Евакуація “Лиманської кози”

Версия для печати

Підприємниця зі Станіслава Олена Белозоренко багато років виготовляла крафтові сирі на власній фермі “Лиманська коза”, влаштовувала сирні дегустації та екскурсії для дітей і дорослих. Однак мирні плани подальшого розвитку перервала війна.

Як “Лиманська коза” пережила окупацію, переїхала на Київщину й облаштувалася на новому місці, в її господарки дізнавалися журналісти херсонського видання “ Вгору”.

Від дегустацій та екскурсій до виживання під обстрілами

Олена Белозоренко започаткувала власну справу близько 10 років тому, переїхавши з Херсона, де раніше працювала організатором гастрольних турів у театрі ім. Миколи Куліша, до мальовничого Станіслава. Вони з чоловіком придбали там будиночок з видом на Дніпро-Бузький лиман.

Спочатку завели двійко кіз, а згодом і більше. І робота закипіла. Чоловік дбав про кіз, а Олена варила сири за різноманітними рецептами, експериментуючи зі спеціями та іншими складниками. Усього близько 15 видів сиру. Влаштовувала частування та екскурсії для гостей ферми.

Читайте також: Як фермери засівають заміновану Херсонщину озиминою: “Із тисячі га зібрав приблизно 4 тисячі мін”

Дегустаційні сети

Яких тільки сирів не куштували відвідувачі та замовники “Лиманської Кози”:

• Халумі – м'ятний сир, підсмажений без використання масла;

• Бельпер Кноллє – гострий сир в перцево-часниковій крихті з гімалайською сіллю;

• Фета в маринаді;

• Кілька видів бринзи (з чорним кмином, з самбаром, зі в’яленими помідорами та базиліком;

• Рікота – м'який ніжний сир, без вираженого смаку;

• Качота – твердий сир в асортименті (з томатами, з пажитніком, з винною чи кавовою скоринкою, зі шпинатом, з паприкою, з курагою, родзинками та горіхами;

• М’який сир “Шевр”;

• М’який Адигейський сир;

• та інші.

Гості ферми смакують сири Олени Белозоренко

З гіркотою Олена розповідає про свої мирні плани:

Все розвивалося. Ми планували відкрити нові зони, по іншому приймати туристів, подавати французький сир. Але прийшла війна. І все…

За її словами, окупація в Станіславі розпочалася через місяць після повномасштабного вторгнення. Люди з села виїздили. На вулиці, де була ферма, залишилося лише троє мешканців. Олена каже, там була дуже небезпечна ділянка, яку російські військові сильно обстрілювали. Та їм з чоловіком довелося залишатися, щоб дбати про кіз.

Читайте також: Квоти на мародерство. Як і куди російські загарбники вивозять українське зерно з окупованих територій України

Олена Белозоренко фото зроблено під час окупації

Олена розповідає:

Під час окупації ми втратили одного козла. Ще дві кізоньки померли пізніше під час обстрілів, мабуть, що серце не витримало. Бо так, просто в одну мить їх не стало.

Залишаючись в окупації, Олена продовжувала робити сир і бринзу. Харчовими продуктами фермери обмінювалися з односельцями, підтримували одне одного, і так і жили. Початок повномасштабної війни припав на період появи молодняку. Після окотів, господарство збільшилося з 23 кіз до 50.

Ми планували, як будуть повертатися селяни, роздавати нашим людям кізочку та козлика, щоб вони могли започаткувати свій бізнес, – розповідає Олена.

Поповнення на фермі

За її словами, хоча деякі односельці повторно виїздили, усього вдалося роздати 28 козенят. І отримувачі таких живих подарунків від “Лиманської кози” досі шлють вдячні відгуки й фото тварин, які вже підросли й дають молоко.

На питання, як змінилось виробництво за період війни, Олена каже, що під час війни не вела жодних підрахунків. Рятували тварин, молоко, і більшість продукції просто роздавали всім, хто так чи інакше їх підтримував, волонтерам, а після деокупації – й українським військовим.

Читайте також: Понад 180 червонокнижних журавлів загинули в «Асканії-Новій», попередньо їх отруїли фермери

Один з багатьох видів сирів

Важкий виїзд і непросте життя на новому місці

Майже рік ферма прожила під обстрілами. Траплялися прильоти, спалахували пожежі. Не обійшлося й без втрати сіна й зерна, заготовлених для годування кіз. А після несподіваної загибелі двох кізочок господарі почали замислюватися про переїзд усією фермою до безпечнішого місця, щоб не втрачати тварин і вберегти власне життя.

Але організувати такий переїзд було нелегко. Адже в господарстві крім більш ніж двох десятків кіз, були ще й кілька собак і котів, залишених господарями. Всіх їх за час війни прихистила співчутлива Олена. Однак, наприкінці жовтня 2023 року завдяки добрим людям і волонтерам, всьому неспокійному господарству нарешті вдалося виїхати.

Засновник ферми Валерій Белозоренко з одною з рогатих підопічних

У пошуках місця прихистку для козиної ферми подружжю допомогла колишня колега Олени по театру Юлія Ломчак. Через свою сестру вона вийшла на підприємців з Київщини, які мали покинуту ферму. Кияни радо відгукнулися й запропонували не тільки місце для “Лиманської кози, а й житло для Олени та її чоловіка.

Вони нас дуже підтримують. Дають і меблі якісь садові й таке інше. І допомагають нам влаштувати локацію і хоч потроху приймати туристів, – розповідає Олена Белозоренко.

За словами фермерки, переїхали вони дуже швидко, зібравшись буквально за тиждень.

І все завдяки допомозі багатьох небайдужих людей. Організували виїзд волонтери ГО “Сильні, бо вільні”. Зі Станіслава до Миколаївщини тварин на своєму мікроавтобусі вивозив волонтер Сергій Рибальченко. А звідти на вантажних машинах, розмістивши кіз, собак і котів у окремих клітках, до кінцевого пункту призначення їх доставляли британські волонтери. Британців до червоної зони не пускали, тому транспортування вийшло доволі складним.

Перевезли й усе обладнання.

Кізочки на вигулі. Архівне фото ферми

Це була дуже важка процедура. Кіз підвозили, перевантажували, але все завершилося добре, завдяки нашим людям. Всім, хто нас підтримував. Українці взагалі – це незламні люди. І вони дійсно допомагають одне одному, – говорить Олена.

Подружжя вже планує відновлення туристичного бізнесу. Вони сподіваються, що це якось допоможе заробити гроші на утримання великого стада. Наразі годувати кізочок є чим, бо знову ж таки, допомогли добрі люди. “Але це ж не може бути вічно, тому треба заробляти”, – наголошує Олена.

Читайте також: Знищення Каховської ГЕС: сільське господарство на півдні країни існувало, існує й зможе існувати без зрошення

Локація “Лиманської кози” на Київщині

Вона зізнається, що труднощі з кормами були завжди. І в мирні часи більша частина заробленого йшла на те, щоб утримувати кіз належним чином. А зараз стало ще важче. Ще й ситуація зі світлом дуже важка. Виробництво повністю залежить від електроенергії. Сонячних батарей чи акумуляторів немає, а використання генератора, за словами Олени, робить сир золотим за ціною. Тож найбільше чого потребують підприємці, це якісь альтернативні засоби, які б могли допомогти зберігати молоко та сир від псування.

Всі фото зі сторінки “Лиманської кози” на Фейсбуці.

—

Ганна Щидловська, опубліковано у виданні  Вгору

Читайте також: 

• Курорти окупованого російською ордою півдня перетворилися на смертельно небезпечну зону
• Друга «воєнна» посівна України: заміновані поля, обмеженість фінансового ресурсу і МТЗ
• Українці полюбили батат і спаржу. Як війна заохочує людей забезпечувати себе власними продуктами
• Медійні колаборанти: хто, як і чому співпрацював із російськими загарбниками у Херсоні
• Хай ці любителі балалайок і самоварів залишаються там, куди вони втекли від війни
•  З війною на межі
• Битва за воду Дніпра: росія знищує українцям доступ до води (розслідування BBC)