенатом і його комітетом з питань суддівства.

У багатьох країнах у формуванні конституційних судів беруть участь парламент, президент та суди. Наприклад, в Албанії від суддівської гілки влади призначення здійснює Верховний Суд, в Болгарії – загальні збори суддів Верховного касаційного суду та Верховного адміністративного суду, в Італії – вищі суди загальної та адміністративної юрисдикції, в Молдові – Вища рада магістратів (аналог нашої Вищої ради правосуддя), в Сербії – Верховний касаційний суд (більш детально про порядок формування конституційних судів у інших країнах читайте у колонці експерта Центру політико-правових реформ Олександра Марусяка).

Власне подібна система працює й в Україні ще з часів ухвалення першої редакції Конституції 1996 року. Але на відміну від інших країн, в Україні замість вищого судового органу чи зборів вищих судів, суддів КС призначає з'їзд суддів – орган суддівського самоврядування, до якого делегатів обирають всі судді України.

Зважаючи на те, що завданням КС має бути не вирішення спорів між органами державної влади, а генерація сучасного розуміння Конституції, захист конституційного ладу і прав людей, призначати туди мають найкращих правників. Це можуть бути знані науковці, оскільки саме їхнім професійним завданням є вивчення і розвиток права, саме в університетах розвивається правнича думка і доктрина. Або ж судді, які показують високий рівень розуміння Конституції і прав людини.

Ми вивчили те, кого призначали до КС протягом усієї історії його існування з 1996 року і помітили певні закономірності і тренди.

Аналіз суддів КС: хто є хто

Експерти DEJURE проаналізували всіх колишніх та чинних суддів КС і відобразили склад суду поіменно на Зображенні 1. Зображення також містить інформацію про те, хто призначив суддів, роки їхньої роботи та попередня діяльність.

Експерти поділили всіх суддів на шість категорій, базуючись на їхньому попередньому досвіді до призначення в КС. Основним критерієм для віднесення особи до тої чи іншої категорії було те, чим особа займалась безпосередньо перед призначенням.

До науковців ми відносили осіб, які на момент призначення протягом тривалого часу займалися науковою діяльністю, яка й була їхнім основним заняттям. До службовців – осіб, які на момент призначення працювали на державній чи дипломатичній службі. Політиками позначені особи, які на момент призначення були народними депутатами чи міністрами. Іншими правниками – особи, які здійснювали адвокатську діяльність або іншу юридичну професійну діяльність і не відносились до інших категорій. Суддями ж ми визначали лише тих, хто на момент призначення займав посаду судді.

Проте такий підхід не завжди ілюстрував повну картину зважаючи на строкаті біографії окремих суддів КС.

Так, суддя Віктор Шишкін дев'ять років працював професійним суддею, два – генеральним прокурором, а перед призначенням до КС дванадцять років працював народним депутатом. Суддя Володимир Мойсик дев'ятнадцять років пропрацював професійним суддею, але десять років перед призначенням до КС був народним депутатом.

Суддя Михайло Костицький понад двадцять років працював науковцем, але за два роки до призначення до КС його обрали народним депутатом. Суддя Марія Маркуш мала дев'ятнадцятирічний досвід роботи адвокатом, а також чотирирічний – нардепом.

Суддя Сергій Головатий має шістнадцятирічний досвід роботи науковем, двадцятидворічний – народним депутатом, двадцятитрирічним – державним службовцем і п'ятирічний – правничої діяльності. Саме тому у нашому аналізу, попри значний суддівський і науковий чи професійний адвокатський досвід, вони фігурують власне як політики.

Зображення 2

На Зображенні 2 проілюстрована зміна частки певної категорії осіб у складі КС. Зокрема, можна побачити, що значно зменшилась кількість науковців, тобто саме тої когорти людей, яка б мала бути рушійною силою КС.

Якщо ж вивчити практику призначень до КС, можна помітити закономірність збільшення кількості колишніх суддів та політиків у складі цієї інституції. При цьому з'їзд суддів завжди призначає лише суддів. За весь час роботи КС і права з'їзду суддів призначати суддів КС, жодного разу вищий орган суддівського врядування не делегував до КС несуддю.

Змінилась також і кількість службовців. З самого початку роботи КС у 1996 році вони відігравали значну роль у роботі цієї інституції. Найбільше їх було у 2003 році, коли кількість службовців складала третину від складу усього КС. Проте з 2008 року жодного службовця до КС не призначали.

Також у КС працювали колишні прокурори, а саме Анатолій Головін та Сергій Винокуров, але з 2014 року прокурорів до складу КС не призначали. Подібна доля й у інших правників, адже їх призначають час від часу, але значного представництва вони не отримали.

До першого складу КС входили шість суддів (третина від складу), усіх їх призначив з'їзд суддів. Ще третину складали науковці, три службовці та один політик, яких призначили парламент та президент. Цей склад пропрацював до 2001 року, коли відбулись перші зміни у складі КС.

До 2003 року зберігалась чітка закономірність: з'їзд суддів призначає лише суддів, а президент та парламент – несуддів (науковців, службовців, політиків тощо). Проте у цьому році президент Леонід Кучма вперше призначив до КС колишнього суддю – Валерія Пшеничного, який шість років працював народним суддею, хоча на момент призначення вже двадцять один рік працював на державній службі.

Переломним моментом можна назвати 2006 рік, коли президент Віктор Ющенко, парламент V скликання та з'їзд суддів перепризначили одразу чотирнадцять суддів КС. Через це аж дев'ять суддів та колишніх суддів одягли червоні мантії. Верховна Рада призначила В'ячеслава Овчаренка, першого суддю – голову Єнакіївського міського суду, а Віктора Шишкіна, нардепа трьох скликань з дев'ятирічним досвідом роботи суддею, та Дмитра Лилака, суддю Верховного Суду України, призначив президент.

Найбільше суддів та колишніх суддів у складі КС було у 2013 році – одинадцять. У тому ж складі перебували троє науковців, двоє політиків та прокурор.

Зображення 3

На Зображенні 3 проілюстровано склад КС у відсотковому відношенні в ключові роки його діяльності і тепер:

  • 1997 рік – повністю сформований перший склад КС;

  • 2006 рік – за один рік оновлено ⅔ складу КС;

  • 2010 рік – КС ухвалив рішення, яким скасував зміни до Конституції 2004 року і таким чином значно збільшив повноваження колишнього президента Віктора Януковича;

  • 2013 рік – КС укомплектований суддями, призначеними колишнім президентом Віктором Януковичем та лояльним до нього парламентом;

  • 2020 рік – нинішній склад КС

Як ілюструє Зображення 3, кількість суддів у складі КС з 1997 року значно зросла, у 2013 році перед Революцією Гідності їхня частка у загальному складі майже сягла ⅔. І попри те, що це число за 7 років зменшилось, зараз колишні судді у КС становлять трохи більше половини членів органу. Представництво політиків у КС теж зросло з часом і зараз вони становлять 20% від складу суду.

На цю тему: Представник Президента в КСУ пояснив диявольську природу рішення КСУ

Частка науковців навпаки зменшилась, від більше третини у першому складі КС (найбільша частка від усіх категорій), до менше п'ятої частини у 2006 та 2013 роках. Зараз число науковців у КС знову зросло, але вони не становлять навіть третини у складі органу. На початку роботи КС службовці становили п'яту частину суддів, періодично до складу КС призначались прокурори та інші правники. Зараз ці категорії не присутні у органі. Відповідно, судді мають значний вплив на процес ухвалення рішень, формують порядок денний і спрямовують роботу КС.

Причини збільшення впливу суддів і політиків у КС та послаблення ролі науковців слід шукати у зміні з часом преференцій суб'єктів призначення. Зокрема можна прослідкувати цікаві закономірності.

Зображення 4

Зображення 5

На Зображенні 4 проілюстровано кого призначав парламент суддею КС за весь час діяльності суду, а на Зображенні 5 – категорії категорії кандидатів, призначені парламентом у часовій перспективі.

Із зображеного можна виснувати, що за весь час парламент найбільше призначав до складу КС науковців. Другими йдуть політики, далі – судді. Якщо ж дивитись у часовому розрізі, то частка науковців від парламенту завжди складала щонайменше третину. Політики теж протягом значного часу складали третину суддів КС від парламенту.

З 2006 року парламент почав активно призначати суддів та прокурорів. Вочевидь замість службовців, які у призначеннях до першого складу КС становили третину парламентської квоти, але з 2006 року не призначались.

Зображення 7

На цю тему: 11 зрадників з КСУ, які атакували державу Україна та яких варто знати в обличчя

Подібна ситуація і з призначеннями від президента. Найбільше за весь час він призначав науковців, потім – суддів, службовців та політиків. У часовому розрізі спочатку науковці складали дві третини призначень президента, але у 2006 та 2013 роках глава держави делегував до КС лише одного науковця.

З 2005 року глава держави почав призначати до КС суддів, знову таки – замість службовців. Судді у 2008 та 2013 роках складали половину призначень президента до КС. Наразі ж від президента у суді є по двоє політиків, науковців та суддів.

З'їзд суддів, як зазначалось вже вище, за 25 років існування КС він не обрав до його складу жодного несуддю.

Підсумовуючи, можемо зробити висновок, що судді відіграють значну якщо не вирішальну роль у роботі КС. Найбільше їхній вплив вони мали у 2013 році, коли судді складали майже 2/3 усього складу КС. Наразі їхня кількість дещо менша, але вони досі формують більшість.

Якщо раніше президент та Верховна Рада не призначали суддів, натомість створювали пропорційне представництво іншим категоріям (науковцям, службовцям, політикам), то наразі і глава держави, і парламент до третини своєї квоти заповнюють суддями при тому, що з'їзд суддів призначає тільки суддів. Також з часом зросла частка колишніх політиків у КС.

Проблеми процедури призначення суддів Конституційного Суду

Політично лояльний і залежний КС - це результат років "негативної селекції": не може суд бути незалежним, якщо до його складу призначають залежних осіб. Тому основна проблема із формуванням КС полягає в тому, що процедура призначення не дозволяє туди потрапити найкращим.

До 2016 року суддів КС призначали взагалі кулуарно. Ані президент, ані парламент чи судді не мали пояснювати, чому і кого призначають. У 2016 році в Конституції з'явилася вимога добирати суддів КС на конкурсних засадах. Це мало б гарантувати, що до цього органу потрапляють тільки найкращі кандидати з високими моральними якостями і визнаним рівнем компетентності.

Однак одразу після запровадження цієї норми у Конституції, вона була знівельована у законі, де під виглядом конкурсу подають стару політичну та корумповану систему формування КС.

Для проведення конкурсу, президент створює власну конкурсну комісію, до складу якої мають входити правники з визнаним рівнем компетентності, які не беруть участі у конкурсному доборі. Сам же ж конкурс полягає у вивченні документів та відомостей про кандидата і співбесіді з ним. На одну вільну вакансію комісія подає трьох кандидатів.

Аналогічна процедура існує й для парламенту та з'їзду суддів. Але функції конкурсної комісії для Верховної Ради здійснює комітет, до предмета відання якого належать питання правового статусу КС, а для з'їзду суддів – Рада суддів. Однак реального конкурсу вони не проводять, а обмежуються виключно перевіркою кандидатів на відповідність формальним критеріям.

У парламенті взагалі не існує можливості кандидатам самостійно брати участь у конкурсі. Номінувати їх може лише депутатська фракція або група народних депутатів, що звісно "гарантує" політичну нейтральність кандидатів.

Тому на практиці відбувається підміна поняття "конкурс". Замість змагання, яке дозволяє визначити найбільш гідного із його учасників (що власне і означає слово "конкурс"), суб'єкти призначення призначають тих, кого вважають за потрібне.

Неможливо перевірити, чи має кандидат найкращі навички, знання, доброчесність, чи відповідає він високим стандартам, які покладає на нього посада судді КС, лише на підставі перевірки документів та відомостей і співбесіді.

Навіть конкурс на посади державної служби найнижчого рівня передбачає перевірку вимог професійної компетентності, зокрема перевірки особистих досягнень, знань, умінь і навичок, моральних і ділових якостей. Кандидати проходять тестування, розв'язання ситуаційних завдань, презентацію та співбесіду, а сам процес є публічним.

На жаль, добір на таку важливу посаду як суддя КС не передбачає подібної конкурсної процедури. Саме тому парламент та президент надають перевагу суддям та політикам, адже як одні, так і інші зберігають лояльність до тих, хто їх призначив. У випадку політиків це зрозуміло, адже вони дотримуються визначеної партійної лінії. А судді мають свою "перевагу" в очах політиків – лояльність і корупційний досвід.

Саме тому другою проблемою із формуванням КС є суттєва кількісна перевага колишніх суддів у його складі.

У самій наявності суддів у складі КС нічого поганого немає. В деяких країнах є пряма вимога щодо наявності у складі такого органу колишніх суддів, як-от в Німеччині. І не дивно, адже судді є досвідченими правниками-практиками з належним рівнем знань і навичок.

Однак в Україні треба враховувати контекст, а він полягає в тому, що висока корупція в судах є загально відомим фактом. Легалізація сумнівно набутого майна чи відбілювання репутації посадовців це лише невелика частина послуг, які робили майбутні судді КС для політиків, чим заслужили посаду в КС. Тому судді, залежні від політиків, зокрема через своє корупційне минуле, абсолютно влаштовують парламент та президента.

Президент воліє призначити до КС лояльних і безвідмовних суддів, щоб блокувати ухвалення загрозливих для нього і навпаки просувати вигідні йому рішення. Парламент менш схильний до сумнівних призначень, адже потребує консенсусу політичних сил. Але навіть це не сприяє обранню найкращих серед найкращих, адже кожен кандидат стає предметом політичних і кулуарних домовленостей.

Тому досить часто політично залежний від чинної влади кандидат має вагомі "переваги" перед іншими. Водночас, коли у Верховній Раді є контрольована президентом більшість – парламент не гребує доукомплектувати КС вірними президенту суддівськими штиками (такими як судді Олександр Пасенюк та В'ячеслав Овчаренко).

Судді КС, призначені з'їздом суддів, вочевидь, мають на меті передовсім захист судової корпорації і блокування будь-яких спроб її реформувати. Про це свідчать рішення КС щодо судових реформ 2016 та 2019 років.

Можна сміливо стверджувати, що наразі, коли значний вплив у КС мають судді та політики, надважлива державна інституція відіграє роль захисника власне особистих інтересів політиків та суддів, а не Конституції.

Понад те, коли більшість у КС складають колишні судді, які мають значний досвід вирішення спорів і здійснення правосуддя, то й практика КС замість тлумачення Конституції і формування правової доктрини перетворюється на вирішення спорів.

Якщо науковці розглядають проблеми з теоретичної точки зору, досліджують суть права як феномену, намагаються шукати нове і відповідне сучасним суспільним відносинам прочитання тіла Конституції, дошуковують її духу, то колишні судді – просто застосовують закон.

Замість розвитку правової думки і розуміння Конституції, колишні судді у КС намагаються розв'язати проблему, яка виникла між сторонами. Тому й не дивно, що рішення, доповідачами у яких є колишні судді (саме вони готують тексти рішень) часто є до болю схожими із рішеннями звичайних судів, до того ж необґрунтованими та без належного мотивування. Суцільні "зважаючи на вищенаведене" і "відповідно до вищезазначеного".

Яскравим прикладом такої практики є рішення КС щодо дострокових виборів парламенту у 2019 році (доповідач у справі суддя КС Віктор Кривенко – колишній суддя).

Замість того, щоб пояснити суть проблеми, яка постала перед судом, а саме розтлумачити мету існування коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді, за яких умов, коли та хто може визначити факт її наявності чи відсутності, КС визнав, що між президентом та парламентом наявний "конституційний конфлікт" (поняття до того не відоме практиці КС й так і не пояснене у самому рішенні), розв'язання якого можливе народом шляхом проведення позачергових виборів народних депутатів.

Фактично КС свою функцію тлумачення Конституції та формування правової доктрини не здійснив, а просто "вирішив спір" – один орган хороший, а інший поганий.

Ще один недавній приклад рішення КС без належного обґрунтування – рішення щодо судової реформи президента Зеленського (доповідач у справі суддя КС Петро Філюк – колишній суддя).

Наведені аргументи абсолютно не приводять до висновків, які робить суд, між ними немає причинно-наслідкового зв'язку (див. детальний аналіз). Як результат, замість роз'яснення Конституції, КС створює ще більше питань щодо її застосування.

Проте слід визнати, що й у справах, де доповідачами є колишні науковці, текстам рішень бракує належної мотивації. Зокрема, те, що рішення КС щодо системи електронного декларування було абсолютно немотивованим, визнала навіть Венеційська комісія, яка зазвичай є дуже стримана у своїх оцінках таких інституцій.

Доповідачем у був суддя КС Ігор Сліденко, колишній науковець, який у інших провадженнях, де він був доповідачем, досить якісно обґрунтовував рішення. Тут же, ймовірно, зіграв свою роль той факт, що суддя ймовірно мав конфлікт інтересів, оскільки йому загрожувала відповідальність за порушення норм, конституційність яких скасували останнім рішенням. Отже, у цьому разі ймовірно йдеться про недоброчесність судді.

Висновки

Висновок 1: У складі КС з 1996 року відбулось аномальне збільшення суддів та колишніх суддів. Якщо до першого складу КС суддів призначив лише з'їзд суддів і вони складали лише третину від всього складу, то з 2006 року за рахунок призначень президента та парламенту їхня кількість значно збільшилась. У 2013 році суддів у складі КС було вже одинадцять, тобто майже дві третини від усього складу.

Навіть сьогодні у недоукомплектованому КС працюють більше половини суддів та колишніх суддів. Якщо раніше у формуванні КС існував паритет, коли президент та парламент призначали науковців, політиків, службовців чи інших правників, а з'їзд суддів – лише суддів, то тепер подібних принципів не дотримуються.

На цю тему: Глава КСУ купил землю в Крыму, вступив в отношения с оккупационными властями РФ

Як наслідок, є ризик, що КС, замість розвитку правової думки та розуміння Конституції, продовжуватиме вирішувати спори між державними органами;

Висновок 2: президент і парламент віддають перевагу суддям із корупційним минулим і політикам, які лояльно обстоюватимуть особисті інтереси посадовців. З'їзд суддів призначає тільки суддів до КС, щоб ті обстоювали інтереси судової корпорації і зупиняли будь-які спроби її реформувати. Як наслідок - важливі реформи, які загрожують інтересам політиків і суддівської корпорації, скасовуються;

Висновок 3: вже майже п'ять років ігнорується норма Конституції щодо конкурсного добору суддів КС. Визначений законом "конкурсний" добір не відповідає своєму основному завданню – вибирати найкращих серед найкращих. Це неможливо зробити лише за результатами дослідження документів та відомостей і проведенні співбесіди. Через це досі лишається політичний процес призначення, коли перемагає не найбільш гідний, а найбільш лояльний до суб'єкта призначення влади кандидат;

Висновок 4: необхідно запровадити справжню конкурсну процедуру призначення суддів КС, яка би гарантувала, що до КС призначатимуться лише незалежні кандидати з високими моральними якостями та визнаним рівнем компетентності, як цього вимагає Конституція. Президенту та парламенту варто відмовитися від призначення суддів до КС, щоб відновити баланс представництва різних категорій правників у суді.

Джерело: DJR


На цю тему:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]