Легковажний Захід лише підбадьорює та надихає Путіна

Версия для печати

Вкрай наївно продовжувати умиротворювати кремлівського диктатора, який одержимий знищенням великої європейської держави. Політика США має змінитися.

Це відредагована версія промови, яку Віктор Рудь виголосив у Військовій академії США у Вест-Пойнті ще на початку квітня.

*** 

Росію треба зупинити. Але цього не вдасться зробити, якщо США повільно надаватимуть військову допомогу, про яку так благають українці — самохідну артилерію, авіацію, броню, мобільну протиповітряну оборону та реактивні системи залпового вогню. Без цього обладнання Росія виграє. А що тоді?

Це правда, що Словаччина надала систему протиповітряної оборони С-300 і що чехи та (за повідомленнями) поляки разом відправлять понад 100 танків Т-72. Швеція відправить модернізовану бронетехніку так само, як і Великобританія та Австралія.

Однак адміністрація Байдена розцінила велику кількість цінних предметів, як-от бойові літаки та інше передове озброєння, як таке, що лише посилює ескалацію. Тому там побоюються, що поставка такого озброєння може спровокувати ще гіршу війну, яка, можливо, навіть призведе до Третьої світової війни. (13 квітня були сигнали про те, що адміністрація може надати деяке важке озброєння, зокрема гаубиці, хоча сумнівно, чи ці обговорювані предмети відповідають величезним потребам України).

Це параліч, який перекриває розсудливість. Він переробляє ту саму психологію, яка привела нас до цього моменту. Це також підриває нашу довіру в НАТО та у весь світ. Віддаючи ініціативу агресору з ядерною зброєю, це робить більш імовірною війну як з Росією, так і з Китаєм.

Санкції США, запроваджені станом на сьогодні, впливають на Росію більше, ніж на 30-річний літак МіГ-29. Путін уже оголосив їх введення «актом війни». Але російська військова доктрина не передбачає «ескалації [з метою використання використання ядерної зброї] для деескалації» за відсутності вторгнення в Росію чи якоїсь екзистенційної загрози.

Проблема йде ще глибше. Значення «провокації» є дзеркальною протилежністю Заходу і Путіна. Хоча стурбований Захід може вважати свої дії провокацією, Путін насправді сприймає їх як червоне світло. У 2018 році авіаційні засоби США знищили напад російської групи Вагнера в комбінації з сирійськими найманцями на американський комплекс у Сирії, в результаті чого загинуло 200-300 осіб. У 2015 році Туреччина, яка є членом НАТО, збила російський Су-24 за допомогою американського F-16, коли той увійшов у повітряний простір Туреччини, і Росія не вела війни проти Туреччини. В обох випадках Путін мовчав.

Навпаки, уникнення США від того, що ми вважаємо провокацією, є для Путіна ще одним підтвердженням нашого самостримування. Це підбадьорює російського лідера, лише посилюючи його презирство до Заходу, який не схильний до ризику. Це, своєю чергою, збільшує ризик саме того, чого ми прагнемо уникнути. Потім ми відступаємо ще далі, а Путін просувається на звільнену землю. Це стає хімічною реакцією, що самокаталізується. Ми, як і Путін, використовуємо його загрозу ядерного взаємного знищення як вулицю з одностороннім рухом проти самих себе.

США продовжують мислити в тому напрямку, що й спричинив сьогоднішню катастрофу в Україні. І так було упродовж багатьох років. Страх «провокувати Росію» і ламати руки, човгати ногами та прочищати горло є ознаками наших стосунків з безжальним Кремлем, який вміє точно оцінювати слабкість ворога.

Санкції стали нашим моральним бальзамом. Що нам хочуть донести й дати до зрозуміння, коли США приховують новини про успішне випробування гіперзвукової ракети, з метою уникнення «ескалації напруженості», в той час як президент Байден збирався поїхати до Європи в березні?

Перестрахування, яке супроводжується конкретним проявом волі через доставку важкого озброєння, завжди несе ризик. Але будь-який акт стримування завжди є ризиком. Наслідок нашого самостримування сигналізує про ймовірну капітуляцію в майбутньому перед можливим російським ультиматумом щодо припинення будь-якої допомоги. Це означає, що російське вторгнення до Фінляндії, якби вона була здатна зробити це, зустріла б не сильнішу відповідь, ніж в Україні. Це означає, що будь-якій агресії з боку Китаю, Ірану чи Північної Кореї будуть протистояти. . . але лише до певної точки. Ядерна держава може шантажувати весь світ, коли вона веде війну проти держави без такої зброї. Це не стратегія, не логіка чи розсудливість. Це заклик до вимирання, адресований до себе.

Неодноразовий акцент адміністрації на священному зобов’язанні захищати кожен дюйм території НАТО ігнорує заявлені військові цілі Путіна — він чітко давав зрозуміти, що це одночасно війна проти США і НАТО. Нагадаємо, що плацдармом для розширеного вторгнення в лютому став його ультиматум від 17 грудня про те, щоб США передало нашу безпеку в руки Кремля і щоб НАТО самознищилося.

Обов’язки членів НАТО прямо не прописані в тексті статті 5, вимагаючи лише «таких дій, які вони вважають необхідними». Це скоріше тлумачення для кожного його члена, їхнє визнання того, що якщо стаття 5 втрачає своє передбачуване значення, довіра до альянсу падає. Довіра та особистий інтерес є — або мають бути — також і рушійною силою нашої допомоги нечленам НАТО. Відсутність зобов’язань щодо НАТО не може бути достатньою підставою для відмови у наданні зброї дружній державі, яка бореться за своє життя. Лише допомагаючи, ми підтверджуємо, що НАТО готова заплатити (часткову) ціну за стримування агресії.

Як Росія – та інші вороги – оцінюють нашу рішучість, зважаючи на те, що ми не надали Україні достатньо важкого озброєння? І який наш обов'язок, про який ми заявили:

• відновлення Україною її незалежності в 1991 році забило цвях у труну СРСР, що поклало край холодній війні;
• в 1994 році Україна передала Росії ядерну зброю, після того, як США звернули увагу на третій за величиною ядерний арсенал у світі, в обмін на гарантії безпеки з боку Росії, США та Великобританії; і
• відновлення українського суверенітету допомогло б нашим зусиллям із нерозповсюдження ядерної зброї в усьому світі?

Ми б також виправили помилку щодо доленосного рішення 1991 року прорекламувати Росію як видатного економічного та військового спадкоємця СРСР. 

У просто-таки пророчому звіті ВМС США в 1993 році мовилося про таке:

«Відродження Росії як наддержави-наступниці Радянського Союзу буде загрозою для безпеки України та Європи. Сполучені Штати допоможуть створити режим, який є серйозною загрозою для демократичної спільноти. Готовність дозволити Росії стати єдиною ядерною та економічною державою, яка вийшла з Радянського Союзу, є небезпечною перспективою для безпеки Заходу. Якби Росія розпочала кампанію з відновлення, які варіанти мав би Захід? Україна надає Сполученим Штатам потенційну регіональну противагу російській територіальній експансії».

Перемога Росії — незалежно від її визначення — була б катастрофічним сигналом. Це знову відкриє двері до жахів 20-го століття, коли тирани масового вбивства відновлювали кордони та знищували країни за бажанням. Поселення 1945 року було поселенням США, і в його основі лежало правило № 1: ніякого територіального завоювання.

Державне російське офіційне прес-агентство «РИА Новости» опублікувало 4 квітня невнятну статтю провладного журналіста Тимофія Сергєйцева об’ємом у 2400 слів, де засуджує українську державу та всіх громадян, які підтримували незалежність (опитування свідчать про понад 90%), обіцяючи її «денацифікацію» протягом кількох поколінь і розпад її на «народні республіки» разом із ліквідацією української еліти. Росія буде наглядати за цим процесом сама, бо “розпуск” України «є суто російським бізнесом». Це підручник з геноциду, «явна програма повної ліквідації української нації як такої», як писав Тімоті Снайдер. Починаючи з 1945 року, ми повторювали фразу «Ніколи знову», але це те, з чим ми стикаємося зараз знову.

На тлі таких монументальних прецедентів і наслідків відмова від надання важкого озброєння Україні нейтралізує нашу довіру до стримування не менше, ніж відхід від наших зобов’язань перед членом НАТО, наприклад, Люксембургом. Ризик «ескалації», будь то через передачу такої зброї або збереження вірності статті 5, концептуально ідентичний.

На даний момент США займають позицію стримування. НАТО стримується. Путін - ні. Відмова у наданні необхідної допомоги Україні є безглуздістю саме тому, що заперечення є на багато порядків більшою «провокацією», ніж те, що спонукало Росію атакувати наші сили в Сирії.

Без рішучості та розсудливості ми відкриваємо шлях до перемоги ворога над вільним народом, стираємо титанічні жертви Другої світової війни і робимо більш вірогідним запуск нової світової війни. Вікно зачиняється. Швидко.

 —

Автор: Віктор Рудь, колишній Голова Українсько-Американської Асоціації Правників, нинішній очільник її Комітету в закордонних справах. Він закінчив Гарвардський коледж та юридичний факультет Університету Дьюка.

Оригінал: Skittish West Emboldens Putin

Europe’s Edge – онлайн-журнал, який висвітлює важливі теми в дискусії щодо трансатлантичної політики.

Переклад з англійської Вікторії Романчук, відповідального секретаря журналу «Універсум», членкині Національної спілки журналістів України, членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)

Читайте також:  

• Чи міг саміт «надій і скандалів» 14 років тому в Бухаресті врятувати Україну?
• Як брехлива москва редагує історію: початок традиції брехні
• О мародёрстве русских "освободителей" и красных партизан 
• Отпор агрессии и наставления полковника Богуна 
• Досвід УПА у боротьбі з окупантами: чи не час знову для «АБН»? 
•  Как теоретик русского фашизма стал идеологом путинского режима 
•  "Сибирская сечь" украинского гетмана 
• Последний бой атамана