Роман Титикало: Суд над Стусом: коли адвокат справжній

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Ким є Віктор Медведчук. Розмова з київським адвокатом, дослідником «справи Стуса».

Фільм «Стус» іще до своєї прем’єри зазіхнув на те, щоб набути статусу найбільш дискутованої кінострічки якщо не п’ятирічки, то принаймні року. Згідно з висновком низки критиків та митців, біографічна стрічка буде слабенькою, поза тим, вона привернула до себе велику увагу через колізію з Віктором Медведчуком, котрого радянська правова система звела з Василем Стусом у 1980 році, за 10 років до того, як Медведчук очолить Спілку адвокатів в УРСР, і за 15 років до того, як він увійде в українську велику політику.

Романом Титикало

Судовий процес над Василем Стусом не відпускає Віктора Медведчука. Тепер він розгорівся новим скандалом якраз у момент, коли найбільш демонізований український (за громадянством) політик заповзявся повернутися у публічну політику й анонсував вступ у нову партію ближче до виборів.

Спроба не допустити появи судової сцени у фільмі «Стус», спалах протесту, спроба завадити прокатові стрічки судами — якщо Медведчук і хотів подбати про свою репутацію, то зробив усе категорично навпаки.

На цю тему: З фільму про Стуса видалили сцену з його адвокатом Медведчуком

Київський адвокат Роман Титикало, котрий разом із колегою Іллею Костіним вивчав «справу Стуса» й опублікував ґрунтовну статтю про роботу Медведчука на процесі, розповідає в інтерв’ю Z: відтворення у фільмі сцени зі суду не варто боятися, бо Медведчук дійсно заявляв, що він підтримує кваліфікацію «злочину» Василя Стуса. На погляд Титикала, трагічним феноменом української історії є те, що люди, котрі боролися за її незалежність, помирали, а ті, хто служили антиукраїнській системі, навпаки — заходилися керувати.

ПРИПУЩЕННЯ ПРО КҐБ ВИДАЮТЬСЯ МЕНІ ЛОГІЧНИМИ

— Пане Романе, ваша публікація про суд над Стусом вийшла ще в 2016 році, і зараз переживає другий сплеск уваги. Зрозуміло, чому ця стаття актуалізувалася сьогодні, але чим живився ваш інтерес тоді, 2016 року?

— Я цікавлюся дисидентським рухом, я цікавлюся українсько історією загалом.

Життя Василя Стуса пов’язане з районом Святошин у Києві: він там мешкав, був заарештований на вулиці Львівській. Недалеко звідти мешкаю і я, маю там офіс. Ми виступали громадою за створення скверу імені Василя Стуса на Святошині, намагалися зберегти шмат території, який хотіли забудувати. Це вимагало великої боротьби. Ми провели багато судових процесів, але нам вдалося створити сквер Стуса.

Мене завжди цікавила його творчість. Я спілкувався з людьми, які підтримували стосунки зі Стусом. І, звичайно, мене як адвоката зацікавила роль його захисника в цьому процесі.

До 2016 року всі дискутували про те, чи Медведчук дійсно захищав Стуса перед судом, чи він його зовсім не захищав... Не вистачало ретельного аналізу цієї справи, не було відповідей на низку запитань. Враховуючи те, що я є адвокатом, я прагнув документальної достовірності. Чи правда, що Медведчук визнавав вину Стуса? Якщо людину (Медведчука, — Z) звинувачують у тому, що він визнав вину, — мусить бути документальне підтвердження. Визріло бажання пересвідчитись у цьому й дати відповідь у формі ґрунтовного дослідження та оцінки. Тому ми пішли до першоджерела — до самої кримінальної справи, — підняли тодішнє законодавство, вивчили профільну літературу того періоду, поспілкувалися з сучасниками. У підсумку ми видали матеріал, який, як на мене, каталізує сьогоднішню дискусію довкола цієї справи: якби цей суд не розклали по поличках, то сьогоднішній скандал, можливо, розгортався би по-іншому. Чітко видно роль Медведчука в цій справі, і люди розуміють, про що йдеться.

Кадр з фільму «Стус». Головну роль грає Дмитро Ярошенко

На цю тему: Адвокат Медведчука погрожує заборонити фільм «Стус». Але на все приходить час розплати

— Як ви оцінюєте недавню заяву адвоката Віктора Медведчука щодо сцени у фільмі «Стус»? Чи дійсно існує механізм заборони демонстрації кінострічки?

— Заява, яку склав адвокат, є доволі розлогою. Там багато тез, які можна коментувати окремо, і я не можу їх оминути як адвокат і як людина, яка розбиралася в цій справі.

По-перше, в заяві він стверджує, що Стус не заявляв про необхідність заміни адвоката, і ніби Стус не відмовлявся від Медведчука. Є підтвердження: у справі ми знайшли заяву Стуса, в якій він відмовлявся від адвоката Медведчука і просив надати йому іншого адвоката з міжнародних організацій. Заперечувати очевидні факти, я вважаю, некоректно.

Друге. У цій заяві він стверджує, що Стуса виправдали у зв’язку зі зміною законодавства (адвокат Ігор Кириленко зазначає, що в 1989 році диспозицію 62-ої статті кримінального кодексу змінили з «антирадянської агітації та пропаганди» на «заклики до насильницького повалення чи зміни радянського державного та суспільного устрою», відтак дії Василя Стуса не могли бути кримінально караними, — Z). Це теж є неправдою. Вирок Стусові був скасований за касаційним протестом прокурора Потебенька в 1990 році, і підставою для скасування була не зміна законодавства (бо всі юристи розуміють, що закон зворотної сили не має; відповідно, скасовувати вирок у зв’язку з тим, що змінилося законодавство, не було і не є можливим) — просто Верховний суд УРСР у 1990 році констатував допущено неправильну оцінку дій Стуса.

Сам Стус говорив про це відразу. Він наголошував, що його висловлювання не є заявами, спрямованими на повалення всього радянського ладу, а є критикою окремих подій чи осіб.

Щодо того, чи будуть захисники Медведчука якимось чином забороняти демонстрацію фільму... Загалом, українське законодавство має багато способів [для заборони], якщо в цьому хтось обґрунтовано зацікавлений. У Цивільно-процесуальному кодексі є такий інститут, як забезпечення позову. У принципі, він може бути застосований до будь-яких правовідносин, які є предметом спору. Враховуючи особистісні якості та обставини, я не відкидаю, що буде спроба отримати якусь таку ухвалу про заборону дій на поширення інформації.

Хоча яке тут поширення недостовірної інформації? Можна взяти протокол судового засідання, в якому чітко зафіксовані і виступи Стуса, і виступи його адвоката. Якщо актор, який зображатиме Медведчука, процитує те, що адвокат сказав під час судових дебатів (те, що він вважає кваліфікацію дій Стуса правильною, але просить застосувати пом’якшувальні обставини), то яке це поширення недостовірної інформації?

Втім, я не вірю, що режисерська група, яка взагалі вирішила вилучити з фільму сцену суду, наважиться зробити щось таке, що могло би бути потрактованим як поширення недостовірної інформації. Не думаю, що в них є бажання або вдосталь сили волі для того, щоб якимось чином розкритикувати чи, тим більше, обмовити Медведчука. Напевно, під тиском громади вони зафільмують цю сцену, але вона не буде критичною чи викривальною — вийде щось посереднє.

Знімальний майданчик фільму «Стус»

— Наскільки вільною в сенсі творчих пошуків є знімальна група, яка творить біографічний фільм? Наскільки режисери зобов’язані дотримуватися фактажу, достовірності діалогів, відповідності і прізвищ — з суто юридичного погляду?

— Знімальна група нічим не зобов’язана. Вони можуть назвати героя як завгодно — і він буде просто грати цю роль. Кіно — це творчий процес.

В контексті цього скандалу я мушу наголосити на тому, що сцена суду є надзвичайно важливою. Ви мусите собі уявити: людина виходить на волю після першого терміну. Він дихає цим життям, він дихає волею — але не зупиняється і продовжує дотримуватися своїх поглядів. Його попереджають: посадять. Він розуміє, що перебуває під постійним контролем. Нічого не писати, ні з ким не спілкуватися, від усього відмовитися... Щойно занурившись в адаптаційний період після тюремної частини свого життя, він продовжує боротися і не може змиритися з тим, що мусить перестати бути собою.

Кульмінацією в цій історії є вирок. Тому, якщо ми говоримо про біографічне кіно, то уникнення сцени суду над Стусом, незалежно від того, хто би його захищав — чи Медведчук, чи інша особа, — це намагання втекти від правди. Знімати фільм про Стуса і не зняти сцени суду над ним — хіба таке кіно можна назвати біографічним?

На цю тему: Режисер фільму про Стуса пообіцяв дозняти сцену про Медведчука найближчим часом

— Є запитання щодо вступу Медведчука в «справу Стуса». Медведчук прийняв повноваження захисника 24 вересня, а вже 29-го був суд. Як йому вдалося настільки швидко потрапити у цю справу?

— Тодішній кримінально-процесуальний кодекс не передбачав входу адвоката у справу на стадії досудового слідства. Сам процес тривав швидко — людину взяли і за 3-4 дні засудили до ув’язнення.

На що тут можна звернути увагу? У справі нема даних чи відомостей про те, що Медведчук клопотав про ознайомлення або ознайомлювався зі справою. У справі є дані про те, що Стус це робив. Зате від Медведчука є лише клопотання про отримання можливості поспілкуватися зі Стусом, тоді як самого клопотання про ознайомлення з матеріалами справи нема. Відсутність цих документів дозволяє припустити, що людина не вважала за потрібне ознайомитися зі справою. Відповідальні адвокати вивчають матеріали справи, бо як же тоді взагалі можна захищати свого клієнта?..

«Кваліфікацію його дій я вважаю вірною...»

— Наскільки достовірним є таке твердження: навіть якби Медведчук поводився максимально коректно з етичної точки зору і був максимально професійним, то йому все одно не вдалося би вплинути на вирок?

— Якраз у цій частині я можу погодитися з адвокатом [Віктора Медведчука]: навіть якби в останньому слові Медведчук замість того, щоб визнати вину Стуса, сказав: «Не визнаю — прошу врахувати всі обставини справи» чи ще щось, — сумніваюся, що це великою мірою змінило би долю Стуса чи вплинуло хід історії. Але це питання, якою бути людиною.

У цій історії, як на мене, на контрасті прослідковується трагедія українського суспільства. З одного боку є український патріот, який прагнув незалежної України і помер за незалежну Україну. А з іншого боку є людина, котра в якійсь мірі була пособником радянської системи. Вона не сперечалася і була занурена в цей процес, і згодом, вже в незалежній Україні, змогла зайняти високі політичні посади — аж до голови Адміністрації Президента. Трагічний феномен української історії в тому, що ті люди, які штовхали країну до Незалежності, жертвуючи життям і здоров’ям, не стали ні президентами, ні прем’єрами, ні головами Верховної Ради і глобально не впливали на політичну ситуацію та зміни в суспільстві. А державою почали керувати кравчуки, кучми, медведчуки, марчуки — вихідці з радянської системи, люди, які могли до неї пристосуватися.

— Пане Романе, і ви, і адвокат Медведчука формуєте свої аргументи довкола того, чи Стус говорив (або не говорив) про те, що він планує боротися з Радянським Союзом. Я розумію появу цієї дискусії з юридичної точки зору: вона визначає, чи був склад злочину, чи ні згідно з тодішнім законодавством. Але це ж неприємний парадокс, що ми тепер, у незалежній державі, мусимо виправдовувати Стуса за те, що він боровся проти СРСР...

— Особливість дисидентських руху — вони використовували легальні методи боротьби.

У цьому році я проаналізував кримінальну справу Левка Лук’яненка. Лук’яненко, вийшовши на волю після першої 15-річної відсидки, увійшов до Української Гельсінської групи, яку створював із однодумцями. Метою УГГ було виконання гельсінських домовленостей.

Цей спосіб боротьби був характерним і для Лук’яненка, і для Стуса, і для Чорновола, і для інших дисидентів. Люди не створювали підпільних радикальних організацій, а боролися іншим шляхом. Наприклад, Стусові в цій кримінальній справі закидали те, що він писав офіційні звернення до президії Верховної Ради, до журналів і видавців. Дисиденти сказали: в конституції передбачено право на публічні звернення, право на створення організацій — чому ми не можемо написати звернення до президії Верховної Ради, підняти якісь проблемні питання? Стуса ж засудили не за те, що він створив підпільну організацію замкненого типу. Не було зброї, тероризму чи ще чогось. Вони не планували терактів, не встановлювали вибухівку під керівників ЦК КПРС чи ще когось. Вони боролися словом, намагалися свої погляди передати в маси. Виступ Стуса в кінотеатрі — людина підіймається і починає говорити(публічний протест на прем‘єрі стрічки «Тіні забутих предків», — Z)... Саме за це їх судили на 10-, 15-річні терміни.

Понад те, вони звертали увагу на те, що конституція СРСР передбачала право УРСР від’єднатися від Радянського Союзу. І вони говорили: а що ми робимо незаконного, якщо в конституції передбачено таку можливість, а ми вимагаємо дотримання конституційних прав? Як на мене, вони дуже майстерно і винахідливо розхитувати систему. Але цілком легальними методами.

Процес зйомки фільму «Стус». Ліворуч — режисер Роман Бровко

— Медведчук брав участь у процесі не лише над Стусом, а й над іншими дисидентами. При тому, що на момент початку суду йому якраз минулого 25 років. За які фахові чи особистісні риси в такі важливі справи — а очевидно, що для СРСР ці справи були важливими, — призначали такого молодого адвоката, ще й неодноразово?

— Мені відомо про щонайменше трьох дисидентів, адвокатом яких був Медведчук: Стус, Литвин, Кунцевич.

Є така характерна особливість — радянська система часто намагалася покарати дисидентів не за політичними статтями, а суто за кримінальними. Литвина обвинувачували за те, що він побив у Василькові міліціонерів, і в цій справі його теж захищав Медведчук. Такий розрив: з одного боку він захищає Стуса в Києві у політичній справі, а з іншого боку — захищає у Васильківському суді Литвина, далеко від Києва, у справі про кримінальні «розбірки». Чомусь з іншими адвокатами такого не було, а тут молодому Медведчуку доручають бути захисником аж у трьох[дисидентських] справах. Я не можу цього стверджувати, бо не був свідком, але деякі дослідники і сучасники говорили про те, що на такі справи призначали винятково адвокатів, які були політично заангажованими, які були агентами КДБ. Не можу цього ані підтвердити, ані спростувати, але певні роздуми ведуть мене до думки, що такі припущення є логічними.

Розмовляв Володимир Семків, опубліковано у виданні  Збруч


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com