Остання місія прем’єра Лизогуба чи Скоропадській проти Денікіна

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

9 листопада 1918 року військовий губернатор Одеси Едуард Бельц застрелився, а командувач Східною армією фельдмаршал Альфред Краус ще раніше виїхав на батьківщину. Федору Лизогубу не було з ким говорити. З урядовою делегацією Криму у жовтні була укладена прелімінарна угода про автономію у складі Української Держави, але…

Обставини запрошення його на цю посаду гетьман Павло Скоропадський описує так:

"Нарешті, я згадав про Федора Андрійовича Лизогуба, відомого земського діяча, згодом начальника канцелярії намісника на Кавказі великого князя Миколи Миколайовича, здається товариша міністра при Тимчасовому уряді.

Особисто я його не знав, але його репутація говорила за себе. Після деякої телеграфної заминки, він приїхав і зайняв пропоноване йому місце».

Наказ Гетьмана Павла Скоропадського про призначення на посаду прем’єр-міністра Української Держави Федора Лизогуба

Федір Лизогуб народився 6 жовтня 1851 р. у м. Седневі поблизу Чернігова, походив з відомого козацько-старшинського роду. Своїм походженням він дуже пишався.

Болгарський посол в Україні Іван Шишманов у своєму щоденнику записав свої враження від гетьманського премʼєра:

"…сказав, що уже 250 років його рід є чисто українським – ніяких польських чи великоруських домішок. Основоположником був козацький генеральний суддя. Українською не розмовляє, бо служив у земстві, а там говорили тільки по-російськи".

Федір Лизогуб - прем’єр-міністр Української Держави

Лизогуби – приклад складної долі української шляхти, інкорпорованої в російську імперську систему. Його предки знали царську ласку й гоніння. Батько приятелював з Тарасом Шевченком. Рідний брат Дмитро, один з засновників "Народної волі", був страчений за підготовку замаху на царя Олександра II.

Федір Андрійович у 1888 р. отримав вищу агрономічну освіту і майже десять років був Городнянським повітовим гласним. Мав 1,5 тис. десятин землі, будинки у Чернігові і Києві.

На цю тему: Ліквідувати «добробати». Як в УНР вільнокозачі загони розпускали

Близько 15 років очолював Полтавське губернське земство і чимало зробив для розвитку в краї української культури. У 1915–1917 рр. служив радником з питань впровадження у краї земської реформи царського намісника на Кавказі великого князя Миколи Миколайовича.

Тараса Шевченко у 1846 році зробив малюнок родинного маєтку Лизогубів

За Тимчасового уряду працював начальником відділу у Міністерстві закордонних справ. Очолював комісію з вироблення нового порядку розгляду заяв іноземних підданих про прийняття у російське громадянство.

Після жовтневого перевороту у Петрограді повернувся в Україну. Належав до партії октябристів, яка на виборах до Установчих зборів передала свій електорат кадетам. Був одружений з Олександрою Левіц, мав трьох доньок.

Федір Лизогуб виніс основний тягар організації діяльності урядової команди Гетьмана. Йому вдалося налагодити досить продуктивну роботу членів кабінету міністрів, функціонування апарату Ради Міністрів, вдосконалення інституту державної служби, структур місцевої адміністрації.

В одному із інтервʼю він зауважив: "Наше гасло – робота, а не політика".

Сторінка берлінської газети "Berliner Tageblatt und Handels-Zeitung" від 19 серпня 1918 року з інтервʼю Федора Лизогуба

Павло Скоропадський у спогадах залишив доволі розлогі, загалом позитивні характеристики і оцінки діяльності прем’єра:

"Голова ради міністрів, Федір Андрійович Лизогуб, належить до відомого в історії України роду, члени якого відігравали у нас далеко не другорядну роль.

Невеликого росту, з сідиною, доволі коротко постриженою борідкою, вихований з м’якими манерами, він справляв дуже сприятливе враження, особливо на іноземців тим більше, що добре говорив по-французьки і тим самим він легко входив з ними в безпосередній контакт".

Гетьман конспіративно вів пошуки нової кандидатури глави уряду, роблячи пропозиції відомим діячам Петру Дорошенку, Іллі Шрагу та Дмитру Багалію.

І все ж після урядової кризи у жовтні 1918 року Федір Лизогуб залишився на чолі нового кабінету, поповненого українськими діячами. Каденція другого уряду Федора Лизогуба тривала лише три тижні – з 24 жовтня по 14 листопада.

Федір Лизогуб під час офіційного візиту до Німеччини

В історичній і довідковій літературі одностайно стверджується, що Федір Лизогуб подав у відставку 14 листопада 1918 р. після проголошення гетьманом грамоти про федерацію України з небільшовицькою Росією.

Це не відповідає дійсності, оскільки 8 листопада він залишив Київ і вже більше в столицю не повернувся, а відтак офіційно складати повноваження голови Ради Міністрів ніяк не міг.

Вивчення нещодавно опублікованих протоколів засідань уряду чітко засвідчує, що 7 травня було першим днем праці Федора Лизогуба на чолі Ради Міністрів Української Держави, а 7 листопада фактично стало останнім днем його головування в уряді.

Виконував обов’язки прем’єра міністр фінансів Антон Ржепецький, який і вів засідання уряду з 8 до 14 листопада, тобто до його відставки . В журналах засідань він подається як "заменяющий место председателя", "исполняющий объязанности председателя".

Тобто Федір Лизогуб формально залишався головою Ради Міністрів, а його відрядження до Криму не афішувалося через небажання Павла Скоропадського розкрити пошук контактів з великим князем Миколою Миколайовичем.

Федір Лизогуб з Гетьманом Павлом Скоропадським

Відомості про обставини раптового і разом з тим малопомітного відходу Федора Лизогуба від керма Ради Міністрів у журналах її засідань відсутні. Нічого про це не пише й гетьман у спогадах.

Один з найпоінформованіших тогочасних діячів Євген Чикаленко у щоденниковому записі 11 листопада фіксує чутки про те, що Лизогуб, Ржепецький і Рогоза вийшли з кабінету міністрів.

Це не так, адже останні два брали участь у засіданнях аж до 14 листопада, а Федір Лизогуб у цей час не мав змоги вдатися до публічної відставки.

Деяке світло на цю колізію проливають спогади тодішнього міністра внутрішніх справ Віктора Рейнбота:

"Незабаром виїхав прем’єр Лизогуб в Одесу для врегулювання відносин з австрійським головним командуванням, для переговорів з Кримом, з яким, очевидно, безпідставно була затіяна непотрібна митна війна.

В Одесі ж передбачувалося влаштувати нараду про Південний союз: Україна, Дон, Кубань, Терек".

Очевидно, саме так пояснив прем’єр колегам цілі свого відрядження, хоч у протоколах засідання уряду ніякої інформації про це немає.

На цю тему: 100 років Листопадового Чину. Погляді учасників, уроки для нащадків

Формально потреба в такій поїздці була. Дезорганізація австро-угорських військ, стихійний виїзд на батьківщину створювали небезпечну ситуацію на півдні України.

Адже анархія у військах Дунайської імперії досягла таких масштабів, що 9 листопада військовий губернатор Одеси фельдмаршал Едуард Бельц застрелився, а командувач Східною армією фельдмаршал Альфред Краус ще раніше виїхав на батьківщину, і Федору Лизогубу ні з ким було говорити.

Гетьман та прем’єр

З урядовою делегацією Криму у жовтні була укладена прелімінарна угода про автономію краю у складі Української Держави, яка не дістала завершення.

У цей час півострів вже займали денікінські частини, а Сулеймана Сулькевича на чолі уряду змінив відомий кадетський діяч Соломон Крим.

Як повідомляли газети, 11 листопада Федір Лизогуб прибув до Севастополя, де його зустрічав командувач Чорноморського флоту адмірал В’ячеслав Клочковський і чини Головного морського штабу.

Можливо Федір Лизогуб мав намір прискорити передачу німцями кораблів флоту Україні, але невдовзі Антон Денікін призначив адміралів української служби: Василя Каніна - командувачем Чорноморського флоту, а В’ячеслава Клочковського – головним комендантом Севастопольського порту.

Якщо припустити, що поїздка чинного прем’єра мала дипломатичний характер, то вона не мала успіху.

"Тиху" відставку прем’єра ініціював Павло Скоропадський. В умовах поразки Німеччини вже з жовтня 1918 року він починає пошук контактів з представниками Антанти.

З цією метою до Німеччини, а потім Швейцарії виїздить міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко. Досвідчений дипломат царських часів Іван Коростовець був направлений до Ясс, де перебували командування і місії країн Згоди.

Він привіз звідти невтішні відомості, представники Антанти не збиралися визнавати самостійність Української Держави.

Гетьман усвідомлював, що для здобуття їхньої прихильності треба демонструвати зміну політичного курсу, досі орієнтованого на Четверний союз.

Після падіння Німецької імперії Павло Скоропадський вже остаточно схилився до думки про участь Української Держави у відродженні Росії.

Більше того, були намагання саме гетьманат зробити ініціатором і центром об’єднання антибільшовицьких сил для визволення Росії від більшовизму.

Ще на початку листопада під час зустрічі з отаманом Всевеликого Війська Донського Петром Красновим на станції Скороходово під Полтавою Павло Скоропадський висунув ідею об’єднання України, Дону, Добровольчої армії, Кубані, Грузії, Криму для спільної боротьби проти більшовиків.

Товариш міністра іноземних справ Олександр Палтов, особистий ад'ютант гетьмана Василь Кочубей та прем’єр-міністр Федір Лизогуб

Петро Краснов перейнявся цим задумом і намагався переконати в цьому керівництво Добровольчої армії.

Проте у Антона Денікіна були дещо інші підходи до перспектив боротьби проти більшовицької Росії і власної ролі в її організації. Він небезпідставно бачив себе на чолі об’єднаного командування, оскільки користувався повною підтримкою Антанти.

У той час, коли Українська Держава і Всевелике військо Донське були фактичними союзниками Центральних держав, Павло Скоропадський, у якого були напружені відносини з командувачем Добровольчої армії, явно противився цьому.

"Кримська" місія Федора Лизогуба головним чином була пов’язана з тим, що Павло Скоропадський не хотів, щоб генерал Антон Денікін взяв на себе роль визволителя Росії.

Вожді Добровольчої армії - покійний на той час Михайло Алексєєв і його наступник Антон Денікін чітко визначилися з орієнтацією на Антанту як союзника Росії у боротьбі проти держав Четверного союзу.

Альянс гетьмана з німцями вони засуджували, а задекларована державна самостійність України кваліфікувалася як "національний шовінізм". Антон Денікін писав про гетьманат та інші новоутворені держави як про такі, "за примарною самостійністю яких виднілася сила німецького меча і капіталу" .

Павло Скоропадський підтримував стосунки з генералом Михайлом Алєксєєвим - фактичним фундатором Добровольчої армії. Листування з ним гетьман вважав приватним. Що ж до допомоги зброєю, то "завжди йшов назустріч його армії".

При цьому гетьман зазначав, що німці "оточили мене старанним наглядом, тому видача зброї Алєксєєву, а потім Денікіну завжди мала певні труднощі". Коли у жовтні 1918 року Михайло Алєксєєв помер, Павло Скоропадський звелів відслужити в гетьманській церкві урочисту панахиду та оголосити у пресі про кончину генерала.

Однак із вступом Антона Денікіна на посаду командувача Добровольчої армії, за словами Павла Скоропадського, "відносини зразу змінилися, почалася дуже сильна агітація серед офіцерів проти мене і формованих мною частин".

Гетьман зробив спробу налагодити зв’язки з штабом Добрармії і послав у Новочеркаськ свого представника полковника Олександра Кислова, але паритетної відповіді з боку керівництва Добрармії не було.

З метою пошуку постаті, здатної очолити всі антибільшовицькі сили на теренах Російської імперії і у такий спосіб не допустити Антона Денікіна до верховного командування, гетьман посилає свого прем’єра на переговори з колишнім головнокомандуючим російської армії великим князем Миколою Миколайовичем, який проживав у Криму в маєтку Дюльбер.

Палац Дюльбер в Криму, куди їздив Федір Лизогуб на переговори з великим князем Миколою Миколайовичем

Вибір посланця був цілком обґрунтованим, оскільки Федір Лизогуб був добре знайомим з великим князем. Фактично він завідував канцелярією Миколи Миколайовича - царського намісника на Кавказі у 1915-1916 рр., займаючись впровадженням земського самоврядування у краї.

Федір Лизогуб відвідав великого князя у Криму, але той не прийняв пропозицій Павла Скоропадського стати на чолі об’єднаних антибільшовицьких сил.

Отримавши від Федора Лизогуба відомості про відмову Миколи Миколайовича, Павло Скоропадський активізував зусилля щодо підготовки проведення у Києві конгресу представників усіх держав, створених на теренах колишньої Російської імперії.

16 листопада Рада Міністрів ухвалила постанову: "Визнати організацію конгресу вкрай бажаною".

Міністру закордонних справ Георгію Афанасьєву доручили ввійти у зносини з усіма зацікавленими державами. МЗС розсилав телеграми новоутвореним державам, розробляв програму конгресу, який мав розглянути питання загального плану боротьби з більшовиками, ставлення до Антанти, Німеччини і її колишніх союзників, нейтральних держав, встановлення в Росії міцного державного ладу.

До підготовки конгресу долучився й особисто Павло Скоропадський. У гетьманській резиденції він скликав нараду представників Війська Донського, Терського козацтва, Кубані та Грузії з метою обговорення питань майбутнього об’єднання і загального становища.

Гетьман мав намір направити листи до всіх держав, що тепер відділилися від Росії. У штабі Добровольчої армії пропозиція української сторони була отримана від Донського уряду наприкінці листопада.

Денікінський генерал Абрам Драгомиров надіслав листа про згоду взяти участь у конгресі, але обумовив, що зібрання має пройти у Катеринодарі чи Сімферополі, оскільки Київ був майже повністю оточений повстанцями Директорії.

Містилося також заперечення проти запрошення грузинського уряду, вороже налаштованого до Росії і Добровольчої армії. Наголошувалося, що командування Добровольчої армії не збирається переглядати свої відносини з союзною Антантою.

Міністр Георгій Афанасьєв поспішив телеграмою повідомити генерала Антона Денікіна, що українські сили, очолювані гетьманом у згоді з Доном і паралельно з Добровольчою армією направляються на боротьбу з більшовиками для відновлення єдності Росії.

Копія листа Міністерства закордонних справ Української Держави Отаману Всевеликого війська Донського про добросусідські відносини. 17 липня 1918 р. З фондів ЦДАВО

У відповідь Антон Денікін запропонував дійти згоди з питань єдиного фронту і єдиного командування для боротьби з більшовиками і єдиного представництва на міжнародній конференції .

Однак представник Антанти на Кубані оголосив генерала Антона Денікіна головнокомандуючим усіх збройних сил, діючих проти більшовиків, у тому числі й на Україні.

Гетьман опинився у досить складній ситуації: приймати верховенство Антона Денікіна він не хотів, але й іти проти волі Антанти також не міг.

На засіданні Ради Міністрів було ухвалено доручити прем’єру Сергію Гербелю усно повідомити представника Добрармії у Києві генерала Петра Ломновського про те, що український уряд не заперечує необхідності об’єднання командування у боротьбі проти більшовиків, але вважає, що такою особою не може бути особа, яка стоїть на чолі однієї з армій, що об’єднуються.

Цей завуальований протест не справив ніякого впливу на утвердження Антона Денікіна в якості головнокомандуючого.

На цю тему: Відібрати Донбас. Як Українська Держава і радянська Росія землі ділили

29 листопада Антона Ржепецький, який заміщав хворого прем’єра Сергія Гербеля, доповів урядові про переговори з представником Добровольчої армії щодо "налагодження більш тісного спілкування українського уряду з командуванням Добровольчої армії".

Було ухвалено асигнувати на потреби її командування 10 мільйонів карбованців з коштів Державного казначейства. Рада Міністрів йшла на такі витрати ще й з огляду на загрозливе становище Києва, фактично оточеного повстанцями.

На цьому ж засіданні обговорювалося питання про можливість запрошення частин Добрармії "для боротьби з внутрішніми більшовиками, переважно в Катеринославській і Харківській губерніях".

Під час перебування Федора Лизогуба на півострові у Києві сталися події, які автоматично позбавили його повноважень глави уряду.

14 листопада Павло Скоропадський проголошує курс на федерацію з небільшовицькою Росією і формує новий склад уряду на чолі з міністром продовольчих справ Сергієм Гербелем - колишнім Харківським губернатором, членом Державної ради, палким адептом відродження великої Росії.

Цілком зрозуміло, що участь у цьому кабінеті Федора Лизогуба, тісно задіяного у співробітництві з Німеччиною і кавалера німецького ордена Червоного орла, була абсолютно виключеною.

Федір Лизогуб повернувся до Одеси і звідти намагався виїхати до Києва, але залізниця вже перебувала під контролем повстанських військ, які стали на бік Директорії УНР.

Один з російських офіцерів у спогадах писав: "Пам’ятаю, між іншим, вагон і Ф.А.Лизогуба, який стояв на колії поряд з нашим і недавно тільки прибув з Криму. Федір Андрійович щойно побував там у Великого князя Миколи Миколайовича з дорученням від гетьмана П.П.Скоропадського».

Одна з доньок Федора Лизогуба - Віра, залишилась під радянською владою, працювала бібліотекаркою

Повернутися до Києва він вже не зміг і залишився на території підконтрольній Збройним силам Півдня Росії.

Якийсь час був у групі консультантів з українського питання при цивільній адміністрації Петра Врангеля.

У 1920 році виїхав до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, де й помер у 1928 році.

Руслан Пиріг - доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України;  опубліковано у виданні Історична правда


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com